21 квітня 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 753/24667/24
номер провадження №22-ц/824/6017/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 25 грудня 2024 року /суддя Заставенко М.О./
у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на утримання дитини, -
16.12.2024 до суду від представника заявника - ОСОБА_2 надійшла заява про видачу судового наказу. У заяві представник заявника просила видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина - ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) ОСОБА_3 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини, щомісячно, починаючи стягнення з дня подання заяви і до повноліття дітей.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 25 грудня 2024 року у видачі судового наказу відмовлено. /а.с.11 /
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що заявлена вимога про стягнення аліментів у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів із зазначенням мінімального гарантованого розміру аліментів, який становить не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, повністю відповідає приписам ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України та п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України. Вказівка у заяві про мінімальний розмір аліментів, передбачений законом, не може бути підставою для відмови у видачі судового наказу, оскільки це є законодавчо встановленою гарантією забезпечення прав дитини, яка не залежить від виду судового провадження. Суд першої інстанції формально підійшов до вирішення справи, не врахувавши, що вимога про стягнення аліментів у частці від доходу боржника не суперечить нормам ст. 161 ЦПК України, а зазначення мінімального розміру аліментів є лише уточненням законного обов'язку боржника. Отже, ухвала суду винесена з порушенням норм процесуального права, зокрема ст. 165 ЦПК України, оскільки відмова у видачі судового наказу ґрунтується на помилковому тлумаченні відповідності заяви вимогам ст. 161 ЦПК України, що призвело до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_3 про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформований належним чином, з відзивом на апеляційну скаргу до суду не звертався.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з поверненням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, на підставі наступного.
Так, вивчивши заяву та наявні матеріали, суд першої інстанції вважав, що у видачі судового наказу слід відмовити виходячи з наступного.
У заяві представник заявника просить видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина - ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) ОСОБА_3 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини, щомісячно, починаючи стягнення з дня подання заяви і до повноліття дітей
При цьому, у відповідності до п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі, зокрема, на одну дитину - однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину або заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ці вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу.
За наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на утримання дитини необхідно відмовити, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Зазначення у заяві про стягнення аліментів у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) з уточненням, що розмір аліментів не може бути меншим за 50 відсотків прожиткового мінімуму, є лише відображенням вимог матеріального закону і не змінює суті вимоги, яка відповідає п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України. Суд першої інстанції помилково вважав, що таке формулювання заяви виходить за межі вимог ст. 161 ЦПК України, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Крім того, суд не врахував, що наказне провадження призначене для швидкого вирішення безспірних вимог, до яких належить стягнення аліментів у частці від доходу, якщо відсутні обставини, що ускладнюють розгляд справи. У даному випадку вимога заявниці є безспірною, а зазначення мінімального розміру аліментів не суперечить меті та умовам наказного провадження.
Таким чином, відмова у видачі судового наказу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України є необґрунтованою, оскільки вимога заявниці відповідає п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України. Суд першої інстанції не повно з'ясував обставини справи та порушив норми процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Керуючись ст.ст. 379, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 25 грудня 2024 року - задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 25 грудня 2024 року - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: