Справа № 553/3737/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/973/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст.115 КК України
09 квітня 2025 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченої - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 та обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Червонозаводського районного суду м.Харкова від 22 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 , -
Вироком Червонозаводського районного суду м.Харкова від 22.01.2025 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Харкова, вдову, яка на час скоєння злочину мала на утримані двох неповнолітніх дітей ІНФОРМАЦІЯ_2 , з середньою освітою, не працюючої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахується з часу обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме з 01.07.2022.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувано обвинуваченій строк у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 01.07.2022 по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжено ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили.
Скасовано арешт тимчасово вилученого майна та вирішено долю речових доказів по справі відповідно до вимог ст.100 КПК України.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 570 000 грн. моральної школи.
В іншій частині цивільний позов залишено без розгляду.
Вказаним вироком встановлено, що 27.06.2022, близько 23:00, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, обвинувачена ОСОБА_7 , перебуваючи в приміщенні будинку АДРЕСА_2 , а саме на кухні, під час конфлікту зі своїм чоловіком ОСОБА_11 , що виник на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпечність свого діяння, бажаючи настання смерті ОСОБА_11 , знаходячись позаду останнього, тримаючи в руках дитячу пелюшку, виконану з тканини, накинувши її на шию ОСОБА_11 , із застосуванням власної фізичної сили, затягнула вищевказану дитячу пелюшку і стала утримувати доти, поки ОСОБА_11 не перестав подавати ознаки життя. Внаслідок вищевказаних протиправних дій ОСОБА_7 настала смерть ОСОБА_11 . Згідно висновку експерта № 10-12/2495-ДМ/22 від 12.08.2022 причиною смерті ОСОБА_11 стала закрита тупа травма шиї внаслідок здавлення, яка супроводжувалась крововиливом в ділянці правого судинно-нервового пучка (каротидного синусу) та призвела до рефлекторної зупинки серця, яка і стала безпосередньою причиною смерті ОСОБА_11 .
Не погодившись з рішенням районного суду прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_9 та обвинувачена ОСОБА_7 подали на нього апеляційні скарги.
В своїй апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_9 просить вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22.01.2025 року щодо ОСОБА_7 - скасувати, , у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості. Просить ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, і призначити останній покарання за ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 13 років.
Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, прокурор зазначає, що судом не приділено належної уваги тім обставинам, що обвинувачена спочатку не визнавала свою вину у вчиненні злочину, намагаюсь перекласти вину на свого родича, але під час подальшого спілкування з ОСОБА_7 , стало відомо, що вбивство вчинене саме обвинуваченою. При цьому, як зазначає прокурор, обвинувачена у присутності захисника в подальшому, спокійно та цілком логічно пояснила механізм спричинення тілесних ушкоджень та її показання не суперечать жодним письмовим доказам, висновку експерта, а також показанням свідків і потерпілої у цій справі.
Крім того, прокурор просить врахувати позицію потерпілої, яка просила в суді першої інстанції призначити обвинуваченій покарання за вчинений злочин у виді 12 років позбавлення волі, а також те, що донька обвинуваченої знаходиться на утриманні матері ОСОБА_7 , яка оформила опіку над дитиною.
Обвинувачена ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі просить перекваліфікувати її дії, скасувати чи змінити вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову, зменшивши розмір стягнення моральної шкоди.
Крім того, обвинувачена просить призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
В обґрунтування своєї апеляційної вимоги обвинувачена посилається на те, що під час досудового розслідування до неї застосовувалися недозволені методи досудового розслідування, а саме психологічний тиск з боку працівників поліції, які після її фактичного затримання 28.06.2022 не оформили відповідний протокол про затримання особи, не годували, не надавали зателефонувати, погрожували фізичним насиллям, щоб вона підписувала усі надані їй документи і надала в подальшому пояснення, що необхідні слідству. При цьому, як зазначає обвинувачена, тільки 30.06.2022 їй роз'яснено право на захист, після чого надали захисника та провели слідчий експеримент.
Апелянт також зазначає, що її пояснення, що зазначені в оскаржуваному вироку, не відповідають тим, що вона надавала в судовому засіданні в суді першої інстанції, а висновки суду, що встановлені судом, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки ніякого конфлікту між нею та її чоловіком не було і вона лише захищалась від дій ОСОБА_11 , який намагався її вбити, внаслідок чого вона отримали тілесні ушкодження, які не було зафіксовано, а тому її дії помилково кваліфіковані органом досудового розслідування та судом першої інстанції за ч.1 ст.115 КК України.
Обвинувачена також вказує на те, що судом не надано належної оцінки показанням свідків у кримінальному провадженні, які пояснили, що ОСОБА_11 був агресивним, у зв'язку з чим неодноразово викликалася поліція та швидка допомога. Зазначає, що судом першої інстанції необґрунтовано було відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про оголошення в судовому засіданні показання її батька, який помер.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи прокурора, який частково підтримав апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 та вважав необхідним скасувати оскаржуваний вирок внаслідок наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, доводи обвинуваченої та її захисника, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту, колегія суддів, перевіривши матеріали кримінального провадження, вважає, що усі подані апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, зважаючи на наступне.
Згідно вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно достатті 94 цього Кодексу.
Відповідно до ст.9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Переглядаючи оскаржуваний вирок в межах доводів та вимог апеляційних скарг прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 та обвинуваченої ОСОБА_7 колегія суддів погоджується з ними лише в частині наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, з огляду на наступне.
Зокрема, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу.
Відповідно до п.1, 2 ч.1 ст.91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягає доказуванню в тому числі подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч.2 цієї норми, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Згідно вимог ст.92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого. Обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.
Відповідно до ч.1 ст.94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно ст.20 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.242 КПК України, експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
Згідно вимог п. 3 ч. 2 ст. 242 КПК України , слідчий або прокурор зобов'язані забезпечити проведення експертизи щодо визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності.
У відповідно до ч. 1 ст. 509 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язані залучити експерта (експертів) для проведення психіатричної експертизи у разі, якщо під час кримінального провадження будуть встановлені обставини, які дають підстави вважати, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному або обмежено осудному стані або вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, але після його вчинення захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Такими обставинами, зокрема, є:
1) наявність згідно з медичним документом у особи розладу психічної діяльності або психічного захворювання;
2) поведінка особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння або після нього була або є неадекватною (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті тощо).
Відповідно до п.2 ч.2 ст.332 КПК України, суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо під час судового розгляду виникли підстави, передбачені частиною другою статті 509 цього Кодексу.
Натомість, зазначених вимог органом досудового розслідування та судом першої інстанції не було дотримано.
Зокрема, ухвалюючи обвинувальний вирок та визнаючи винною обвинувачену ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, суд першої інстанції на підтвердження вини останньої послався на відомості доказів, що надано стороною обвинувачення, а також на показання свідків у цій справі та взяв до уваги пояснення самої обвинуваченої.
Разом з цим, як вбачається з відомостей протоколу від 30.06.2022 та відеоматеріалу до нього, під час проведення цієї слідчої дії ОСОБА_7 надала пояснення та показала, що вона, перебуваючи у будинку АДРЕСА_2 , разом зі своїм чоловіком - ОСОБА_12 , вживала алкогольні напої. При цьому, ОСОБА_7 зазначила, що вона взяла мокру дитячу пелюшку та коли чоловік сів на стілець за стіл, ззаду накинула цю пелюшку на шию чоловіка і почала його душити. Чоловік чинив опір, виривався, але обвинувачена повалила його на спину зі стільця, розмістилася позаду нього на підлозі, закрутила пелюшку на шиї чоловіка і використовуючи власну фізичну силу, продовжувала здавлювати нею шию чоловіка, тобто душити його. Зазначила, що чоловік одразу перестав подавати ознаки життя. Продовжуючи здавлювати пелюшкою шию чоловіка, почала рухатися у бік кухонного столу, підтягуючи за собою тіло чоловіка. Узявши зі столу мобільний телефон, почала телефонувати батькові та сусідам, однак трубку ніхто не взяв.
При цьому, під час слідчого експерименту від 30.06.2022 ОСОБА_7 також зазначила, на протязі двох годин, тримала в руках закручену пелюшку, якою продовжувала душити чоловіка. Після чого, вкрила чоловіка ковдрою та лягла спати. Вранці з'ясувала, що чоловік мертвий. Зателефонувала своєму знайомому на ім'я ОСОБА_13 , звернувшись до нього за допомогою. Так як не зрозуміли один одного, зателефонувала батькові та розповіла йому, що вбила ОСОБА_14 . Батько викликав поліцію і повідомив, що саме він вбив ОСОБА_15 . (арк.200-203 т.3).
Крім того, в суді першої інстанції обвинувачена ОСОБА_7 також пояснила, що 27.06.2022 вдома на кухні вона разом із своїм чоловіком вживали алкогольні напої та між ними виник конфлікт, в ході якого чоловік раптово вдарив кулаком їй в око, після чого став наносити удари кулаком та ладонями, зштовхнув зі стільця на підлогу, зв'язав мокрою дитячою пелюшкою руки, змушуючи пити горілку. Втрачаючи свідомість, розв'язала руки та знаходячись позаду чоловіка, різко накинула на його шию пелюшку та стала її затягувати. Чоловік намагався чинити опір, при цьому стілець на якому він сидів впав на підлогу і вже коли чоловік знаходився на підлозі, продовжувала тримати пелюшку на його шиї, доки він не припинив чинити опір. Після чого, деякий час стягувала пелюшку на шиї вже нерухомого чоловіка, однак не сильно. Коли відпустила пелюшку, подумала що чоловік втратив свідомість. Стала телефонувати батькові та друзям щоб допомогли покласти тіло чоловіка на диван, однак додзвонитися нікому не змогла. Взяла подушку та лягла на підлогу поряд з чоловіком. Коли проснулася, з'ясувала, що чоловік мертвий, злякавшись вийшла на вулицю прогулятися. Зателефонувала батькові, якому розповіла про смерть чоловіка, на що батько повідомив, що провину візьме на себе. Батько зателефонував до поліції.
Тобто, з матеріалів кримінального провадження об'єктивно вбачається, що поведінка обвинуваченої ОСОБА_7 під час досудового розслідування та судового розгляду була неадекватною, оскільки, як зазначала остання під час проведення слідчого експерименту за її участі та при судовому розгляді в суді першої інстанції, вона на протязі двох годин душила дитячою пелюшкою свого чоловіка, а після того як він втратив свідомість і перестав подавати ознаки життя, взяла подушку та лягла на підлогу поряд з чоловіком, після чого заснула.
Отже, на переконання колегії суддів, вказані обставини, а також поведінка обвинуваченої як під час інкримінованого їй злочину, так і після його вчинення, дає підстави, враховуючи фактичні обставини пред'явленого обвинувачення, за яких ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, обумовлювало від органу досудового розслідування та суду необхідність прийняття процесуального рішення про призначення психіатричної експертизи, проте під час досудового розслідування цього кримінального провадження та при судовому розгляді справи в суді першої інстанції цього не було зроблено і не було вирішено питання щодо осудності обвинуваченої ОСОБА_7 .
Окрім того, колегія суддів бере до уваги, що обвинувачена ОСОБА_7 фактично не визнала своєї вини в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні за ч.1 ст.115 КК України, але суд першої інстанції дійшов висновку, що її вина підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами органу досудового розслідування, які були досліджені в судовому засіданні, показаннями потерпілої та свідків, а також поясненнями самої обвинуваченої, що надані останніми в судовому засіданні.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що органом досудового розслідування та судом першої інстанції, враховуючи пояснення ОСОБА_7 під час слідчого експерименту і судового розгляду про обставини вчинення нею інкримінованого злочину за ч.1 ст.115 КК України, що само по собі не вкладається в здорову психіку, в порушення вимог ст.ст.242, 332, 509 КПК України, не призначили стосовно ОСОБА_7 судово-психіатричну експертизу, що є істотним порушенням вимог КПК України.
Крім того, в своїй апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду обвинувачена ОСОБА_7 стверджували про застосування до неї недозволених методів досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, а саме після її затримання та до надання їй захисника і проведення слідчого експерименту за її участі.
Про зазначені обставини, як зазначила сторона захисту та підтверджені прокурором під час апеляційного розгляду, обвинувачена повідомляла під час судового розгляду в суді першої інстанції, однак судом першої інстанції фактично були залишені поза увагою ці доводи сторони захисту, оскільки судом не здійснено відповідних процесуальних заходів щодо ретельної, об'єктивної, неупередженої перевірки зазначених обставини та не надано жодної оцінки цим доводам в оскаржуваному обвинувальному вироку.
Разом з цим, перевірка зазначених доводів сторони захисту може мати істотне значення у цьому кримінальному провадженні у зв'язку з тим, що серед доказів, які покладено в обґрунтування винуватості ОСОБА_7 та враховано судом відомості протоколу слідчого експерименту від 30.06.2022, при проведенні якого остання зазначала про фактичні обставини у цьому кримінальному провадженні.
При цьому, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що перевірка доводів щодо незаконних методів ведення слідства має суттєве значення для вирішення питання доведеності вини обвинуваченої за пред'явленим обвинуваченням.
Тобто, у цьому випадку колегія суддів констатує, що суд першої інстанції належним чином не перевірив доводи обвинуваченої в цій частині та не навів на їх спростування обґрунтованих мотивів в оскаржуваному вироку.
Отже, судом першої інстанції під час судового розгляду не здійснено будь-яких процесуальних заходів реагування на заяву сторони захисту щодо застосування до обвинуваченої ОСОБА_7 недозволених методів досудового розслідування, а також не надано в оскаржуваному вироку обґрунтованих висновків на спростування та перевірки цих тверджень сторони захисту.
За таких обставин, суд першої інстанції в оскаржуваному обвинувальному вироку не надав будь-якої оцінки доводам сторони захисту щодо застосування до ОСОБА_7 заходів психічного насильства, не надавши при цьому доручення відповідному правоохоронному органу для перевірки повідомлених обвинуваченою фактів, тобто судом фактично не вжито жодних заходів для перевірки тверджень сторони захисту у цій частині.
Зазначені обставини, на думку колегії суддів, не тільки порушують права обвинуваченої, а й свідчать про наявність неповноти судового розгляду, яка істотно впливає на висновки суду щодо доведеності чи недоведеності пред'явленого обвинувачення, оцінку доказів щодо кожного окремо так і їх сукупності.
Згідно вимог п.1 ч.1 ст. 409 КПК України та ст. 410 КПК України зазначені порушення, щодо неповноти судового розгляду - є безумовною підставою для скасування оскаржуваного обвинувального вироку.
Такі засади кримінального провадження, як верховенство права та законність - ст.ст. 8, 9 КПК України, передбачають застосування кримінального процесуального законодавства України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. А така засада, як повага до людської гідності, що передбачена ст. 11 КПК України, забороняє під час кримінального провадження піддавати особу, зокрема, катуванню, жорстокому або такому, що принижує гідність, поводженню, вдаватися до погроз застосування такого поводження.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (зокрема, у справах «Вергельський проти України», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України») неодноразово зазначав, що в тих випадках, коли особа подає небезпідставну скаргу про те, що вона зазнала жорстокого (поганого) поводження з боку суб'єктів владних повноважень усупереч вимогам ст. 3 Конвенції про захист основоположних прав і свобод людини, це в поєднанні із загальним обов'язком держави відповідно до ст. 1 Конвенції забезпечити кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені нею, вимагає проведення ефективного офіційного розслідування незалежним органом.
В іншому рішенні Європейського суду («Коробов проти України») вказано, що розслідування небезпідставних скарг про жорстоке поводження має бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з'ясувати те, що трапилось, й не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки про закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, а також показань очевидців та експертних висновків.
Той факт, що ОСОБА_7 не визнає своєї вини, яка, на думку суду першої інстанції, доведена викладеними у вироку доказами, не звільняє суд від необхідності ретельної, об'єктивної, неупередженої перевірки незалежним органом, заяв осіб, яка перебувала під контролем держави, про недозволені методи ведення слідства. Інакше постановлені судові рішення не можуть вважатися справедливими і такими, що відповідають засаді кримінального провадження - верховенство права.
З'ясування та перевірка вказаних обставини, шляхом надання територіальному управлінню Державного бюро розслідувань відповідно доручення на перевірку доводів сторони захисту про застосування до обвинуваченої ОСОБА_7 недозволених методів досудового розслідування, на думку колегії суддів, могли істотно вплинути на висновки суду, з приводу обґрунтованості пред'явленого обвинувачення, його доведеності, обсягу чи кваліфікації дій обвинуваченої або спростування версії сторони захисту.
Відповідно до ст. 370 КПК України, вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, зокрема положеннями ст. 91 та ст. 94 КПК України.
Із цього вбачається, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що ставлять під сумнів винуватість обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.
Враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, перш ніж ухвалювати обвинувальний вирок, суд першої інстанції, з дотриманням норм ст. ст. 17, 22, 23 КПК України, повинен був дослідити всі докази сторони обвинувачення та докази і позицію сторони захисту, надати їм належну, логічну оцінку, виходячи з вимог ст.ст. 91, 94 КПК України, та за наявністю підстав - визнати такі докази неналежними, недопустимими чи недостовірними, що в свою чергу унеможливить вибірковість їх оцінки.
Згідно з п. 15 ст. 7, ст. 22 КПК України, однією з засад кримінального провадження є змагальність сторін та свобода в поданні суду своїх доказів і у доведенні перед ним їх переконливості. При цьому суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. Зазначені вимоги кримінального процесуального закону суд першої інстанції не виконав.
При цьому, апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості самостійно усунути вищезазначені недоліки, оскільки в поданих апеляційних скаргах сторонами кримінального провадження не ставиться питання про дослідження доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, а апелянтами не заявлялися відповідні клопотання в ході судового розгляду.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку щодо необхідності скасування оскаржуваного судового рішення та призначення нового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 в суді першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційні скарги прокурора та обвинуваченої належить задовольнити частково.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, щодо неналежного дотримання судом вимог, передбачених ст. 370 КПК України, тобто в частині обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, а також стосовно неповноти судового розгляду та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки дослідження певних підстав пов'язаних з обґрунтованістю обвинувачення та можливістю призначення покарання випливає з відомостей встановлених при розгляді в суді апеляційної інстанції, а деякі висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду та містять істотні суперечності, що чітко передбачено в якості підстав для скасування вироку в нормах, що містяться у п.п.1,3 ч.1 ст.409; п.2 ч.1 ст. 410; ч.1 ст. 412 КПК України.
Реалізуючи та дотримуючись загальних процесуальних засад кримінального провадження, що містяться у главі 2 КПК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність декількох істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення, що обумовлює необхідність скасування оскаржуваного вироку та призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції, що відповідає нормам ч.1 ст. 412; п.6 ч. 1 ст. 407; п.п. 1,3 ч. 1 ст. 409; п. 2 ч.1 ст. 410 КПК України.
Вирішуючи питання про подальший рух кримінального провадження після скасування вироку, колегія суддів виходить з наступного. Порушення судом першої інстанції вищезазначених засад кримінального провадження та вимог п.2 ч.3 ст.374 і ст. 370 КПК України щодо змісту мотивувальної частини обвинувального вироку не відноситься до передбаченого в ч.1 ст.415 КПК України переліку підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Проте, відповідно до вимог ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 КПК України. Такими загальними засадами кримінального провадження у даному випадку є передбачені п.п. 1, 2, 10, 13, 15, 19 ч.1 ст.7 КПК України - верховенство права, законність, диспозитивність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; забезпечення права на захист; а також змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Разом з цим належить врахувати те, що необхідність дотримання при судовому розгляді вказаних загальних засад судочинства підтверджується практикою Європейського суду та змістом норм Європейської конвенції з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - є частиною національного законодавства.
З метою забезпечення належного дотримання під час судового розгляду саме цих загальних засад кримінального провадження, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції і призначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 в суді першої інстанції.
Решту апеляційних доводів прокурора та обвинуваченої, колегія суддів вважає передчасними, оскільки згідно ч. 1 ст. 415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Водночас, колегія суддів бере до уваги правові висновки, викладені в постановах Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07.12.2020 у справі №444/2200/15-к (провадження №51-2322кмо18), від 14.09.2020 у справі №740/3597/17 (провадження №51-6070кмо19) та від 23.09.2019 у справі №728/2724/16-к (№51-7543кмо18), відповідно до якої, у разі встановлення апеляційним судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставами для скасування вироку чи ухвали суду та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 370, 419, ч.2 ст.416 КПК України, він не може залишити поза увагою доводи апеляційної скарги прокурора чи потерпілого щодо необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, оскільки в протилежному випадку це призведене до неможливості застосування такого закону при новому розгляді в суді першої інстанції.
При цьому, виходячи зі змісту ч.2 ст.415 КПК, суд апеляційної інстанції повинен формулювати свої висновки та вказівки лише в такій формі, щоб це не призводило до вирішення наперед указаних в цій нормі питань, але водночас давало би достатні підстави для застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та призначення більш тяжкого покарання у випадку, якщо під час нового розгляду в суді першої інстанції винуватість особи у вчиненні відповідного злочину буде доведено в установленому законом порядку.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на ту обставину, що, у разі визнання ОСОБА_7 винною у вчиненні кримінального правопорушення за пред'явленим обвинуваченням, призначене останній покарання повинно відповідати тяжкості вчиненого та особі обвинуваченої, в зв'язку з чим колегія суддів зауважує на тому, що під час нового судового розгляду зазначеного кримінального провадження необхідно ретельно, повно та всебічно перевірити та надати належну правову оцінку доказам в цьому провадженні, наданим стороною обвинувачення та відомостям, які характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_7 , на підставі чого, за результатами такого судового розгляду, керуючись вимогами ст. 370 КПК України, постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
За таких обставин, в разі доведеності вини обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину в обсязі пред'явленого обвинувачення, а також у разі якщо за результатами нового судового розгляду не буде встановлено інших обставин, які не були відомі суду першої інстанції під час попереднього судового розгляду, та які пом'якшують покарання, суду першої інстанції належить ретельно перевірити апеляційні доводи прокурора щодо м'якості призначеного покарання, надавши їм обґрунтовану, повну та вмотивовану оцінку в остаточному судовому рішенні за наслідками судового розгляду.
Крім того, відповідно до положень п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 419 КПК України, в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції зазначаються мотиви прийнятого рішення, в тому числі в частині запобіжного заходу, а в резолютивній частині - рішення щодо запобіжного заходу.
Колегія суддів дійшла висновку, що слід залишити обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_7 , продовживши його, оскільки остання обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, а також існують ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справах «Едуард Шабалін проти Росії» (рішення ЄСПЛ від 16.10.2014) та «Руслан Яковенко проти України» (рішення ЄСПЛ від 04.09.2015) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та у контексті даного кримінального провадження, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_7 , та з метою попередження ризиків його переховування від суду, оскільки вона не може не усвідомлювати імовірність визнання її вини за висунутим їй обвинуваченням, ураховуючи особливості апеляційного розгляду, передбачені Главою 31 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити ОСОБА_7 під вартою, продовживши йому запобіжний захід, але не більше ніж на 60 днів.
При новому судовому розгляді суду першої інстанції належить дотримуватися вимог чинного КПК України, в тому числі норм ст.415 ч.3 та ст. 416 КПК України. Крім того, суду ретельному дослідженню підлягають доводи сторони захисту щодо застосування до обвинуваченої недозволених методів ведення досудового розслідування, а також перевірити наявність підстав, передбачених ст.ст.242, 332, 509 КПК України, оскільки з'ясування вказаних обставин має істотне значення для встановлення істини у справі та ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення.
Керуючись ст.ст. 405, 407 ч.1 п.6; 409 ч.1 п.п.1, 3; 410 ч.1 п.2; 412 ч.1, 415 ч.1 п.1; 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 та обвинуваченої ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Червонозаводського районного суду м.Харкова від 22 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 07 червня 2025 включно.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :