14 квітня 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 756/15033/23
номер провадження 22-ц/824/5717/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду
цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
розглянуву відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року /суддя Яценко Н.О./
у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЗІФ», треті особи: Київська міська рада, Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" про виділення в натурі частини нежитлових приміщень, припинення права спільної часткової власності та визнання права приватної власності на нежитлове приміщення, -
Позивач звернувся з вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЗІФ» та просив суд виділити у приватну власність громадянина України ОСОБА_1 у натурі 18/100 частки від усіх нежитлових приміщень житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстроване за ОСОБА_1 (номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 101383780000); припинити право спільної часткової власності громадянина України ОСОБА_1 на 18/100 частки від усіх нежитлових приміщень житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстроване за ОСОБА_1 (номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 101383780000); визнати право приватної власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення НОМЕР_1, загальною площею 75,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. /а.с. 164-168/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати, задовольнивши позовні вимоги.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції не врахував усіх обставин, зокрема висновок експерта від 17.10.2023 (№1-17/10), який підтверджує технічну можливість виділу нежитлового приміщення НОМЕР_1 (75,6 кв.м.) у натурі з окремим входом та самостійною експлуатацією. Суд дійшов висновку про неможливість виділу частки через нібито відсутність доказів щодо водопостачання, водовідведення та опалення, хоча експертний висновок охоплює ці аспекти, а співвласники фактично незалежні один від одного. Суд помилково вказав, що виділ частки неможливий через спільну власність кількох осіб, ігноруючи норми ст. 364 ЦК України, яка дозволяє співвласнику вимагати виділу частки в натурі. Також суд не застосував ст. 358 ЦК України, які гарантують право на виділ частки із спільного майна, що є підставою для скасування рішення. Крім того, проігноровано судом заяву відповідача про визнання позову, що за ч. 4 ст. 206 ЦПК України могло бути підставою для задоволення позову, але цього не було розглянуто належним чином.
Представник Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації М. Грибков звернувся з поясненнями на апеляційну скаргу, просив рішення прийняти відповідно до законодавства, як таке, що не впливає на права та обов'язки Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, справу розглядати за відсутності їх представника.
Сторони в судове засідання не з'явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що 10.07.2013 між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «МЕТІЗ» було укладено договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення, загальною площею 75,80 кв.м. на першому поверсі 5-ти поверхової будівлі, що складає 2/100 частин від будівлі або 18/100 частин від нежилих приміщень в будинку (в літ.А) загальною площею 429,20 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вищевказане майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 10.07.2023 року за ОСОБА_1 .
Згідно відповіді КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за № 062/14-2458 від 05.03.2024 за даною адресою також знаходиться нежитлове приміщення загальною площею 160,5 кв.м., що складає 37/100 від нежилих приміщень в житловому багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 , площею 492,2 кв.м., яке на праві власності належить ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «ЗІФ» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченим нотаріусом Руденком В.О., 01.09.2021 року, р. № 7647 та акт передачі 24.09.2001.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно керувався вимогами ст. 321 ЦК України яка закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
За змістом наведених норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно, за загальним правилом, розміру його частки у праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.
Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об'єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об'єкта у самостійний об'єкт.
Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об'єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна утворюється два самостійних об'єкта майна.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі N 501/2148/17 зроблено висновок, що відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття "поділ" та "виділ" не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.
Встановлено, що спірне нерухоме майно, яке є предметом даного спору, належить на праві спільної часткової власності декільком співвласникам.
У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 у справі № 445/442/16 (провадження № 61-13434св19) зроблено висновок, що допустимим доказом про технічну можливість поділу в натурі об'єкта нерухомого майна є висновок експерта або уповноваженого суб'єкта господарювання саме щодо технічної можливості такого поділу.
Верховний Суд у постанові від 17 травня 2022 року у справі № 570/2438/19 (провадження 61-11448св20) зазначив, що виділ з нерухомого майна частки як самостійного об'єкта повинен відповідати умовам, що передбачені чинними будівельними нормами, що, зокрема, встановлюється за результатами проведення будівельно-технічної експертизи та висновку щодо технічної можливості виділу.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з даним позовом на підтвердження заявлених вимог позивач надає висновок експерта № 1-17/10 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 17.10.2023, складеним судовим експертом ТОВ «Український центр судових експертиз» Лісниченком С.В., де зазначено, що виділ нежитлового приміщення № 89 за адресою: АДРЕСА_1 , яке входить до складу 18/100 від усіх нежитлових приміщень житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з технічної точки зору можливий; нежитлове приміщення № 89 за адресою: АДРЕСА_1 є відокремленим від інших нежитлових приміщень в зазначеному багатоквартирному житловому будинку; нежитлове приміщення № 89 за адресою: АДРЕСА_1 , може експлуатуватися самостійно від інших нежитлових приміщень в багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач подав заяву про визнання позову, разом з тим судом першої інстанції вона вірно не прийнята, оскільки при виділенні в натурі частки нерухомого майна мають бути дотримані певні умови.
Так, виділення в натурі частки нерухомого майна можливе в разі дотримання наступних умов: поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна повинен відповідати умовам, що передбачені чинними будівельними нормами; виділення в натурі частки об'єкта нерухомого майна, що є спільною власністю, можливе, якщо кожному співвласнику може бути виділено відокремлене приміщення з власним входом; наявність реєстрації земельної ділянки на якій розташований об'єкт нерухомого майна в Державному земельному кадастрі та реєстрації права власності на неї в установленому законом порядку, якщо земельна ділянка не приватизована, то з огляду на ст.377 ЦК, необхідно отримати кадастровий номер на земельну ділянку.
Оскільки після виділу частки із спільного нерухомого майна в порядку ст.364 ЦК України право спільної власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, частка якого виділяється, та власнику (власникам), частки яких залишаються, мають бути виділені окремі приміщення, які повинні бути ізольованими від приміщень іншого (інших) співвласників, мате окремий вихід, підведену систему водопостачання, водовідведення, опалення тощо, тобто складати об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 цього Кодексу. В своєму висновку експерт посилається на можливість виділу нежитлового приміщення з технічної точки зору тощо, проте відсутні докази технічної можливості щодо водопостачання, водовідведення, опалення тощо, а тому суд вважає, що позивачем не надано висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи про технічну можливість поділу в натурі об'єкта нерухомого майна з урахуванням вимог закону.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги щодо не врахування висновку експерта від 17.10.2023 (№1-17/10), який підтверджує технічну можливість виділу приміщення НОМЕР_1 з окремим входом та самостійною експлуатацією, включаючи комунікації, колегія суддів відхиляє, оскільки він не містить конкретних даних про наявність та стан систем водопостачання, водовідведення та опалення, що є обов'язковими для визнання приміщення самостійним об'єктом нерухомості відповідно до ст. 181 ЦК України та будівельних норм. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, позивач не довів усі необхідні обставини, а суд не зобов'язаний самостійно збирати докази за стороною. Таким чином, висновок суду про недостатність доказів є обґрунтованим.
Також відхиляються і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково визнав неможливість виділу через відсутність доказів щодо комунікацій, адже співвласники фактично незалежні один від одного. Колегія суддів відхиляє цей довід, оскільки факт "фактичної незалежності" не замінює необхідності надання об'єктивних доказів відповідності приміщення вимогам самостійного об'єкта нерухомості. Висновок експерта про "самостійну експлуатацію" є загальним і не деталізує технічні характеристики, необхідні для виділу, що підтверджує правильність висновків суду першої інстанції.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково застосував поняття "поділ" замість "виділ", ігноруючи ст. 364 ЦК України, яка дозволяє виділ частки одному співвласнику, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно вказав на неможливість виділу лише для позивача за наявності кількох співвласників без урахування їх прав на залишене майно. Хоча ст. 364 ЦК України допускає виділ частки, однак, це можливо лише за умови, що виділений об'єкт відповідає вимогам самостійності, а решта майна залишається придатною для використання іншими співвласниками. Позивач не довів, що після виділу приміщення НОМЕР_1 права інших співвласників не будуть порушені, тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав виділ неможливим без повного поділу майна.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення процесуального права, - ігнорування судом першої інстанції визнання позову відповідачем, апеляційним судом також відхиляються оскільки визнання позову не є безумовною підставою для його задоволення. Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК, суд має право відхилити визнання позову, якщо воно суперечить закону або порушує права інших осіб. Оскільки позивач не довів технічну можливість виділу, визнання позову відповідачем не могло бути прийнято, адже це суперечило б вимогам ст. 364 ЦК та правам інших співвласників.
Отже, доводи апеляційної скарги не впливають на законність рішення суду першої інстанції, оскільки позивач не надав переконливих доказів технічної можливості виділу приміщення НОМЕР_1 як самостійного об'єкта нерухомості, зокрема щодо наявності систем водопостачання, водовідведення та опалення, а також не довів, що виділ не порушить права інших співвласників.
Суд першої інстанції повно дослідив обставини справи, обґрунтовано застосував норми ст. 364 ЦК України та ст. 81 ЦПК України, а відмова у прийнятті визнання позову відповідачем відповідає вимогам ч. 4 ст. 206 ЦПК України, що виключає підстави для скасування рішення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: