07 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 190/1598/22
провадження № 61-12383сво23
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д.,Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Вишнівська селищна рада Кам'янського району Дніпропетровської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вишнівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області (далі - Вишнівська селищна рада) про визнання права на земельну частку (пай).
Позовна заяв мотивована тим, що з жовтня 1992 року він почав працювати у колективному сільськогосподарському підприємстві «Лозуватський» (далі - КСП «Лозуватський») на посаді тракториста та 02 лютого 1993 року рішенням загальних зборів його було прийнято у члени КСП.
02 лютого 1993 року протоколом № 1 КСП «Лозуватський» було перейменовано в КСП «Лозуватка», а 29 березня 2000 року перейменовано у приватне підприємство «Лозуватка» П'ятихатського району Дніпропетровської області (далі - ПП «Лозуватка»).
Зазначав, що 18 травня 1995 року КСП «Лозуватка» отримало державний акт на право колективної власності на землю серії І-ДП № 000040, розмір паю в КСП становив 7,63 га. Оскільки на час видачі державного акту на право колективної власності на землю він був членом КСП та працював у ньому, то він був включений до списку осіб-членів КСП, які мають право на земельну частку (пай).
Вказував, що 01 лютого 2000 року його було звільнено та виключено зі складу КСП. Земельна частка (пай) йому не була виділена та не був виготовлений на його ім'я і не видавався сертифікат на право на земельну частку (пай).
Оскільки право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта про право колективної власності, у якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлено, а відтак, воно підлягає захисту без обмеження позовною давністю.
Посилаючись на те, що на початку 2022 року йому стало відомо, що він був внесений до списку осіб-членів КСП, який додавався до акту під № 197, та з моменту видачі державного акту на право колективної власності на землю КСП «Лозуватка» він набув права на земельну частку (пай), яке на цей час не оформлене правовстановлюючими документами, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право на земельну частку (пай) у розмірі 7,63 умовних кадастрових гектарів із земель запасу, що перебували в колективній власності колишнього КСП «Лозуватка», розташованих на території Вишнівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2023 року у складі судді Кудрявцевої Ю. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) у розмірі 7,63 умовних кадастрових гектарів із земель запасу, що перебували в колективній власності колишнього КСП «Лозуватка», розташованих на території Вишнівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості. На час видачі КСП «Лозуватка» державного акта на право колективної власності на землю позивач працював у КСП «Лозуватка», був включений до списку, який є додатком до державного акта, а отже, набув право на земельну частку (пай).
Оскільки право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлено, а відтак, воно підлягає захисту без обмеження строком позовної давності.
Суд першої інстанції послався на відповідні правові висновки Верховного Суду, які викладені у постановах: від 29 вересня 2021 року у справі № 181/257/19, провадження № 61-19430св20; від 03 листопада 2021 року у справі № 540/1100/18, провадження № 61-355св20.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду першої інстанції, у червні 2023 року керівник Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вишнівської селищної радизвернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2023 року клопотання керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вишнівської селищної ради про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено. Поновлено керівнику Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вишнівської селищної ради строк на апеляційне оскарження рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2023 року. Відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вишнівської селищної ради.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року апеляційну скаргу керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вишнівської селищної ради задоволено. Рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2023 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 з жовтня 1992 року працював у КСП «Лозуватський», яке у подальшому було перейменовано у КСП «Лозуватка», на посаді тракториста та 02 лютого 1993 року рішенням загальних зборів його було прийнято в члени КСП. 18 травня 1995 року КСП «Лозуватка» отримало державний акт на право колективної власності на землю серії І-ДП № 000040, розмір паю в КСП становив 7,63 га. На час отримання державного акту на право колективної власності на землю позивач був членом КСП, працював у ньому та був включений до списку осіб-членів КСП, які мають право на земельну частку (пай) під № 197.
Отже, ОСОБА_1 має право на земельну частку (пай), а тому доводи апеляційної скарги прокурора в частині недоведеності заявленого позову є безпідставними, так як спростовуються встановленими обставинами справи, підтвердженими належними та допустимими доказами.
Разом з тим, висновки суду першої інстанції про те, що право позивача підлягає захисту без обмеження строку позовної давності, є помилковими.
Відповідно до пункту 6 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.
Суд першої інстанції не врахував, що розпаювання земель колишніх колгоспів, яке почало проводитися з 1993 року, є загальновідомим фактом, а тому позивач повинен був дізнатися про порушення свого права на земельну частку (пай) ще з часу видачі КСП «Лозуватка» 18 травня 1995 року державного акту на землю зі списком громадян, які мали право на земельну частку (пай). Отже, право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 1995 році, а тому трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК Української РСР, сплив до набрання чинності ЦК України 2003 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Суд зобов'язаний застосувати наслідки спливу позовної давності без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.
Судова практика у спірних правовідносинах є сталою, Верховний Суд неодноразово висловлював подібну правову позицію, зокрема у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 702/962/17 (провадження № 61-40068св18), від 17 червня 2020 року у справі № 600/528/16 (провадження № 61-36780св18), від 09 вересня 2020 року у справі № 637/53/18 (провадження № 61-1048св19), від 03 листопада 2020 року у справі № 530/1367/18 (провадження № 61-19378св19), від 29 вересня 2021 року у справі № 686/14921/19 (провадження № 61-3107св20), від 04 жовтня 2021 року у справі № 190/1185/20 (провадження № 61-7084св21), від 08 листопада 2021 року у справі № 615/870/20 (провадження № 61-4437св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 662/1660/18 (провадження № 61-6204св19), від 10 лютого 2022 року у справі № 132/1038/21 (провадження № 61-19793св21).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області. Підставами касаційного оскарження зазначено частину другу статті 389 ЦПК України.
У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про зупинення дії постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2024 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про зупинення дії постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до Вишнівської селищної ради про визнання права на земельну частку (пай), за касаційною скаргоюпредставника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2025 року вищевказану справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2025 року зазначену справу прийнято до розгляду та призначено її розгляд Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності. Не врахував, що його право на отримання земельної частки є непорушним, строк його на реалізацію законодавством не встановлений, тому таке право підлягає захисту без обмеження позовною давністю.
Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно поновив прокурору строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, без належного обґрунтування.
Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вишнівської селищної ради на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Процесуальний строк для звернення до суду з апеляційною скаргою пропущений прокурором з поважних причин та правомірно поновлено Дніпровським апеляційним судом, так як прокурор ознайомився з матеріалами справи лише 30 травня 2023 року. Позивача не було включено до переліку осіб, які отримали земельні ділянки (паї) відповідно до протоколу № 3 загальних зборів уповноважених членів КСП «Лозуватка» від 29 березня 2000 року, а тому висновки суду про те, що в позивача виникло право на земельну частку (пай) є помилковими.
Апеляційний суд вірно зазначив, що розпаювання земель колишніх колгоспів, яке почало проводитися з 1993 року, є загальновідомим фактом, а тому позивач повинен був дізнатися про порушення свого права на земельну частку (пай) ще з часу видачі КСП «Лозуватка» 18 травня 1995 року державного акту на землю зі списком громадян, які мали право на земельну частку (пай). Отже, право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 1995 році, а тому трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК Української РСР, сплив до набрання чинності ЦК України 2003 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Така судова практика у спірних правовідносинах є сталою і Верховний Суд неодноразово висловлював подібну правову позицію.
Фактичні обставини, встановлені судами
Згідно з копії архівного витягу протоколу № 1 зборів уповноважених колгоспників КСП «Лозуватський» від 02 лютого 1993 року ОСОБА_1 був прийнятий у члени КСП «Лозуватський» (а. с. 16).
18 травня 1995 року КСП «Лозуватка» отримало державний акт на право колективної власності на землю серії І-ДП № 000040 для ведення сільськогосподарського виробництва та згідно з копії витягу списку осіб-членів КСП під № 197 зазначений ОСОБА_1 , що підтверджується копією державного акту на право колективної власності на землю.
Згідно з копії архівного витягу протоколу № 1 зборів уповноважених членів КСП «Лозуватка» від 01 лютого 2000 року ОСОБА_1 був виключений із членів КСП «Лозуватка».
У листі відділу № 3 управління надання адміністративних послуг Головного Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 16 червня 2022 року зазначено, що згідно з додатку № 1 списку громадян-членів КСП, сільськогосподарського кооперативу або товариства, який є невід'ємною частиною до державного акту на право колективної власності на землю КСП серії І-ДП № 000040 від 18 травня 1995 року на території Лозуватської сільської ради П'ятихатського району Дніпропетровської області « ОСОБА_4 » значиться за № 197. Згідно з книги реєстрації сертифікатів на земельний пай членів КСП «Лозуватка» П'ятихатського району Дніпропетровської області відомості щодо отримання сертифікату відсутні.
Відповідно до копії витягу з основних правил роботи державних архівів України, схвалених колегією Держкомархіву України 03 лютого 2004 року, протокол № 2, пункт 9.3.3.4. - невідповідність окремих відомостей, що містяться в документах архіву, даним, викладеним у запиті, не може бути перешкодою для внесення їх до тексту, якщо інша документна інформація не залишає сумніву у тотожності особи чи певних фактів. У разі різночитання імен, прізвищ, назв, окремих біографічних фактів наводиться те написання, що вживається в документі, з позначкою «так у документі».
Згідно з копії архівної довідки від 23 червня 2022 року № 528, виданої комунальною архівною установою «П'ятихатський трудовий архів» П'ятихатської міської ради Дніпропетровської області, у книгах обліку оплати праці колгоспу ім. ХХІІ партз'їзду, з 1992 року колгоспу Лозуватський, з 1993 року КСП «Лозуватський», з 2000 року ПП «Лозуватка» значиться Маркват, Маркварт ім'я Ал-др, Александр, Алекс-др, Алекс-р по батькові не вказано, у листопаді 1993 року, 1994 року, 1995 році, січні, травні, червні 1996 року - В., Викт., у грудні 1998 року ОСОБА_5 -ч (так у документах).
Відповідно до копії довідки, виданої ПП «Лозуватка», 03 травня 1992 року колгосп ім. ХХІІ партз'їзду перейменовано в колгосп «Лозуватський», від 02 лютого 1993 року перейменований у КСП «Лозуватка», від 29 березня 2000 року перейменовано в ПП «Лозуватка».
Згідно з довідки Вишнівської селищної ради від 16 серпня 2022 року № 1123 по колишньому КСП «Лозуватка» рахуються три невитребувані земельні частки (паї), приблизною площею - 22,89 умовних кадастрових гектарів.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 підлягає частковомузадоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
У частині другій статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Передаючи справу № 190/1598/22 на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зпосиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів вважала, що необхідно відступити від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 190/1900/23, провадження № 61-8624св24.
Право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.
Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).
Особа, яка вважає, що її права або інтереси порушені, може звернутися до суду за їх захистом лише в межах визначеного законодавством строку.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на момент отримання КСП «Лозуватка» державного акта на право колективної власності на землю був його членом та був включений до списку осіб, доданого до державного акта.
Тобто, право ОСОБА_1 на земельну ділянку (пай) виникло з 18 травня 1995 року, з моменту отримання КСП «Лозуватка» державного акта на право колективної власності на землю, у якому він вказаний як такий, що має право на земельну частку (пай), що підтверджується додатком до цього державного акта, у якому він значиться під № 197.
З цього часу вказане право позивача не оспорювалося та припинено не було.
Таким чином, оскільки право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта про право колективної власності, у якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлено, а відтак, воно підлягає захисту без обмеження позовною давністю.
Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 181/257/19, провадження № 61-19430св20, та від 03 листопада 2021 року у справі № 540/1100/18, провадження № 61-355св20.
Разом з тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 31 жовтня 2024 року у справі з подібними правовідносинами № 190/1900/23, провадження № 61-8624св24, за обставинами якої особа (спадкоємцем якої є позивач) на момент отримання 18 травня 1995 року КСП «Лозуватка» державного акта на право колективної власності на землю також була членом цього КСП та була включена до списку осіб, які мають право на одержання земельної частки (паю), вважав за необхідне застосувати до таких правовідносин наслідки спливу позовної давності.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішенням районного суду від 31 січня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Указане рішення районного у червні 2023 року було оскаржено в апеляційному порядку керівником Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вишнівської селищної ради.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2023 року клопотання керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вишнівської селищної ради про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено. Поновлено керівнику Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вишнівської селищної ради строк на апеляційне оскарження рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2023 року. Відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вишнівської селищної ради.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року апеляційну скаргу керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вишнівської селищної ради задоволено. Рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2023 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 мотивована, у тому числі, безпідставністю поновлення апеляційним судом строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Посилається на незаконність ухвали апеляційного суду від 03 липня 2023 року та її немотивованість, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція).
Верховний Суд вважає обґрунтованим аргумент касаційної скарги щодо порушення норм процесуального права апеляційним судом при поновленні керівнику Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вишнівської селищної ради строку на апеляційне оскарження.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував, що: «Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів» (Diya 97 v. Ukraine, № 19164/04, § 47, від 21 жовтня 2010 року);
«Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження» (Ponomaryov v. Ukraine, № 3236/03, § 41, від 03 квітня 2008 року);
«Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (Ustimenko v. Ukraine, № 32053/13, від 29 жовтня 2015 року)».
«Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків» (Ponomaryov v. Ukraine, № 3236/03, § 47, від 03 квітня 2008 року);
«Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує правовладдя як складову частину спільної спадщини Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів правовладдя є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного розв'язання спору судами їхнє рішення не можна ставити під сумнів» (Brumarescu v. Romania, заява № 28342/95, § 61; Khristov v. Ukraine, № 24465/04, § 33, від 19 лютого 2009 року).
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У пункті 3 частини першої статті 260 ЦПК України вказано, що ухвала, що викладається окремим документом, складається з: мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
Згідно з частиною третьою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц, провадження № 61-14230сво18, зазначено, що «апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема, у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження».
На вищевказані правові висновки Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду посилається і заявник касаційної скарги.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, у тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має виходити із того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише у тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об'єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою.
При цьому апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, встановлено, що керівник Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вишнівської селищної ради, звернувшись до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції (т. 1, а. с. 57-75), просив, у тому числі, поновити строк на апеляційне оскарження рішення районного суду, наводячи правові підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження у справі за відповідною апеляційною скаргою.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2023 року клопотання керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вишнівської селищної ради про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено. Поновлено керівнику Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вишнівської селищної ради строк на апеляційне оскарження рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2023 року. Відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вишнівської селищної ради (т. 1, а. с. 113).
Разом із тим, у вказаній ухвалі суд апеляційної інстанції обмежився лише одним реченням, зазначивши, що «Розглянувши клопотання про поновлення строку, матеріали справи, вважаю, що строк на оскарження П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2023 року може бути поновлено».
Тобто суд апеляційної інстанції взагалі не надав правову оцінку аргументам заявника апеляційної скарги щодо наявності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, формально відкривши апеляційне провадження у справі.
Суд апеляційної інстанції не встановив поважні причини значного пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, не з'ясував, чи наявні правові підстави для його поновлення, чи не свідчить таке поновлення про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
Верховний Суд уважає, що суд апеляційної інстанції не навів обґрунтованого мотивування для поновлення строку на апеляційне оскарження.
При цьому об'єднана палата звертає увагу на те, що згідно з частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва; у разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, прокурор зобов'язаний попередньо до звернення до суду повідомити відповідну особу.
Отже, поновлення прокурору строку на апеляційне оскарження судового рішення здійснюється у тому самому процесуальному порядку, що й стороні у справі, мотивуючи це.
Таким чином, у справі, яка переглядається Верховним Судом, суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про поновлення строку на апеляційне оскарження, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції.
Подібні правові висновки також викладено Верховним Судом у постановах: від 06 грудня 2023 року у справі № 200/13452/18, провадження № 61-8954св23; від 10 квітня 2024 року у справі № 2-2452/11, провадження № 61-15972св23.
З огляду на те, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, що призвело до передчасного вирішення справи по суті, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду позбавлена можливості вирішити поставлене перед нею питання про відступлення від правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 190/1900/23, провадження № 61-8624св24.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.
У касаційній скарзі містяться доводи про незаконність ухвали апеляційного суду від 03 липня 2023 року. Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає обґрунтованим аргумент касаційної скарги щодо порушення норм процесуального права апеляційним судом при поновленні строку на апеляційне оскарження.
Скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову. У разі подання касаційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення чи постанови суду, суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу (частина друга статті 406 ЦПК України).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження. Постанова Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року ухвалена без додержання норм процесуального права, тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
При цьому, з урахуванням вищенаведеного, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судуне надає оцінку доводам касаційної скарги, які стосуються вирішення спору по суті.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду направляє справу на новий апеляційний розгляд, не ухвалюючи власного судового рішення, новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 406, 411, 415, 416 ЦПК України, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Б. І. Гулько
Судді: А. І. Грушицький
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська