18 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 350/413/24
провадження № 61-11754св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., Крата В. І., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Дубівська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 липня 2024 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Фединяка В. Д., Василишин Л. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Дубівська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні дорогою.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі свідоцтва про спадщину за заповітом від 11 березня 2019 року вона - власник земельної ділянки площею 0,0798 га, кадастровий номер 2624884001:01:002:0032 для ведення особистого селянського господарства в с. Вільхівка Калуського (колишнього Рожнятівського) району Івано-Франківської області, після прийняття спадщини, яка відкрилася у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_3 .
Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано на її ім'я в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 березня 2019 року.
Суміжним землевласником є відповідач ОСОБА_2 , якому на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,2452 га, кадастровий номер 2624884001:01:001:0071 для ведення особистого селянського господарства.
Між їхніми земельними ділянками проходить проїздна громадська польова дорога, яка відображена в Генеральному плані забудови с. Вільхівка Калуського району Івано-Франківської області, розробленому Івано-Франківською філією ДП УДНДІПМ «Дніпромісто» в 2015 році.
Починаючи з 2014 року і по день подання позову відповідач чинить їй перешкоди в користуванні дорогою у спосіб її переорювання та приєднання до своєї земельної ділянки.
Внаслідок таких протиправних дій відповідача їй створено певні незручності та чиняться перешкоди, зокрема, вона не має можливості проїхати до належної їй земельної ділянки від свого подвір'я та від головної дороги - вулиці Шевченка, виорати земельну ділянку, вивезти насіння овочів для висаджування, обробки посівів, збирання урожаю.
З приводу цього факту неодноразово зверталася із письмовими заявами до Дубівської сільської ради, однак відповіді на звернення не отримала.
На підставі викладеного просила:
зобов'язати відповідача ОСОБА_2 не чинити їй перешкод в користуванні проїзною громадською польовою дорогою шляхом звільнення її самовільно захопленої (переораної) частини, відновлення її попереднього стану, розмірів та площі згідно Генерального плану забудови с. Вільхівка Калуського району Івано-Франківської області.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2024 року закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дубівська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні дорогою.
Суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи № 2/350/79/2016 встановлено, що ОСОБА_3 зверталася до Рожнятівського районного суду з позовом до ОСОБА_2 третя особа Вільхівська сільска рада Рожнятівського району Івано-Франківської області про усунення перешкод в користуванні польовою дорогою, в якому просила постановити рішення, яким зобов'язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди в користуванні польовою дорогою, заїздом до її земельної ділянки та її обслуговування, що в с. Вільхівка в урочищі «Перед села», шляхом приведення її в попередній стан.
Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 06 вересня 2016 року, яке залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2016 року в задоволення позову ОСОБА_3 відмовлено.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3 та була представником останньої в цій справі.
Таким чином, встановлено, що в даній справі ті самі сторони, а саме позивач ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 , третя особа -Дубівська сільська рада, є правонаступником Вільхівської сільської ради, тотожний предмет спору, тотожні позовні вимоги, а саме: зобов'язання відповідача по справі ОСОБА_2 не чинити перешкоди в користуванні проїздною громадською польовою дорогою шляхом звільнення її самовільно захопленої (переораної) частини, відновлення її попереднього стану та розмірів і площі, окрім всього тотожні і підстави позову.
За таких обставин, провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дубівська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні дорогою, підлягає закриттю з підстав визначених пунктом третім частини першої статті 255 ЦПК України, тобто у зв'язку із наявністю рішення у справі № 350/1703/15-ц, яке набрало законної сили та ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 25 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2024 року про закриття провадження скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційний суд виходив з того, що у справі, яка розглядається, ті самі сторони, а саме позивач ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 , третя особа - Дубівська сільська рада, є правонаступником Вільхівської сільської ради, тотожний предмет спору, тотожні позовні вимоги, а саме: зобов'язання відповідача по справі ОСОБА_2 не чинити перешкоди в користуванні проїзною громадською польовою дорогою шляхом звільнення її самовільно захопленої (переораної) частини, відновлення її попереднього стану та розмірів і площі.
Разом з тим, в даній справі відмінні підстави позову.
Так, в цій справі позивач ОСОБА_1 як на підставу позову посилається на те, що між земельними ділянками сторін проходить дорога загального користування, яка відображена в Генеральному плані забудови села Вільхівка Калуського району Івано-Франківської області, розробленому Івано-Франківською філією ДП УДНДІПМ «Дніпромісто» в 2015 році.
Із відповіді Дубівської сільської ради Івано-Франківської області №170/08-14 від 04 вересня 2023 року встановлено, що генеральний план с. Вільхівка Дубівської сільської ради затверджений рішенням сьомої сесії Вільхівської сільської ради від 08 березня 2017 року № 54-7/2017, тобто вже після завершення розгляду справи №350/1703/15-ц.
Відтак, станом на час розгляду справи № 350/1703/15-ц (06 вересня 2016 року) генеральний план села Вільхівка не був затверджений рішенням сільської ради.
Тобто в даному випадку мають місце інші підстави позову, а саме посилання позивача на генеральний план села Вільхівка та рішення сільської ради про його затвердження, прийняте у 2017 році, тобто вимога позивача ґрунтується на інших обставинах.
З огляду на викладене у справі № 350/1703/15-ц та у справі, що переглядається, підстави позову не є тотожними, оскільки відмінні обставини, якими позивач ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги.
Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та зробив помилковий висновок про наявність підстав для закриття провадження у справі.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У серпні 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 липня 2024 року скасувати, ухвалу суду Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2024 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що твердження апеляційного суду про те, що в даному випадку мають місц інші підстави позову, а саме посилання на Генеральний план с. Вільхівка та рішення сільської ради про його затвердження, тобто вимога позивача грунтується на інших обставинах, є помилковим, оскільки:
під час розгляду справи № 350/1703/15-ц генеральний план вже існував і був предметом обговоренняпри постановленні рішення;
зазначений генеральний план був затверджений саме в такому вигляді, в якому він був розроблений в 2015 році;
як при виготовленні державних актів на право власності на землю сторін, так і судом при розгляді попередньої, справи бралась до уваги схема землекористування по с. Вільхівка, яка є ідентичною генеральному плану і є складовою частиною технічної документації із зумлеустрою ОСОБА_3 ;
як і в попередньому позові, так і в даній справі, ОСОБА_1 посилається на державні акти на право власності на земельні ділянки сторін, де зазначена дорога;
єдина відмінність в тому, що при розгляді попередньої справи генеральний план ще не був затверджений.
Посилання на наявність затвердженого генерального плану не є новою підставою позову, оскільки обидва позови обгрунтовуються наявністю у сторін державних актів на право власності на землю, де зазначено, що між їхніми земельними ділянками є проїзд.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 350/413/24 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У жовтні 2024 року матеріали справи № 350/413/24 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 січня 2025 року справу № 350/413/24 призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 23 липня 2024 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, заслухав суддю-доповідача, робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.
Право на розгляд справи означає право особи звернутися за захистом до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Обов'язковою умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовим аспектом поняття доступу до правосуддя.
Водночас Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06).
Відповідні положення Конвенції відображено у статті 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, одним із проявів якого є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (частина перша статті 129 Конституції України).
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається (частина друга статті 352 ЦПК України).
Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо, в тому числі: 6) повернення заяви позивачеві (заявникові); 15) закриття провадження у справі (стаття 353 ЦПК України).
Аналогічні положення містить Кодекс адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 2 статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
У статті 294 КАС України зазначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, зокрема, 3) ухвали суду першої інстанції щодо: повернення заяви позивачеві (заявникові); 13) закриття провадження у справі.
Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення.
Відповідно до статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:
1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;
3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд;
4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині;
5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині;
6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині;
7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
Аналогічні повноваження суду касаційної інстанції містить стаття 349 КАС України.
За змістом статей 410-413 ЦПК України повноваження суду касаційної інстанції у таких випадках стосуються судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, тобто, рішень та ухвал.
Разом з тим, цій загальній тенденції не відповідає практика судів касаційної інстанції, яка склалася щодо перегляду постанов апеляційного суду, які ухвалено за результатами перегляду ухвал суду першої інстанції, які перешкоджають подальшому провадженню у справу (зокрема, у даній справі закриття провадження у справі).
У даній справі, ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2024 року закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні дорогою.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 25 липня 2024 року ухвалу Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2024 року про закриття провадження скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відповідно до системного аналізу засад касаційного оскарження наявні обґрунтовані підстави стверджувати про можливість оскарження в касаційному порядку судового рішення першої інстанції після його перегляду в апеляційному порядку, про що прямо зазначено у пункті другому частини першої статті 389 ЦПК України, пунктах 6, 15 частини першої статті 353 ЦПК України (відповідно у частині другій статті 328 КАС України, пунктах 3, 13 частини першої статті 294 КАС України).
Так, численна практика Касаційного цивільного суду свідчить про те, що предметом касаційного перегляду може бути постанова суду апеляційної інстанції про скасування ухвали суду першої інстанції для продовжння розгляду.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 369/7441/24 (провадження № 61-964св25) постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року скасовано. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 жовтня 2024 року залишити в силі. Касаційний суд встановив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, а суд апеляційної інстанції скасував судове рішення, яке відповідає закону.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 461/2716/20 (провадження № 61-14641св24) постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційний суд встановив, що 30 червня 2023 року ухвалою Галицького районного суду м. Львова провадження в справі закрито. 07 лютого 2024 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 30 червня 2023 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Але відповідач ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про розгляд справи судом апеляційної інстанції 03 жовтня 2024 року.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2025 року у справі № 465/2267/17 (провадження № 61-12857св24) постанову Львівського апеляційного суду від 25 червня 2024 року в частині скасування ухвали Франківського районного суду м. Львова від 17 липня 2017 року щодо закриття провадження у справі залишено без змін. За обставин справи постановою Львівського апеляційного суду від 25 червня 2024 року ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 17 липня 2017 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 761/9881/23 (провадження № 61-8561св24)постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року залишено без змін. За обставин справи 09 лютого 2024 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «ВКФ Фарби України» про стягнення пені за договором повернуто позивачу з підстав неналежності документів адвоката Мамаєва Д Ю. на представництво інтересів ОСОБА_1. 15 травня 2024 року постановою Київського апеляційного суду ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09 лютого 2024 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В той же час ухвалою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі № 380/970/24 (адміністративне провадження № К/990/20342/24) закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 380/970/24 за позовом ТОВ «СГП «ЛЬВІВСЬКЕ» до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії. Об'єднана палата зробила висновки, що «ухвали суду першої інстанції, які відповідно до частини другої статті 328 КАС України підлягають касаційному оскарженню, за своєю суттю є такими, що або мають певний вплив на права та обов'язки учасників процесу, який за своїм характером та природою може прирівнюватися до впливу, який має рішення суду, яким вирішено спір по суті (ухвали про: забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову), або перешкоджають реалізації учасникам процесу фундаментального права на доступ до суду, тобто перешкоджають подальшому провадженню у справі (зокрема, ухвали про: повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі, залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі). На думку об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, якщо відповідне втручання чи обмеження щодо прав і свобод учасника адміністративного процесу усунуте судом апеляційної інстанції, а ухвала суду першої інстанції, яка становила таке втручання, скасована, то і відсутній предмет касаційного перегляду. Суд також звертає увагу на те, що за змістом частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Отже, у разі ухвалення судом апеляційної інстанції постанови про скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (зокрема, ухвали про: повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі, залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі) та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, усуваються перешкоди для подальшого провадження у справі, тому суд касаційної інстанції в силу положень КАС України не має повноважень для перегляду такої постанови апеляційного суду. Враховуючи зазначене об'єднана палата Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (зокрема, ухвал про: повернення заяви позивачеві (заявникові), відмови у відкритті провадження у справі, залишення позову (заяви) без розгляду, закриття провадження у справі), якою така ухвала була скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду не може бути предметом касаційного оскарження».
На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).
Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, від 22 листопада 1995 року).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року).
Оскільки у практиці Касаційного цивільного та Касаційного адміністративного судів у складі Верховного Суду має місце неоднакове застосування положень ЦПК України та КАС України щодо можливості оскарження в касаційному порядку ухвал суду першої інстанції про повернення позовної заяви чи закриття провадження у справі у разі їх скасування судом апеляційної інстанції для продовження розгляду, то забезпечити єдність такої практики неможливо без застосування повноважень Великої Палати Верховного Суду. Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передає цю справу для відступу від висновку Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі № 380/970/24 (адміністративне провадження № К/990/20342/24) про те, що постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (зокрема, ухвал про: повернення заяви позивачеві (заявникові), відмови у відкритті провадження у справі, залишення позову (заяви) без розгляду, закриття провадження у справі), якою така ухвала була скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду не може бути предметом касаційного оскарження.
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Передати справу № 350/413/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді І. О. Дундар
Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат
П. І. Пархоменко