18 квітня 2025 рокуСправа №160/32237/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, визнання дій і бездіяльності незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,-
05.12.2024 засобами поштового зв'язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , у якій він просить:
- визнати протиправним та скасувати постанову військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) № 1954 від 20.11.2024 щодо встановленого рівня придатності до військової служби ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 як «придатний до в/с»;
- зобов'язати військово-лікарську комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 (код. ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести переогляд і провести військово-лікарську експертизу стану здоров'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 метою визначення ступеня його придатності до військової служби з урахуванням результатів проведено судової експертизи;
- визнати незаконним бездіяльність в/ч № НОМЕР_1 у зв'язку з відсутністю реагування на рапорт ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.11.2024 про неспроможність служби потребу лікування, оскарження висновку ВЛК.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він не отримував мобілізаційну повістку, був обстежений ВЛК та доставлений до учбового центру в/ч № НОМЕР_1 . Після прибуття до учбового центру відчув погіршення здоров'я, про що повідомив командира рапортом, який не був розглянутий. Позивач не погоджується із висновком ВЛК № 1954 від 20.11.2024, оскільки у ньому не було взято до уваги наявні у позивача хвороби та потреби у лікуванні. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді К.І. Ремез.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 позовну заяву було залишено без руху.
02.01.2025 електронною поштою до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви та адміністративний позов, проте ухвала від 06.12.2024 не була виконана.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.01.2025 позивачу було продовжено строк для усунення недоліків.
16.01.2025 засобами поштового зв'язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від курсанта В/Ч № НОМЕР_1 ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків, датована 08.01.2025, проте ухвала від 06.12.2024 не була виконана.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 позивачу було продовжено строк для усунення недоліків.
28.01.2025 засобами поштового зв'язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від курсанта В/Ч № НОМЕР_1 ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків, датована 26.01.2025.
29.01.2025 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, визнання дій і бездіяльності незаконними та зобов'язання вчинити певні дії.
14.02.2025 до суду від відповідача військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позов, у якому відповідач заперечував проти позову. Відповідач вказує, що 02.01.2025 на підставі направлення командира військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2025 №134 рядового ОСОБА_1 було направлено на проходження військово-лікарської експертизи.
У зв'язку із проходження рядовим ОСОБА_1 військово лікарської експертизи понад встановлені законодавством терміни, а також з метою встановлення/спростування ознак правопорушення, передбаченого статтею 407 Кримінального кодексу України “Самовільне залишення військової частини», військова частина НОМЕР_1 направила запит до військово-медичного закладу в якому даний військовослужбовець проходив ВЛЕ щодо отримання інформації про те, чи дійсно даний військовослужбовець проходить ВЛЕ.
У відповідь на зазначений запит військова частина НОМЕР_3 надала відповідь в якому зазначила, що рядовий ОСОБА_1 лише зареєстрований в електронній черзі для проходження ВЛЕ, але фактично його проходить і документи для отримання довідки ВЛК не надав. Отже, рядовий ОСОБА_1 був зареєстрований військовою частиною НОМЕР_1 в електронній черзі для проходження ВЛЕ, отримав направлення на ВЛЕ, але фактично його не пройшов та не проходить. На території військової частини НОМЕР_1 також відсутній, на зв'язок не виходить.
17.02.2025 до суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позов, у якому відповідач заперечував проти позову. До відзиву додано картку обстеження та медичного огляду військовозобов'язаного ОСОБА_1 та довідка військово-лікарської комісії № 1954 від 20.11.2024.
26.02.2025 до суду від відповідача військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових пояснень начальника медичної служби військової частини НОМЕР_1 - на підтвердження факту направлення ОСОБА_1 на проходження ВЛЕ, наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.01.2024 №30 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.01.2024 №18 - на підтвердження факту незаконної та фактичної відсутності позивача на території військової частини НОМЕР_1 з 16.01.2025.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 позивачу було запропоновано надати суду пояснення щодо актуальності заявленого ним клопотання про призначення та проведення судово-медичної експертизи для доведення факту невідповідності висновків щодо стану здоров'я позивача.
01.04.2025 до суду на адресу електронної пошти надійшла заява про актуальність призначення судово-медичної експертизи , не засвідчена електронним підписом, про що в матеріалах справи міститься відповідна відмітка.
У заяві вказано, що викладені відповідачем у відзиві обставини не відповідають дійсності, направлення на ВЛК позивач не отримував, самовільно військову частину позивач не покидав, просив призначити судово-медичну експертизу.
Станом на 18.04.2025 до суду не надходили документи від позивача, що були б підписані у встановленому законом порядку.
Судом надано достатній час позивачу для надання пояснень, заяв, клопотань та доказів з огляду на те, що він є діючим військовослужбовцем, проте, позивач своїм правом не скористався, тому суд вирішує справу за наявними у справі матеріалами.
Згідно положень статті 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 22.11.2024 рядовий запасу ОСОБА_1 , призваний на військову службу за мобілізацією, був зарахований в списки особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначений на посаду оператора відділення обробки інформації роти зв'язку батальйону зв'язку, що підтверджуються витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.11.2024 №334.
Рядовий ОСОБА_1 за своїм станом здоров'я придатний до військової служби у частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони, що підтверджується медичною характеристикою від 07.02.2025 та довідкою ВЛК від 20.11.2024 №1954.
ОСОБА_1 був призначений на посаду оператора відділення обробки інформації роти зв'язку батальйону зв'язку є посадою забезпечення.
05.12.2024 рядовий ОСОБА_1 звернувся до свого безпосереднього командира із рапортом про направлення його на стаціонарне лікування, що підтверджується рапортом від 05.12.2024 №3520.
06.12.2024 рядовий ОСОБА_1 на підставі направлення начальника медичної служби був направлений на стаціонарне лікування до військової частини НОМЕР_3 (військовий шпиталь), що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.12.2024 №348 та медичною характеристикою від 07.02.2025.
09.12.2024 засобами електронного зв'язку до військової частини НОМЕР_1 надійшов адвокатський запит від 01.12.2024 в інтересах ОСОБА_1 щодо надання інформації на реагування на рапорт ОСОБА_1 про направлення його на стаціонарне лікування.
20.12.2024 адвокату Ільєнку Юрію Васильовичу було направлено відповідь на адвокатський запит, в якому зазначалося наступне: “Командування військової частини НОМЕР_1 уважно вивчивши Ваш запит від 01 грудня 2024 року в інтересах ОСОБА_1 , повідомляє наступне. Станом на момент отримання адвокатського запиту військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 із рапортом про необхідність переогляду ВЛК не звертався. Однак, повідомляємо, що військовослужбовець ОСОБА_1 06 грудня 2024 року звернувся із рапортом від 06.12.2024 №348 про направлення його на стаціонарне лікування. Станом по теперішній час, даний військовослужбовець перебуває на стаціонарному лікуванні у військовому шпиталі (військова частина НОМЕР_3 ), що підтверджується відповіддю на адвокатський запит від 20.12.2024 №2054.
11.12.2024 засобами електронного зв'язку на адресу військової частини НОМЕР_1 надійшов лист від ІНФОРМАЦІЯ_3 від 01.12.2024 №306/1/ вих3ВТ/1780 за вх. №015 від 11.12.2024, який містив в собі рапорт рядового ОСОБА_1 від 28.11.2024, що підтверджується листом від ІНФОРМАЦІЯ_3 від 01.12.2024 №306/1/ вих3ВТ/1780 за вх. №015 від 11.12.2024.
23.12.2024 рядовий ОСОБА_1 прибув із стаціонарного лікування та приступив до виконання службових обов'язків, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.12.2024 №365.
02.01.2025 на підставі направлення командира військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2025 №134 рядового ОСОБА_1 було направлено на проходження військово-лікарської експертизи, що підтверджується письмовими поясненнями майора медичної служби військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 та запитом від 14.01.2025 вих.№101 до військової частини НОМЕР_3 (військовий шпиталь на базі якого проводиться військово-лікарська експертиза).
У зв'язку із проходження рядовим ОСОБА_1 військово-лікарської експертизи понад встановлені законодавством терміни, а також з метою встановлення/спростування ознак правопорушення, передбаченого статтею 407 Кримінального кодексу України “Самовільне залишення військової частини», військова частина НОМЕР_1 направила запит до військово-медичного закладу в якому даний військовослужбовець проходив ВЛЕ щодо отримання інформації про те, чи дійсно даний військовослужбовець проходить ВЛЕ, що підтверджується запитом військової частини НОМЕР_1 від 14.01.2025 вих.№101 до військової частини НОМЕР_3 .
У відповідь на зазначений запит військова частина НОМЕР_3 надала відповідь, в якій зазначила, що рядовий ОСОБА_1 лише зареєстрований в електронній черзі для проходження ВЛЕ, але фактично його не проходить і документи для отримання довідки ВЛК не надав.
Тобто, рядовий ОСОБА_1 був зареєстрований військовою частиною НОМЕР_1 в електронній черзі для проходження ВЛЕ, отримав направлення на ВЛЕ, але фактично його не пройшов та не проходить. На території військової частини НОМЕР_1 також відсутній, на зв'язок не виходить, що підтверджується листом військової частини НОМЕР_3 від 16.01.2025 №149.
16.01.2025 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) ОСОБА_1 наказано вважати таким, що самовільно залишив частину, та виключений з котлового забезпечення.
28.01.2025 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) ОСОБА_1 виведено у розпорядження командира.
Доказів на спростування зазначених фактів позивачем не надано.
Щодо клопотання про призначення та проведення судово-медичної експертизи для доведення факту невідповідності висновків щодо стану здоров'я позивача, суд вважає, що клопотання не підлягає задоволенню з огляду на те, що 02.01.2025 на підставі направлення командира військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2025 №134 рядового ОСОБА_1 було направлено на проходження військово-лікарської експертизи, що підтверджується письмовими поясненнями майора медичної служби військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 та запитом від 14.01.2025 вих.№101 до військової частини НОМЕР_3 .
Судом встановлено, що позивач не з'явився для проходження військово-лікарської експертизи, тобто не реалізував своє право на проведення експертизи.
Відповідно до ч. 1 ст. 102 КАС України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.
Відповідно до статті 103 КАС України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій (яким) доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.
Відповідно до ст. 90 КАС України до повноважень суду входить зокрема оцінка поданих доказів, зокрема суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Розглянувши подане клопотання та зважаючи на відсутність на час розгляду клопотання висновку військово-лікарської експертизи, для проходження якої був скерований позивач, суд доходить висновку, що таке клопотання є передчасним.
Враховуючи відсутність обґрунтованих та достатніх підстав для призначення проведення експертизи, клопотання позивача не підлягає задоволенню.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зазначає, що за приписами статті 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон України № 3543-XII) мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Цією ж статтею Закону України № 3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України», передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Згідно ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Відповідно до частини 12 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, які приписуються до призовних дільниць, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов'язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями під час проведення мобілізації, проходять обов'язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується Міністерством оборони України та центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України.
Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800, затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (Положення № 402).
Слід зазначити, що у відповідності до пункту 1.1 глави 1 розділу І Положення №402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Пунктом 1.3 тієї ж глави цього розділу, зокрема, встановлено, що основними завданнями військово-лікарської експертизи є визначення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.
Відповідно до пункту 2.1 глави 2 розділу І Положення №402, для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Відповідно до пункту 2.2 глави 2 розділу І Положення №402, штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.
Штатні ВЛК комплектуються лікарями із клінічною підготовкою за однією з лікарських спеціальностей (терапія, хірургія, неврологія, психіатрія, оториноларингологія, офтальмологія, організація охорони здоров'я тощо), з досвідом роботи у військових частинах та закладах охорони здоров'я (установах). Залучати особовий склад штатних ВЛК для вирішення питань та завдань, не пов'язаних із військово-лікарською експертизою, забороняється.
Адміністративно-територіальні зони відповідальності штатних ВЛК за проведення військово-лікарської експертизи визначаються наказом Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Підпунктом 2.4.10 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення №402 визначено, що постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку.
Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення № 402, ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.
У відповідності до підпункту 2.3.3 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення № 402, на ЦВЛК покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, а також, зокрема - розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи.
Згідно з абзацом п'ятнадцятим підпункту 2.3.4 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення №402, розглядати, переглядати, скасовувати, відміняти, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України.
За правилами пункту 3.1. глави 3 розділу І Положення № 402 вимоги до звернення військовослужбовців та інших осіб, їх права, порядок та строки розгляду пропозицій, заяв та скарг, а також обов'язки штатних ВЛК щодо розгляду звернень регулюються Законом України "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР), Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 року за № 94/29962 (далі - Інструкція № 735).
У відповідності до пункту 3.3 глави 3 розділу І Положення № 402, скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій, а також наявних медичних записів та висновків у відповідних реєстрах електронної системи охорони здоров'я.
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим.
Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_5 , ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК.
Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.
Статтею 15 Закону № 393/96-ВР визначено порядок розгляду заяв (клопотань), згідно якого органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно частині третій статті 8 Закону № 393/96-ВР, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Разом з тим, відповідно до пункту 3.4 глави 3 розділу І Положення № 402, у разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на повторний (контрольний) медичний огляд.
Водночас нормами Положення № 402 не передбачено обов'язку ЦВЛК ЗС України переглядати постанови підпорядкованих військово-лікарських комісій на підставі необґрунтованих звернень (заяв, скарг), які не містять обґрунтованих, належних доказів про порушення військово-лікарської експертизи, а саме: прийняття постанов підпорядкованими військово-лікарськими комісіями з порушенням Положення № 402, не врахуванням військово-лікарськими комісіями захворювань, травм осіб які оглядаються, прийняття підпорядкованими військово-лікарськими комісіями постанов в формулюваннях, що не відповідають встановленим діагнозам тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 120/14087/23, постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 21.02.2024 у справі № 160/9897/23 та постанові Третього апеляційного суду від 22.10.2024 у справі № 280/5762/24.
Системний аналіз наведених норм законодавства та правозастосовчої практики у сфері спірних правовідносин дає підстави дійти висновку, що перегляд постанов ВЛК є правом ЦВЛК ЗС України, тобто ЦВЛК ЗС України розглядає скаргу про перегляд постанови ВЛК та приймає рішення про наявність обґрунтованих підстав для перегляду постанови ВЛК, у разі їх виявлення, отже, у випадку наявності обґрунтованих у скарзі підстав, ЦВЛК ЗС України переглядає постанову військово-лікарської комісії, скасовує її та приймає нову постанову, однак, у випадку відсутності у скарзі обґрунтованих підстав для перегляду постанови ВЛК - постанова ВЛК не переглядається.
Слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18 зробив правовий висновок про те, що до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби. Зокрема слід зазначити, що у разі наявності сумніву у позивача щодо правильності висновку стосовно ступеня його придатності до військової служби, він має право звернутися до ЦВЛК ЗС України для перегляду відповідної постанови.
При розгляді по суті спору в адміністративних справах, у яких оспорюється висновок лікарських комісій, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку, отже суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому така оцінка виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суди вправі перевіряти законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку.
Суд не може самостійно на власний розсуд надавати оцінку викладену у висновку у його рішенні, оскільки означені питання є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії.
Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі №160/7153/20 зазначив, що дискреційні повноваження це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким. З огляду на положення статті 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (рішення Верховного Суду у справі № 826/10085/16).
Отже, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодзгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних державних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належали б до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Отже, ВЛК надано виключне право встановлення формулювань в яких приймаються постанови ВЛК. Жоден інший орган влади не може брати на себе відповідні повноваження.
Також слід зазначити, що питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.
Надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.
У межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 806/526/16.
Варто зазначити, що у позовній заяві, серед іншого, також відсутні жодні докази, які б підтверджували доводи позивача про порушення проходження ВЛК та процедури прийняття оскаржуваного позивачем рішення.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Крім того, як судом вже було зазначено, передумовою встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв військовослужбовців є певний алгоритм дій уповноваженого органу щодо вивчення наданих на розгляд комісії документів.
Верховний Суд у постанові від 12.02.2021 у справі № 820/5570/16 зауважив, що розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки, як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.
Відтак, суд не оцінює надану медичну документацію щодо його діагнозу, оскільки це перебуває поза межами компетенції суду.
Підсумовуючи наведене, суд не може погодитись з доводами позивача, викладеними у позовній заяві та вважає, що відповідачі діяли у межах повноважень, у повній відповідності до приписів частини 2 статті 2 КАС України, згідно з якими суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти та приймати рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Так, судом встановлено, що з урахуванням стану здоров'я позивача, його було направлено та зараховано до військової частини НОМЕР_1 , яка є частиною забезпечення, у подальшому було призначено на посаду забезпечення, яка не передбачає ведення бойових дій або надмірних фізичних навантажень.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Щодо першої позовної вимоги суд зазначає, що з матеріалів справи не вбачається підстав для визнання протиправною та скасування постанови військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) № 1954 від 20.11.2024 щодо встановленого рівня придатності до військової служби ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 як «придатний до в/с» з огляду на викладені вище обставини.
Судом досліджено картку обстеження та медичного огляду військовозобов'язаного ОСОБА_1 та не встановлено порушень чинного законодавства. Картка містить підписи позивача, зауваження лікарів щодо його стану здоров'я, рекомендації щодо мобілізації.
Щодо другої позовної вимоги суд зазначає, що вона є похідною від першої, а тому відмова у задоволенні основної позовної вимоги має наслідком відмову у задоволенні похідної вимоги.
Щодо третьої позовної вимоги суд зазначає, що судом не встановлена протиправна бездіяльність в/ч № НОМЕР_1 у зв'язку з відсутністю реагування на рапорт ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.11.2024 про неспроможність служби потребу лікування, оскарження висновку ВЛК, оскільки як було зазначено вище рапорт позивача фактично був розглянутий, позивач був направлений на стаціонарне лікування та на проходження військово-лікарської експертизи. Суд не вбачає недобросовісної поведінки військової частини у цій частині позовних вимог.
Фактично, позовні вимоги зводяться до незгоди позивача із конституційним обов'язком проходження військової служби.
У ході судового розгляду було встановлено, що з боку відповідача в/ч № НОМЕР_1 були створені відповідні умови для лікування позивача та проходження військово-лікарської експертизи, проти позивач не скористався своїм правом на проходження ВЛЕ.
Суд зауважує, що відповідачами надано повні, змістовні та логічні пояснення.
Доводи позивача суд відхиляє, оскільки вони неконкретизовані, не містять зауважень щодо наданих відповідачами пояснень та документів.
Відтак, суд доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
У той же час, ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача, виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України та обставин, встановлених в ході розгляду справи.
Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судовий збір позивачем не сплачувався, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, визнання дій і бездіяльності незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез