Справа № 240/22308/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Д.М.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
22 квітня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фону в Дніпропетровській області від 05.05.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» з 02.04.2023.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від18.11.2024 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасуовано рішення Головного управління Пенсійного фону в Дніпропетровській області від 05.05.2023 №064250007187 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» з 28.04.2023.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням в частині задоволених вимог, відповідач - ГУ ПФУ в Житомирській області, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС 3 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Житомирською облдержадміністрацією від 25.02.1993 (а.с.8).
Після досягнення 55 річного віку, 28.04.2023 ОСОБА_1 , вважаючи, що має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до змісту статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням положень ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
До заяви було додано усі необхідні, на думку позивача, документи для призначення пенсії.
Проте, позивачем було отримано від ГУ ПФУ в Житомирській області повідомлення про відмову у призначенні пенсії від 12.05.2023 в якому повідомлялось, що у зв'язку з розглядом даної заяви та наданих до неї документів 05.05.2023 винесено рішення №064250007187 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ч.2 ст.55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки документально не підтверджено 3 роки постійного проживання станом на 01.01.1993 на території зони гарантованого добровільного відселення (а.с.18).
Позивач вважає таке рішення протиправним, та звернулась до суду з цим позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що наявними документами підтверджено проживання та роботу позивача у зоні гарантованого добровільного відселення у м.Коростень, Житомирської області станом на 01.01.1993 понад 3 роки, що згідно вимог ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, є достатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Згідно з положеннями п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
При цьому, умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону №796-XII.
Право на пенсію зі зниженням пенсійного віку, мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, а особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років (абз.5-6 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII).
В примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).
Згідно з абз.5 п.2 ст.55 Закону №796-XII встановлено, зокрема, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
Системний аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17 та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 року № 106, м. Коростень, Коростенського району, Житомирської області (де проживає позивачка) відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона).
Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо відсутності підтвердження позивачу необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року, передбаченого частиною другою статті 55 Закону № 796, колегія суддів зважає на таке.
Позивачем до позовної заяви додано посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 від 25.02.1993, видане Житомирською обласною державною адміністрацією, відповідно до якого пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.
Відповідно до п.2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №551) посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 5 Порядку №551 потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Пунктом 10 Порядку №551 передбачено, що видача посвідчень провадиться, зокрема, обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.
Отже, аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ для підтвердження особливого статусу заявника додається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування.
Однак, єдиним документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом №796-ХІІ, є виключно посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Довідки про періоди роботи у зоні відчуження, евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 28.03.2018 у справі №333/2072/17, від 08.05.2018 у справі №708/1022/17, від 21.11.2019 у справі №572/47/17, від 06.04.2020 у справі №752/15346/17, від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 у справі №398/494/17 та в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи.
Отже, наявне у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 від 25.02.1993, підтверджує той факт, що позивач з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років.
Наявне у позивача посвідчення недійсним не визнавалось, її статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи не оспорювався, доказів фактичного проживання або реєстрації місця проживання позивача в іншому місті відповідачі, як суб'єкти владних повноважень не наводять.
Серед іншого, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019р. по справі №569/7589/17 (№14-560цс18) зазначалось: «Таким чином, право на пенсію відповідно до Закону №796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З огляду на викладене, факт постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2023р. у справі № 460/2589/20.
Щодо аргументів скаржника про те, що період навчання позивачки з 01.09.1985 по 02.07.1987 у Житомирському технікумі землевпорядкування, не можна включати до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, то такі є необґрунтованими, оскільки дані щодо навчання в іншому місті не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджується довідкою виданою виконавчим комітетом Коростенськї міської ради від 28.03.2023 за №1194 та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи, які долучені до матеріалів справи.
Відповідачем при прийнятті рішення не було враховано того, що позивач у зазначений період проживала в місті Коростені Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Також колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази постійного проживання позивачки на території м. Житомир у період, зокрема, з 01.09.1985 по 02.07.1987, а тому доводи апелянта про те, що в цей період (частину такого періоду) позивачка, навчаючись в м. Житомирі, проживала в такому населеному пункті, територія якого не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, є лише його припущенням.
Крім того, згідно відомостей у трудовій книжці серії НОМЕР_2 (запис №1 та №2) позивач працювала у період з 10.11.1988 по 10.01.1989 на підприємстві Коростенський завод побутової хімії - 2 місяці (а.с.9).
Згідно записів №3 та №4 трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач працювала у період з 19.07.1989 по 30.03.1990 у Коростенському відділенні Промінвестбанку СРСР - 8 місяців 11 днів (а.с.9 та на звороті а.с.9).
Таким чином, до періоду проживання (роботи) позивача у зоні гарантованого добровільного відселення слід врахувати також період навчання позивача з 01.09.1985 по 02.07.1987 у Житомирському технікумі землевпорядкування (01 рік 02 місяці 06 днів), оскільки позивач не була зареєстрована у м.Житомир, період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею півторарічного віку з 03.07.1987 по 09.10.1988 (04 місяці 19 днів), період роботи на Коростенському заводі побутової хімії з 10.11.1988 по 10.01.1989 (02 місяці), період роботи в Коростенському відділенні Примінвестбанку СРСР з 19.07.1989 по 30.03.1990 (08 місяців 11 днів), що загалом становить 02 роки 05 місяців 06 днів.
При цьому, документально підтверджений період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, врахований відповідачами, становить 10 місяців 17 днів.
Отже, підтверджений період проживання та роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення в м.Коростень, Житомирської області становить понад 3 роки.
Таким чином, враховуючи періоди роботи та проживання у м.Коростень Житомирської області, у підсумку станом на 01.01.1993 позивач прожила та відпрацювала у зоні гарантованого добровільного відселення понад 3 роки.
Отже, станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії, її наявний страховий стаж відповідав вимогам ст.26 Закону №1058-VІ, з урахуванням права, встановленого нормою статті 55 Закону №796-ХІІ, а висновки відповідачів про не проживання позивача станом на 01.01.1993 не менше трьох років в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у неї права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є безпідставними.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що наявними документами підтверджено проживання та роботу позивача у зоні гарантованого добровільного відселення у м.Коростень, Житомирської області станом на 01.01.1993 понад 3 роки, що згідно вимог ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, є достатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Отже, позивач має право на зниження пенсійного віку на 6 років.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 4.2 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 10.11.2006 N 18-1 орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
За приписами п.3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Згідно п. 4.2 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 10.11.2006 N 18-1 орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, орган пенсійного фонду у разі виникнення в нього сумнівів щодо належності позивачу якогось із документів, чи недостатності того чи іншого документу для зарахування стажу, наділений правом перевірити та витребувати інформацію, вказану у цих документах, однак орган пенсійного фонду жодних дій на з'ясування вказаних обставин не вчинив.
Наразі, матеріали справи не містять доказів здійснення пенсійним органом своїх повноважень щодо отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для призначення пенсії. ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відмовляючи у призначенні позивачу пенсії за віком з підстав не підтвердження наявності у неї достатнього періоду проживання на території радіоактивного забруднення, будь-яких додаткових документів від неї не вимагав, жодних дій по їх самостійному отриманню не вчиняв.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, приймаючи рішення від 05.05.2023 №064250007187 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ діяло протиправно, а відтак підлягає скасуванню.
Також, судова колегія погоджується з обраним судом першої інстанції способом поновлення прав позивача шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» з 28.04.2023.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.