П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/11103/23
Головуючий в 1 інстанції: Величко А. В.
Місце ухвалення: м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 24.08.2023 року на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 року у справі №400/4633/22;
- стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у сумі 66007 гривень 47 копійок у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 24.08.2023 року на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 року у справі №400/4633/22.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 року у справі №400/4633/22 відповідачем 24.08.2023 року виплачено на користь позивача грошові кошти у сумі 67942,69 грн. Позивач вважає, що відповідачем в порушення вимог Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та “Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» не виплачено на його користь компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, тому така бездіяльність є протиправною, що і стало підставою для звернення позивача до суду.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 24.08.2023 року на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 року у справі №400/4633/22.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 24.08.2023 року на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 року у справі №400/4633/22.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 , подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. З посиланням на постанову Верховного Суду від 09.06.2021 року у справі №240/186/20, зазначив, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Вказує, що у даному випадку нараховані Позивачу кошти були виплачені в порядку виконання рішення судів, вважаю, що питання про порушення строків виплати як підставу для виплати компенсації, які заявляє Позивач, не відповідає порядку компенсації у розумінні Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати». Зазначає, що Законом № 2011-XII, Постановою № 1294 та Інструкцією № 260 індексацію грошового забезпечення не віднесено до видів грошового забезпечення. Оскільки індексація не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, відсутні підстави для проведення її компенсації відповідно до Закону № 2050-III.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач у період з 14.05.2013 року по 22.11.2017 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
У відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.11.2017 року № 152 позивач з 22.11.2017 року виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 у справі №400/5962/21, залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2022, позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 22.11.2017 року та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 22.11.2017 року включно з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податків з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податків з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими т особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44. В решті позовних вимог - відмовлено.
На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 у справі № 400/5962/21 відповідач нарахував і виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 22.11.2017 у розмірі 3088,29 грн.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо встановлення базового місяця при нарахуванні індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 22.11.2017 грудня 2015 року та січня 2016 року, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 року у справі №400/4633/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосування січня 2016 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.12.2015 по 22.11.2017 та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 22.11.2017, враховуючи базовий місяць - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. В решті позовних вимог - відмовлено.
На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 року у справі №400/4633/22 відповідачем 24.08.2023 року здійснено нарахування та виплату позивачу 67942,69 грн. індексації грошового забезпечення.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, оскільки в даній справі є наявність факту невиплати позивачу в повному обсязі грошового забезпечення в належному розмірі.
При цьому вказав, що сума компенсації в розмірі 66007,47 грн обрахована позивачем не розтлумачена у позові, а розрахунок компенсації є повноваженням відповідача, а тому дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів без визначення суми.
Вивчивши матеріали справи, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Відповідно до статті 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III, тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) індексацію доходів населення віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно із статтею 19 цього ж Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
За визначенням статті 1 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, і які не мають разового характеру, у тому числі й оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Відповідно до абзацу сьомого пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078), у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац сьомий). Враховуючи те, що індексація заробітної плати є компенсаційною виплатою (рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 № 9-рп/2013), передбаченою статтею 33 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», вона входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення). Як складова належної працівникові заробітної плати, індексація спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що оскільки індексація є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), то у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 року у справі №400/4633/22 відповідачем 24.08.2023 року здійснено нарахування та виплату позивачу 67942,69 грн. індексації грошового забезпечення.
Отже, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу індексації грошового забезпечення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі ст. 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
У відповідності до ст. 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (частина друга статті 2 Закону № 2050-III у редакції, яка діяла до 26 лютого 2021 року);
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (частина друга статті 2 Закону № 2050-III у редакції, яка діє з 26 лютого 2021 року).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (абзац перший статті 7 Закону № 2050-III).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2001р. №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Верховний Суд у постанові від 13.01.2020р. у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Тому у випадку не нарахування та не виплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов'язку здійснити виплату належних сум.
Додатково колегія суддів враховує, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 року у справі №560/8194/20 вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону №2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 року у справі №240/186/20, від 17.11.2021 року у справі №460/4188/20, від 27.07.2022 року у справі №460/783/20, від 11.05.2023 року у справі №460/786/20.
Так, при розгляді Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду справи № 560/8194/20 (постанова від 02.04.2024) сформовано такі висновки:
« 24.У свою чергу питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ, який, проте, не визначає спеціальних строків для звернення до суду.
25.Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
26.Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
27.Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
28.Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
29.З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
29.Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
30.При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
31.Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
32.Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
33.Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
34.Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.».
Отже, у цій справі судова палата дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством, а тому доводи апелянта у цій частині є безпідставними.
У справі, яка переглядається апеляційним судом, відповідачем не заперечується та обставина, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення здійснена на виконання рішення суду проте як суб'єкт виконання цих рішеннь, відповідач не здійснив розрахунок та виплату компенсації виду доходу, передбаченого статтею 2 Закону № 2050-ІІІ.
Отже, враховуючи, що несвоєчасне нарахування та виплата грошового забезпечення відбулись у зв'язку із неправомірними діями відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки рішенням суду у справі № 400/10768/21 фактично встановлено факт невиплати грошового забезпечення (індексації) у цей період.
Несвоєчасне нарахування сум грошового забезпечення відбулось у зв'язку з неправомірним нарахуванням позивачу індексації грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням, тобто з вини органу, що виплачує грошове забезпечення, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Що стосується посилань відповідача в апеляційній скарзі на відсутність підстав для нарахування у спірному випадку компенсації втрати частини доходу з огляду на те, що сума індексації нарахована за рішенням суду, тому, підстави для виплати компенсації виникає лише у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, а умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів, колегія суддів зазначає наступне.
Так, ані Закон № 2050-III, ані Порядок № 159 не ставлять у залежність право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), суми індексації грошових доходів громадян у зв'язку з порушенням строків їх виплати від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.
Право на компенсацію за порушення строків виплати доходів виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян) особи з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
При цьому суд не враховує те, що лише Законом № 1214-IX від 04.02.2021 було внесені зміни до Закону 2050-ІІІ та частину другу статті другої доповнено абзацом шостим і добавлено в перелік суму індексації грошових доходів громадян; також з метою приведення до відповідності норм діючого законодавства до Порядку № 159 постановою Кабінету Міністрів України № 355 від 14.04.2021 пункт 3 доповнено абзацом щодо суми індексації грошових доходів громадян. Відповідач зауважує, що відповідна норма з'явилась у вказаному Законі після внесення до нього змін Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 04.02.2021 № 1214-ІХ, який набрав чинності 26.02.2021.
Надаючи оцінку вказаному, необхідно зазначити, що підставою для отримання особою спірної компенсації є не відповідне рішення суду, а право особи на отримання такої виплати, встановлене законом за наявності фактичних підстав для цього.
В цьому випадку, підставою для отримання спірної компенсації втрати частини доходів є факт порушення строків виплати індексації грошового забезпечення.
Крім того, індексація є складовою грошового забезпечення.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що чинність КЗпП України на військовослужбовців не поширюється, то колегія суддів відхиляє таки доводи скарги, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.06.2021 року по справі №480/2577/20, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковою для врахуванням у спірних правовідносинах по даній справі, якщо спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, можливим є застосування норм ст. ст.116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
При цьому щодо відсутності фінансування, то колегія суддів зазначає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №206/4411/16-а).
Отже, доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 308, 311, ст.315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення А2183 Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України
Повний текст постанови складено та підписано 22 квітня 2025 року .
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова