справа №753/18557/24 Головуючий у І інстанції - Каліушко Ф.А.
апеляційне провадження №22-ц/824/5372/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
22 квітня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-
установив:
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подала заяву на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу, у зв'язку із не усуненням зазначених судом недоліків.
Суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою суду від 15 жовтня 2024 року було роз'яснено позивачу, що зі змісту позовної заяви вбачається порушення, окрім пп. 6, 7, 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, пп. 2, 5, 9, 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.
Також позивачу було роз'яснено про необхідність надати докази надсилання листом з описом вкладення копії позовної заяви та доданих до неї матеріалів за зареєстрованою адресою місця проживання відповідача, а саме: АДРЕСА_1 .
Проте, суд першої інстанції дійшов до висновку, що встановлені вимоги ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року позивачем виконані не були.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що вона постановлена з порушенням норм процесуального права, та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що вказавши в ухвалі від 15 жовтня 2024 року про виправлення недоліків адресу, за якою вона мала би направити відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів, а саме: АДРЕСА_1 , вона фактично була позбавлена можливості виконати такі вимоги, встановлені ухвалою суду.
Таким чином, копія позовної заяви з додатками нею була направлена відповідачеві за адресою реєстрації (місцезнаходження) нерухомого майна, належного останньому на праві власності, а саме: АДРЕСА_2 , що вбачається із наданих суду в якості доказів направлення опису вкладення у цінний лист, фіскального чеку та накладної.
Зазначає, що при поверненні позовної заяви суд першої інстанції помилково посилався на ненадання нею доказів усунення недоліків ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року та дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для визнання неподаною та повернення позовної заяви.
Просила суд, ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не були виконані встановлені вимоги ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
За правилом ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на звернення особи до суду є її абсолютним правом.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість пред'явити до суду позовну заяву, яка є процесуальною формою звернення за захистом порушеного права.
Статтями 175, 177 ЦПК України встановлені вимоги, які пред'являються до форми і змісту позовної заяви та доданих до позову документів.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ч. 3 ст. 185 ЦПК України).
Так, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року позовну заяву залишено без руху, надано строк у п'ять днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків.
На виконання ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року позивачем, зокрема, надано суду докази направлення копії позовної заяви з додатками відповідачу, що підтверджується матеріалами справи.
При цьому, як вбачається із оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції зазначив, що ухвалою суду від 15 жовтня 2024 року позивачу було роз'яснено про необхідність надати докази надсилання листом з описом вкладення копії позовної заяви та доданих до неї матеріалів за зареєстрованою адресою місця проживання відповідача, а саме: АДРЕСА_1 .
Натомість, у ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зокрема, визначено, що місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає.
Водночас процедуру присвоєння, зміни, коригування адрес об'єктів будівництва, будинків, будівель, споруд, окремих частин об'єкта, які є самостійними об'єктами права на нерухоме майно (квартир, гаражних боксів, машиномісць, інших житлових та нежитлових приміщень) визначає Порядок присвоєння адрес об'єктам будівництва, об'єктам нерухомого майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2021 №690 (далі - Порядок).
Вимогами абз. 1 п. 18 розділу «Визначення реквізиту адреси «назва вулиці» Порядку встановлено, що реквізит адреси «назва вулиці» складається з родового позначення (вулиця, площа, майдан, набережна, шосе, тупик, бульвар, проспект, просіка, алея, провулок, проїзд, узвіз, шлях, лінія, роз'їзд, кілометраж лінійного об'єкта тощо) та назви.
У реквізиті адреси «назва вулиці» спочатку зазначається родове позначення, потім назва вулиці (абз. 1 п. 19 розділу «Визначення реквізиту адреси «назва вулиці» Порядку).
Разом із тим, у відповідності до підпункті 2 п. 32 Правил надання послуг поштового зв'язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила), поштова адреса: найменування вулиці (проспекту, бульвару, провулку тощо), номер будинку, квартири/офісу; найменування населеного пункту, району, області (крім поштових переказів); поштовий індекс; країна призначення.
Отже, із аналізу наведених вище положень чинного законодавства вбачається, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не були виконані вимоги, встановлені ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року, оскільки, вказавши в ухвалі від 15 жовтня 2024 року про виправлення недоліків адресу, за якою позивач мав би направити відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів, а саме, АДРЕСА_1 , позивач фактично була позбавлена можливості виконати такі вимоги, встановлені ухвалою суду.
З матеріалів справи вбачається, а саме з опису вкладення у цінний лист, фіскального чеку та накладної, що копія позовної заяви з додатками позивачем була направлена відповідачеві за адресою реєстрації (місцезнаходження) нерухомого майна, належного останньому на праві власності, а саме: АДРЕСА_2 , а тому при поверненні позовної заяви суд першої інстанції помилково посилався на ненадання позивачем доказів усунення недоліків ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року.
За вказаних вище обставин, процесуальне рішення про повернення позовної заяви є передчасним та помилковим, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та доступу до суду.
Згідно ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).
Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст.6 Конвенції визначає гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданого національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ указав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням §1 ст.6 конвенції.
Отже, виходячи з норм Конституції, а також з норм міжнародного права, повертаючи позовну заяву, з врахуванням заяви про усунення недоліків, суд першої інстанції припустився надмірного формалізму, і вказані дії суду унеможливили доступ позивача до правосуддя для захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.
Враховуючи вищевикладене, ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року не може вважатися законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню.
Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, а саме для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба