Постанова
Іменем України
18 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 359/9058/24
провадження № 61-889св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 ,
заінтересована особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2024 року в складі судді: Чирки С. С., та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року в складі колегії суддів: Головачова Я. В., Нежури В. А., Невідомої Т. О.,
Історія справи
Короткий зміст заяви
У серпні 2024 року ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно колишньої дружини ОСОБА_3 .
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано.
Малолітній ОСОБА_2 проживає з батьком в Німеччині. Однак, ОСОБА_3 примушує сина до спілкування, здійснюючи численні, небажані для дитини, телефонні дзвінки та направляючи численні небажані листи на електронну пошту батька дитини, а також вчиняє економічне насильство до дитини шляхом умисного позбавлення коштів на утримання дитини та сплату аліментів. Крім того, зазначає, що син не бажає жити з матір'ю, оскільки він її боїться.
ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , просив:
видати обмежувальний припис строком на 6 місяців щодо кривдника ОСОБА_3 та визначити такі заходи тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на неї обов'язків: заборонити перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; обмежити спілкування з постраждалою дитиною; заборонити наближатися на визначену відстань у розмірі 300 метрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонити вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2024 року заяву ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
судом встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 27 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради про відібрання і повернення дитини без позбавлення батьківських прав рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2023 року залишено без змін. Даним рішенням відібрано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 малолітного сина ОСОБА_2 без позбавлення батьківських прав (а. с. 16-40). 17 березня 2021 року відносно ОСОБА_3 видано терміновий заборонний припис стосовно кривдника (а. с. 41). 26 березня 2021 року ОСОБА_1 звертався до органу опіки та піклування виконавчого комітету Бориспільської міської ради та Бориспільського РВ ГУ НП в Київській області із заявами про встановлення місця знаходження сина (а. с. 42-44). Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано (а. с. 52, 54);
Верховний Суд у своїй постанові від 28 квітня 2020 року у справі №754/11171/19 вказав, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи;
у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують факт насильства матері щодо свого сина. Жодних належних і допустимих доказів, що свідчили б про наявність ризиків вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства заявником суду не надано. З огляду на викладене суд вважав, що підстави для видачі обмежувального припису відсутні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;
рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2024 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
17 березня 2021 року відносно ОСОБА_3 видано терміновий заборонний припис, у зв'язку із скоєнням нею домашнього насильства стосовно ОСОБА_1 . 26 березня 2021 року ОСОБА_1 звертався до органу опіки та піклування виконавчого комітету Бориспільської міської ради та Бориспільського РВ ГУ НП в Київській області із заявами про встановлення місця знаходження сина. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 березня 2024 року, задоволено позов ОСОБА_3 та відібрано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без позбавлення батьківських прав. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року та постановою Верховного Суду від 26 червня 2024 року, задоволено позов ОСОБА_3 та визначено місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_3 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено;
надані на обґрунтування заявлених вимог докази не вказують на вчинення ОСОБА_3 психологічного та економічного насильства, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для дитини, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між ОСОБА_3 та її колишнім чоловіком, тому немає підстав для задоволення заяви про видачу обмежувального припису;
посилання у апеляційній скарзі на винесення заборонного припису від 17 березня 2021 року, що свідчить про характер поведінки ОСОБА_3 , не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки ці події мали місце три роки назад, що ніяким чином не доводить позиції заявника станом на момент звернення із цією заявою у серпні 2024 року;
вимоги заявника суперечать рішенню Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 квітня 2023 року, яке набрало законної сили 28 листопада 2023 року, та яким визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_2 разом з матір'ю ОСОБА_3 ;
доводи апеляційної скарги про те, що всупереч вимогам пункту 3 частини другої статті 223 ЦПК України, суд протиправно відмовився відкласти розгляд справи, у зв'язку з виникненням технічних проблем, які унеможливили участь ОСОБА_1 в судовому засіданні в режимі відеоконференції, колегія суддів відхилила, оскільки відповідно до частини 5 статті 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції. Призначення судом першої інстанції судового засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення «EASYCON2 не може розглядатися як порушення процесуального права, що вплинуло на результат розгляду справи. Більше того, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 у своїй заяві від 27 серпня 2024 року сам просив провести відеоконференцію через «Електронний суд» або «EASYCON», під час розгляду справи також не було жодних заперечень (том І а. с. 84).
Аргументи учасників справи
19 січня 2025 року ОСОБА_3 через Електронний суд подала касаційну скаргу на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року, у якій просила:
змінити рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року, виключивши з мотивувальної частини рішень наступне речення «17 березня 2021 року відносно ОСОБА_3 видано терміновий заборонний припис, у зв'язку із скоєнням нею домашнього насильства стосовно ОСОБА_1 ».
Касаційна скарга мотивована тим, що:
судом першої інстанції формально з'ясовано фактичні обставини справи та не дотримано вимог закону щодо оцінки доказів. Внаслідок таких порушень суд зазначив у рішенні неправдиву інформацію, зокрема в мотивувальній частині рішення безпідставно виклав неіснуючий факт як встановлений, а саме те, що: «17 березня 2021 року відносно ОСОБА_3 видано терміновий заборонний припис, у зв'язку із скоєнням нею домашнього насильства стосовно ОСОБА_1 ». Такий доказ є підробленим документом, а ОСОБА_1 суду надано його фотокопію. Судом порушено принцип всебічності дослідження доказів, проігноровано право ОСОБА_3 спростувати обставини, на які посилається заявник, оскільки необґрунтовано відхилено її клопотання про долучення документів, які свідчать про недопустимість наданого ОСОБА_1 доказу, що знаходиться у справі та про його виключення з числа доказів як підробленого. Натомість зазначає, що саме ОСОБА_1 протягом тривалого часу вчиняв дії насильницького характеру різного роду відносно дружини і відносно малолітнього сина, перебував на обліку в поліції в статусі кривдника, отримав судовий заборонний припис строком на 6 місяців за рішенням суду у справі № 359/1952/21. Таким чином суд першої інстанції порушив вимоги статті 81 ЦПК України щодо заборони обґрунтування доказування на припущеннях;
апеляційний суд, допущені судом першої інстанції порушення вимог закону, не усунув і не перевірив доводи ОСОБА_3 та протиправно не прийняв її заяву про долучення документів на спростування недостовірно встановлених фактів судом першої інстанції;
суди безпідставно та всупереч положень статті 95 ЦПК прийняли як допустимий доказ нечитабельний аркуш паперу, зміст якого неможливо встановити, проігнорували клопотання ОСОБА_3 щодо підробки ОСОБА_1 документа та без дотримання вимог частини шостої статті 95 ЦПК, не витребували у нього оригінал документу для встановлення його дійсного змісту;
встановивши відсутність будь якої форми домашнього насильства по відношенню до дитини, в чиїх інтересах ОСОБА_1 було подано заяву, суди безпідставно, в мотивувальній частині рішення зазначили неіснуючий факт домашнього насильства стосовно самого ОСОБА_1 , тим самим вийшли за межі предмета доказування в справах цієї категорії;
вказане призвело до порушення прав ОСОБА_3 оскільки, посилаючись на неправдиво встановлену в рішенні суду першої інстанції та постанові апеляційної інстанції обставину, ОСОБА_1 надалі звертається до суду з безпідставними заявами про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_3 . У таких заявах посилається на мотивувальні частини судових рішень, де зазначено неіснуючу обставину насильства по відношенню до нього зі сторони колишньої дружини (справа №359/14047/24; №359/919/25). Таким чином, використовує оспорювані рішення в якості доказів для вирішення інших справ на свою користь, тим самим вводить суд в оману. На час звернення ОСОБА_1 з заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_3 у провадженні Верховного Суду на вирішенні перебували кілька спорів між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Частиною 4 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тому, встановлення певних неіснуючих фактів (вчинення насильства) у цій справі (359/9058/24) буде мати преюдиційне значення для вирішення спорів в межах інших проваджень між тими ж сторонами, а отже, не спрямоване на захист прав дитини;
додана ОСОБА_1 нечитабельна ксерокопія нібито термінового заборонного припису відносно ОСОБА_3 не відповідає формі бланку, встановленій Порядком винесення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України термінового заборонного припису стосовно кривдника, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України № 654 від 01 серпня 2018 року, оскільки у зазначеній копії відсутні або неможливо ідентифікувати обов'язкові реквізити. Отже така копія є недопустимим доказом;
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду по справі № 750/3192/14, зазначив, що допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання. Відповідно до положень статті 77 ГПК (допустимість доказів) обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються;
судами попередніх інстанцій було протиправно прийнято документ, який не відповідає жодному критерію доказу відповідно до ЦПК України, а саме: належність доказів (стаття 77 ЦПК України); допустимість доказів (стаття 78 ЦПК України); достовірність доказів (стаття 79-80 ЦПК України);
суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2024 року № 910/21682/15 (910/17038/21). Не зважаючи на це, судами протиправно в мотивувальних частинах рішень викладено оспорюваний факт як встановлений;
суди в оскаржуваних судових рішеннях позбавили ОСОБА_3 права на захист та спростування неправдивих заяв, викладених ОСОБА_1 , що призвело до того, що суди, на противагу обов'язку захищати права та свободи людини, порушили особисте немайнове право ОСОБА_3 , незаконно визначивши її статус як «кривдника». Оскільки, у справах про видачу обмежувального припису, поняття «кривдник» співвідноситься з поняттям «особа, яка вчинила домашнє насильство», таке формулювання у мотивувальній частині судових рішень по відношенню до ОСОБА_3 порушило її право на повагу до гідності та честі визначене статтею 28 Конституцією України та частиною першої статті 270 ЦК України;
сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Згідно з принципом змагальності саме ОСОБА_1 мав довести правдивість змісту наданого ним документу, а перекладення на ОСОБА_3 обов'язку довести протилежне нівелює застосування принципу змагальності. У мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати. Верховний Суд також підкреслив, що відповідно до змісту наведених положень суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються, а відтак суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень за аргументами, які сторона представила до суду;
внаслідок грубого порушення норм процесуального законодавства в мотивувальній частині судових рішень обмовлено невинувату людину, практикуючого дитячого лікаря, потерпілу від домашнього насильства зі сторони колишнього чоловіка, та застосовано до ОСОБА_3 юридичний термін «кривдник». Рішення по вищевказаній справі опубліковане у Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого не обмежено. Таким чином, як сама ОСОБА_3 так і будь-яка інша особа має вільний доступ до інформації, зазначеної в процесуальних документах. Це впливає на зниження цінності особи ОСОБА_3 в очах оточуючих, в очах суспільства, завдає шкоди її правам як людини та громадянина.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються у частині виключення з їх мотивувальної частини речення: «17 березня 2021 року відносно ОСОБА_3 видано терміновий заборонний припис, у зв'язку із скоєнням нею домашнього насильства стосовно ОСОБА_1 ». В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
04 квітня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 06 березня 2025 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:
суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: у справі № 820/1169/17; від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20; у справі № 750/3192/14; від 31 березня 2020 року у справі № 826/26222/15; від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18; від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18; від 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц; від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц; від 28 червня 2022 року у справі № 466/180/22; від 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23; у справі № 917/1307/18;
судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Фактичні обставини
03 жовтня 2003 року Центральним відділом реєстрації шлюбів в місті Києві з державним центром розвитку сім'ї Центрального відділу реєстрації шлюбів міста Києва зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , актовий запис № 2361.
Під час шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2021 року в справі № 359/7852/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/99688588) шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано.
17 березня 2021 року відносно ОСОБА_3 видано терміновий заборонний припис, у зв'язку із скоєнням нею домашнього насильства стосовно ОСОБА_1 .
26 березня 2021 року ОСОБА_1 звертався до органу опіки та піклування виконавчого комітету Бориспільської міської ради та Бориспільського РВ ГУ НП в Київській області із заявами про встановлення місця знаходження сина.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2023 року в справі № 359/1538/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/110881191), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 березня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119135609) та постановою Верховного Суду від 11 вересня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121697810), задоволено позов ОСОБА_3 та відібрано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без позбавлення батьківських прав.
У справі № 359/1538/21, зокрема, встановлено, що:
починаючи з 2019 року ОСОБА_3 неодноразово зверталася до Служби у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради Київської області щодо сприяння у вирішенні складної сімейної ситуації, проявів зневаги та застосування насильства по відношенню до неї у присутності їх малолітньої сина, а також з 2020 року неодноразово зверталася до органів поліції та суду щодо притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за вчинення домашнього насильства. Крім того, ОСОБА_3 оскаржувала їх бездіяльність до Київської обласної державної адміністрації, представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, у зверненнях до народного депутата України Лубінця Д., Головного управління поліції в Київській області, Бориспільського міськрайонного суду Київської області;
згідно з витягом з протоколу засідання Комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Бориспільської міської ради від 20 грудня 2019 року № 36 слухали: розгляд заяви ОСОБА_3 щодо ситуації в родині. Комісією вирішено: рекомендувати обом батькам звернутися до сімейного психолога щодо з'ясування причин кризової ситуації у родині та шляхи її подолання; попередити громадянина ОСОБА_1 щодо відповідальності за психологічний тиск на дитину та агресивні дії щодо жінки;
постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2020 року у справі № 359/6889/20 ОСОБА_1 оголошено усне зауваження та звільнено від адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства стосовно дружини (частина перша статті 173-2 КУпАП), а саме дії психологічного характеру у вигляді лайки та погроз. При малозначності вчиненого адміністративного правопорушення провадження у справі закрито;
рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2021 року у справі № 359/1952/21 видано обмежувальний припис щодо ОСОБА_1 строком на шість місяців, яким йому заборонено спілкуватися з дружиною та сином, зокрема листуватися, телефонувати та контактувати зі ОСОБА_3 через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб;
постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2021 року у справі № 359/7435/21 року ОСОБА_1 звільнено від адміністративної відповідальності за невиконання рішення органу опіки та піклування щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від дитини (частина п'ята статті 184 КУпАП). При малозначності вчиненого правопорушення оголошено усне зауваження, а провадження у справі закрито;
постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2022 року у справі № 359/13001/21 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення за частиною 5 статті 184 КУпАП. Провадження закрито у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків притягнення до адміністративної відповідальності;
постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2022 року у справі № 359/4469/22 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною п'ятою статті 184 КУпАП;
постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2022 року у справі № 359/5190/22 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статі 184 КУпАП, яка передбачає відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
відповідач виїхав з малолітнім сином до Федеративної Республіки Німеччини, де вони були зареєстровані як біженці з України та їм дозволено перебування за умов, у тому числі проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 квітня 2023 року в справі № 359/10024/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/110302384), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115383139) та постановою Верховного Суду від 26 червня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120313740), задоволено позов ОСОБА_3 та визначено місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_3 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
У справі № 359/10024/21, зокрема, встановлено, що:
відповідно до листа служби у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради від 01 серпня 2022 року № 01-26-418 ОСОБА_2 жодного разу не був переданий батьком ОСОБА_1 на вихідні матері. Працівники органу опіки і піклування неодноразово складали протоколи про адміністративне правопорушення, однак батько не змінив своєї позиції і на шкоду інтересам дитини не забезпечив регулярного контакту матері та дитини;
рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2021 року у справі № 359/1952/21 видано обмежувальний припис щодо ОСОБА_1 строком на шість місяців, яким йому заборонено спілкуватися з дружиною та сином, зокрема листуватися, телефонувати та контактувати зі ОСОБА_3 через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб;
постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2022 року у справі № 359/4469/22 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за невиконання рішення органу опіки та піклування щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від дитини (частина п'ята статті 184 КУпАП);
постановами від 27 серпня 2021 року у справі № 359/7435/21, а також від 25 лютого 2022 року у справі № 359/765/22 оголошено усне зауваження за цією статтею. Постановами від 29 червня 2022 року у справі № 359/13001/21 та від 17 жовтня 2022 року у справі № 359/4065/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення за частиною п'ятою статті 184 КУпАП. Провадження закриті у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків притягнення до адміністративної відповідальності;
постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2021 року у справі № 359/1770/21 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні домашнього насильства (частина перша статті 173-2 КУпАП). Судом встановлено спричинення ОСОБА_3 забою м'яких тканин голови;
дитина перебуває за кордоном. З рішення Окружного суду м. Зальцведель від 24 жовтня 2022 року вбачається, що ОСОБА_2 разом з батьком проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Дитину вивезено з України на підставі рішення Виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 29 червня 2021 року № 480, яке згодом втратило чинність.
Позиція Верховного Суду
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (пункти 3, 6, 7, 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року в справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19 вказано, що «відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи. Тому висновок судів про неможливість задоволення вимог постраждалої щодо видачі обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 щодо прав на квартиру АДРЕСА_1, 1/8 частки у праві спільної власності на яку належить ОСОБА_2 , є помилковим, оскільки позбавляє позивача гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом № 2229-VIII».
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина перша, п'ята статті 263 ЦПК України).
Рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Так, у мотивувальній частині рішення, окрім іншого, зазначаються: докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (частина перша, четверта статті 263 ЦПК).
Мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 звернувся із заявою про видачу обмежувального припису щодо колишньої дружини ОСОБА_3 . Заявник посилався на те, що ОСОБА_3 примушує сина до спілкування, вчиняє економічне насильство до дитини;
суди вказали, що 17 березня 2021 року відносно ОСОБА_3 видано терміновий заборонний припис стосовно кривдника (т. 1, а. с. 41);
поза увагою судів залишилось те, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суди не обґрунтували належність як доказу у цій справі термінового заборонного припису стосовно кривдника (т. 1. а. с. 41).
суди не врахували, що заява подана ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 . Тобто предметом доказування у цій справі є факт вчинення насильства ОСОБА_3 щодо ОСОБА_2 .. Питання щодо вчинення ОСОБА_3 насильства щодо ОСОБА_1 не входить до кола фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення цієї справи по суті.
Тому касаційну скаргу слід задовольнити і виключити з мотивувальної частини судових рішень речення: «17 березня 2021 року відносно ОСОБА_3 видано терміновий заборонний припис, у зв'язку із скоєнням нею домашнього насильства стосовно ОСОБА_1 ».
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині частково ухвалені без дотримання норм процесуального права. У зв'язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити; судові рішенняв оскарженій частині змінити, виключивши з їх мотивувальних частин речення: «17 березня 2021 року відносно ОСОБА_3 видано терміновий заборонний припис, у зв'язку із скоєнням нею домашнього насильства стосовно ОСОБА_1 ».
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року змінити, виключивши з їх мотивувальних частин речення: «17 березня 2021 року відносно ОСОБА_3 видано терміновий заборонний припис, у зв'язку із скоєнням нею домашнього насильства стосовно ОСОБА_1 ».
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко