16 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 463/3632/17
провадження № 61-12797св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач -заступник керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі територіальної громади м. Винники,
відповідачі: Львівська міська рада, ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Бенем Богданом Зіновійовичем, на постанову Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 заступник керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі територіальної громади м. Винники звернувся до суду з позовом до Винниківської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення, повернення земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Винниківської міської ради від 25 червня 2015 року № 1922 «Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 » затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер: 4610160300:04:004:0256, площею 0,06 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка за категорією земель та видом використання належала до земель житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку й перебувала у комунальній власності.
Зазначав, що на відстані 1,5 м від цієї земельної ділянки протікає потік без назви, права притока річки Миклашівки, який згідно зі статтею 79 ВК України належить до малих річок. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів вздовж морів, річок, навколо озер, водосховищ, інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою, водночас, за даними Львівського обласного управління водних ресурсів проекти землеустрою щодо організації та встановлення меж території водного фонду та водоохоронних зон у м. Винники не розроблялися та не погоджувалися.
Прокурор вважав, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги, як частини водоохоронної зони, не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, тому Винниківською міською радою всупереч порядку встановлення цільового призначення земель, вказану земельну ділянку водного фонду віднесено до земель житлової та громадської забудови, а також надано її для будівництва та обслуговування житлового будинку у порушення особливого правового режиму використання земель прибережних захисних смуг. Стверджував, що прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків) не можуть перебувати у власності громадян.
Ураховуючи наведене, прокурор просив суд:
- визнати недійсним рішення Винниківської міської ради від 25 червня 2015 року № 1922 «Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1»;
- повернути територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 4610160300:04:004:0256 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 702111446101), площа 0,06 га на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 11 жовтня 2019 року у складі судді Леньо С. І. у задоволенні позову заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі територіальної громади м. Винники відмовлено.
Рішення районного суду мотивовано тим, що детальний план території, який включає спірну земельну ділянку і яка в подальшому була надана ОСОБА_1 у встановленому законом порядку, не скасований, проект землеустрою щодо меж водоохоронних зон відносно цієї частини земельної ділянки не розроблявся, прибережна захисна смуга водного об'єкту не встановлена. Відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку проводилось не у зв'язку зі зміною її цільового призначення, а із врахуванням затвердженого детального плату території. Отже, прокурор позовні вимоги не довів.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року залучено до участі у справі Львівську міську раду як правонаступника Винниківської міської ради.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року у справі призначено земельно-технічну експертизу та зупинено провадження.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року поновлено провадження у справі.
Постановою Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області задоволено частково.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 жовтня 2019 року скасовано.
Повернуто територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 4610160300:04:004:0256 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 702111446101), площа 0,06 га на АДРЕСА_1 .
У задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення Винниківської міської ради від 25 червня 2015 року № 1922 «Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1» відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що рішенням Винниківської міської ради від 25 червня 2015 року № 1922 «Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 » затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер: 4610160300:04:004:0256, площею 0,06 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка належить до земель водного фонду, тому таке рішення органу місцевого самоврядування, наділеного повноваженнями щодо земельної ділянки, є незаконним, оскільки землі водного фонду не можуть перебувати у приватній власності за законом. За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки водного фонду є негаторний, а не віндикаційний позов.
Колегія суддів не погодилася з обґрунтованістю позовної вимоги прокурора в частині необхідності визнання незаконним та скасування рішення міської ради, оскільки вона не призведе до відновлення порушеного права та є неефективним способом захисту. Право позивача повністю відновлюється задоволенням негаторного позову про повернення державі незаконно переданої у приватну власність землі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2024 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Бень Б. З., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, залучивши до участі у справі Львівську міську раду як правонаступника Винниківської міської ради, не вирішив питання про заміну Львівської місцевої прокуратури № 1 на Галицьку окружну прокуратуру м. Львова.
Заявник вважає висновки апеляційного суду про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду безпідставними, оскільки на цій місцевості, у м. Винники не було затверджено відповідної містобудівної документації, не розроблено проєкт землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги.
Апеляційним судом не було враховано висновків земельно-технічної експертизи від 15 грудня 2023 року, якою встановлено, що земельна ділянка знаходиться не біля об'єкту водного об'єкту, а біля стічного каналу, який таким не є, та навколо якого жодних прибережних захисних смуг не встановлюється. Тому, експерт дійшов правильного висновку, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель водного фонду.
Відхиляючи висновки експертизи, апеляційний суд не викликав в судове засідання експерта для надання пояснень щодо проведеної ним експертизи, жоден з учасників справи не просив провести повторну експертизу чи додаткову.
Апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, вона жодних протиправних дій не вчиняла, а умовою задоволення негаторного позову є встановлення протиправності дій відповідача.
Посилається на положення Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про те, що безпідставне та свавільне позбавлення державою особи її права власності на майно, яке вона добросовісно набула та продовжує володіти, буде порушенням прав людини, яке є неспівмірним з метою та не переслідує легітимної мети в інтересах суспільства.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2024 року прокурор подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, не спростовують правильності вирішення судом апеляційної інстанції спору, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2024 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
04 листопада 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22 червня 2015 року № НВ-4602278122015 підтверджується, що земельна ділянка за кадастровим номером 4610160300:04:004:0256, що знаходиться у АДРЕСА_1 , площею 0.0600 га належить до категорії земель житлової та громадської забудови з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд і перебуває у комунальній власності.
ТОВ «Землевпорядний центр «НАДІЛ» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку у АДРЕСА_1 .
Рішенням Винниківської міської ради від 25 червня 2015 року № 1922 «Про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 » затверджено ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність земельну ділянку кадастровий номер 4610160300:04:004:0256 площею 0,0600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 за рахунок земель, що не надані у власність або користування, віднісши її до земель житлової та громадської забудови.
Пунктом 3 рішення Винниківської міської ради від 25 червня 2015 року № 1922 «Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 » зобов'язано землевласника забезпечити цілодобовий доступ до існуючих на території ділянки інженерних мереж для їх ремонту, обслуговування і будівництва нових та дотримуватися правил використання земель в охоронній зоні згідно з вимогами інженерних служб міста.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 17 червня 2017 року № 89851881 земельна ділянка за кадастровим номером 4610160300:04:004:0256, що знаходиться у АДРЕСА_1 , площею 0,06 га належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
У листі Львівського обласного управління водних ресурсів «Львівське облводресурів» Державного агенства водних ресурсів України від 18 серпня 2016 року № 09/1342 вказано, що поблизу АДРЕСА_1 Львівської області протікає потік без назви права притока річки Миклашівка, який згідно зі статтею 79 ВК України належить до малих річок. Паспорт річки на даний потік та на річку Миклашівка не розроблявся, тому картографічні в Львівському облводресурсів відсутні. Львівським облводресурсів проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронних зон (у тому числі прибережних захисних смуг) у м. Винники, на вул. Жуковського не розроблялись та не погоджувались.
Відповідно до акту обстеження водного об'єкту у м. Винники на вул. Жуковського від 06 червня 2016 року, складеного представниками Винниківської міської ради, відділу водних ресурсів Дублянського управління водного господарства, депутатів Винниківської міської ради та мешканців АДРЕСА_1, водний об'єкт, що розміщений по ліву сторону вул. Жуковського у низинній частині є природнім потічком, верхів'я якого взято у бетонний колектор діаметром1 000 мм і протікає в східному напрямку в сторону автодороги Київ-Чоп. На обстеженій водозбірній території орієнтовною площею 60 га відкритих водотоків не виявлено. Площа водозабору існуючого водотоку забудована висотними та індивідуальними житловими будинками, частково зайнято лісопарковою зоною. На час обстеження окрім ґрунтових вод інших джерел наповнення потічка існуючого колектора не виявлено. Прибережна захисна смуга потічка практично відсутня, оскільки забудована індивідуальними житловими будинками та господарськими будівлями та огорожами і використовується під городи. Відкрита частина потічка довжиною 40 м, максимальною глибиною до 1,5 м і шириною 0,6 м, відкоси практично вертикальні. У районі кільцевої дороги на довжині 150 м потік взятий в бетонний колектор діаметром 1000 мм до 1500 мм. Вода в потічку має характерний запах каналізаційних стоків, внаслідок чого в кінцевому, пропонується відкриту частину потічка довжиною 740 м взяти в бетонний колектор з приєднанням до вже існуючого колектора.
Експертом за результатами проведення земельно-технічної експертизи у цій справі від 15 грудня 2023 року № 57/21, проведеної на підставі ухвали Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року, зроблено такі висновки:
1. Станом на час проведення дослідження наявний відкритий стічний канал біля земельної ділянки площею 0,0600 га, що розміщена у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610160300:04:004:0256, яка належить гр. ОСОБА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) - не може відноситись до водного об'єкту;
Встановити вид даного водного об'єкта - не надається за можливе;
Розроблення та затвердження проектів землеустрою прибережної захисної смуги водного об'єкта потічка (струмка) без назви, правої притоки річки Миклашівка у районі вул. Жуковського в м. Винники - не проводилось (відсутнє);
Прибережна захисна смуга водного об'єкта потічка (струмка) без назви, правої притоки річки Миклашівка в районі вул. Жуковського в м. Винники - не визначалась і не встановлювалась.
2. В зв'язку з відсутністю встановлених меж прибережної захисної смуги водного об'єкта потічка (струмка) без назви, правої притоки річки Миклашівка в районі вул. Жуковського в м. Винники встановити чи знаходиться земельна ділянка площею 0,0600 га, що розміщена в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610160300:04:004:0256, яка належить гр. ОСОБА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в цілому чи частина цієї земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги - не надається за можливе.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц,
від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц,
від 14 грудня 2022 року у справі № 362/6846/18, від 16 березня 2023 року у справі
№ 925/400/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Беня Б. З., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. (стаття 19 ЗК України).
Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).
Отже, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).
Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.
Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони.
Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій».
Землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.
Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони, визначеної законодавством ширини, вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України). Отже, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення.
Наведений висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) (пункт 53), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) (пункт 63.2).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
Встановивши обставини справи повно та всебічно, надавши правову оцінку доказам у справі, зокрема й висновку земельно-технічної експертизи від 15 грудня 2023 року № 57/21, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність біля земельної ділянки площею 0,06 га, що розміщена у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610160300:04:004:0256, яка належить ОСОБА_1 , водного об'єкту потічка без назви, правої притоки річки Миклашівка, а відтак наявною є вздовж потічка прибережна захисна смуга, у межах якої земельні ділянки не можуть передаватися у приватну власність.
Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду та відхиляє доводи касаційної скарги з посиланням на те, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель водного фонду, оскільки на цій місцевості, у м. Винники не було затверджено відповідної містобудівної документації, не розроблено проєкт землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги, так як за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, що вказано у наведених вище постановах Великої Палати Верховного Суду.
Посилання заявника на неврахування судом висновку експерта, є необґрунтованим, оскільки висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України, що й було здійснено апеляційним судом та мотивовано обґрунтування відхилення такого висновку.
Доводи касаційної скарги про те, що, залучивши до участі у справі Львівську міську раду як правонаступника Винниківської міської ради, апеляційний суд не вирішив питання про заміну Львівської місцевої прокуратури № 1 на Галицьку окружну прокуратуру м. Львова, є безпідставними, оскільки зміна назви органу юридичної особи не є підставою для процесуального правонаступництва, Галицька окружна прокуратура м. Львова, як і Львівська місцева прокуратура № 1, не має статусу юридичної особи, а входить до структури Львівської обласної прокуратури, позивачем у справі є не сам орган прокуратури, а згідно з вимогами Закону України «Про прокуратуру» прокурор в інтересах держави.
Послання касаційної скарги на те, що прокурор не міг звертатися до суду самостійно із цим позовом, а мав подавати позов в інтересах держави в особі Держгеокадастру, є помилковими, виходячи з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 (провадження № 12-60гс23) вказувала, що Держгеокадастр у сфері земельних відносин може виступати у двох різних правових статусах: 1) як центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься реалізація державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів 2) як суб'єкт здійснення права державної власності на землю. Обсяг повноважень Держгеокадастру (зокрема і щодо звернення до суду з тим чи іншим позовом) при захисті земельних прав може відрізнятись залежно від правового статусу Держгеокадастру у спірних правовідносинах.
Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (частина перша статті 386 ЦК України).
При реалізації компетенції уповноваженого представника власника Держгеокадастр, як представник власника, не обмежений у виборі способів захисту порушеного права власності та має керуватись статтею 16 ЦК України та 152 ЗК України.
Натомість у правовідносинах, які стосуються порушення речових прав держави чи територіальної громади на земельні ділянки, Держгеокадастр України та його територіальні органи не наділені повноваженнями власника на захист відповідного права державної або комунальної форми власності (крім земель сільськогосподарського призначення державної форми власності).
Отже, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру. За обставин цієї справи, органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатись з позовом до суду, тому таке право має прокурор.
У касаційній скарзі зазначається, що апеляційний суд не мотивував своє судове рішення, ухваливши нове про задоволення позову, щодо втручання у право мирного володіння майном, а ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, що є порушенням статті 6 Конвенції щодо умотивованості судового рішення. Посилається на відповідні рішення ЄСПЛ.
Верховний Суд погоджується з такими доводами і зазначає таке.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном
із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу
у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом
і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України», «Кривенький проти України»).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча
б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим
до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними
із фундаментальних засад цивільного законодавства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, від 20 липня 2020 року у справі № 923/196/20).
В Україні землі водного фонду є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання.
Вирішуючи подібний спір, Верховний Суд у постанові 21 червня 2023 року у справі № 359/6328/18 (провадження № 61-9959св22) зазначив, що, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом водного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу, відповідач міг і повинен був знати про те, що використання земель водного фонду, які знаходяться в прибережній захисній смузі, для будівництва садового будинку та господарських споруд є недопустимим.
У постанові Верховного Суду від 18 липня 2022 року у справі № 330/1009/19 (провадження № 61-15268св21) вказано, що висновки апеляційного суду у цій справі щодо задоволення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою водного фонду шляхом знесення об'єкта нерухомого майна, будівництво якого заборонено у прибережній захисній смузі, є обґрунтованими.
У зазначеній постанові також указано, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачено законом. Відтак відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою
зі встановлення прибережної захисної смуги потрібно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України
(у редакції, чинній на час прийняття рішень щодо передачі земельної ділянки),
та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон. Надання у власність
або користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахувань обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду:
від 23 травня 2018 року у справі № 310/5834/13-ц (провадження № 61-7973св18)
та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 12 червня 2019 року у справі
№ 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі
№ 359/3373/16-ц звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель,
що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками
з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41,
частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Верховний Суд уважає що застосований захід втручання у право на мирне володіння майном сумісний із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки це втручання ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є пропорційним цій меті.
Отже, для забезпечення реалізації права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції, у цій постанові Верховний Суд належно оцінив аргументи касаційної скарги, а тому підстав стверджувати про порушення прав заявника на справедливий суд немає.
Зазначені порушення апеляційного суду не вплинули на правильність вирішення спору.
Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційних скаргах заявників доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Бенем Богданом Зіновійовичем, залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець