вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" квітня 2025 р. Справа№ 910/11152/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Кропивної Л.В.
Барсук М.А.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від позивача - Бондаренко Р.В.;
від відповідача - Сидорченко В.В.;
від третьої особи - представник не прибув,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі №910/11152/24 (суддя Нечай О.В., повний текст складено - 09.12.2024) за позовом Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Оіліндустрія ЛТД" про стягнення 4 992 273,53 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
Акціонерне товариство "Комерційний банк "Глобус" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - відповідач) про стягнення 4 992 273,53 грн, з яких 4 570 193,41 грн безпідставно набутих коштів, 290 608,80 грн інфляційних втрат та 131 471,32 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки рішеннями Господарського суду міста Києва у справах № 910/14987/23 та №910/17393/23 було встановлено факт безпідставного набуття відповідачем грошових коштів за банківською гарантією в сумі 4 570 193,41 грн, позивач просить суд повернути вказані грошові кошти, отримані відповідачем без достатньої правової підстави, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі №910/11152/24 позов задоволено; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно набуті кошти в сумі 4570193 (чотири мільйони п'ятсот сімдесят тисяч сто дев'яносто три) грн 41 коп., інфляційні втрати в розмірі 290608 (двісті дев'яносто тисяч шістсот вісім) грн 80 коп., 3% річних у розмірі 131471 (сто тридцять одна тисяча чотириста сімдесят одна) грн 32 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 74884 (сімдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.
Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення у даній справі та визнаючи вимоги обґрунтованими виходив з того, що в даному випадку судами під час розгляду справи № 910/14987/23 було встановлено факт відсутності порушення принципалом забезпеченого Банківською гарантією №33027 від 07.06.2023 зобов'язання, що свідчить про відсутність підстав набуття бенефіціаром гарантійної суми в розмірі 4 570 193,41 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі №910/11152/24 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неправомірність незастосування судом висновків об'єднаної палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20.
В судовому засіданні представник апелянта - відповідача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Третя особа правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористалася, хоча про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином; про що свідчить довідка про доставку електронного документа (ухвали суду про оголошення перерви до 07.04.2025) до її електронного кабінету.
Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутньою у даному судовому засіданні від третьої особи до суду не надійшло.
Слід також зазначити, що явка представників сторін та третьої особи не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.
Враховуючи належне повідомлення третьої особи, а також з урахуванням того, що неявка її представника у судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.
13 червня 2023 року між ТОВ "Оіліндустрія ЛТД" (Виконавець) та Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (Замовник) (надалі - Бенефіціар) укладений Договір №УГВ359/13-23 про надання послуг з капітального ремонту нафтових та газових свердловин на родовищах АТ "Укргазвидобування" (надалі - Договір/Основне зобов'язання). Вказаний Договір укладений за результатами участі позивача у процедурі публічних закупівель " 23П-115 Лот №1 - ДК 021:2015 76110000-7 Послуги, пов'язані з видобуванням газу (Послуги з капітального ремонту нафтових та газових свердловин на родовищах АТ "Укргазвидобування")", ідентифікатор закупівлі - UA-2023-04-21-001638-a, на підставі Повідомлення АТ "Укргазвидобування" про намір укласти договір про закупівлю UA-2023-04-21-001638-a (ЛОТ 1).
07.06.2023 між Акціонерним товариством "Комерційний Банк "Глобус" (далі - банк, гарант) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оіліндустрія ЛТД" (далі - принципал) було укладено Договір про надання гарантії №33027/ЮГ-23 (далі - Договір гарантії) та видано Банківську гарантію №33027 від 07.06.2023.
Відповідно до п. 1.1 Договору гарантії, даний договір регулює правовідносини сторін щодо надання банком-гарантом гарантії виконання договору, з метою забезпечення належного виконання принципалом умов договору, що укладається за результатами процедури закупівлі: "23П- 115 761100007 - Послуги пов'язані з видобуванням газу (Послуги з капітального ремонту нафтових та газових свердловин на родовищах AT "Укргазвидобування" (оголошення №UA- 2023-04-21-001638-а від 21.04.2023), укладеного принципалом з Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (далі - бенефіціар).
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору гарантії сума і валюта гарантії: 4 570 193,41 грн (код валюти платежу - 980 (гривня) UАН).
Строк дії гарантії - з "07" травня 2023 року до "14" квітня 2025 року включно.
До позивача надійшла вимога відповідача (SWIFT - повідомлення від 13.09.2023) про сплату грошової суми за Банківською гарантією №33027 від 07.06.2023, що була надана на користь бенефіціара, в розмірі 4 570 193,41 грн.
20.09.2023 позивачем було перераховано на користь відповідача гарантійний платіж за Банківською гарантією №33027 від 07.06.2023 у розмірі 4 570 193,41 грн, що підтверджується копією меморіального ордера №9189 від 20.09.2023.
Не погоджуючись з вимогою бенефіціара про сплату грошової суми за Банківською гарантією №33027, принципал звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до AT "Укргазвидобування" та АТ "КБ "Глобус" про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню.
За наслідками розгляду позову принципала, Господарським судом міста Києва 10.01.2024 було ухвалено рішення у справі № 910/14987/23 про відмову у задоволенні позову. Вказане рішення залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.06.2024.
Посилаючись на встановлені судами під час розгляду справи № 910/14987/23 обставини, що свідчать про відсутність підстав для виплати бенефіціару гарантійного платежу за Банківською гарантією №33027 від 07.06.2023, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача 4570193,41 грн безпідставно набутих коштів, 290608,80 грн інфляційних втрат та 131471,32 грн 3 % річних.
Місцевий господарський суд, визнаючи вимогу про стягнення з відповідача коштів у сумі 4570193,41 грн обґрунтованою, вказав, що в даному випадку судами під час розгляду справи № 910/14987/23 було встановлено факт відсутності порушення принципалом забезпеченого Банківською гарантією №33027 від 07.06.2023 зобов'язання, що свідчить про відсутність підстав набуття бенефіціаром гарантійної суми в розмірі 4 570 193,41 грн.
Колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд оскаржуваного рішення суду першої інстанції, враховує наступні висновки об'єднаної палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.
Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до статті 562 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Частинами першою, третьою статті 563 ЦК України унормовано, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Як передбачено частиною другою статті 564 ЦК України, гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.
Відповідно до частин першої, третьої статті 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
Якщо гарант після пред'явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника; повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.
Таким чином відповідно до наведених законодавчих положень, з одного боку, гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією; кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. З іншого боку, зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання; якщо гарант після пред'явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника; але повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.
Об'єднана палата звертає увагу, що тлумачення наведених законодавчих положень таким чином, що гарант повинен перевірити, чи дійсно принципал порушив основне зобов'язання, і що він має платити виключно в разі, якщо бенефіціар довів гаранту порушення основного зобов'язання принципалом, тобто те, що основне зобов'язання не припинено виконанням, унеможливлює застосування імперативних законодавчих положень про те, що зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання, зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання, та про те, що повторна вимога кредитора, одержана гарантом після повідомлення кредитора про недійсність або припинення основного зобов'язання, підлягає задоволенню. Іншими словами, таке розуміння законодавства призводить до врахування одних законодавчих положень і до ігнорування інших. Тому об'єднана палата відхиляє таке тлумачення законодавства.
Об'єднана палата вважає, що слід за можливості прагнути до такого тлумачення законодавства, щоб не виникала суперечність між його окремими положеннями та не було необхідності у наданні переваги одним положенням перед іншими. Тому об'єднана палата виходить із такого.
Механізм забезпечувального інституту гарантії, на відміну від інших видів забезпечення виконання зобов'язань, передбачає укладення не двох (основного та забезпечувального), а трьох правочинів.
Перш за все - це договір між бенефіціаром (боржником) та принципалом (кредитором), який спрямований на виникнення основного зобов'язання. Умова щодо забезпечення основного зобов'язання гарантією може передбачатися таким договором або висуватися бенефіціаром як передумова укладення такого договору.
Обов'язок банку чи іншої фінансової установи щодо видачі банківської гарантії виникає з договору між принципалом і такою фінансовою установою. Надання гарантії є фінансовою послугою, яка надається на підставі договору (пункт 6 частини першої статті 4, стаття 9 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" у чинній редакції, пункт 7 частини першої статті 4, стаття 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у редакції, що діяла на час видачі гарантії у справі, що переглядається). Цим договором можуть визначатися, серед іншого, умови гарантії, строк її дії, сума, на яку видається гарантія, строк видачі гарантії, розмір оплати послуг гаранта тощо.
Третім правочином у механізмі забезпечувального інституту гарантії є видача гарантії на користь бенефіціара, яка є одностороннім правочином. Саме з цього правочину виникає грошове зобов'язання гаранта.
Хоча у механізмі забезпечувального інституту гарантії беруть участь три суб'єкти - бенефіціар, принципал та гарант, зазначені вище правочини не зв'язують всіх їх одночасно. Так, договір між бенефіціаром і принципалом, з якого виникає основне зобов'язання, зв'язує лише бенефіціара і принципала, але не гаранта. Договір між принципалом і гарантом зв'язує лише принципала і гаранта, але не бенефіціара. Односторонній правочин щодо видачі гарантії створює обов'язки лише для гаранта (частина третя статті 202 ЦК України), а бенефіціар є кредитором у відповідному грошовому зобов'язанні.
Отже, забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов'язання, незалежне від зобов'язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов'язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов'язання виконанням, гарант не вправі.
Виходячи з викладеного, об'єднана палата вважає, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов'язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.
Положення закону про те, що кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією (частина третя статті 563 ЦК України), слугує меті ідентифікації порушення зобов'язання, а відтак, конкретизації банківської гарантії, і не вказує на обов'язок гаранта перевіряти таке порушення. Адже гарант може видати на користь одного й того ж бенефіціара декілька банківських гарантій за зверненням одного й того ж принципала у зв'язку з одним чи декількома договорами з бенефіціаром з різними умовами, що передбачають сплату за гарантіями у різних випадках.
Отже, кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов'язанням, так і за незалежною від цього зобов'язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов'язанням, то, пред'явивши вимогу гаранту, отримає виконання.
Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини першої статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.
У разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу принципала останній та бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України) з огляду на відсутність боргу принципала.
Вказані висновки об'єднаної палати Верховного Суду колегія суддів вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин.
За ч. 4 ст. 236 ГПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси /між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
У даному випадку правовідносини у даній справі та справі № 910/17772/20 є подібними по змістовному критерію.
Враховуючи наведені висновки об'єднаної палати Верховного Суду, колегія суддів вказує, що гарант (позивач у даній справі) має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника (третя особа у даній справі) в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові.
В подальшому, саме принципал (третя особа у даній справі) наділений правом звертатися до суду з позовом про стягнення з бенефіціара (відповідач у даній справі) суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України).
В свою чергу, у даному випадку гарантом пред'явлено позов до бенефіціара, а не до принципала, тобто обрано неналежного відповідача.
Відповідно до вимог статті 14 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.
При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.
Статтею 162 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №278/1258/16-ц та від 25.11.2020 у справі №233/1950/19.
Позивач під час розгляду справи клопотання про заміну первісного відповідача належним чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.
З огляду на наведені вище норми чинного законодавства та обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, що має наслідком відмову в позові.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі №910/11152/24 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі №910/11152/24 про задоволення позову скасувати.
3. Прийняти нове рішення по справі №910/11152/24, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
4. Стягнути з Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" 89 860,80 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена: 22.04.2025 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді Л.В. Кропивна
М.А. Барсук