15 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/11014/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
позивача - Яковенко Р. Г.,
відповідачів - Жовтун О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 (судді: Кропивна Л. В. - головуючий, Пономаренко Є. Ю., Барсук М. А.) та рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2023 (суддя Картавцева Ю. В.) у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги"
про стягнення 2 434 796 399,51 грн,
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У липні 2023 року Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "НЕК "Укренерго") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (далі - ТОВ "Київські енергетичні послуги") (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яку прийнято судом) про стягнення 824 027 039,97 грн основного боргу, 76 543 617,31 грн інфляційних втрат, 673 080 516,21 грн пені, 55 760 546,25 грн 3% річних та 805 384 679,77 грн штрафу, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором від 01.01.2019 про надання послуг з передачі електричної енергії № 0205-02024 (далі - спірний договір) щодо вчасної оплати наданих послуг, у зв'язку з чим позивачем нараховані заявлені до стягнення кошти за період з січня 2021 року по травень 2023 року.
1.2. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Київські енергетичні послуги" просило застосувати строк позовної давності щодо нарахування штрафних санкцій за період січень 2021 - травень 2022 років; відмовити у задоволенні вимог про стягнення з відповідача основний борг у сумі 824 027 039,97 грн; задовольнити позовні вимоги у сумі 3 699 317,36 грн, а у решті позовних вимог відмовити.
Відповідач зазначав, зокрема, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2020 № 766 "Про дії учасників ринку електричної енергії у період дії карантину та обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - постанова від 08.04.2020 № 766) за період з 08.04.2020 по 27.01.2021 позивач не має права застосовувати до відповідача відповідальність за порушення строків розрахунків у виді пені та штрафу; відповідач надав контррозрахунок згідно з яким строк нарахування 3% річних по кожному плановому платежу обмежено останнім календарним днем розрахункового місяця; до вимог щодо стягнення пені та штрафу за період з 27.01.2021 по 30.06.2022 відповідач просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності; з 24.02.2022 настали форс-мажорні обставини, а тому строк виконання зобов'язань з оплати за цей період відклались на підставі пункту 10.1 договору; постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 25.02.2022 № 332 були надані настанови учасникам ринку електричної енергії зупинити з 27.02.2022 нарахування штрафних санкцій.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 позов задоволено частково, а саме закрито провадження у справі в частині стягнення 513 908 757,00 грн основного боргу; стягнуто з ТОВ "Київські енергетичні послуги" на користь ПрАТ "НЕК "Укренерго" 3% річних у сумі 31 342 717,63 грн, пеню у сумі 38 562 108, 24 грн, штраф у сумі 38 727 408,49 грн та судовий збір. В іншій частині позову відмовлено.
2.2. Суд першої інстанції установив, що станом на дату розгляду справи основний борг відповідача за договором за спірний період погашено, при цьому сума у розмірі 310 046 000,00 грн була сплачена відповідачем до 11.07.2023, тобто до звернення позивачем з позовом до суду. Решта заборгованості була погашена відповідачем під час розгляду справи, що стало підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, суд вказав на те, що оскільки період прострочення по платежах за планові обсяги та фактичні обсяги не охоплював проміжки часу, що складали б календарний місяць і більше, відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат за заявлений позивачем період.
В частині стягнення 3% річних, суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, вказав на те, що позивач нараховує 3% річних за весь період існування зобов'язання з оплати вартості планових платежів, проте, у розрахунку не враховує здійснені відповідачем у ці періоди платежі, що зменшують розмір зобов'язання, змінюють період прострочення. Крім того суд вказав на те, що позивач у розрахунку 3% річних стосовно планових платежів нараховує їх відносно некоректних (завищених вдвічі, втричі, в чотири та п'ять разів) сум боргу (починаючи з другого по п'ятий плановий платіж).
Також суд виходив з того, що позивач нараховує пеню за весь період існування зобов'язання з оплати вартості планових платежів, проте не враховує здійснені у відповідні періоди платежі відповідача, що зменшують розмір зобов'язання, змінюють період прострочення, а також позивач у розрахунку пені стосовно планових платежів нараховує їх відносно некоректних (завищених вдвічі, втричі, в чотири та п'ять разів) сум боргу (починаючи з другого по п'ятий плановий платіж).
Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення штрафу та пені вказав на те, що починаючи з 26.04.2022 нарахування штрафних санкцій зупиняється на підставі постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду" (далі - постанова від 25.02.2022 № 332) у редакції постанови від 26.04.2022 № 413. Так, здійснивши перерахунок штрафу (за прострочення, що тривали понад 30 днів) та пені за період заборгованості з лютого 2021 (як заявлено у позові) по 25.04.2022, суд першої інстанції зазначив, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 38 562 108,24 грн та штрафу у сумі 38 727 408,49 грн.
Суд першої інстанції не взяв до уваги посилання відповідача про те, що з 24.02.2022 настали форс-мажорні обставини, тому зобов'язання з оплати за цей період не виникли, посилаючись на те, що відповідачем не надано належного обґрунтування причинно-наслідкового зв'язку між введенням воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, тим більше, що відсутність коштів в силу норм статті 617 Цивільного кодексу України не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Щодо заяви відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не пропущено позовну давність щодо нарахування штрафних санкцій (починаючи з лютого 2021 року).
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2023 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково.
Провадження у справі в частині стягнення 514 081 039,97 грн основного боргу закрито.
Стягнуто з ТОВ "Київські енергетичні послуги" на користь ПрАТ "Національна енергетична компанія «Укренерго" 18 827 067,48 грн 3% річних; 4 103 367,51 грн пені; 8 847,08 грн судового збору за подання позовної заяви.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
2.4. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що враховуючи, що грошові кошти у сумі 309 946 000,00 грн були сплачені відповідачем до звернення позивача з даним позовом до суду, позов в частині стягнення основного боргу у вказаній сумі не підлягає задоволенню. При цьому оскільки решта суми заборгованості у розмірі 514 081 039,97 грн була сплачена після звернення позивача з позовом а відкриття провадження у справі, то провадження у цій частині вимог підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат та 3% річних за ті платежі, що повинні були бути сплачені у період з лютого 2021 року по травень 2023 року, суд апеляційної інстанції вказав на те, що зобов'язання відповідача з оплати вартості планових обсягів припиняється не з закінченням розрахункового місяця, а з настанням обов'язку з оплати вартості фактичних обсягів (пункти 6.5/5.5 договору), а тому судом відхилені доводи відповідача про те, що зобов'язання користувача зі сплати планових платежів існує лише впродовж розрахункового періоду, тобто закінчується в останній календарний день розрахункового місяця.
Здійснивши перевірку правильності розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач здійснював нарахування зазначених сум не на прогнозовані суми (планові платежі) кожного періоду та по дату складення акта приймання-передачі послуги, а збільшував в розрахунку планових платежів суму таких платежів без зміни строку розрахунку. Отже, позивач фактично штучно збільшив суму заборгованості в мінімум три рази, на яку здійснив нарахування процентів річних та інфляційних втрат. Аналогічний розрахунок заборгованості здійснено позивачем по кожному місяцю за заявлений період з лютого 2021 року по травень 2023 року. Крім того позивачем не було враховано здійснені відповідачем у відповідні періоди платежі, що зменшували розмір зобов'язання та, відповідно, змінювали періоди прострочення.
Щодо вимог позивача про стягнення пені та штрафу за період з лютого 2021 року по травень 2023 року, суд апеляційної інстанції вказав, що враховуючи постійне здійснення відповідачем оплат, період прострочення за платежами за планові обсяги та фактичні обсяги, які не охоплював проміжки часу, що складали б повний календарний місяць (30 календарних днів) і більше, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача штрафу відсутні і позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення пені, з посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 та положення, зокрема, постанови від 25.02.2022 № 332, Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновки суду першої інстанції про зупинення строку нарахування штрафних санкцій з 26.04.2022, вказавши, що зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" починається з 24.02.2022.
Так, здійснивши власний розрахунок пені за період заборгованості з лютого 2021 року до 24 лютого 2022 року, встановивши суми заборгованості та періоди прострочення виконання грошового зобов'язання боржника, не виходячи при цьому за межі періодів, заявлених позивачем, суд апеляційної інстанції встановив, що розмір пені, який підлягає стягненню з боржника на користь позивача, становить 4 103 367,51 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 та рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2024, ПрАТ "НЕК "Укренерго" у касаційній скарзі просить їх скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних, пені, штрафу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень з підстав, передбачених у пунктах 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.1.1. Оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказує на неправильне застосування судами норм права без урахування висновків Верховного Суду, а саме:
- висновків щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі N 910/13071/19, у постановах Верховного Суду від 25.10.2023 № 907/568/21, від 13.03.2024 № 904/5899/21 та інших;
- без урахування висновків щодо застосування ст. 302, 303 Господарського процесуального кодексу України та статей 13, 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо переваги висновків об'єднаної палати над висновками палати чи колегії суддів, викладених у постановах від 25.06.2019 у справі № 911/1418/17, від 08.09.2020 у справі № 925/819/17, від 07.10.2020 у справі № 15/293-б, від 27.10.2020 у справі № 925/965/16, від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19, від 12.02.2021 у справі № 910/6013/20, від 23.02.2021 у справі № 916/784/19, від 14.09.2021 у справі N 908/1671/16, від 04.09.2024 у справі № 908/3236/21, від 16.09.2024 у справі № 927/997/23, від 18.09.2024 у справі № 910/13345/23, від 22.10.2024 у справі № 910/13208/23 та інших;
- без урахування висновків щодо необхідності враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17, у постановах Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 910/11383/19, від 17.08.2020 у справі № 925/1067/19, від 23.02.2021 у справі № 916/784/19, від 13.09.2023 у справі № 910/3882/21, від 14.09.2023 у справі № 910/955/22, від 01.10.2024 у справі № 910/3884/23, від 29.10.2024 у справі № 922/376/18 та інших.
На думку заявника касаційної скарги, суди не врахували правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, в якій об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновків про те, що якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці; методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Скаржник вважає недоречними посилання судів попередніх інстанцій виключно на постанову Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16, оскільки висновкам Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19 має надаватися перевага в порівнянні з висновками колегії суддів, викладеними у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Заявник касаційної скарги наголосив на тому, що заборгованість відповідача з оплати послуг за договором існувала протягом тривалого часу. Така заборгованість за відповідний місяць виникала через порушення відповідачем пункту 6.2 договору та у зв'язку з несплатою планової вартості послуги (після 2-го банківського дня місяця, 10-го, 15-го, 20-го, 25-го числа), існувала до кінця такого розрахункового місяця, а в низці випадків продовжувала існувати і надалі, після визначення фактичної вартості послуг за місяць на підставі акта приймання-передачі згідно з пунктом 6.5 договору. Тобто борг сплачувався відповідачем зі значною затримкою, яка тривала понад 15 днів у календарному місяці.
3.1.2. Щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафу, скаржник зазначає, що суд неправильно застосував положення договору (і Типового договору), зробивши помилковий висновок про те, що нібито штраф нараховується виключно у разі, коли прострочення триває "повний календарний місяць" (з 1 числа місяця до останнього) і більше. Таке тлумачення є помилковим і не випливає зі змісту Кодексу системи передачі (у тому числі Типового договору) і відповідних умов договору.
3.1.3. Щодо відмови у стягненні пені і штрафу з посиланням на постанову НКРЕКП від 25.02.2022 № 332, скаржник вказав на те, що у вказаній постанові викладені настанови, які унеможливлюють нарахування та стягнення пені за договором за весь період дії воєнного стану (у тому числі за період до 26.04.2022, коли відповідні зміни до постанови № 332 ще не були прийняті і не набрали чинності).
При цьому настанова про зупинення нарахування і стягнення штрафних санкцій внесена до тексту постанови № 332 лише 26.04.2022, однак суд першої інстанції не обґрунтував, чому не застосовано положення частини 1 статті 58 Конституції України щодо відсутності зворотної дії нормативно-правових актів у часі і відмовлено у стягненні пені, у тому числі за період з 24.02.2022 до 26.04.2022.
У той же час право на стягнення пені передбачене безпосередньо у статтях 549, 550 Цивільного кодексу України, статтях 230, 231 Господарського кодексу України, які є нормами вищого ієрархічного рівня і мають вищу юридичну силу порівняно з постановою № 332.
Заявник касаційної скарги зазначає, що постанова № 332 не приймалася Регулятором у порядку, передбаченому для регуляторного акта, а також відсутня у "Переліку рішень з ознаками регуляторних актів", розміщеному на офіційному вебсайті НКРЕКП в розділі " Документи".
Скаржник акцентує увагу на тому, що постанова № 332 (та постанова НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) не є регуляторними актами і не розглядались самою НКРЕКП в такій якості на час їх прийняття, а тому підпункт 16 пункту 1 постанови № 332 не містить норм права, обов'язкових для застосування учасниками ринку електричної енергії.
Посилання судів на постанову Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 скаржник вважає помилковим, вказуючи на відмінність підстав оскарження у цій справі та у справі № 911/1359/22, а також посилаючись на те, що у постанові від 19.04.2024 відсутні висновки щодо застосування у подібних правовідносинах статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", частин 1, 3 статті 549, частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 229, частини 1 статті 230, частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", частини 7 статті 14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", частини 1 статті 58 Конституції України (щодо відсутності зворотної дії нормативно-правових актів у часі) - в контексті застосування підпункту 16 пункту 1 постанови № 332 у редакції, чинній з 26.04.2022 (у тому числі до періоду з 24.02.2022 по 25.04.2022).
3.1.4. Оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказує на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: щодо застосування положення пункту 6.7 додатку 6 ("Типовий договір про надання послуг з передачі електричної енергії") до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309 з урахуванням частини 4 статті 33 Закону України "Про ринок електричної енергії"; щодо застосування статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" частин 1, 3 статті 549, частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 229, частини 1 статті 230, частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", частини 7 статті 14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", частини 1 статті 58 Конституції України (щодо відсутності зворотної дії нормативно-правових актів у часі) - в контексті застосування підпункту 16 пункту 1 постанови № 332 у редакції, чинній з 26.04.2022 (у тому числі до періоду з 24.02.2022 по 25.04.2022).
3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Київські енергетичні послуги" просить відмовити в її задоволенні, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 залишити без змін, вказуючи на правильність висновків суду про те, що позивач здійснював нарахування процентів річних та інфляційних втрат не на прогнозовані суми (планові платежі) кожного періоду та по дату складення акту приймання-передачі послуги, а збільшував в розрахунку планових платежів суму таких платежів без зміни строку розрахунку.
Товариство також вказує на те, що хоча постанова НКРЕКП № 332 має нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним та Господарським кодексами України, однак її норми є обов'язковими для виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись ними у їхній господарській діяльності на ринку електроенергії, зокрема тими суб'єктами, які уклали між собою двосторонні договори відповідно до статті 66 Закону України "Про ринок електричної енергії", що також обумовлено положеннями статті 179 Господарського кодексу України, яка встановлює нормативне обмеження вільного розсуду сторін господарського договору при визначенні його умов у разі укладення типового договору. Така правова позиція щодо обов'язковості рішень Регулятора для учасників ринку була викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22.
Також відповідач вважає правильним здійснений судом апеляційної інстанції контррозрахунок інфляційних втрат.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України слід закрити, а з інших підстав - залишити касаційну скаргу без задоволення з огляду на таке.
4.2. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 01.01.2019 між ПрАТ "НЕК "Укренерго" (оператор системи передачі/ОСП) та ТОВ "Київські енергетичні послуги" (користувач) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії від № 0205-02024 (далі - договір).
З січня 2021 року по серпень 2021 року діяв договір у редакції додаткової угоди від 14.08.2019, умови якого передбачають, що у ТОВ "Київські енергетичні послуги" виник обов'язок здійснити поетапну попередню оплату планової вартості послуги наступним чином:
1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі не менше 1/5 від планової вартості Послуги, визначеної згідно з розділом 5 цього договору. Подальша оплата може здійснюватися щоденно або шляхом сплати 1/5 від планової вартості Послуг, яка визначена згідно з розділом 5, у кожен з наступних періодів: 2 платіж - з 06 до 10 числа розрахункового місяця; 3 платіж - з 11 до 15 числа розрахункового місяця; 4 платіж - з 16 до 20 числа розрахункового місяця; 5 платіж - з 21 до 25 числа розрахункового місяця.
За умовами пункту 6.5 договору в редакції додаткової угоди від 14.08.2019, користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання-передачі послуги, який оператор системи передачі надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих ОСП або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком", з використанням кваліфікованого електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документ в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.
У період з вересня 2021 року по грудень 2021 року діяв договір в редакції додаткової угоди № 4 від 21.09.2021, що передбачав, що у відповідача виник обов'язок здійснити поетапну попередню оплату планової вартості послуги ОСП таким чином: 1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі 1/5 від планової вартості Послуги, визначеної згідно з розділом 3 цього договору. Подальша оплата може здійснюватися шляхом сплати 1/5 від планової вартості Послуги, яка визначена згідно з розділом 3 цього Договору, відповідно до такого алгоритму: 2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця; 3 платіж - 15 числа розрахункового місяця; 4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця; 5 платіж - до 25 числа розрахункового місяця.
За змістом до пункту 5.5 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 21.09.2021 користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 11 календарних днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих ОСП або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком", з використанням кваліфікованого електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документ в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.
У період з січня 2022 року по грудень 2022 року діяв договір у редакції додаткової угоди від 28.12.2021, що передбачав, що у відповідача виник обов'язок здійснити поетапну попередню оплату планової вартості Послуги ОСП таким чином: 1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі 1/5 від планової вартості Послуги, визначеної згідно з розділом 3 цього договору. Подальша оплата здійснюється шляхом сплати 1/5 від планової вартості Послуги, яка визначена згідно з розділом 3 цього Договору, відповідно до такого алгоритму: 2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця; 3 платіж - до 15 числа розрахункового місяця; 4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця; 5 платіж - до 25 числа розрахункового місяця.
За змістом пункту 5.5 договору в редакції додаткової угоди від 28.12.2021 користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів наданих послуг, наданих виконавцем (ОСП), або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» (далі - СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису тієї особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.
Оплату вартості послуги, після коригування обсягів та вартості послуг, користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі послуги (включно).
У період з січня 2023 року по травень 2023 року договір діяв у редакції додаткової угоди від 26.12.2022 та передбачав, що у відповідача виник обов'язок здійснити поетапну попередню оплату планової вартості Послуги ОСП таким чином: 1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі 1/5 від планової вартості Послуги, визначеної згідно з розділом 3 цього договору. Подальша оплата здійснюється шляхом сплати 1/5 від планової вартості Послуги, яка визначена згідно з розділом 3 цього Договору, відповідно до такого алгоритму: 2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця; 3 платіж - до 15 числа розрахункового місяця; 4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця; 5 платіж - до 25 числа розрахункового місяця.
За містом пункту 5.5 договору в редакції додаткової угоди від 26.12.2022 користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих ОСП, або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком", або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису тієї особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.
Оплату вартості послуги, після коригування обсягів та вартості послуг, користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі послуги (включно).
У пункті 6.7 договору в редакції додаткової угоди від 14.08.2019 сторони погодили, що при повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів зараховується в оплату штрафних санкцій.
Згідно з пунктом 5.7 договору в редакції додаткових угод від 21.09.2021 та від 28.12.2021 за наявності заборгованості кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення (за цим договором). При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів може бути зарахований в оплату пені та штрафних санкцій за наявності письмової згоди користувача.
4.3. Суд апеляційної інстанції установив, що на виконання умов договору позивач надав, а відповідач прийняв послуги з передачі електричної енергії за договором в період з січня 2021 по травень 2023 (спірний період), що підтверджується підписаними між сторонами актами приймання-передачі послуги, наявними у матеріалах справи.
4.4. ПрАТ "НЕК "Укренерго" звертаючись до суду з позовом вказувало, що станом на дату звернення ним до суду (11.07.2023) сума заборгованості відповідача зі сплати вартості переданої електроенергії становила 824 027 039,97 грн.
4.5. При цьому суд апеляційної інстанції установив, що з наявних в матеріалах справи платіжних інструкцій та банківських виписок, що подані відповідачем 21.11.2023 та 12.12.2023, судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на дату вирішення справи судом першої інстанції основний борг відповідача за Договором за спірний період є таким, що погашений.
Суд апеляційної інстанції установив, що до подання позову відповідачем було сплачено позивачу 309 946 000,00 грн, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Також суд апеляційної інстанції установив, що решта суми заборгованості у розмірі 514 081 039,97 грн була сплачена відповідачем після звернення позивача з позовом до суду та відкриття провадження у справі, тому відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України провадження у цій частині вимог слід закрити у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що судове рішення в цій частині не оскаржується.
4.6. Звертаючись з позовом до суду ПрАТ "НЕК "Укренерго" також просило стягнути з ТОВ "Київські енергетичні послуги" інфляційні втрати у сумі 76 543 617,31 грн та 3 % річних у сумі 55 760 546,25 грн.
Судами попередніх інстанцій установлено, що не заперечується сторонами у справі, відповідач здійснював оплату вартості електроенергії з простроченням.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 вказаного Кодексу).
За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Суд апеляційної інстанції частково задовольняючи позовні вимоги в цій частині виходив з того, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
З посиланням на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 910/10061/22 та від 09.11.2022 у справі № 904/5899/21, зазначив, що при розрахунку за послуги з передачі електричної енергії користувач та оператор системи передачі зобов'язані використовувати як плановий, так і фактичний обсяг послуги одночасно, які є взаємопов'язаними та не замінюють один одного, тобто у користувача відсутнє право вибору - платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг. Користувач зобов'язаний здійснити оплату планового обсягу на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а по закінченню відповідного місяця визначити необхідність сплати фактичного обсягу послуг, отриманих за такий розрахунковий місяць.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зобов'язання відповідача з оплати вартості планових обсягів припиняється не з закінченням розрахункового місяця, а з настанням обов'язку з оплати вартості фактичних обсягів (пункт 6.5 договору/пункт 5.5 додаткової угоди), у зв'язку з чим суд визнав неспроможними доводи відповідача стосовно того, що зобов'язання користувача зі сплати планових платежів існує лише впродовж розрахункового періоду, тобто закінчується в останній календарний день розрахункового місяця.
Водночас, суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку правильності розрахунку процентів річних та інфляційних втрат в межах заявленого періоду, заявленого позивачем, установив, що позивач здійснював нарахування процентів річних та інфляційних втрат не на прогнозовані суми (планові платежі) кожного періоду та по дату складення акту приймання-передачі послуги, а збільшував в розрахунку планових платежів суму таких платежів без зміни строку розрахунку.
Суд апеляційної інстанції установив, що позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат на 1-й платіж за весь період прострочення, а також надалі додатково включив суму 1-го платежу в 2-й, 3-й, 4-й та 5-й платіж.
Отже, позивач ще 4 рази додатково здійснив нарахування процентів річних та інфляційних втрат на вказаний платіж. На інші платежі (2-й, 3-й, 4-й та 5-й платежі) позивачем також декілька разів здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач фактично штучно збільшив суму заборгованості, на яку здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Аналогічний помилковий розрахунок заборгованості здійснено позивачем по кожному місяцю за заявлений період з лютого 2021 року по травень 2023 року.
При цьому здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат щодо планових платежів, сул апеляційної інстанції установив, що позивач не врахував здійснені відповідачем у відповідні періоди платежі, що зменшували розмір зобов'язання та змінювали періоди прострочення.
Відмовляючи частково у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що період прострочення по платежах за планові обсяги та фактичні обсяги не охоплював проміжки часу, які складали би календарний місяць та більше, а тому підстави для нарахування інфляційних втрат за заявлений позивачем період були відсутні.
4.7. ПрАТ "НЕК "Укренерго" у позові також просило стягнути з ТОВ "Київські енергетичні послуги" пеню у сумі 673 080 516,21 грн та штраф у сумі 805 384 679,77 грн.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Суд апеляційної інстанції установив, що 28.12.2021 термін оплати планових платежів за договором (1/5 планових обсягів) спливав у такі етапи: на другий банківський день розрахункового місяця та, відповідно, 10, 15, 20, 25 числа розрахункового місяця, тоді-як строк оплати вартості фактично спожитих обсягів за договором настає протягом 3 банківських днів з моменту отримання акту приймання-передачі послуги, а за редакцією договору, викладеною у додатковій угоді від 28.12.2021, то термін оплати фактичних обсягів настає 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.
У пункті 6.7 договору в редакції додаткової угоди від 14.08.2019 передбачено, що у випадку порушення користувачем термінів розрахунку позивач має право нарахувати пеню у розмірі 0,1 % (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Пеня нараховується до повного виконання користувачем своїх зобов'язань. За прострочення зазначеного терміну понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Як установив суд апеляційної інстанції, враховуючи постійне здійснення відповідачем оплат, період прострочення по платежах за планові обсяги та фактичні обсяги не охоплював проміжки часу, які становили би повний календарний місяць та більше, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача штрафу.
4.8. Щодо позовних вимог про стягнення пені, то суд апеляційної інстанції визнав помилковими висновки суду першої інстанції стосовно того, що нарахування штрафних санкцій зупиняється з 26.04.2022 на підставі постанови НКРЕКП № 332 у редакції постанови від 26.04.2022 №413 є помилковим, вказавши на те, що Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 вказав на те, що постанова № 332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) прийнята НКРЕКП (Регулятором) у межах своїх повноважень, а тому її положення, у тому числі, підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії, є обов'язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись ними у своїй господарській діяльності.
Оскільки Законом України від 24.02.2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому Законами України було неодноразово продовжено, з 24.02.2022 зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".
Суд апеляційної інстанції, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, установив, що позивач нарахував пеню за весь період існування зобов'язання з оплати вартості планових платежів без урахування здійснення відповідачем у визначені періоди платежі, що зменшує розмір зобов'язання, змінює період прострочення та здійснив нарахування на завищені в декілька разів суми, а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
4.9. Як вже зазначалося, ПрАТ "НЕК "Укренерго", оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказувало на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у зазначених скаржником у касаційній скарзі постановах, щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, щодо переваги висновків об'єднаної палати над висновками палати чи колегії суддів та щодо необхідності враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.
4.10. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Колегія суддів також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Крім того посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
4.11. У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції виходив із встановлення обставин щодо помилкового розрахунку заявлених позивачем до стягнення сум 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу, у той час як у справах, на постанови Верховного Суду в яких посилався заявник касаційної скарги, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, що свідчить про різні фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання.
Ураховуючи наведене відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 у справі № 910/13682/20 згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.
4.12. Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ПрАТ "НЕК "Укренерго" вказує на відсутність висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування положення пункту 6.7 додатку 6 ("Типовий договір про надання послуг з передачі електричної енергії") відповідно до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309 з урахуванням частини 4 статті 33 Закону України "Про ринок електричної енергії" та щодо застосування статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" частин 1, 3 статті 549, частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 229, частини 1 статті 230, частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", частини 7 статті 14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", частини 1 статті 58 Конституції України (щодо відсутності зворотної дії нормативно-правових актів у часі) в контексті застосування підпункту 16 пункту 1 постанови № 332 у редакції, чинній з 26.04.2022 (у тому числі до періоду з 24.02.2022 по 25.04.2022).
Як свідчать матеріали справи, ПрАТ "НЕК "Укренерго", оскаржуючи рішення місцевого суду до апеляційної інстанції, не погоджувався з висновком суду щодо застосування до спірних правовідносин постанова НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану", вказуючи, що настанови НКРЕКП унеможливлюють нарахування і стягнення пені за договором з 26.04.2022. ПрАТ "НЕК "Укренерго" наголошувало на тому, що зміст підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 може тлумачитись як порада (рекомендація), а не як обов'язкова до виконання вказівка. На думку позивача, положення постанови НКРЕКП не може мати переваги над нормами закону, а оскаржуване до суду апеляційної інстанції судове рішення в частині відмови у стягненні пені і штрафу з посиланням на постанову № 332, суперечить нормам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а також не відповідає умовам договору.
У постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, виходячи з положень 6 Закону України "Про ринок електричної енергії", Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" зазначила, що НКРЕКП (регулятор) здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, Регулятор на своїх засіданнях приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції та є обов'язкові до виконання. У вказаній постанові Верховний Суд вказав на таке:
"8.13.9. Об'єднана палата констатує, що постанова № 332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) прийнята НКРЕКП (Регулятором) в межах своїх повноважень, а тому її положення, у тому числі, підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії, є обов'язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності".
Також об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/1359/22 виснувала таке:
"8.13.29. Об'єднана палата ураховує, що Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в преамбулі Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 зазначила мету та підстави її прийняття.
8.13.30. Зокрема, Регулятор заначив, що такою метою є забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України від 25 лютого 2022 року, ураховуючи Протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду та діє відповідно до законів України "Про ринок електричної енергії", "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".
8.13.31. Згідно з пунктом 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".
8.13.32. Згідно з підпунктом 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.
8.13.33. Отже, з урахування дії на території України воєнного стану, для учасників ринку електричної енергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та постанов НКРЕКП, пункт 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов'язковий характер для учасників ринку електричної енергії.
8.13.34. Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".
8.13.35. Отже, Об'єднана палата доходить висновку про те, що рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб'єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань на ринку електричної енергії.
8.13.36. При цьому Об'єднана палата наголошує на тому, що такі рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України відповідальність за порушення договірних зобов'язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.
8.13.37. Об'єднана палата звергає увагу, що норми постанови №332 від 25.02.2022 (у редакції від 27.02.2022 № 333, у редакції від 26.04.2022 ) прийняті Регулятором в межах своїх повноважень.
8.13.38. Таким чином, хоча постанова НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 має нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, втім її норми є обов'язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності на ринку електроенергії, зокрема, які уклали між собою двосторонні договори відповідно до статті 66 Закону України "Про ринок електричної енергії", що також обумовлено положеннями статті 179 Господарського кодексу України, яка встановлює нормативне обмеження вільного розсуду сторін господарського договору при визначенні його умов у разі укладання типового договору".
4.13. За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
З огляду на зміст вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Водночас, у наведеному випадку скаржник не обґрунтував необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування таких норм для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах, натомість його аргументи фактично ґрунтуються на власних запереченнях висновків судів, покладених в основу судових рішень про відмову в позові та стосуються виключно незгоди з встановленими судами обставинами справи. Проте з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції переоцінка доказів та встановлення по новому обставин справи не належить до повноважень Верховного Суду, а отже, відповідні доводи не є належним обґрунтуванням необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
Отже, зважаючи на викладене, а також межі розгляду справи судом касаційної інстанції та підстави для відмови у позові, колегія суддів визнає недоведеною і іншу наведену скаржником підставу касаційного оскарження, визначену у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувану у справі постанову суду апеляційної інстанції, який здійснив перегляд рішення місцевого суду, у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з інших підстав оскарження судового рішення, визначених заявником - залишити постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 у справі № 910/11014/23 без змін.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 у справі № 910/11014/23, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 у справі № 910/11014/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак