вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" квітня 2025 р. Справа№ 910/7655/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Владимиренко С.В.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: Юрескул Н. С.; Кошенко С. М.
від відповідача: Гриценко В. С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
заяву Акціонерного товариства "Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "ЕНЕРГОПРОЕКТ" про часткову відмову від позову
та апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2024 (повне рішення складено 05.11.2024)
у справі № 910/7655/24 (суддя Удалова О. Г.)
за позовом Акціонерного товариства "Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "ЕНЕРГОПРОЕКТ"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 433 268,50 грн
Короткий зміст позову
В червні 2024 року Акціонерне товариство "Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "ЕНЕРГОПРОЕКТ" (далі за текстом - АТ КІЕП; позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі за текстом - АТ "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ"; відповідач) про стягнення 433 268,50 грн, з яких: 360 000,00 грн основного боргу; 53 249,98 грн інфляційних втрат; 20 018, 52 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АТ "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" в особі філії "ВП "Запорізька атомна електрична станція" порушено зобов'язання за договором №181909/48-121-01-19-07694 від 02.04.2019 в частині оплати виконаних робіт у встановлений договором строк.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2024 у справі № 910/7655/24 позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" на користь АТ КІЕП 360 000,00 грн основного боргу, 19 929,76 грн 3 % річних, 53 249,98 грн втрат від інфляції, 6 497,70 грн судового збору, 15 000,00 грн витрат на правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача боргу, оскільки відповідач не надав належних доказів сплати встановленої судом суми боргу. При цьому, суд врахував надану позивачем податкову накладну від 22.06.2022, зареєстровану в ЄРПН - 12.07.2022 та акт звірки взаєморозрахунків, у якому зафіксована заборгованість відповідача у розмірі 360 000,00 грн.
Суд відхилив посилання відповідача на те, що спірний акт підписаний у 2022 році, тобто вже після окупації Запорізької АЕС, зазначивши, що дата підписання такого акту (22.06.2022) вказує лише про його погодження в таку дату самим же відокремленим підрозділом відповідача, проте не вказує на те, що такі послуги надавались позивачем у 2022 році, що також підтверджується направленнями представників позивача у відрядження в 2020-2021 роках.
Враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг, здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі та про часткове задоволення вимог про стягнення 3 % річним.
Суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення заявленої суми 3 % річних, оскільки їх розмір обрахований в сумі, передбаченій статтею 625 Цивільного кодексу України, а не у більшому розмірі ніж 3 %, який міг би бути встановлений в договорі та потягти непомірний тягар на відповідача.
Також суд здійснив розподіл витрат на професійну правничу допомогу, визнавши частково обґрунтованими вимоги позивача у розмірі 15 000,00 грн.
Короткий зміст апеляційної скарги і заперечень на неї
Відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2024 у справі № 910/7655/24, у якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем не надано, а наявні матеріали справи не містять первинних документів на підтвердження наявності у відповідача заборгованості в розмірі 360 000,00 грн, яка відображена в акті звіряння. Відповідач вважає, що акт звіряння взаєморозрахунків, за відсутності первинних документів, не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження заборгованості за договором №181909/48-121-01-19-07694 від 19.02.2019. Місцевий суд безпідставно взяв до уваги копію акта здачі-приймання послуг № 2, за наявності у відповідача сумнівів в її відповідності оригіналу. Сторони дійшли згоди призупинити виконання зобов'язань за договором на період тимчасової окупації Енергодарської міської територіальної громади в період дії воєнного стану в Україні, уклавши додаткову угоду №13 від 21.06.2023 до договору № 181909/48-121-01-19-07694 від 02.04.2019.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що суд належним чином дослідив докази сторін та правильно застосував норми матеріального права при визначенні суми боргу за договором, у тому числі вартості робіт у розмірі суми ПДВ, яка підлягає оплаті позивачу. Вказав, що призупинення може бути обумовлено тільки тими умовами, що передбачені в договорі про закупівлю.
Відповідач у запереченні на відзив посилається на неспростування позивачем обставин призупинення виконання зобов'язань за договором та на відсутність доказів направлення відповідачу на електронні адреси податкових накладних.
Розгляд заяв, клопотань учасників справи
26.02.2025 відповідач через систему "Електронний суд" заявив клопотання про зупинення провадження у справі № 910/7655/24 до розгляду об'єднаною палатою КГС ВС справи № 922/444/24, з огляду на її подібність до справи, що розглядається.
28.02.2025 позивачем подані заперечення на клопотання про зупинення провадження справи, які залучені до справи і враховані судом.
Суд виходить з того, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Отже за змістом цієї норми зупинення провадження у справі з цієї підстави є правом, а не обов'язком. Таке право може бути реалізовано за наявності двох умов: правовідносини є подібними і палата/об'єднана палата/Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд справи.
Оскільки ОП КГС ВС 21.02.2025 поставила ухвалу, відповідно до якої справу №922/444/24 повернуто відповідній колегії КГС ВС для розгляду, у суду апеляційної інстанції відсутні процесуальні підстави зупиняти апеляційне провадження в порядку п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, у зв'язку з цим, колегією суддів у судовому засіданні 12.02.2023 було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, що переглядається.
27.03.2025 від АТ КІЕП до суду через систему "Електронний суд" надійшла заява про відмову від позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у справі № 910/7655/24.
Відмова від зазначених позовних вимог мотивована тим, що позивач та відповідач дійшли згоди про врегулювання спору в цій частині, на підтвердження чого надано копії відповідних листів.
16.04.2025 присутні у судовому засіданні представниці підтримали зазначену заяву.
Колегія суддів вважає, що заява про відмову від частини позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 274 ГПК України у суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
Згідно з частинами 1, 2, 3 та 5 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Аналіз приписів ст. 191 ГПК України дозволяє дійти висновку, що підставами відмови господарським судом у задоволенні заяви про відмову від позову є: 1) представник відповідної сторони обмежений у повноваженнях на вчинення процесуальної дії (відмови від позову); 2) відмова позивача від позову у справі, в якій особу представляє її законний представник, суперечить інтересам особи, яку він представляє (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №925/2151/14).
Згідно зі ст. 14 ГПК України одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, який полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Складовою зазначеного принципу є можливість суб'єкта відмовитися від свого права чи інтересу. Тобто право особи на звернення до суду з позовом рівною мірою стосується й права такої особи на відмову від такого позову або частини позовних вимог (ухвали Верховного Суду від 18.08.2021 у справі №916/3844/19, від 01.09.2021 у справі №910/13034/20).
Відмова від позову є формою реалізації принципу диспозитивності господарського судочинства (ухвали Верховного Суду від 12.08.2021 у справі №927/739/17, від 01.09.2021 у справі №910/13034/20).
Тобто право позивача на відмову від позову на будь-якій стадії провадження у справі, в тому числі у суді касаційної інстанції, гарантується (п.4.1.2 ухвали Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №924/830/19, п.20 ухвали Верховного Суду від 01.09.2021 у справі №910/13034/20).
Відповідно до п.4 ч.1 та ч.3 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Пунктом 3 частини третьої статті 275 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині.
Враховуючи зазначене, дотримуючись принципу диспозитивності, колегія суддів приймає відмову АТ КІЕП від частини позовних вимог про стягнення 19 929, 76 грн 3 % річних та 53 249, 98 грн інфляційних втрат, визнає нечинним рішення суду першої інстанції в частині цих позовних вимог і закриває провадження у справі № 910/7655/24 в цій частині.
Процедура апеляційного провадження
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 (колегія суддів у складі: Ходаківської І.П. - головуючої, Владимиренко С.В., Демидової А.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2024 у справі № 910/7655/24 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12.03.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 (колегія суддів у складі: Ходаківської І.П. - головуючої, Владимиренко С.В., Демидової А.М.) оголошено перерву у розгляді справи до 16.04.2025 та продовжено строк її розгляду.
27.03.2025 від АТ КІЕП до суду надійшла заява про часткову від позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
Присутня у судовому засіданні 16.04.2025 представниця відповідача підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Присутні у судовому засіданні 16.04.2025 представниці позивача заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили відмовити в її задоволенні та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Фактичні обставини, встановлені місцевим господарським судом і перевірені судом апеляційної інстанції
02.04.2019 між позивачем (виконавцем) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (замовником) укладено договір № 181909/48-121-01-19-07694 (далі - Договір), за умовами якого виконавець зобов'язався надати замовнику "Комплексні інженерні послуги" (послуга: Кваліфікація тепломеханічного обладнання енергоблоку № 6 ВП "Запорізька АЕС" на сейсмічні впливи").
06.02.2023 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" № 2896-IX, який визначає правові, економічні та організаційні засади утворення та функціонування Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", 100 відсотків акцій якого належать державі і не підлягають приватизації (далі - товариство), управління, використання та розпорядження його майном і спрямований на сталий розвиток товариства, забезпечення економічної та енергетичної безпеки і захисту інтересів держави.
Статтею першою цього Закону визначено, що утворення товариства здійснюється шляхом перетворення Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (код згідно з ЄДРПОУ 24584661) (далі - НАЕК "Енергоатом") за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України (далі - засновник). Товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків НАЕК "Енергоатом" із дня державної реєстрації товариства. НАЕК "Енергоатом" припиняється одночасно із державною реєстрацією товариства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1420 "Про утворення акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" утворено Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", 100 відсотків акцій якого належать державі, шляхом перетворення Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".
Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" є правонаступником усього майна, всіх прав та обов'язків Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", а отже, відбулося універсальне правонаступництво, в тому числі й за Договором.
Відповідно до п. 2.1 Договору вартість послуг становить 1 439 988,00 грн (1 199 990,00 грн вартість послуг та 239 998,00 грн ПДВ).
Згідно з п. 2.2 договору оплата наданих послуг за Договором здійснюється за фактично наданий обсяг послуг протягом 45 календарних днів з моменту підписання сторонами акта здачі-прйняття наданих послуг шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.
Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2020 (п. 9.1 договору).
Крім того, до вказаного Договору сторонами неодноразово вносились зміни додатковими угодами №№ 1-13 у частині строків надання послуг, а також строку дії договору.
Так, згідно з додатковою угодою № 12 сторонами погоджено строки надання послуг до 15.12.2022, а строк дії Договору до 30.06.2023.
Додатковою угодою № 13 від 21.06.2023 сторони домовились про призупинення виконання зобов'язань за вищевказаним Договором на період тимчасової окупації Енергодарської міської територіальної громади в період дії воєнного стану в Україні.
Згідно з пунктом 2 вказаної додаткової угоди сторони домовились визначити строки надання послуг шляхом укладення додаткової угоди в строк до 20 робочих днів після деокупації Енергодарської міської територіальної громади та звільнення ВП "Запорізька АЕС" від збройних сил рф, із дотриманням умов Договору.
Договір вважається укладеним з моменту його підписання і діє до 30.04.2025 (пункт 3 додаткової угоди № 13).
Як вказує позивач, ним виконані, а відповідачем прийняті роботи на суму 360 000,00 грн, що підтверджується актом здачі прийнятті послуг № 2, доданим до позовної заяви, цим же актом з зазначенням його дати 22.06.2024, доданим до заяви від 21.08.2024, податковою накладною від 22.06.2022, а також підписаним між сторонами актом звірки.
Позивач стверджує, що відповідач не здійснив розрахунок за надані послуги, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом та просить (у відповіді на відзив) стягнути з відповідача 360 000,00 суми основного боргу (заборгованості), 53 249,98 грн інфляційних витрат та 19 811,89 грн 3% річних. Заява про зменшення розміру позовних вимог не подавалась.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у даній справі, відповідач вказав, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, крім того, представник відповідача (замовника), яким підпісано акт № 2 від 22.06.2024 (Чернічук Ю.О.), на даний момент звільнений зі своєї посади (наказом ВП ЗАЕС № 535-кз від 01.12.2022) та знаходиться на окупованій території, у м. Енергодарі.
Відповідач стверджує, що підписант акта співпрацює з окупаційною владою рф та фейковою організацією "Росатом", до складу якої включена Запорізька АЕС, у зв'язку з чим останньому оголошено повідомлення про підозру за співпрацю та добровільно вчинені дії, спрямовані на допомогу державі-агресору, в тому числі й спричинення збитків Україні та державному майну, а саме "НАЕК "Енергоатом".
Також відповідач просив суд зменшити розмір 3 % річних, заявлених до стягнення.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Як вбачається із змісту апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції скаржником оскаржується лише в частині задоволеної позовної вимоги про стягнення 360 000,00 грн основного боргу, а тому з огляду на норми частини першої статті 269 ГПК України судом апеляційної інстанції переглядається в цій частині.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частинами 1, 2 статті 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, акт здачі-приймання послуг № 2 до договору № 181909/48-121-01-19-07694 від 02.04.2019 був підписаний представником відповідача без зауважень та заперечень щодо обсягу, якості, вартості наданих послуг та строків їх надання.
Матеріали справи не містять доказів направлення замовником виконавцю письмової мотивованої відмови від підписання акту із зазначенням зауважень та підстав для відмови в порядку, передбаченому пунктом 4.2. договору.
Судом першої інстанції обґрунтовано відхилені посилання відповідача на те, що спірний акт підписаний у 2022 році, тобто вже після окупації Запорізької АЕС, оскільки дата підписання такого акту (22.06.2022) вказує лише про його погодження в таку дату самим же відокремленим підрозділом відповідача, проте не вказує на те, що такі послуги надавались позивачем у 2022 році, що також підтверджується направленнями представників позивача у відрядження в 2020-2021 роках.
Стосовно доводів відповідача про відсутність у позивача оригіналу акту № 2 від 22.06.2022, суд зазначив, що, як вказувалось самим же відповідачем, починаючи з 04.03.2022 територія Запорізької АЕС є окупованою. Судом встановлено, що вказаний акт був погоджений між сторонами договору через засоби електронного зв'язку.
З цього приводу, відповідач пояснив, що обмін документами здійснювався лише в електронному форматі і на момент їх оформлення ЗАЕС була окупації російськими військами і персонал не мав змоги повернути оригінали відповідних документів. На неодноразові звернення в робочому порядку, щодо обміну оригінальними примірниками, після переміщення персоналу в центральний офіс АТ "НАЕК "Енергоатом" у м. Києві позивач отримав відмову без належного обґрунтування.
Разом з тим, як встановив суд першої інстанції, між сторонами договору був складений та підписаний акт звіряння взаємних розрахунків станом на 31 березня 2023 року, в якому відображена сума заборгованості відповідача за договором про надання послуг № 181909/48-121-01-19-07694 від 02.04.2019 у розмірі 360 000 грн.
До матеріалів справи також залучено копію письмової відповіді на претензію позивача №61523000.315.16134-КР-П (а.с. 87-88), за підписом т.в.о генерального директора ВП "Запорізька АЕС" Д. Вербицького, у якій відповідачем визнається факт оформлення і підписання сторонами договору про надання послуг № 181909/48-121-01-19-07694 від 02.04.2019 та акта здачі-приймання наданих послуг №2 від 22.06.2022 на суму 360 000 грн.
Відповідач звертав увагу на п. 2.2 договору, відповідно до якого оплата замовником частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від виконавця податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.
Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 01 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Фактична реєстрація податкової накладної від 22.06.2022, складеної на підставі акта здачі-приймання наданих послуг №2 на суму 360 000 грн, була здійснена в ЄРПН - 12.07.2022, що підтверджується матеріалами справи та відповідачем не заперечується.
Факт реєстрації виконавцем податкової накладної у ЄРПН є достатньою підставою для виникнення у відповідача грошового зобов'язання перед виконавцем в силу умов укладеного договору, при цьому суд апеляційної інстанції зазначає про те, що з огляду на цей факт у відповідача відсутнє право на утримання суми, що дорівнює податковому кредиту.
З огляду на встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача перед позивачем існує невиконане зобов'язання зі сплати боргу за актом здачі-приймання наданих послуг №2 від 22.06.2022 у розмірі 360 000 грн, що охоплює як вартість наданих послуг за актом, так і суму ПДВ.
Відповідно до частин першої та другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Крім того, згідно з приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування лежить на сторонах.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у відповідача заборгованості за договором про надання послуг на підставі оцінки саме сукупності доказів з урахуванням принципів належності, допустимості, достовірності та вірогідності. При цьому, акт здачі-приймання послуг, на якому скаржник акцентує увагу, не був єдиним основним доказом, на підставі якого суд першої інстанції дійшов такого висновку. Висновки суду першої інстанції ґрунтувалися, зокрема на оцінці акта здачі-приймання-передачі наданих послуг, як первинного документу, а також на оцінці акту звіряння взаємних розрахунків та податкової накладної.
Щодо посилання відповідача на призупинення виконання зобов'язань, що він пояснює укладенням сторонами додаткової угоду № 13 від 21.06.2023, відповідно до якої сторони домовились призупинити виконання зобов'язань за договором на період тимчасової окупації Енергодарської міської територіальної громади в період дії воєнного стану в Україні, а також сторони договору домовились визначити строки надання послуг шляхом укладання додаткової угоди в строк до 20 робочих днів після деокупації Енергодарської міської територіальної громади та звільнення ВП "Запорізька АЕС" від збройних сил рф, із дотриманням умов договору.
Датою укладання сторонами додаткової угоди № 13 є 21.06.2023, тоді як підписання акта здачі-приймання послуг № 2 здійснено 22.06.2022 (за яким виникла заборгованість), тобто за рік до укладання сторонами вказаної додаткової угоди. Отже, фінансові зобов'язання відповідача за цим актом, які виникли до укладення додаткової угоди, підлягають виконанню у повному обсязі.
Таким чином, посилання відповідача на додаткову угоду № 13 від 21.06.2023, як на підставу щодо призупинення виконання фінансових зобов'язань за актом здачі-приймання послуг № 2 від 22.06.2022, колегія вважає безпідставним.
Отже доводи апеляційної скарги не отримали підтвердження, таким чином, колегія суддів зазначає, що скарга є необґрунтованою, а тому рішення суду першої інстанції у частині стягнення основного боргу необхідно залишити без змін.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, рішення суду в частині розподілу судових витрат не оскаржується, відтак, відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення суду в апеляційному порядку не переглядається. При цьому, підстав для виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги судом апеляційної інстанції не встановлено.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вказаних висновків.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 46, 74, 129, 130, 191, 231, 269, 270, 274-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
Задовольнити заяву Акціонерного товариства "Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "ЕНЕРГОПРОЕКТ" про часткову відмову від позову у справі № 910/7655/24.
Прийняти відмову Акціонерного товариства "Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "ЕНЕРГОПРОЕКТ" від позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат та закрити провадження у справі № 910/7655/24 в цій частині.
Визнати нечинним рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2024 у справі № 910/7655/24 в частині позовних вимог Акціонерного товариства "Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "ЕНЕРГОПРОЕКТ" про стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 19 929,76 грн 3 % річних, 53 249,98 грн інфляційних втрат.
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2024 у справі №910/7655/24 в частині позовних вимог Акціонерного товариства "Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "ЕНЕРГОПРОЕКТ" про стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 360 000,00 грн основного боргу залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова підписана 22.04.2025.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді С.В. Владимиренко
А.М. Демидова