Справа № 640/13105/21 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Жукова Є.О.
Іменем України
15 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Чаку Є.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "РЕСТІН" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "РЕСТІН" до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, треті особи: Київська міська рада; ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною і скасувати відмову Міністерства культури та інформаційної політики України викладену в листі від 22 серпня 2019 року № 395/10-2/72-19 у погодженні проектної документації об'єкта: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі міста Києва»;
- визнати погодженою Міністерством культури та інформаційної політики України вказану проектну документацію об'єкта: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі міста Києва»;
- зобов'язати Міністерство культури та інформаційної політики України видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «РЕСТІН» дозвіл на проведення земляних робіт з метою виконання робіт на об'єкті: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі міста Києва».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022, позов задоволено частково:
- визнано протиправною і скасовано відмову Міністерства культури та інформаційної політики України викладену в листі від 22.08.2019 № 395/10-2/72-19 у погодженні проектної документації об'єкта: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі міста Києва»;
- зобов'язано Міністерство культури та інформаційної політики України видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «РЕСТІН» дозвіл на проведення земляних робіт з метою виконання робіт на об'єкті: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі міста Києва»;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 06.12.2023 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 у задоволенні позову відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач має право на погодження спірної проектної документації та на отримання спірного дозволу.
Міністерство культури та інформаційної політики, Офіс Генерального прокурора та Київська міська рада у відзивах на апеляційну скаргу просять відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «НВП «Рестін» є замовником будівництва об'єкту «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва».
Земельна ділянка, на якій планується будівництво вказаного об'єкта, належить позивачу на праві оренди, відповідно до договору оренди від 14.09.2020, рішення Київської міської ради від 29.04.2010 № 679/4117 та судових рішень у справі № 910/7795/16.
Позивачем розроблена проектна документація щодо вказаного об'єкта будівництва, яка пройшла експертизу (експертний звіт ТОВ «Укрбудекспертиза» від 21.01.2015 № 3-178-14-ЕП/КО), отримано дозвіл на виконання будівельних робіт від 26.05.2015 № IV 115151470004, погодження Державної авіаційної служби України від 06.02.2019 щодо місця розташування та висоти об'єкта будівництва.
Крім того, НДІ пам'яткоохоронних досліджень Міністерства культури і туризму України розроблено відповідне історико-містобудівне обґрунтування, а також проведення відповідного будівництва погоджено Київською міською організацією Українського товариства пам'яток історії та культури.
Інститутом археології НАН України Позивачу видано довідку-погодження від 11.06.2018 № 125/01-15-492 та укладено договір від 22.05.2018 № 62-А-18 щодо проведення археологічних досліджень на земельній ділянці.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 18.07.2019 (вих. № 18-07/2) про погодження проектної документації на об'єкт «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва».
До вказаної заяви позивачем було додано відповідну проектну документацію та історико-містобудівне обґрунтування.
Зазначена заява прийнята та зареєстрована відповідачем 18.07.2019 за № 1318/0/60-19.
Не отримавши від відповідача відповіді щодо результатів розгляду поданої заяви на погодження проектної документації, позивач повторно звернувся до Мінкультури з листом від 23.01.2020 № 23/01-1 щодо погодження проектної документації.
У вказаному листі ТОВ «НВП «Рестін» зазначило, що відповідна проектна документація була передана Мінкультури листом від 18.07.2019 № 18-07/2.
Лист ТОВ «НВП «Рестін» від 23.01.2020 відповідачем отримано та зареєстровано 24.01.2020 за № 3302/20.1-20.
Листом від 24.02.2020 № 2843/6.11.1 відповідач повідомив позивача, що результат розгляду проектної документації надано замовнику листом Міністерства культури України від 22.08.2019 № 395/10-2/72-19.
У лютому 2021 року позивач звернувся до Міністерства культури та інформаційної політики України із запитом на отримання публічної інформації щодо надання копії листа відповідача від 22.08.2019 № 395/10-2/72-19.
На зазначений запит відповідачем надіслано лист від 07.05.2021 № 1298/095-145/21/13.1, до якого додано копію листа Міністерства культури України від 22.08.2019 № 395/10-2/72-19.
У вказаному листі від 22.08.2019 зазначено, що 01.01.2019, з набуттям чинності редакцією пункту 8 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 92, розроблення проєктної документації на нове будівництво, реконструкцію чи капітальний ремонт в історичних ареалах населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об'ємно-просторових характеристик) необхідно здійснювати з урахуванням умов та обмежень, зазначених в історико-архітектурному опорному плані такого історичного населеного місця, розробленого та погодженого згідно з вимогами законодавства і державних норм, в тому числі, з Міністерством культури України.
Разом з тим, відповідач вказав, що станом на момент підготовки цього листа матеріали історико-архітектурного опорного плану міста Києва у встановленому законом порядку до Міністерства культури України не надходили, а тому, беручи до уваги відсутність правових підстав для погодження, що випливає з вищезазначеного, Міністерство культури України, відмовляє в погодженні поданої на розгляд проектної документації.
Крім того, 18.07.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою № 18-07/1 про видачу дозволу на проведення земляних робіт на об'єкті: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва».
Не отримавши відповіді про результати надання адміністративної послуги, позивач у лютому 2021 року звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації про надання відповідачем інформації щодо результатів розгляду заяви про видачу дозволу на проведення земляних робіт на об'єкті.
У відповіді № 1298/095-145/21/13.1 від 07.05.2021 відповідач повідомив, що згідно з вимогами законодавства у сфері охорони культурної спадщини, дозвіл на проведення робіт на території історичного ареалу населеного пункту надається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охороні культурної спадщини, на підставі, в тому числі, погодженої у встановленому законодавством порядку з відповідним органом охорони культурної спадщини проектної документації, а тому Міністерство культури та інформаційної політики Україні повернеться до розгляду можливості видачі зазначеного дозволу після надання погодження в порядку, встановленому законодавством і державними нормами, у тому числі, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, проектної документації об'єкта будівництва.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про неможливість погодження Міністерством культури та інформаційної політики України проектної документації об'єкта, що знаходиться в межах території історичних ареалів м. Києва, та відповідно, відсутність законних та обґрунтованих підстав для надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Наукове-виробниче підприємство «Рестін» такого дозволу на проведення земляних робіт в межах Центрального історичного ареалу м. Києва, з метою виконання робіт на об'єкті: «Будівництво офісно - житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96 -А у Голосіївському районі міста Києва». Також суд вказав, що імперативність вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини" свідчить про відсутність підстав для видачі документа дозвільного характеру, а отже і про неможливість застосування принципу мовчазної згоди в даних правовідносинах.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Статтею 11 Конституції України визначено, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури.
Згідно частин четвертої-п'ятої статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
Згідно з положеннями статті 66 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Стаття 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» містить наступні визначення:
- історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;
- історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об'єкти культурної спадщини і пов'язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку;
- об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;
- пам'ятка культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об'єкти культурної спадщини і пов'язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.
- зони охорони пам'ятки - встановлювані навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання;
Відповідно до статті 32 вказаного Закону з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.
Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.
Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.
Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.
На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Так, як вірно вказав суд першої інстанції, у постанові від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878. В зонах охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до такого Списку, встановлено особливий режим регулювання забудови, а тому на виконання будівельних робіт на території, що знаходяться у межах історичного ареалу м. Києва, необхідно отримувати дозвіл Мінкультури.
Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги зазначав про те, що межі історичного ареалу міста Києва не були затверджені у порядку, передбаченому статтею 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Проте, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.01.2023 у справі №640/8728/21 відступив від висновків Верховного Суду, викладених у попередніх постановах, стосовно того, що оскільки межі історичного ареалу міста Києва Міністерством культури та інформаційної політики України не затверджені у встановленому законом порядку, то відповідно, відсутні підстави для отримання дозволу від Мінкультури на проведення будівельних робіт на територіях, які фактично знаходяться в межах історичного ареалу м. Києва, та сформував такі висновки:
- обов'язковість виконання вимог генерального плану населеного пункту, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу цього населеного пункту, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження;
- незатвердження науково-проектної документації з визначення меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не зумовлює автоматично нечинності Генерального плану або його скасування, не нівелює вимоги законодавства стосовно обов'язковості цього документа і врахування його вимог під час провадження містобудівної діяльності;
- незатвердження науково-проектної документації із визначенням меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не можуть скасовувати закріпленого на нормативному рівні правового статусу відповідної території як об'єкта культурної спадщини, виводити її з під державної охорони (охорони законом) й порушувати баланс інтересів, досягнутий при затвердженні Генерального плану міста Києва, який розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, є чинним і обов'язковим до виконання, надавати необґрунтовану перевагу приватним інтересам над громадським інтересом територіальної громади міста Києва до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, який визнається Україною згідно з домовленостями Сторін, досягнутими у Рамковій конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства;
- оскільки на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення у справі Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, у якому наявний історико-архітектурний опорний план (науково-проектна документація) з інформацію про зони охорони і межі історичного ареалу, є діючим, ніким не скасованим, а також враховуючи, що станом на час прийняття Генерального плану міста Києва, Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, який визначає процедуру розробки та затвердження зон охорони і меж історичного ареалу, не набув чинності, визначені у Генеральному плані міста Києва зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва слід визнавати затвердженими й такі повинні враховуватись суб'єктами господарювання під час здійснення містобудівної діяльності;
- відповідно до імперативних вимог пункту 17 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» будівельні та будь-які інші роботи в межах історичного ареалу населеного пункту не можуть здійснюватися без отримання дозволу від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
Відтак, межі історичного ареалу міста Києва були закріплені на нормативному рівні згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Києва, який входить до складу «Генерального плану міста Києва» та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року», затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804.
Тому, посилання на те, що межі історичного ареалу міста Києва не були визначені у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, суд відхиляє, оскільки прийнята на виконання статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» постанова Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318 (офіційно опубліковано в Офіційному віснику України 5 квітня 2002 року та в Урядовому кур'єрі 30 квітня 2002 року), якою затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, не набрала чинності станом на момент прийняття рішення Київської міської ради, яким було затверджено Генеральний план міста Києва (28 березня 2002 року).
Щодо посилань скаржника на те, що в оскаржуваній відмові Міністерство культури та інформаційної політики України безпідставно посилалось на відсутність історико-архітектурного опорного плану, то колегія суддів вважає, що ця обставина сама по собі не є такою, що покладає на відповідача обов'язок затвердити спірну проектну документацію та видати позивачу спірний дозвіл. У цьому контексті також доречно відмітити, що спірна відмова надана до зміни підходів у правозастосуванні згідно згаданої постанови Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду.
Із урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що спірна земельна ділянка по вул. Жилянській , 96 А в м. Києві розташована в межах зони регулювання забудови другої категорії, в історичному ареалі м. Києва, його Центральній планувальній зоні, в межах охоронної зони Музею, а також межує з меморіальним будинком, в якому в 1912 - 1940 рр. народний артист срср Саксаганський П.К. за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 96 відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міськради депутатів трудящих від 27.01.1970 р. №159 перебуває на обліку як пам'ятка історії місцевого значення. З огляду на це, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неможливість погодження Міністерством культури та інформаційної політики України проектної документації об'єкта, що знаходиться в межах території історичних ареалів м. Києва, та відповідно, відсутність законних та обґрунтованих підстав для надання позивачу такого дозволу на проведення земляних робіт в межах Центрального історичного ареалу м. Києва, з метою виконання робіт на спірному об'єкті.
Позивач натомість наполягає на тому, що спірна документація погоджена, а відповідний дозвіл має бути йому наданий за принципом мовчазної згоди.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.
Відповідно до частин першої, другої статті 6-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно.
Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Колегія суддів погоджується, що неприйняття рішення про відмову у наданні дозволу або в погодженні належним дозвільним органом може свідчити про його протиправну бездіяльність. Проте сама лише така бездіяльність (не прийняття рішення у встановлений строк) не є достатньою підставою для застосування принципу мовчазної згоди.
Так, у постанові від 26.06.2018 у справі № 826/2810/17 Верховний Суд наголосив, що закріплені у законодавстві гарантії прав суб'єктів приватного права (зокрема, можливість застосування принципу мовчазної згоди), не повинні використовуватися для легалізації триваючого правопорушення або здійснення незаконної діяльності. Принцип мовчазної згоди може бути застосовано за умови, якщо суб'єктом господарювання дотримані всі вимоги законодавства, а у суб'єкта владних повноважень відсутня альтернатива у прийнятті або не прийнятті позитивного рішення за зверненням такого суб'єкта господарювання.
Важливо також відмітити, що частина третя статті 6-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлює заборону набуття суб'єктом господарювання права на провадження будь-яких дій щодо здійснення господарської діяльності на об'єктах культурної спадщини за декларативним принципом.
Враховуючи викладене, зважаючи на характер спірних правовідносин та встановлені у даній справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість набуття позивачем права на погодження проектної документації та отримання дозволу на проведення земляних робіт за принципом мовчазної згоди.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "РЕСТІН" залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Є.В. Чаку
Повний текст постанови складений 18.04.2025.