15 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 918/442/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
прокуратури - Савицької О. В.,
відповідачів - Мельничука С. В., Янчука В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.01.2025 (судді: Маціщук А. В. - головуючий, Василишин А. Р., Бучинська Г. Б.) і рішення Господарського суду Рівненської області від 10.10.2024 (суддя Романюк Ю. Г.) у справі
за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області
до ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Валентина"
про витребування земельних ділянок,
1. Короткий зміст позовних вимог і підстав позову
1.1. Керівник Рівненської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Рівненської області в інтересах держави в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області (далі - Дядьковицька сільрада) з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), Фермерського господарства "Валентина" (далі - ФГ "Валентина") про витребування земельних ділянок з володіння відповідачів у комунальну власність на користь позивача, а саме земельної ділянки площею 0,4466 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0008 (реєстраційний номер: 1224496756246), та земельної ділянки площею 2,5356 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1291 (реєстраційний номер: 1224479956246).
1.2. Прокурор на обґрунтування позову з посиланням, зокрема, на положення статей 203, 215, 216, 257 Цивільного кодексу України, статей 3, 8, 12, 13 Закону України "Про фермерське господарство" вказував на те, що ОСОБА_1 як член ФГ "Валентина", яка не є засновником ФГ "Валентина" та не передавала земельні ділянки до цього господарства, безоплатно отримала земельні ділянки площею 0,4466 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0008, і площею 2,5356 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1291, які перебували у користуванні фермерського господарства, та зареєструвала за собою право власності на них. У подальшому ОСОБА_1 фермерську діяльність не здійснювала, земельні ділянки передала в оренду ФГ "Валентина" за договором оренди землі від 01.11.2019 строком на 10 років. Тому, на думку прокурора, метою отримання спірних земельних ділянок було не створення та ведення фермерського господарства ОСОБА_1 одноосібно або з членами родини, а отримання земельних ділянок безкоштовно, поза конкурсом, без проведення земельних торгів. Звідси прокурор просив витребувати з володіння відповідачів у комунальну власність на користь Дядьковицької сільради спірні земельні ділянки.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.10.2024 позов задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 та ФГ "Валентина" у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільради земельну ділянку площею 0,4466 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0008, та земельну ділянку площею 2,5356 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1291. Здійснено розподіл судових витрат.
Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що ОСОБА_1 як член ФГ "Валентина", яка не є засновником ФГ "Валентина" та не передавала земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримала у власність спірні земельні ділянки, що перебували у користуванні ФГ "Валентина". У подальшому ОСОБА_1 фермерську діяльність не здійснювала, натомість спірні земельні ділянки передала в оренду ФГ "Валентина" строком на 10 років. Отже, як зазначив суд, метою отримання спірних земельних ділянок було не створення фермерського господарства та здійснення відповідної підприємницької діяльності ОСОБА_1 одноосібно або з членами родини, а отримання їх безкоштовно, за пільговою процедурою в обхід загального порядку. За висновками суду першої інстанції, засновник фермерського господарства та його учасники на порушення процедури, яка передбачає повернення земельної ділянку, наданої для ведення фермерського господарства, її власнику (державі в особі органу місцевого самоврядування), вирішили залишити земельну ділянку у себе, поділивши її на частини, право власності на які оформлене, зокрема ОСОБА_1 . Суд установив, що ОСОБА_1 не займалася фермерським господарством ні до набуття у власність земельних ділянок, ні після; отримавши спірні земельні ділянки у власність, одразу передала їх в оренду, тому поведінка як засновника фермерського господарства, так і одного з його членів - ОСОБА_1 не є добросовісною, а спрямована на штучне використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання у власність земель державної (комунальної) власності поза процедурою, передбаченою законом. З огляду на це, позовні вимоги прокурора щодо витребування спірних земельних ділянок у відповідачів є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Суд першої інстанції також зазначив, що з огляду на недобросовісність поведінки відповідачів у спірних правовідносинах втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння спірними ділянками та її повернення у володіння власника буде пропорційним зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для ОСОБА_1 надмірного тягаря.
Водночас суд першої інстанції зазначив, що початок перебігу позовної давності слід обраховувати від дати повного завершення процедури безоплатної приватизації земельних ділянок - передання (надання) земельної ділянки у власність, що оформлюється рішенням уповноваженого органу про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у цій справі - накази Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 06.04.2017 № 17-1030/16-17-СГ та № 17-1031/16-17-СГ, а саме з 06.04.2017, оскільки саме із цією датою пов'язується незаконне набуття у власність ОСОБА_1 спірних земельних ділянок та момент, коли розпочалося порушення прав держави у спірних правовідносинах, які потребують захисту. За висновком суду першої інстанції, перебіг позовної давності у спірних правовідносинах мав закінчитися 06.04.2020. Однак, як наголосив місцевий господарський суд, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Карантин, який постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався, був скасований 01.07.2023. Крім того, згідно з пунктом 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
За висновками суду першої інстанції, перебіг позовної давності у цій справі продовжувався, починаючи з дня введення карантину, а із введенням воєнного стану - зупинився. Враховуючи, що перебіг позовної давності у цій справі продовжувався та зупинявся у зв'язку із введенням карантину та воєнного стану, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна давність не спливла, а тому підстави для застосування наслідків її спливу відсутні.
2.2. За результатами апеляційного перегляду цієї справи згідно з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.01.2025 вказане рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін із тих самих підстав.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.10.2024 і постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.01.2025 у цій справі, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняте нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, у постанові Верховного Суду від 28.04.2023 у справі № 915/390/22 щодо розмежування юрисдикції між цивільними і господарськими судами. ОСОБА_1 стверджує про належність спору у цій справі до спорів цивільної юрисдикції. Водночас скаржниця посилається на необхідність у відступленні від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду і застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, а саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді. Поза тим скаржниця наголошує на дотриманні загального порядку набуття нею у власність спірних земельних ділянок.
3.2. Рівненська окружна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти її задоволення, скаргу вважає необґрунтованою, наголошує на правомірності висновків судів та законності оскаржуваних судових рішень. У зв'язку з цим просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення та постанову справі залишити без змін.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та закриття провадження у справі.
4.2. Під час вирішення спору у цій справі попередні судові інстанції установили та це підтверджено матеріалами справи, що згідно з державним актом на право користування землею серії В № 050063, виданого на підставі рішення Верхівської сільської ради народних депутатів від 02.02.1993 за № 58, ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського фермерського господарства загальною площею 25,7 га на території Верхівської сільської ради Рівненського району. Акт зареєстрований в книзі записів державних актів на право користування землею за № 240.
ФГ "Валентина" створено 02.02.1993 засновником ОСОБА_2 і до Єдиного державного реєстру внесені відомості про господарство за № 16021200000000445.
Розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації від 28.02.1997 № 122 "Про відведення земельних ділянок в постійне користування ОСОБА_2 для розширення селянського (фермерського) господарства" ОСОБА_2 надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 24,9 га.
Згідно з пунктом 1.4 статуту ФГ "Валентина", затвердженого головою ФГ "Валентина" ОСОБА_2 09.12.2008 зі змінами від 22.12.2015, членами господарства є: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
У пункті 5.1 статуту передбачено, що до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, постійне користування та надані господарству в оренду.
14.03.2016 ОСОБА_7 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Рівненської області (далі - ГУ Держгеокадастру) із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 3,50 умовних кадастрових гектара для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 14.04.2016 № 17-1504/16-16-СГ ОСОБА_7 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) площею 3,50 умовних кадастрових гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 на території Верхівської сільської ради.
Наказом ГУ Держгеокадастру від 06.04.2017 № 17-1030/16-17-СГ затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,4466 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0008, для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) як члену ФГ "Валентина" за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебували у постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 , розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області. Одночасно цим наказом припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4466 га гр. ОСОБА_2 , яка надана для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області.
Також наказом ГУ Держгеокадастру від 06.04.2017 № 17-1031/16-17-СГ затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_7 земельну ділянку площею 2,5356 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1291, для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) як члену ФГ "Валентина" за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебували у постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 , розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області. Цим же наказом припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 2,5356 га гр. ОСОБА_2 , яка надана для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_7 ( ОСОБА_1 ) 11.04.2017 зареєструвала за собою право приватної власності на земельну ділянку площею 0,4466 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0008, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства (реєстраційний номер: 1224496756246) та на земельну ділянку площею 2,5356 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1291, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства (реєстраційний номер: 1224479956246).
ОСОБА_7 ( ОСОБА_1 ) фермерську діяльність не здійснювала та у подальшому вона передала в оренду ФГ "Валентина" строком на 10 років земельні ділянки площею 0,4466 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0008, і площею 2,5356 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1291, що підтверджується типовим договором оренди землі від 01.11.2019.
Право оренди земельних ділянок зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.11.2019.
4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Дядьковицької сільради до ОСОБА_1 , ФГ "Валентина" про витребування вказаних земельних ділянок з володіння відповідачів у комунальну власність на користь позивача. Як на підставу позову прокурор посилався на те, що спірні земельні ділянки незаконно вибули з комунальної власності, а тому підлягають витребуванню з володіння ОСОБА_1 та ФГ "Валентина" на користь власника - Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільради відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України.
4.4. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказаний позов прокурора задовольнив.
4.5. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як уже зазначалося, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржниця посилається на підставу касаційного оскарження, передбачену зокрема у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій прийнято постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду у в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як такі, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини" таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Скаржниця в касаційній скарзі зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц; від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, від 28.04.2023 у справі № 915/390/22 щодо розмежування юрисдикції між цивільними і господарськими судами.
4.6. Верховний Суд, переглянувши оскаржені рішення та постанову у межах доводів і вимог касаційної скарги, погоджується з доводами скаржниці про те, що розгляд спору у цій справі має здійснюватися за правилами цивільного судочинства та при цьому виходить із такого.
4.7. Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з пунктами 1, 6, 13 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 1 частини 1 цієї статті); справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 6 частини 1 цієї статті); вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункт 13 частини 1 цієї статті).
4.8. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, на яку посилається скаржниця у касаційній скарзі.
4.9. У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб'єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб'єкта господарювання.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Аналогічні висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, на яку на обґрунтування підстав касаційного оскарження також посилається скаржниця.
4.10. Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
За змістом частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
4.11. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча би одна із сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Аналогічні висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, на яку посилається скаржниця.
4.12. Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на землю, реєстрації або обліку прав на землю, яка (права на яку) є предметом спору, сторонами яких є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, розглядаються в порядку господарського судочинства, а інші - за правилами цивільного судочинства.
Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб'єктний склад учасників у цій справі.
Аналогічні висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 28.04.2023 у справі № 915/390/22, на яку в касаційній скарзі посилається скаржниця.
4.13. Як уже зазначалося, предметом позову у цій справі, що розглядається, є вимога про витребування земельних ділянок на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільради з незаконного володіння фізичної особи ОСОБА_1 , за якою зареєстровано право приватної власності на вказані земельні ділянки, та з незаконного володіння ФГ "Валентина" (орендаря), яке користується ними на підставі договору оренди землі.
4.14. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, на яку посилається скаржниця, викладено висновок про те, що належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку.
4.15. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, на яку теж посилається скаржниця, викладено такі правові висновки:
"8.5. З аналізу наведених норм матеріального права слід дійти висновку, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного статтею 32 ЗК України та статтею 13 Закону № 973-IV, фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.
8.6. Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному статтями 116, 118 ЗК України.
8.7. Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.
8.8. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне сформувати такий правовий висновок. Член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.
…11.6. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна".
4.16. Верховний Суд зазначає, що справа № 633/408/18 за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Харківській області від 04.05.2016 № 3620-СГ "Про передачу земельної ділянки у власність"; зобов'язання фізичної особи ОСОБА_8 повернути державі земельну ділянку розглядалася в порядку цивільного судочинства.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 скасовано постанову апеляційного суду в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, у цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні цих позовних вимог заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2. Велика Палата Верховного Суду також постановою від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 змінила постанову апеляційного суду в частині зобов'язання ОСОБА_8 повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку, зазначивши про викладення мотивувальної частини постанови апеляційного суду у редакції постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, а резолютивну частину виклала в такій редакції: "Витребувати з володіння ОСОБА_8 на користь держави земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071)".
При цьому Велика Палала Верховного Суду виходила з установлених судами попередніх інстанцій обставин, зокрема про те, що ОСОБА_8 , який є членом Фермерського господарства "Олта-А", після передачі йому у власність спірної земельної ділянки на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, фермерську діяльність не здійснював, а земельну ділянку передав в оренду ФОП Бочарову С. Ю.
У цій справі, що розглядається, та у справі № 633/408/18 ГУ Держгеокадастру на підставі наказу передало всупереч процедурі, визначеній законом, без проведення земельних торгів, безоплатно у власність фізичній особі як члену (не засновнику) фермерського господарства земельну ділянку для ведення фермерського господарства; фізична особа набула у власність земельну ділянку, проте не створила фермерського господарства, а передала земельну ділянку в оренду. Наведене свідчить про подібність правовідносин у справі № 633/408/18 та у справі № 918/442/24.
4.17. Виходячи зі змісту імперативних положень частини 2 статті 414 Цивільного процесуального кодексу України, в разі встановлення належності відповідного спору до юрисдикції господарських судів, порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19- 22 цього Кодексу, Велика Палата Верховного Суду в обов'язковому порядку скасувала би рішення судів попередніх інстанцій незалежно від доводів касаційної скарги, проте за наслідками касаційного перегляду цивільної справи № 633/408/18 не відбулося. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.02.2025 у справі № 918/132/24.
4.18. У справі № 922/1830/19 (на яку послалися суди попередніх інстанцій, обґрунтовуючи належність спору у справі № 918/442/24 до господарської юрисдикції) прокурор звернувся з позовом до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_9 , Фермерського господарства "Скосогорівка" про:
- визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагенства у Харківській області від 16.09.2014 № 2215-СГ "Про надання в оренду земельних ділянок" Фізичній особі;
- визнання недійсним договору оренди землі від 29.12.2014, укладеного між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_9 щодо оренди земельної ділянки площею 65,7339 га, в тому числі: земельної ділянки площею 9,1973 га, кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельної ділянки площею 16,5371 га, кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельної ділянки площею 39,9995 га, кадастровий номер 6320888100:02:001:0096;
- визнання недійсним договору суборенди землі від 05.02.2016, укладеного між ОСОБА_9 та ФГ "Скосогорівка" щодо суборенди земельних ділянок площею 65,7339 га, у тому числі: земельної ділянки площею 9,1973 га, кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельної ділянки площею 16,5371 га, кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельної ділянки площею 39,9995 га, кадастровий номер 6320888100:02:001:0096;
- скасування рішення про державну реєстрацію від 31.12.2014 № 18503870, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право оренди від 31.12.2014 № 8328736 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320886500:02:001:0375) за ОСОБА_9 ; рішення про державну реєстрацію від 31.12.2014 №18504611, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 8329049 від 31.12.2014 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320886500:02:001:0376) за ОСОБА_9 ; рішення про державну реєстрацію від 31.12.2014 № 18502807, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 8328159 від 31.12.2014 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:02:001:0096) за ОСОБА_9 ;
- скасування рішення про державну реєстрацію від 09.02.2016 № 28151672, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди від 05.12.2016 №13178167 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320886500:02:001:0375) за ФГ "Скосогорівка"; рішення про державну реєстрацію від 09.02.2016 № 28150465, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди від 05.02.2016 № 13177487 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320886500:02:001:0376) за ФГ "Скосогорівка"; рішення про державну реєстрацію від 09.02.2016 № 28151864, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди від 05.02.2016 № 13178714 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:02:001:0096) за ФГ "Скосогорівка";
- зобов'язання ОСОБА_9 повернути державі земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 65,7339 га, у тому числі: земельну ділянку площею 9,1973 га, кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельну ділянку площею 16,5371 га, кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельну ділянку площею 39,9995 га, кадастровий номер 6320888100:02:001:0096.
Прокурор зазначав, що для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства в користування ОСОБА_9 на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності, що підтверджується договорами оренди від 11.10.2012, укладеними між ОСОБА_9 та заступником голови Богодухівської районної державної адміністрації, відповідно до яких фізичній особі надані в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення строком на 25 років. Тому фізична особа фактично отримала землю не для створення нового фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, а земельні ділянки отримала на позаконкурсній основі в абсолютно необґрунтованих розмірах з порушенням статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України.
4.19. Таким чином, предметом позову у справі № 922/1830/19 було скасування рішення про надання в оренду (в користування) земельних ділянок фізичній особі для ведення фермерського господарства, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельної ділянки. Підставою позову було те, що вказаній фізичній особі вже надавались земельні ділянки в користування для ведення фермерського господарства, а тому повторне їх надання в такому ж порядку не відповідає вимогам закону, так як повинно здійснюватися у загальному порядку - на конкурентних засадах.
4.20. Натомість у справі, що розглядається, предметом позову є вимоги прокурора про витребування земельних ділянок з підстав їх незаконного вибуття з комунальної власності. При цьому власником земельної ділянки, про витребування якої прокурором заявлено позов, є фізична особа, яка є членом ФГ "Валентина" та не є засновником фермерського господарства, не передавала земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримала у власність спірну земельну ділянку, яка перебувала у користуванні ФГ "Валентина". При цьому надання такої земельної ділянки для ведення фермерського господарства відбувалося на загальних підставах, проте із земель, що вже перебували у постійному користуванні ФГ "Валентина". В той же час суди встановили, що ОСОБА_1 фермерську діяльність на спірній земельній ділянці не здійснює та передала її в оренду ФГ "Валентина".
4.21. Звідси, ураховуючи критерії подібності, справа № 922/1830/19 та справа, у якій подано касаційну скаргу (№ 918/442/24), не є подібними, оскільки різняться за змістом спірних правовідносин, предметами та підставами позову, тому висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду у справі № 922/1830/19, не можуть бути релевантними до правовідносин, у цій справі, що розглядається.
4.22. Оскільки на час звернення із цим віндикаційним позовом належним відповідачем є фізична особа ОСОБА_1 , за якою зареєстровано право приватної власності на спірні земельні ділянки, а не орендар земельної ділянки (ФГ "Валентина"), колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що такий спір за своїм суб'єктним складом та характером спірних правовідносин (нездійснення на земельній ділянці господарської діяльності її власником) підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки фізичної особи (власника земельної ділянки).
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.02.2025 у справі № 918/132/24, від 18.03.2025 у справі № 918/443/24 у подібних правовідносинах.
4.23. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо юрисдикційності цього спору, підтвердилася.
4.24. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Згідно зі статтею 313 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
4.25. Зважаючи на те, що прокурор звернувся до господарського суду з позовом про витребування земельної ділянки, власником якої є фізична особа, то такий спір за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, його вирішення впливає на права та обов'язки фізичної особи (власника земельної ділянки у наведеному випадку ОСОБА_1 ), тому постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.01.2025 та рішення Господарського суду Рівненської області від 10.10.2024 у цій справі слід скасувати, а провадження у справі № 918/442/24 закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
5.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 231 цього Кодексу господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку із виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 231 цього Кодексу (частина 1 статті 313 Господарського процесуального кодексу України).
5.3. Оскільки місцевий та апеляційний господарські суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права під час розгляду справи, касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувані рішення і постанову - скасувати та закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
5.4. Частиною 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у разі якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
З огляду на викладене, керуючись частиною 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначає, що розгляд цієї справи має відбуватися за правилами цивільного судочинства.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
6.2. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просила вирішити питання про розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги, тому судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, слід повернути ОСОБА_1 зі спеціального фонду Державного бюджету України.
Керуючись статтями 231, 300, 301, 308, 313, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.01.2025 і рішення Господарського суду Рівненської області від 10.10.2024 у справі № 918/442/24 скасувати.
Провадження у справі № 918/442/24 закрити.
Роз'яснити керівнику Рівненської окружної прокуратури та Дядьковицькій сільській раді Рівненського району Рівненської області, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції та що вони мають право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Повернути ОСОБА_1 зі спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у сумі 36 477,60 грн, сплачений згідно з квитанцією від 17.02.2025 № 5781-2818-1690-9623.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак