21 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 903/878/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Кролевець О. А.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Грязнов В. В., Павлюк І. Ю., Розізнана І. В.
від 12.03.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвінет"
про стягнення 323 908,62 грн надмірно сплачених коштів, інфляційних втрат та річних,
В жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвінет" про стягнення 323 908,62 грн, з яких: 304 708,33 грн - сума надмірно сплачених грошових коштів за договором купівлі-продажу транспортного засобу № 501 від 02.04.2024, 15 179,14 грн - інфляційні втрати за період з 09.05.2024 по 16.10.2024, 4 021,15 грн - 3% річних за період з 09.05.2024 по 16.10.2024.
Рішенням від 15.01.2025 у справі № 903/878/24 Господарський суд Волинської області задовольнив позов у повному обсязі. Присудив до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвінет" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова" 323 908,62 грн заборгованості, у тому числі 304 708,33 грн - надмірно сплачених коштів, 15 179,14 грн - інфляційних втрат, 4 021,15 грн - 3% річних.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Гвінет" не виконало вимоги статті 201 Податкового кодексу України щодо реєстрації податкових накладних, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова" було позбавлене права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 304 708,33 грн, а відтак, відповідно до змісту пункту 2.6. договору, набуло право для зміни ціни на товар, яка не потребує укладення додаткової угоди або погодження між сторонами. Враховуючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Гвінет" повинно було зареєструвати податкову накладну за фактом відчуження транспортного засобу не пізніше 05.05.2024, а визначений пунктом 2.6. строк повернення різниці між фактично сплаченими покупцем грошовими коштами та новою ціною на товар сплив 08.05.2024, суд, враховуючи обставини справи, дійшов висновку, що заявлена вимога про стягнення 304 708,33 грн надмірно сплачених грошових коштів за договором № 501 від 02.04.2024, підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню. Також, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції визнав обґрунтованими вимоги про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.
Постановою від 12.03.2025 Північно-західний апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду Волинської області від 15.01.2025 у справі № 903/878/24. Ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції врахував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18 та у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17 та дійшов висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та зробив передчасний висновок про обґрунтованість позовних вимог. Так, суд виходив з того, що аналіз умови пункту 2.6. договору дає підстави для висновку, що настання відкладальної умови зі зменшення ціни товару пов'язане з виконання продавцем не господарського, а податкового зобов'язання і поставлено в залежність не від волі покупця чи продавця, а й від іншої особи, якою в даному випадку є орган ДПС; 30.04.2024 відповідач зареєстрував податкову накладну на суму 1 828 250,00 грн, однак реєстрація була зупинена; зупинення реєстрації податкової накладної регулюється нормами податкового законодавства і продавець вправі звернутись за роз'ясненням до податкового органу, або з оскарженням його дій до адміністративного суду; на дату звернення позивача до суду, а саме 17.10.2024, термін 365 днів для включення до податкового кредиту суми ПДВ на отриманий товар ще не минув, квитанцією про реєстрацію податкової накладної від 02.04.2024 підтверджується, що реєстрація податкової накладної зупинена органом Державної податкової служби; кошти були сплачені на підставі чинного договору, істотною умовою якого є ціна; в матеріалах справи відсутні письмові докази вчинення конклюдентних дій сторін на зміну істотних умов; докази складання нових документів (видаткової накладної, податкової накладної, тощо) на підтвердження взаємних дій сторін щодо зменшення ціни товару як істотної умови договору купівлі-продажу відсутні; матеріали справи не містять доказів добровільного повернення відповідачем 304 708,33 грн суми податку на додану вартість та вчинення ним конклюдентних дій, пов'язаних зі зміною ціни товару; відповідач не підтвердив і не схвалив зменшення ціни товару та оскаржує рішення про задоволення позову, стверджуючи про відсутність своєї вини.
01 квітня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 у справі № 903/878/24.
Перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова", Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Пунктом 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
Предметом спору у цій справі є стягнення 323 908,62 грн, що менше, ніж п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на дату подання позову (1 514 000,00 грн).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Отже, Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
В своїй касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова", зокрема, зазначає, що справа № 903/878/24 має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже предметом розгляду у даній справі є можливість застосування відкладальної обставини, що полягає у настанні чи ненастанні обставини, що залежить не від волі сторони договору, а від волі третьої особи, як підстави зменшення розміру ціни на товар і, відповідно, виникнення у постачальника обов'язку повернення надлишково сплачених грошових коштів (підпункт "а" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України). Так, скаржник акцентує, що мотивуючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що "правовий аналіз умови п.2.6. Договору дає підстави для висновку, що настання відкладальної умови зі зменшення ціни товару пов'язане з виконання продавцем не господарського, а податкового зобов'язання і поставлено в залежність не від волі покупця чи продавця, а й від іншої особи, якою в даному випадку є орган ДПС", що нібито унеможливлює визначення вказаного пункту як відкладальної обставини. За твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова", такі висновки суперечать статті 212 Цивільного кодексу України і позиціям інших судів апеляційної інстанції, зокрема, у справі № 910/5802/24 (постанова від 04.03.2025), у справі № 904/5570/23 (постанова від 20.01.2025), у справі № 905/963/24 (постанова від 09.01.2025), у справі № 907/520/24 (постанова від 04.11.2024), у справі № 922/2747/23 (постанова від 29.01.2024), у справі № 918/341/22 (постанова від 17.10.2023). Таким чином Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова" вважає, що станом на сьогодні існує неоднозначність у застосуванні статті 212 Цивільного кодексу України через відсутність висновку Верховного Суду з питання можливості погодження сторонами договору такої відкладальної обставини, як реєстрація чи нереєстрація податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, що стане підставою для зміни обсягу прав та обов'язків сторін договору, а саме зменшення розміру ціни товару, як наслідок зменшення обсягу зобов'язання покупця з оплати товару та зменшенню обсягу права продавця на отримання оплати або обов'язку повернути надлишково сплачену суму.
Однак якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - то це є виключним випадком касаційного оскарження, передбаченим пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не є виключним випадком у розумінні підпункту "а" пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів:
- кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності;
- якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Крім того, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосуються питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема, немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
Водночас касаційна скарга не містить належних аргументів, які б свідчили про те, що справа № 903/878/24 містить виключну правову проблему та/або стосується питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; у касаційній скарзі відсутні докази кількісного та якісного виміру наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також належні обґрунтування, які би дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Посилання скаржника на позиції суду апеляційної інстанції Судом не приймаються до уваги, оскільки наведені судові рішення ухвалені за існування інших предмету та підстав позову, різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.
Також у касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова" зазначає, що справа № 903/878/24 має виняткове значення для нього (підпункт "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), оскільки сума, що стягується в розмірі 327 908,62 грн є значною, адже в сьогоденних реаліях, скаржник, що провадить господарську діяльність на території Харківської області, не має достатнього обсягу доходів, щоб відмовитися від належних йому грошових коштів через грубе порушення законодавства апеляційним судом, тощо.
Розглянувши викладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова" доводи в обґрунтування наявності випадку, передбаченого підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку, що скаржником не наведено вагомих аргументів про те, що справа № 903/878/24 має виняткове значення для нього. Суд виходить з того, що за змістом статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. При цьому посилання учасника справи - юридичної особи на майновий критерій для визначення винятковості конкретної справи не може впливати на визначення справи як такої, що має виняткове значення для учасника справи, оскільки такою може бути оцінка сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Інші викладені скаржником доводи фактично зводяться до незгоди із висновком суду апеляційної інстанції, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства").
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судове рішення у справі, ціна позову якої не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та відсутність підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 903/878/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 903/878/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді І. Д. Кондратова
О. А. Кролевець