16 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 522/21269/18
провадження № 61-9792св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Вулф-2018»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного суду від 15 травня 2024 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Дришлюка А. І., Сегеди С. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Вулф-2018», про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що 11 липня 2018 року Суворовським районним судом м. Одеси було постановлено ухвалу у справі № 523/8929/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, якою затверджено мирову угоду між сторонами та визнано, що вони домовилися здійснити між собою поділ майна, зокрема, виділити ОСОБА_3 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
24 липня 2018 року вона звернулася до Суворовського районного суду м. Одеси із заявою про ознайомлення з матеріалами справи, оскільки про існування вказаної цивільної справи дізналась лише 23 липня 2018 року, зустрічних позовів у вказаній справі не заявляла, судовий збір не сплачувала, представника до участі в даній справі не направляла, жодних правових позицій із ним не узгоджувала.
З ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року дізналася, що її інтереси у судовому засіданні представляв ОСОБА_5 на підставі довіреності від 28 березня 2017 року. Проте, вказану довіреність вона не видавала.
26 липня 2018 року вона оскаржила вказану ухвалу до апеляційного суду.
06 серпня 2018 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на спірну квартиру за собою.
16 серпня 2018 року вона звернулася до поліції із заявою про вчинене ОСОБА_5 та ОСОБА_3 кримінальне правопорушення, передбачене статтею 190 КК України.
17 серпня 2018 року відповідні відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018150020003238. 21 серпня 2018 року у вказаному кримінальному провадженні вона була визнана потерпілою.
31 жовтня 2018 року ОСОБА_3 передав спірну квартиру за актом приймання-передачі вкладу до статутного капіталу ТОВ «Вулф-2018», засновником якого є він сам.
06 листопада 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі протоколу загальних зборів засновників ТОВ «Вульф-2018».
08 листопада 2018 року постановою Апеляційного суду Одеської області скасовано ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси про затвердження мирової угоди та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції, яким, у подальшому, позовну заяву було залишено без розгляду.
Вважала, що спірна квартира вибула з її власності поза волею, через шахрайські дії зазначених вище осіб, на підставі судового рішення, яке у подальшому скасоване постановою апеляційного суду, а отже поза її волею.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просила суд визнати за нею право власності на вказану квартиру та витребувати її у ОСОБА_2 на свою користь.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року у складі судді Єршової Л. С. позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення районного суду мотивовано тим, що спірна квартира вибула без волі її власника - ОСОБА_4 , на підставі судового рішення, яке у подальшому було скасовано, тому вона має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 травня 2023 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 березня 2021 року залишено без задоволення.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 15 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року скасовано. Постановлено нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Вирішено питання стягнення судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спірна квартира була спільним сумісним майном подружжя, особистим майном позивача квартира не визнана, нею не спростована презумпція права спільної сумісної власності подружжя, у зв'язку із чим ОСОБА_4 не може вважатися одноосібним власником спірної квартири для її витребування у порядку статті 388 ЦК України.
Крім того, пославшись на встановлені ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року у справі № 523/8929/18 обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що факт волевиявлення ОСОБА_4 і ОСОБА_3 щодо юридичної долі квартири, шляхом передачі її у власність останньому, є доведеним, тому відсутні підстави для її витребування.
З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції вважав, що немає правових підстав для витребування спірної квартири у ОСОБА_2 , оскільки наявність у діях співвласника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного суду від 15 травня 2024 року скасувати та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував судову практику Верховного Суду про те, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, яке у подальшому скасовано, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірне майно не може бути витребувано, оскільки є спільним сумісним майном подружжя, так як, у даному випадку, ця обставина не має значення для правильного вирішення спору. Саме ОСОБА_4 була титульним власником квартири, а майно вибуло з її власності на підставі судового рішення, яке було скасовано, тобто метою позову є приведення становища до того, яке існувало до порушення її прав. Обставини набуття нею права власності не є предметом спору в цій справі. Визначення правого статусу квартири відповідно до норм СК України не є предметом спору у цій справі.
Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
16 серпня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до договору купівлі-продажу від 14 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 14 грудня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 6887, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_4 на праві власності, що підтверджується також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 грудня 2017 року, та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, сформованої 06 серпня 2018 року.
11 липня 2018 року Суворовським районним судом м. Одеси було постановлено ухвалу про затвердження мирової угоди у справі № 523/8929/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, якою затверджено мирову угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , визнано, що сторони домовилися здійснити між собою поділ майна, зокрема, виділити ОСОБА_3 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
З ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року вбачається, що інтереси позивача в судовому засіданні представляв ОСОБА_5 на підставі довіреності від 28 березня 2017 року. Проте, вказаною довіреністю позивач не надавала ОСОБА_5 повноважень на розпорядження всім моїм майном.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, сформованої 05 вересня 2018 року, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , 06 серпня 2018 року зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року № 523/8929/18.
16 серпня 2018 року позивачем до Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області подано заяву про вчинене ОСОБА_5 та ОСОБА_3 кримінальне правопорушення, передбачене статтею 190 КК України. 17 серпня 2018 року відповідні відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018150020003238. 21 серпня 2018 року у вказаному кримінальному провадженні позивач була визнана потерпілою, що підтверджується пам'яткою про процесуальні права та обов'язки потерпілого від 21 серпня 2018 року.
Відповідно до інформації про юридичну особу, засновником ТОВ «Вулф-2018» є ОСОБА_3 , відомості про юридичну особу внесено 26 жовтня 2018 року за № 15561020000067925.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2018 року у цивільній справі № 487/4765/18 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, розірвано шлюб укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 07 липня 2014 року.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, сформованої 05 листопада 2018 року, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , 31 жовтня 2018 року зареєстровано за ТОВ «Вулф-2018».
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, сформованої 03 грудня 2018 року, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , 06 листопада 2018 року зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі протоколу № 2, серія та номер 4049, 4050, виданий 06 листопада 2018 року, видавник: приватний нотаріус Бежан А. В.; акт прийому-передачі, серія та номер: 4051, 4052, виданий 06 листопада 2018 року, видавник: приватний нотаріус Бежан А. В.
08 листопада 2018 року Апеляційний суд Одеської області ухвалив постанову, якою задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_4 , скасував ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду, яким, у подальшому, позовну заяву було залишено без розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_4 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 915/856/16, від 25 липня 2018 року у справі № 640/8456/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/28389/15-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Суб'єктом звернення із витребуванням майна у порядку статті 388 ЦК України є власник майна.
З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.
Встановивши, що ОСОБА_4 була титульним власником спірної квартири та вона вибула з її власності на підставі судового рішення (ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року у справі № 523/8929/18), яке у подальшому було скасовано, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовної вимоги про витребування майна на її користь.
Суд першої інстанції правильно вказав, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, пославшись на правові висновки Верховного Суду України у постанові від 21 грудня 2016 року у справі 1522/25684/12, Верховного Суду у постановах: від 25 липня 2018 року у справі № 640/8456/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 335/640/15-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 915/856/16, від 18 квітня 2018 року у справі № 1512/1830/12-ц.
Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірна квартира придбана ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за час шлюбу, тобто є їх спільною сумісною власністю, а ОСОБА_4 презумпцію спільності майна не спростувала, тому не може витребувати спірну квартиру у порядку, передбаченому статтею 388 ЦК України, оскільки не є її одноосібним власником.
Проте, такі висновки апеляційного суду є помилковими, оскільки питання спільності майна подружжя, його поділу чи будь-якого іншого спору між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у межах цієї справи не розглядається та не є предметом спору.
Витребування майна, яке незаконно вибуло з володіння ОСОБА_4 , від останнього набувача, не впливає на подальші спори між подружжям щодо поділу такого майна.
У цій справі вирішується спір щодо квартири АДРЕСА_2 між ОСОБА_4 , на яку було одноособово зареєстровано право власності на вказану квартиру (титульний власник), та ОСОБА_2 , останнім набувачем спірного майна.
У межах цієї справи важливим є саме спосіб вибуття вказаної квартири з власності позивача, а судом першої інстанції правильно встановлено, що квартира вибула з її власності поза волею, на підставі судового рішення, яке у подальшому скасовано.
Суд апеляційної інстанції помилково послався на обставини, встановлені ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року у справі № 523/8929/18, оскільки таке судове рішення було скасовано, а тому викладені у ньому висновки не можуть використовуватися для доведення тих чи інших обставин.
Більше того, скасовуючи ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року, суд апеляційної інстанції, зокрема, вказав, що розгляд районним судом справи без з'ясування обставин, що мають значення для справи, призвів до грубих порушень прав ОСОБА_4 , яка без її волі була позбавлена майна. ОСОБА_4 не була повідомлена про знаходження справи про поділ майна подружжя в Суворовському районному суді м. Одеси, подання зустрічного позову з нею не було узгоджено, перелік спірного майна не перевірено. Також прийнято до уваги, що ОСОБА_4 зверталася до поліції із заявою про скоєння ОСОБА_5 та ОСОБА_3 по відношенню до неї кримінального правопорушення. Та обставина, що за результатами досудового розслідування винесено 07 листопада 2018 року постанову про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України було прийнято, однак факт звернення ОСОБА_4 до поліції розглядався судом як такий, що підтверджує її доводи щодо відсутності волі на укладення мирової угоди про поділ майна у зазначений в угоді спосіб.
Тому ухвала районного суду про затвердження мирової угоди була скасована не з процесуальних підстав, а по суті.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовної вимоги ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України , а суд апеляційної інстанції помилково скасував його законне та обґрунтоване у цій частині рішення.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
При цьому, Верховний Суд не вбачає підстав для залишення рішення районного суду в силі повністю, оскільки Приморським районним судом м. Одеси також була задоволена позовна вимога ОСОБА_4 про визнання права власності на спірну квартиру, проте така вимога належно не обґрунтована.
Рішення суду про витребування майна з чужого незаконного володіння є належним способом захисту у цій справі, яке повністю вирішує спір між сторонами, в ефективний спосіб захищаючи порушене право позивача, оскільки саме по собі є підставою для державного реєстратора вчинити відповідні реєстраційні дії на користь позивача щодо спірного майна.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Щодо судових витрат
Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За подання касаційної скарги ОСОБА_4 було сплачено 17 620 грн, тому вказана сума коштів підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача, оскільки Верховний Суд залишає в силі рішення районного суду, яким витребувано спірне нерухоме майно, що є підставою для реєстрації права власності на це майно, а вимога про визнання права власності є, фактично, похідною, тому за неї судовий збір не сплачується.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 15 травня 2024 року скасувати.
Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_4 про витребування майна залишити в силі.
Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності скасувати та відмовити у задоволенні цих позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційні номери облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 (реєстраційні номери облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 17 620 (сімнадцять тисяч шістсот двадцять) гривень.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець