21 квітня 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 761/2607/21
номер провадження 22-ц/824/6115/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 01 липня 2022 року /суддя Волошин В.О./
у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтава про стягнення моральної шкоди, -
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтава про стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000 000 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2021 року позовну заяву залишено без руху через невідповідність вимогам ст. 175 ЦПК України, зокрема через відсутність у позовній заяві коду ЄДРПОУ відповідача та копії позовної заяви для відповідача. Позивачу надано 10 днів для усунення недоліків.
Ухвалою від 01 липня 2022 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу у зв'язку з неусуненням зазначених недоліків у встановлений строк. /а.с. 10/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу суду скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що ані ухвала від 29 січня 2021 року про залишення позовної заяви без руху, ані ухвала від 01 липня 2022 року про визнання позовної заяви неподаною та її повернення не були йому надіслані. Він наголошує, що в позовній заяві не вказував електронної адреси, оскільки не має доступу до електронної пошти, перебуваючи в УВП-23. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково посилався на факт отримання ухвали від 28 квітня 2022 року на неіснуючу електронну адресу, що свідчить про порушення його права на доступ до правосуддя. Апелянт вказує, що на момент винесення ухвал у 2021-2022 роках він перебував у складних умовах, спричинених воєнними діями. Зокрема, у 2022 році він був евакуйований із Харківського СІЗО, що унеможливило отримання будь-якої кореспонденції від суду. Ці обставини, на думку апелянта, є поважними причинами пропуску строку для усунення недоліків позовної заяви. Наголошував, що судом першої інстанції при оцінці недоліків позовної заяви проявлено надмірний формалізм. Апелянт вважає, що вимога суду першої інстанції вказати код ЄДРПОУ відповідача була надмірно формальною, оскільки він, як особа, засуджена до довічного позбавлення волі, не мав фізичної можливості отримати таку інформацію на момент подання позовної заяви. Отже, вказане свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема ст.ст. 2, 12, 185 ЦПК України, що призвело до прийняття необґрунтованої ухвали, яка перешкоджає реалізації апелянта права на справедливий судовий розгляд.
Представник Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтава, Стороженко А.І. не погоджуючись з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на необґрунтованість, безпідставність її доводів. Вказував, що заява ОСОБА_1 не відповідала вимогам ст. 175 ЦПК України. Зокрема, позивач не вказав код ЄДРПОУ відповідача (ТУ ДБР у м. Полтава) та не додав копію позовної заяви для відповідача, що є обов'язковими вимогами для правильного оформлення позовної заяви. Ці недоліки були підставою для винесення ухвали від 29 січня 2021 року про залишення позовної заяви без руху, в якій суд чітко вказав на необхідність їх усунення протягом 10 днів з моменту отримання ухвали. Вказував, що позивач був належно повідомлений про ухвалу Шевченківського районного суду від 29 січня 2021 року про залишення позовної заяви без руху, оскільки на момент подання позову ОСОБА_1 діяв через представника - адвоката Тарасенка А.В., який з 12 березня 2019 року мав зареєстрований електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС та офіційну електронну адресу. Відповідно до даних системи, ухвала від 29 січня 2021 року була надіслана на цю адресу, що підтверджується відповідними доказами (зокрема, випискою з ЄСІТС). Також посилався на висновки Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 08.02.2024 у справі № 480/8341/22), які вказують, що надсилання судового рішення представнику позивача через ЄСІТС є достатнім вважати, що позивач повідомлений. Таким чином, апелянт мав можливість ознайомитися з вимогами суду та усунути недоліки.
ОСОБА_1 звернувся з відповіддю на відзив, вказуючи на те, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, ОСОБА_2 не представляв його інтереси та з ним не спілкувався, а тому не міг повідомити його про залишення позову без руху.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з поверненням справи для продовження розгляду, на підставі наступного.
Судом встановлено, що у січні 2021 р. до Шевченківського районного суду м. Києва надійшов вказаний позов.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2021 р. вказану заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Суд першої інстанції вказував на те, що позивачем було отримано на його електронну адресу, що була вказана в позовній заяві, зазначену ухвалу 28 квітня 2022 р., однак станом на 01 липня 2022 р., вказані в ухвалі недоліки стороною позивача усунуті не були.
Частиною 3 ст. 185 ЦПК України, передбачено, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
З урахуванням суд першої інстанції дійшов висновку, що заяву слід визнати неподаною та повернути заявнику.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Так, апеляційний суд зауважує, що позовна заява ОСОБА_1 надійшла до Шевченківського районного суду м. Києва у січні 2021 року. Ухвала про залишення позовної заяви без руху була винесена 29 січня 2021 року, надіслана судом в ЄДРСР 02.08.2021 р. Матеріали справи свідчать про те, що вона нібито була доставлена електронним листом адвокату 27.04.2022 р., що не відповідає хронології подій. Ухвала про визнання позовної заяви неподаною та її повернення була винесена лише 01 липня 2022 року, тобто через 17 місяців після першої ухвали. Такий тривалий строк між ухвалами свідчить про порушення розумних строків розгляду справи, передбачених ст. 2 ЦПК України, що могло ускладнити для позивача відстеження статусу провадження, особливо враховуючи його перебування в ув'язненні.
Також суд першої інстанції в ухвалі від 01 липня 2022 року зазначив, що позивач отримав ухвалу від 29 січня 2021 року на електронну адресу 28 квітня 2022 року. Однак, не звернув уваги на те, що позовна заява була підписана особисто ОСОБА_1 , який не вказував жодної електронної адреси, оскільки, за його твердженням, не має до неї доступу, перебуваючи в Полтавській УВП-23.
Матеріали справи не містять доказів надсилання ухвали від 29 січня 2021 року до установи виконання покарань, де він утримувався (Харківське СІЗО до евакуації у 2022 році або Полтавська УВП-23).
Разом з тим, апелянт стверджує, що на момент винесення ухвал ОСОБА_2 не представляв його інтереси. Крім того, за даними Єдиного реєстру адвокатів України, право Тарасенка А.В. на заняття адвокатською діяльністю було зупинено з 24 жовтня 2023 року, не одноразово, що додатково ставить під сумнів його активну участь у справі та представництво інтересів ОСОБА_1 . Відсутні і докази представництва, долучені до позову, на що суд першої інстанції також не звернув уваги, фактично направляючи ухвалу про залишення позову без руху представнику без жодних доказів його повноважень на представництво.
Таким чином, суд першої інстанції, повертаючи позов, не довів факт належного повідомлення позивача, що є порушенням ст. 128 ЦПК України.
Отже, апеляційний суд дійшов висновків про те, що повернення позовної заяви через неусунення формальних недоліків, в даному випадку зважаючи на утримання в ув'язнені заявника, без належного його повідомлення, порушило його право на доступ до правосуддя, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Креуз проти Польщі» (від 19.06.2001), надмірні формальні вимоги та обмеження доступу до суду, особливо для осіб у вразливому становищі, таких як ув'язнені, є несумісними з принципом справедливого судового розгляду. Позивач, будучи засудженим до довічного позбавлення волі, мав обмежені можливості для виконання вимог суду, зокрема щодо отримання коду ЄДРПОУ відповідача, що суд першої інстанції не врахував, проявляючи надмірний формалізм.
Апелянт зазначив, що у 2022 році він був евакуйований із Харківського СІЗО через воєнні дії, що унеможливило отримання будь-якої кореспонденції. Ці обставини є непереборною силою, яка перешкоджала своєчасному виконанню вимог ухвали від 29 січня 2021 року. Крім того дізнався про існування ухвал лише 23 грудня 2024 року, коли його батьки перевірили Єдиний державний реєстр судових рішень.
Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України, яка передбачає, що позовна заява вважається неподаною, якщо позивач не усунув недоліки у встановлений строк, оскільки не встановив, чи був позивач належно повідомлений про необхідність усунення недоліків.
Відсутність доказів надсилання ухвали від 29 січня 2021 року на поштову адресу позивача чи до установи виконання покарань свідчить про порушення норм процесуального права, а тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Керуючись ст.ст. 379, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 01 липня 2022 року - задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 01 липня 2022 року - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: