Постанова
Іменем України
9 квітня 2025 року
м. Київ
Справа № 757/52728/23-ц
Провадження № 61-4426ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є
позивач - ОСОБА_1 (далі - позивач),
відповідач - держава Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України (далі - відповідач),
про відшкодування моральної та майнової шкоди,
за касаційною скаргою позивача на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 листопада 2023 року, постановлену суддею Головко Ю. Г., та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, ухвалену колегією суддів у складі Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.
(1) Вступ
1. Позивач звернувся із позовом до держави України в особі її органів. Просив відшкодувати йому моральну та майнову шкоду, завдану, на думку позивача, через незаконні судові рішення, ухвалені судом в іншій справі, які спричинили приниження честі та гідності.
2. Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження у справі. Апеляційний суд це судове рішення підтримав. Мотивували тим, що такий позов не можна розглядати за правилами будь-якого судочинства; вимоги позивача не охоплюються положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які регламентують відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
3. Позивач із судовими рішеннями не погодився. У касаційній скарзі стверджував, що суди попередніх інстанцій не вказали норми закону, яка забороняє відшкодування державою шкоди, завданої внаслідок протиправних дій суддів.
4. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на питання про те, чи передбачає законодавство право на позов про відшкодування державою шкоди, яку вона завдала під час розгляду справи судом. Відповідь на це питання позитивна. Тому оскаржені судові рішення слід скасувати, а справу скерувати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
(2) Зміст позовної заяви
5. У листопаді 2023 року позивач звернувся до суду із позовною заявою, у якій просив стягнути з держави України в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України по 1 000 000,00 грн відшкодування майнової та моральної шкоди. Мотивував тим, що Сокальський районний суд Львівської області, Апеляційний суд Львівської області та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ порушили права позивача, гарантовані статтями 8, 40, 55, 56 Конституції України, шляхом постановлення незаконних ухвал у справі № 454/1667/14-ц.
(3) Зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
6. 16 листопада 2023 року Печерський районний суд міста Києва постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі. Мотивував так:
6.1. За змістом позовної заяви предметом позовних вимог є по суті оскарження процесуальних дій суддів Сокальського районного суду Львівської області, Львівського апеляційного суду та Вищого спеціалізованого суду України, а саме процесуальних рішень у справі № 454/1667/14-ц.
6.2. З огляду на підстави та зміст позову його не можна розглядати за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Оскарження ухвалених у справі рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
6.3. Вимоги позивача щодо відшкодування шкоди не стосуються випадків вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
7. 27 лютого 2024 року Київський апеляційний суд прийняв постанову про залишення ухвали Печерського районного суду міста Києва від 16 листопада 2023 року без змін. Навів аналогічні до останнього мотиви.
(4) Провадження у суді касаційної інстанції
8. 22 березня 2024 року позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати зазначені судові рішення, а справу скерувати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
9. 27 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача на підставі останнього абзацу частини другої статті 389 ЦПК України.
10. 4 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
11. Позивач мотивував касаційну скаргу так:
11.1. Суди першої й апеляційної інстанцій не застосували норми Конституції України як норми прямої дії, не розглянули позовну заяву по суті. Всупереч статті 8 Конституції України не вказали, що права позивача не порушені.
11.2. Суди попередніх інстанцій порушили статтю 40 Конституції України, бо «зобов'язані були вказати в судових рішеннях докази: 1) що норми Конституції України Конституція України не мають найвищу юридичну силу; 2) що згідно вимог ст. 55 Конституції України права і свободи і громадянина не захищаються судом; 3) що на підставі вимог статті 56 Конституції України я не маю право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, 4) що суди не відносяться до органів державної влади 5) що на підставі вимог Конституції України юрисдикція судів не поширюється на справи про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю судів (суддів); 6) що суддя Печерського районного суду міста Києва має право не виконувати рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25 грудня 1997 року, рішення Конституційного Суду України № 12-рп від 3 жовтня 2001 року, рішення Конституційного Суду України № 15-рп від 9 липня 2002 року, статті 26, 27, 28, ч. 2 статті 177» ЦПК України.
11.3. Суди першої й апеляційної інстанцій порушили статтю 55 Конституції України, бо не вказали норми закону, які забороняють позивачу подати, а судам - розглянути позовну заяву про стягнення відшкодування шкоди, завданої державою внаслідок протиправних дій її суддів.
11.4. Суди попередніх інстанцій мали захистити права позивача, передбачені статтею 56 Конституції України, і розглянути позовну заяву. На підставі цієї статті були зобов'язані вказати, що позивач позбавлений прав, гарантованих статтями 40, 56 Конституції України, або що його права не порушені.
11.5. Суд першої інстанції порушив вимоги частини п'ятої статті 186 ЦПК України, бо не роз'яснив, до юрисдикції якого суду належить розгляд справи.
11.6. Апеляційний суд не вказав мотиви неврахування доказів позивача, які той навів в апеляційній скарзі.
(2) Позиції інших учасників справи
12. 10 червня 2024 року Міністерство юстиції України подало через систему «Електронний суд» відзив на касаційну скаргу. Просило залишити оскаржені судові рішення без змін. Мотивувало так:
12.1. Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Тому позов, який подав позивач, не можна розглянути за правилами будь-якого судочинства.
12.2. Міністерство юстиції України не має повноважень представляти державу як відповідача за позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок здійснення правосуддя. Тому позивач заявив позов до неналежного співвідповідача - Міністерства юстиції України як представника держави України.
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
13. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим (частина перша статті 400 ЦПК України).
14. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
15. Позивач у касаційній скарзі заявив клопотання про внесення до Конституційного Суду України подань щодо тлумачення статей 8, 55, 56, 124 Конституції України та щодо конституційності пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади». Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає вказані клопотання безпідставними.
15.1. До повноважень Конституційного Суду України належить: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) офіційне тлумачення Конституції України; 3) здійснення інших повноважень, передбачених Конституцією України (частина перша статті 150 Конституції України).
15.2. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України (частина шоста статті 10 ЦПК України).
15.3. З огляду на вказане у зв'язку із розглядом справи Верховний Суд може за визначених умов звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) певних правових актів, а не щодо офіційного тлумачення Конституції України, як просить позивач. Крім того, Верховний Суд не має повноважень щодо внесення до Конституційного Суду України конституційного подання щодо конституційності постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» (такі постанови не є об'єктом конституційного контролю). Тому підстав для задоволення наведених клопотань позивача немає.
(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(2.1) Чи передбачає законодавство право на позов про відшкодування державою шкоди, яку вона завдала під час розгляду справи судом?
16. Позивач вважає, що держава завдала йому моральну та майнову шкоду тим, що її суди, на думку позивача, протиправно позбавили його доступу до правосуддя, відмовивши у відкритті провадження в іншій справі та закривши надалі провадження за заявою про перегляд у тій справі судового рішення за нововиявленими обставинами. Тому просив цю шкоду відшкодувати.
17. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у відкритті провадження у справі, вважаючи, що такий позов не можна розглядати за правилами жодного виду судочинства. Позивач стверджував, що суди безпідставно не вказали норми закону, яка забороняє йому вимагати у держави відшкодування завданої нею шкоди. Тому просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, а справу скерувати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
18. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що за заявленим позовом відповідачем є держава Україна, а не суди чи судді. Такий позов спрямований на судовий захист права позивача від, імовірно, неправомірного діяння держави, яке вона вчинили в особі судів як органів державної влади. За цим позовом суди не оцінюють дії суддів в іншій справі, не переглядають у ній судові рішення, а встановлюють наявність або відсутність визначених ЦК України підстав для цивільно-правової відповідальності держави за, ймовірно, завдану нею шкоду під час розгляду судами іншої справи. Оцінка відсутності таких підстав на стадії відкриття провадження у справі є передчасною. З огляду на це помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що вказаний позов не можна розглядати за правилами жодного виду судочинства.
19. За змістом частини другої статті 2 ЦК України держава Україна є одним із учасників цивільних відносин. У цих відносинах вона відповідно до частини першої статті 167 ЦК України діє на рівних правах з іншими учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).
20. З огляду на ці приписи належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, яку завдала держава, є вона сама, а її органи відповідно до їхньої компетенції є представниками держави (частина четверта статті 58 ЦПК України). Поведінка органів, через які діє держава у цивільних відносинах, розглядається як поведінка держави у цих відносинах. З огляду на припис частини другої статті 19 Конституції України органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22) та від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункти 34-35)). Якщо інтереси держави як відповідача у цивільному процесі представляє орган, який не має повноважень у спірних правовідносинах, це не є підставою для визнання відповідача неналежним, ним залишається держава. З огляду на вказане Міністерство юстиції України помилково вважає себе «неналежним співвідповідачем».
21. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
22. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).
23. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності під час вирішення спору про відшкодування моральної шкоди слід обов'язково з'ясувати: наявність такої шкоди, протиправність діяння заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача, а також вину останнього в її заподіянні (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2018 року у справі № 454/380/17).
24. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (частина п'ята статті 1176 ЦК України).
25. Стаття 1176 ЦК України закріплює приписи про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю спеціальних суб'єктів, зокрема суду. Ці приписи є спеціальними щодо приписів статей 22, 23, 1166 і 1167 цього кодексу та визначають випадки, в яких можна заявити позовну вимогу про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).
26. Позовні вимоги про визнання незаконними пов'язаних із розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можна розглядати за правилами будь-якого судочинства. Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц).
27. Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року № 216/1461/23).
28. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
28.1. 16 червня 2014 року Сокальський районний суд Львівської області постановив ухвалу у справі № 454/1667/14, згідно з якою відмовив у відкритті провадження у справі за позовною заявою позивача до Апеляційного суду м. Києва про відшкодування моральної шкоди.
28.2. 28 липня 2014 року Апеляційний суд Львівської області постановив ухвалу у справі № 454/1667/14, згідно з якою апеляційну скаргу позивача відхилив, а ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 16 червня 2014 року залишив без змін.
28.3. 18 серпня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив у вказаній справі ухвалу, згідно з якою відмовив позивачу у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на зазначені судові рішення.
28.4. У березні 2017 року позивач звернувся до Сокальського районного суду Львівської області із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Сокальського районного суду Львівської області від 16 червня 2014 року у справі № 454/1667/14-ц.
28.5. 28 березня 2019 року Сокальський районний суд Львівської області постановив у справі № 454/1667/14-ц ухвалу, згідно з якою закрив провадження за заявою позивача про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
28.6. 12 квітня 2022 року Львівський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення, а ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року - без змін.
28.7. 8 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив у вказаній справі ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року.
29. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду враховує те, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, обов'язково слід встановити наявність або відсутність передбачених статтею 1176 ЦК України підстав для цивільно-правової відповідальності держави. Їхню наявність має довести позивач. Таке доведення відбувається під час розгляду суті спору, а не на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
30. Суди першої й апеляційної інстанцій помилково вважали, що позов позивача про відшкодування державою моральної та майнової шкоди не можна розглянути за правилами будь-якого виду судочинства. Оскарження діянь суддів і судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, справді не допускається. Тобто предметом позову не можуть бути вимоги про визнання незаконними пов'язаних із розглядом судової справи дій/бездіяльності суду, судді чи посадових осіб суду та вимоги про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій, а не вимоги про відшкодування державою шкоди, яку вона завдала під час розгляду справи судом. Тому суд першої інстанції помилково відмовив у відкритті провадження у справі (див. також постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 454/380/17 і від 3 квітня 2019 року у справі № 454/3015/15-ц).
(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(3.1) Щодо суті касаційної скарги
31. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).
32. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
33. З огляду на висновки цієї постанови щодо застосування норм права оскаржені судові рішення слід скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко