вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" квітня 2025 р. Справа№ 910/13961/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Хрипуна О.О.
Мальченко А.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 (повний текст рішення підписано 21.12.2023)
у справі №910/13961/23 (суддя Пукшин Л.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс» і Ко»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт»
про стягнення 188 668,10 грн,-
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт» про стягнення 188 668,10 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019 в частині оплати спожитих у період з 01.08.2021 по 06.09.2021 обсягів електричної енергії, у зв'язку з чим виникла вказана заборгованість.
У відзиві на позов відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі, обґрунтовуючи свою позицію тим, що договір поставки електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019 між сторонами не був укладений, та позивачем не надано жодних належних доказів його підписання з боку відповідача, при цьому, до звернення до суду з даним позовом примірник договору, що мав бути підписаний відповідачем, позивачем не витребовувався. Водночас договором оренди електрообладнання №21/17 від 13.02.2017 не регулюються зобов'язання між сторонами з поставки чи споживання електричної енергії, таким чином обсяги спожитої відповідачем електроенергії не підтверджені позивачем.
Позивачем надана відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що договір про постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019 дійсно був укладений між сторонами, підтвердженням чого є сплата відповідачем рахунків по ньому, підписання відповідачем актів приймання передачі та підписання відповідачем акту звірки взаєморозрахунків. В той же час, знищення примірника договору внаслідок обстрілу міста Харкова під час російської агресії не свідчить про його неукладення сторонами.
Відповідачем подані заперечення, у яких відповідач наголошує на не укладенні договору поставки електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019, при цьому відповідачем не заперечується факт існування між сторонами господарських правовідносин, однак такі не ґрунтувалися на зазначеному позивачем документі, а полягали у компенсації фактично спожитої відповідачем електричної енергії, обсяг якої визначався на підставі підписаних обома сторонами актів виконаних робіт.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 по справі №910/13961/23 позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс» і Ко» заборгованість у розмірі 188 668 грн 10 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 830 грн 02 коп.
Задовольняючи позов, суд виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не з'ясував обставини справи, в умовах недоведеності обставин визнав їх встановленими, допустив невідповідність висновків обставинам справи а також порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт відмічає, що:
1) судом без жодних підстав встановлено укладення договору поставки електричної енергії, який не тільки не укладався, а в матеріалах справи відсутні докази, які б могли свідчити про укладення такого договору;
2) судом безпідставно визнано недоведеними існування між сторонами відносин з поставки електричної енергії та бездоказово відкинуті факти існування відносин щодо компенсації вартості спожитої електроенергії, які дійсно існували між сторонами, що підтверджується наданими позивачем документами;
3) судом не досліджувалось обґрунтованість або доведеність обсягів електроенергії, які на думку позивача, відповідач зобов'язаний оплатити. Не досліджувалось обґрунтованість складання та направлення позивачем на адресу відповідача проектів первинної документації в односторонньому порядку після декількох років повного закінчення правових відносин між сторонами;
4) судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, чим позбавлено права довести безпідставність вимог позивача, у тому числі в результаті дослідження доказів у відкритому судовому засіданні.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Хрипун О.О., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/13961/23, розгляд справи ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує доводи відповідача, оскаржуване рішення просить залишити без змін.
У відповіді на відзив відповідач підтримав доводи апеляційної скарги, одночасно просив здійснити розгляд апеляційної скарги за участі представників сторін..
Відповідно до ч.6 ст. 252 ГПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:
1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
У справі наявні обидві умови.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Відповідно до ч.10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки відповідачем оскаржується в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду у справі з ціною позову, яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684,00 грн.*100 = 268 400,00 грн.) (ч.10 ст. 270 ГПК України), розгляд справи здійснюється за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у главі 1 "Апеляційне провадження" розділу IV ГПК України, відсутні підстави для задоволення клопотання про розгляд справи за участю представників сторін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, у лютому 2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт» виникли правовідносини щодо постачання позивачем електричної енергії відповідачу.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 04.09.2018 №966 видно Товариству з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
Позивач зазначає, що 04.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт» як споживачем був укладений договір про постачання електричної енергії споживачу №100/19 (далі договір), за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Водночас, за твердженням позивача, внаслідок влучання російської ракети в офіс представника позивача за адресою вул. Кооперативана 18, в місті Харкові підписаний відповідачем примірник договору про постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019 було втрачено, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс» зверталося до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт» з листами від 31.03.2023 вих. №33/01/03/31 та від 10.05.2023 з вимогою щодо підписання примірнику договору, а також актів здачі-приймання робіт по ньому за період з серпня по вересень 2021 року, за якими наявна заборгованість.
Відповідач, в свою чергу, заперечує проти факту укладення договору постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019 з посиланням на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, не були відносинами із поставки електричної енергії, в розумінні Закону України "Про ринок електричної енергії", а являли собою відносини з відшкодування клієнтом вартості фактично спожитої електричної енергії позивачу, обсяг якої визначався на підставі підписаних обома сторонами актів виконаних робіт.
За приписами статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
Відповідно до п. 1.2.15. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 (далі ПРРЕЕ) на роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами.
Споживачем у розумінні Закону України "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ є фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.
Про факт існування укладеного між сторонами договору постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 30.06.2021 та виконання зобов'язань за ним свідчить, зокрема, підписання обома сторонами актів здачі-приймання робіт (надання послуг) за вказаним договором: №1117 від 31.03.2019, №2017 від 30.06.2019, №463 від 29.02.2020, №2381 від 31.10.2020, №225 від 31.01.2021, №475 від 28.02.2021, №723 від 31.03.2021, №970 від 30.04.2021, №1223 від 31.05.2021, №1472 від 30.06.2021, акту звірки взаєморозрахунків по стану за період з 2019 р. за договором №100/19 від 04.02.2019, а також здійснення відповідачем оплат електроенергії згідно договору №100/19 від 04.02.2019 протягом періоду з 22.03.2019 по 03.08.2021, що підтверджується банківською випискою по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс» і Ко».
Статтями 2, 13 Господарського процесуального кодексу України закріплений принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Водночас суд зауважує на суперечливості поведінки відповідача, оскільки у відзиві та запереченнях останній вказує на відсутність укладеного між сторонами договору з постачання електричної енергії споживачу, в той час як останнім протягом періоду з лютого 2019 по липень 2021 року здійснювалося споживання та оплата поставленої позивачем електроенергії саме в межах договору №100/19 від 04.02.2019, що відображено в актах здачі-приймання робіт (надання послуг), акті звірки взаєморозрахунків та банківській виписці по рахунку позивача.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).
У даному аспекті слід зазначити, що за результатом оцінки наданих сторонами доказів, враховуючи здійснення сторонами господарських операцій з поставки та оплати електроенергії (за договором №100/19 від 04.02.2019) та заперечення відповідача проти факту укладення договору в цілому, а не окремих його положень, цілком вірогідним є факт підписання сторонами 04.02.2019 договору про постачання електричної енергії споживачу №100/19, у зв'язку з чим його умови (пункти) визнаються судом погодженими сторонами та такими, що є обов'язковими для сторін відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно пункту 1.1. договору про постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019 цей договір про постачання електричної енергії споживачу (далі договір) встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу (далі споживач) постачальником електричної енергії (далі постачальник).
Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 (далі ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів (пункт 1.2. договору).
За умовами пункту 2.1. договору за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
У відповідності до пункту 5.1. договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору
Згідно з пунктом 1 Комерційної пропозиції № 1 (додаток 2 до договору) ціна, за якою здійснюється поставка електричної енергії споживачу, визначається з урахуванням наступних чинників: Фактична вартість купованої 1 кВт*г електричної енергії у розрахунковому періоді, яка визначається за середньозваженою ціною купівлі електричної енергії у розрахунковому періоді на організованих сегментах ринку (ринок двосторонніх договорів, ринок "на добу наперед", внутрішньодобовий ринок) відповідно до щоденних погодинних обсягів споживання електричної енергії споживачем та купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів (вартість небалансів) (п.п. 1.1.); Вартість послуг з розподілу електричної енергії оператором системи розподілу, що визначається згідно тарифу на послуги з розподілу, диференційовані за класом напруги, і затверджені відповідною постановою НКРЕКП (п.п. 1.2.); Вартість послуг з передачі електричної енергії оператору системи передачі, що визначається згідно тарифу на послуги з передачі, який затверджений відповідною постановою НКРЕКП (п.п. 1.3.); Рентабельність діяльності постачальника, що складає 10%.
Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (пункт 5.3. договору).
Оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання його споживачем, або протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого споживачем (пункт 5.7. договору).
Пунктом 3 комерційної пропозиції № 1 сторони погодили, що споживач здійснює оплату плановими платежами: до 28 дня місяця, що передує розрахунковому періоду 65% від прогнозованої вартості очікуваного обсягу електричної енергії, що буде використана у розрахунковому періоді; до 15 числа розрахункового періоду -35% від прогнозованої вартості очікуваного обсягу електричної енергії, що буде використана у розрахунковому періоді. Прогнозованою вартістю очікуваного обсягу електричної енергії, що буде використана у розрахунковому періоді, є фактична вартість електричної енергії (включаючи вартість її розподілу), спожитої споживачем у місяці, що передує розрахунковому. Остаточний розрахунок за спожиту у розрахунковому періоді електричну енергію споживач здійснює відповідно до наданого постачальником рахунку протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня його отримання. Якщо сума планових платежів перевищує зазначену у рахунку суму, постачальник зараховує її як попередня оплата споживача за наступні розрахункові періоди.
Цей договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та сплаченого рахунку (квитанції) постачальника (пункт 12.1. договору).
Пунктом 9 комерційної пропозиції № 1 встановлено, що договір діє до 31 грудня 2019 року. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством України.
Доказів припинення дії договору у визначеному порядку матеріали справи не містять, а відтак, в силу умов пункту 9 комерційної пропозиції, такий вважається продовженим на кожний наступний календарний рік.
Так, позивач зазначає, що протягом періоду з серпня 2021 року по 6 днів вересня 2021 року відповідач спожив електричну енергію в загальному обсязі 53 590 кВт. на суму 205 142, 52 грн. При цьому, оскільки за даними банківських розрахунків за відповідачем обліковувався аванс в сумі 16 474, 42 грн, остаточний розмір належної до сплати суми становив 188 668, 10 грн.
Позивачем разом з листами від 31.03.2023 та від 10.05.2023 були складені та надіслані відповідачу для підписання акти здачі приймання робіт (надання послуг) №1714 від 31.08.2021 на суму 177 913, 96 грн та №1981 від 06.09.2021 на суму 27 228, 56 грн, що підтверджується описами вкладення до цінного листа, однак такі не були підписані останнім без жодної мотивованої відмови.
На оплату за спожиті обсяги електричної енергії позивачем були виставлені відповідачу рахунки: №2678 від 31.08.2021 на суму 161 439, 54 грн та №2781 від 06.09.2021 на суму 27 228, 56 грн.
Позаяк, відповідач розрахунки за споживання електричної енергії протягом вищевказаного періоду не здійснив, виникла заборгованість в сумі 188 668, 10 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі "Трофимчук проти України" no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечив факт споживання ним електроенергії в періоди, за які залишилась заборгованість - в серпні і вересні 2021, визнає факт споживання ним електроенергії, і здійснення оплати ним за спожиту електричну енергію за періоди, що передують несплаченому періоду
Заперечуючи укладеність з позивачем договору №100/19 від 04.02.2019, який був відновлений позивачем, відповідач не надає суду свій примірник підписаного з позивачем договору про нібито відшкодування вартості спожитої електроенергії, який, на його думку, регулював взаємовідносини сторін.
Судом вірно встановлено, що між сторонами у дійсності був укладений договір про постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019р. в редакції, яка надана Позивачем до матеріалів справи. Зазначений договір послідовно виконувався Відповідачем протягом 3 років.
Підтвердженням цього є трирічні послідовні дії Відповідача, які відповідають як умовах договору так і встановленим між сторонами звичаями ділового обігу: відповідач добровільно, послідовно протягом ТРЬОХ років сплачував грошові кошти на банківський рахунок позивача за споживання електроенергії, при цьому призначенням платежу були посилання на договір №100/19 від 04.02.2019.
Наявні у справі виписки з банківських рахунків щодо перерахування відповідачем грошових коштів, в яких в якості підстави платежу було вказано саме Договір №100/19 від 04.02.2019, підписання актів звіряння розрахунків, в яких відображаються надані позивачем виписки з банківських рахунків, послідовність у підписанні всіх актів здачі-приймання робіт (надання послуг), в яких протягом березня 2019-червня 2021р. фіксувався обсяг спожитої електроенергії, її вартість, спростовують заперечення відповідача щодо укладення договору №100/19 від 04.02.2019 на тих умовах, які були надані зі сторони Позивача.
Отже, визнання та виконання сторонами договору - унеможливлює для сторін посилатись в подальшому на неукладеність чи відсутність такого договору.
Як зазначає позивач, між сторонами крім договору про постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019р., також був укладений договір оренди електрообладнання №21/17 від 13.02.2017р.
За вказаним договором зі сторони Відповідача за період липень - 6 днів вересня 2021р. також була допущена заборгованість у сумі 17 854,74грн.
Щодо стягнення вказаної заборгованості позивач звертався до Господарського суду Харківської області, було порушено провадження у справі №922/2563/23.
Заборгованість підтверджувалась також одностороннє підписаними позивачем актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за періоди липень - 6 днів вересня 2021, в яких відображався такий же самий обсяг поставленої електроенергії відповідачу.
Відповідач визнав цей борг і погасив вказану заборгованість за договором оренди електрообладнання на підставі цих підписаних актів.
На підтвердження вказаних обставин зі сторони позивача надавались до суду копію договору оренди, актів, позову, ухвали про відкриття провадження у справі, платіжного документу відповідача.
Позивач обґрунтовує свої посилання на обставини справи №922/2563/23, оскільки за документами у цій справі розмір орендної плати напряму залежав від обсягу спожитої електроенергії і відповідач, сплативши грошові кошти, - визнав цей обсяг.
Згідно умов пункту 6.2. договору споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору, постачальник, в свою чергу, відповідно до умов пункту 7.1. договору має право отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію.
Пунктом 5.2.1. ПРРЕЕ передбачено, що електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів.
Пунктом 1 Комерційної пропозиції № 1 (додаток 2 до договору) сторони погодили, що ціна, за якою здійснюється поставка електричної енергії споживачу, визначається з урахуванням наступних чинників: Фактична вартість купованої 1 кВт*г електричної енергії у розрахунковому періоді, яка визначається за середньозваженою ціною купівлі електричної енергії у розрахунковому періоді на організованих сегментах ринку (ринок двосторонніх договорів, ринок "на добу наперед", внутрішньодобовий ринок) відповідно до щоденних погодинних обсягів споживання електричної енергії споживачем та купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів (вартість небалансів) (п.п. 1.1.); Вартість послуг з розподілу електричної енергії оператором системи розподілу, що визначається згідно тарифу на послуги з розподілу, диференційовані за класом напруги, і затверджені відповідною постановою НКРЕКП (п.п. 1.2.); Вартість послуг з передачі електричної енергії оператору системи передачі, що визначається згідно тарифу на послуги з передачі, який затверджений відповідною постановою НКРЕКП (п.п. 1.3.); Рентабельність діяльності постачальника, що складає 10%.
Отже, про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчать як проведені між сторонами належним чином розрахунки за попередні періоди, так і відсутність з боку відповідача будь-яких обґрунтованих зауважень щодо обсягів та вартості спожитої ним електричної енергії, зазначених позивачем в актах здачі-приймання робіт (надання послуг) та рахунках на оплату за спірний період.
Відповідач свого обов'язку з оплати спожитої електричної енергії у спірний період не здійснив, з огляду на встановлені обставини справи в їх сукупності, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати отриманої електроенергії, розмір яких підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, а тому дійшов правомірного висновку про задоволення позову.
Як наслідок, протилежні доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються встановленими обставинами справи.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Посилання апелянта на безпідставну відмову у задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, чим позбавлено права довести безпідставність вимог позивача, у тому числі в результаті дослідження доказів у відкритому судовому засіданні, колегією суддів відхиляються, оскільки відповідно до ч.6 ст. 252 ГПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. У справі наявні обидві умови.
Доводи та міркування скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у даній справі, та не впливають на прийняття рішення у даному спорі, внаслідок чого у задоволенні апеляційної скарги відповідача належить відмовити.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позовних вимог.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276 ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/13961/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/13961/23 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт».
4. Матеріали справи №910/13961/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст.287 ГПК України.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді О.О. Хрипун
А.О. Мальченко