ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.04.2025Справа № 910/7898/23
За скаргою Антимонопольного комітету України;
на дії державного виконавця.
За позовом Антимонопольного комітету України;
до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України;
про зобов'язання вчинити дії.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Рябий І. П.
Представники:
Від скаржника: Данилов К. О., в порядку самопредставництва;
Від боржника: Суховолець У. А., в порядку самопредставництва;
Від Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України: Молчан О. В., в порядку самопредставництва.
Антимонопольний комітет України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом, у якому просить суд зобов'язати Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України виконати пункт 3 резолютивної частини рішення Антимонопольного комітету України від 27.05.2021 № 302-р, а саме: припинити порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини рішення Антимонопольного комітету України від 27.05.2021 № 302-р.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.11.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 та постановою Верховного Суду від 14.05.2024, позов Антимонопольного комітету України задоволено повністю. Зобов'язано Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України виконати пункт 3 резолютивної частини рішення Антимонопольного комітету України від 27.05.2021 № 302-р, а саме: припинити порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини рішення Антимонопольного комітету України від 27.05.2021 № 302-р. Стягнуто з Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України на користь Антимонопольного комітету України судовий збір у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.
04.04.2024 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.
27.03.2025 до суду від Антимонопольного комітету України надійшла скарга на дії державного виконавця, в якій скаржник просив суд:
- визнати протиправними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової Алли Миколаївни із винесення постанови від 14.02.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП №75171678;
- скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової Алли Миколаївни із винесення постанови від 14.02.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП№ 75171678. Також у поданій скарзі скаржник просив суд поновити процесуальний строк на звернення до суду із скаргою на дії державного виконавця.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.03.2025 визнати поважними причини пропуску Антимонопольним комітетом України строку звернення до суду із скаргою на дії державного виконавця станом на дату винесення даної ухвали та поновлено Антимонопольному комітету України процесуальний строк на подання до суду скарги на дії державного виконавця, розгляд якої призначено 15.04.2025.
03.04.2025 до господарського суду від Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшла заява разом з матеріалами виконавчого провадження.
15.04.2025 від Міністерства розвитку громад та територій України до господарського суду надійшло заперечення щодо скарги Антимонопольного комітету України.
У судовому засіданні 15.04.2025 представник Антимонопольного комітету України просив скаргу задовольнити повністю.
Представники Міністерства розвитку громад та територій України та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у судовому засіданні 15.04.2025 проти задоволення скарги заперечували.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року в справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00), від 27.07.2004 року в справі "Ромашов проти України" (заява № 67534/01), від 19.03.1997 року "Горнсбі проти Греції" зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 року в справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії статті 6 Конвенції.
Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 року існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).
Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).
Також, у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав/ людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.
З вищевикладеного вбачається, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення не призводить до відновлення порушеного права. Відсутність у сторони можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, є втручанням у право сторони на мирне володіння майном, що є порушенням першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних ("Артіко проти Італії", рішення від 13.05.1980 року). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі того демократичному суспільстві право на справедливий суд, а саме: не сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.
Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини поняття "майна" охоплює цілу низку інтересів економічного характеру: рухоме і нерухоме майно, матеріальні і нематеріальні права, зокрема, акції, патенти, відшкодування шкоди згідно з рішеннями арбітражу, право на пенсію, право на орендну плату, економічні права, пов'язані з веденням підприємницької діяльності, правомірні очікування щодо певного стану речей у майбутньому (постанова Європейського суду у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції").
За умовами статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до статті 1291 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно з частиною 3 статті 327 Господарського процесуального кодексу України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.
Законом України "Про виконавче провадження" регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За умовами частини 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Верховний Суд у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17 зазначив, що в силу приписів вищевказаної статті Закону виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження", а також відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження. Отже, виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується "правомірна поведінка" виконавця.
Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у пункті 4.1 рішення № 19-рп/2011 від 14.12.2011 (справа за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді (пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25 листопада 1997 року № 6-зп , пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп).
Пунктом 9 частини 1 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно зі статтею 339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
За змістом частини 5 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.05.2024 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Даною постановою боржнику зазначено про необхідність виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
31.05.2024 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
16.08.2024 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100 грн, у зв'язку з невиконанням боржником вимог виконавчого документа.
За повторне невиконання без поважних причин боржником рішення, 07.11.2024 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову про накладення штрафу у розмірі 10200 грн.
Листом від 11.02.2025 № 3154/15/10-25 Міністерство розвитку громад та територій України повідомило Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про повне фактичне виконання рішення згідно з виконавчим документом, з наданням підтверджуючих документів, у зв'язку із чим, 14.02.2025 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 75171678, у зв'язку із фактичним виконанням рішення, яке підлягало виконанню.
Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Антимонопольним комітетом України, розглянувши матеріали справи № 130-26.13/71-20, прийнято рішення від 27.05.2021 № 302-р (далі - рішення № 302-р), яким визнано дії Міністерства інфраструктури України, в подальшому назву юридичної особи змінено на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, які полягають у встановленні умови щодо економічно необґрунтованого розміру орендної плати за нерухоме майно при погодженні продовження дії договору оренди від 10.05.2006 № РОФ-501 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв", порушенням пункту 3 статті 50, абзацу восьмого частини 2 статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних дій органу влади, які полягають у створенні Товариству з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" несприятливих умов діяльності порівняно з конкурентами.
Тобто рішенням № 302-р встановлено, що дії Міністерства інфраструктури України, які полягали у встановленні умови щодо економічно необґрунтованого розміру орендної плати за нерухоме майно при погодженні продовження дії договору оренди від 10.05.2006 № РОФ-501 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв", порушенням Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних дій органу влади, які полягають у створенні Товариству з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" несприятливих умов діяльності порівняно з конкурентами.
Пунктом 3 рішення № 302-р зобов'язано Міністерство інфраструктури України припинити порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення.
Додатковим рішенням Комітету від 03.06.2021 № 357-р (далі - рішення 357-р) доповнено резолютивну частину рішення № 302-р пунктом 5 наступного змісту: Встановити Міністерству інфраструктури України двомісячний строк для виконання пункту 3 резолютивної частини цього рішення. Про виконання пункту 3 резолютивної частини цього рішення повідомити Антимонопольний комітет України протягом 5 робочих днів із дня його виконання.
Отже, погодження у договорі економічно необґрунтованого розміру орендної плати за нерухоме майно є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Як передбачено ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
При цьому, як визначено у рішенні № 302, що чинним на сьогодні Законом України "Про оренду державного та комунального майна" запроваджено додаткові гарантії інтересів держави, зокрема, не допускається внесення змін до договору оренди в частині зменшення суми орендної плати протягом строку його дії, крім випадків, визначених законодавством, з урахуванням вимог, передбачених Порядком передачі майна в оренду (частина 5 статті 16 вказаного Закону).
За змістом ч. 6 ст. 180 Господарського кодексу України, у разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.
А відтак, погодження в договорі ціни, що порушує вимоги законодавства про захист економічної конкуренції, є підставою для зміни умов договору щодо його ціни.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, а саме з листів Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях № 03/46 від 15.01.2025 та № 03/64 від 23.01.2025, договір оренди від 10.05.2006 № РОФ-501 є розірваним з моменту одержання Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" повідомлення про відмову від договору, а саме з 05.11.2024.
Підставою для односторонньої відмови Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, зо його твердженнями, була несплата орендарем орендної плати понад три місяці.
Тобто, з наведеного вбачається, що Міністерством розвитку громад та територій України рішення № 302-р не виконано, оскільки розірвання договору, тим більше в односторонньому порядку, не може вважатися виконанням рішення № 302-р, оскільки порушення, які полягали у встановленні умови щодо економічно необґрунтованого розміру орендної плати за нерухоме майно при погодженні продовження дії договору оренди від 10.05.2006 № РОФ-501 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв", Міністерством розвитку громад та територій України не були усунуті, зокрема і під час дії договору.
При цьому суд вказує, що за приписами ст. 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються названим Комітетом у межах його компетенції. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства (ч. 1 і 2 ст. 12 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").
Водночас, згідно з п. 1-6 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження:
1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами;
2) приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;
3) розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість;
4) перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
5) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;
6) призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для надання експертного висновку.
Отже, Антимонопольний комітет України, як державний орган із спеціальним статусом, основним завданням якого є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції та до повноважень якого віднесено здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до Порядку контролю за виконанням рішень органів Комітету та їх примусового виконання, затвердженого наказом Комітету від 18.03.2024 № 27-ОД (далі - Порядок), розділом 3 передбачений порядок контролю за виконанням рішень Комітету у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про захист від недобросовісної конкуренції, які містять зобов'язання.
Відповідно до пункту 1 Порядку, контроль за виконанням зобов'язань, зазначених у рішеннях Комітету про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про захист від недобросовісної конкуренції, у межах строків, установлених законодавством про захист економічної конкуренції та/або відповідними рішеннями, здійснює структурний підрозділ разом із державним уповноваженим Комітету. У разі невиконання відповідачем покладених на нього зобов'язань, у тому числі пов'язаних зі звітуванням, структурний підрозділ разом із державним уповноваженим Комітету здійснюють заходи, спрямовані на отримання відповідної інформації.
Структурний підрозділ протягом 5 робочих днів після закінчення строків добровільного виконання рішення, а у разі оскарження рішення Комітету в судовому порядку протягом 5 робочих днів із дня отримання Комітетом ухвали господарського суду про відкриття провадження у справі незалежно від закінчення строків добровільного виконання рішення, передає Юридичному департаменту інформацію, зазначену в додатку 1 до цього Порядку. Після отримання інформації, зазначеної в пункті 2 цього розділу, Юридичний департамент формує окреме контрольне провадження та вживає заходів щодо примусового виконання рішення (пункти 2-3 Порядку).
Згідно до пунктів 4-5 Порядку, протягом двох місяців із дня закінчення строків добровільного виконання зобов'язань, визначених рішенням Комітету та/або передбачених законодавством про захист економічної конкуренції, структурний підрозділ Комітету разом із державним уповноваженим Комітету досліджують (аналізують) питання виконання рішення Комітету. У разі виявлення ознак невиконання або виконання в неповному обсязі зобов'язальної частини рішення Комітету державний уповноважений Комітету приймає розпорядження про початок розгляду справи за ознаками вчинення порушення, передбаченого пунктом 4 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", або разом зі структурним підрозділом виносить на розгляд органу Комітету питання про його виконання в повному обсязі для прийняття рішення.
Копію рішення про виконання в повному обсязі зобов'язань, зазначених у рішеннях Комітету, структурний підрозділ передає службовою запискою протягом 10 робочих днів із дня його прийняття (ухвалення) до Юридичного департаменту, а в разі прийняття (ухвалення) органом Комітету рішення про невиконання або виконання в неповному обсязі зобов'язальної частини рішення Комітету Юридичному департаменту передається інформація за формою 1, визначеною в додатку 1 до цього Порядку. У разі отримання Юридичним департаментом під час вжиття заходів щодо виконання рішення Комітету в судовому порядку документів (інформації), які стосуються виконання зобов'язальної частини рішення, Юридичний департамент службовою запискою протягом 5 робочих днів із дня отримання таких документів (інформації) передає структурному підрозділу та державному уповноваженому Комітету зазначені документи (інформацію) для їх дослідження (аналізу) (пункти 6-7 Порядку).
Відповідно до пунктів 8-10 Порядку, у разі потреби структурний підрозділ разом із державним уповноваженим Комітету вживають заходів для отримання додаткової інформації (документів), необхідної для вирішення питань, зазначених у пункті 7 цього розділу. Структурний підрозділ разом із державним уповноваженим Комітету за результатом дослідження (аналізу) отриманих документів (інформації) виносять на засідання органу Комітету питання для прийняття рішення про виконання рішення Комітету в повному обсязі. Структурний підрозділ Комітету службовою запискою передає копію рішення, прийнятого відповідно до пункту 9 цього розділу до Юридичного департаменту протягом 5 робочих днів із дня його прийняття.
Відтак, враховуючи наказ Комітету № 27-ОД, перевірку виконання наказу суду, зокрема зобов'язальної частини рішення №302-р, здійснює виключно Комітет.
Проте, всупереч наведеним вище обставинам, державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виніс постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 75171678, чим вийшов за межі власної компетенції.
А відтак, суд дійшов висновку, що дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової Алли Миколаївни із винесення постанови від 14.02.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП №75171678 є протиправними, вказана постанова підлягає скасуванню, а скарга Антимонопольного комітету України - задоволенню.
За приписами ч. 1, 2 ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження", у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов'язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред'явити його до виконання.
Враховуючи пояснення присутніх представників та керуючись ст. 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Скаргу Антимонопольного комітету України на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової Алли Миколаївни - задовольнити повністю.
2. Визнати дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової Алли Миколаївни із винесення постанови від 14.02.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП № 75171678 - протиправними.
3. Скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової Алли Миколаївни від 14.02.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП № 75171678.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано 21.04.2025.
Суддя О.В. Мандриченко