9 квітня 2025 року місто Київ
справа № 367/2588/16-ц
провадження №22-ц/824/976/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.,
сторони :
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2
на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 серпня 2023 року,ухвалене у складі судді Кравчук Ю.В.,
У березні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідача 55000 грн. боргу.
У жовтні 2017 року позивач подав до суду уточнену позовну заяву, в який просив стягнути з відповідача 335051,73 грн. боргу.
Позов обґрунтовано тим, що 25 березня 2012 року ОСОБА_2 взяла у позивача у борг грошову суму у розмірі 3000 доларів США та 26000 грн. строком на 3-6 місяців, зі сплатою 2% на місяць за користування коштами, про що склала розписку.
12 червня 2015 року ОСОБА_2 повернула частину коштів у сумі 400 доларів США по розписці від 25 березня 2012 року та домовилась з позивачем, що строк повернення боргу буде продовжений на тих самих умовах, ще на один місяць до 12 липня 2015 року.
24 січня 2013 року відповідачка ОСОБА_2 знову взяла у борг у позивача грошову суму у розмірі 2500 доларів США зі сплатою 20% річних за користування коштами строком на 3 місяці.
Решта коштів ОСОБА_2 повернута не була.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив по розписці від 25 березня 2012 року стягнути з відповідачки ОСОБА_2 2600 доларів США, що еквівалентно 68952 грн, проценти за користування коштами, розмір яких визначений у договорі, в сумі 2354 доларів США і 1462,76 доларів США, що станом на 29 вересня 2017 року складає 101220, 48 грн., а також 26000 грн. боргу, проценти за користування коштами в сумі 35030,67 грн., інфляційні збитки в сумі 30261,40 грн.. Загальна сума по розписці від 25 березня 2012 року становить 261464,55 грн.
Крім того, позивач просив по розписці від 24 січня 2013 року стягнути з ОСОБА_2 66300 грн. боргу, 62985 грн. процентів за користування грошовими коштами за період з 25 січня 2013 року по 29 вересня 2017 року. Загальна сума по розписці від 24 січня 2012 року становить 129285 грн.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28 серпня 2023 року позовні вимоги задоволені.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в який просить заочне рішення скасувати у задоволенні позовних вимог відмовити. ОСОБА_2 вважає рішення незаконним і необґрунтованим, у зв'язку з тим, що судом не розглянуто, заявлені відповідачем клопотання, не вирішено інші питання, які підлягають вирішенню під час судового розгляду, що призвело до порушення вимог матеріального і процесуального права, неправильного вирішення справи.
Крім того, зазначає про те, що відповідач не була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористався.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 адвокат Аніпко С.В. просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
ОСОБА_1 проти апеляційної скарги заперечував і просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Судом установлено, що згідно з розпискою від 25 березня 2012 року ОСОБА_2 отримала 3000 доларів США та 26000 грн., строком на 3-6 місяців під сплату 2% на місяць.
Згідно з розпискою від 24 січня 2013 року ОСОБА_2 отримала в борг на 3 місяці у ОСОБА_1 2500 доларів США під сплату 20 % річних.
17 березня 2016 року ОСОБА_1 було направлено ОСОБА_2 повідомлення телеграфом, в якому зазначено: « прошу повернути кошті згідно розписок від 25.03.2012 окрім 400 доларів США, сплачених 12.06.2015 та від 24.01.2013 зі всіма нарахованими відсотками протягом двох днів з дня отримання даної вимоги, переказавши коти поштою мою адресу моє ім'я в іншому випадку буде поданий позов суду з покладенням на вас витрат послуги адвоката».
Укладені між сторонами договори позики не є безоплатними, оскільки в них зазначено, що позика є відсоткова в розмірі 2% щомісячно та 20% річних.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли правовідносини на підставі договорів позики від 25 березня 2012 року та 24 січня 2013 року. Відповідачка ОСОБА_2 свої зобов'язання по поверненню коштів не виконала, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися з позовом до суду. Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем по розписці від 25 березня 2012 року становить 261464,5 грн., по розписці від 24 січня 2013 року 129285 грн.
Проте з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 211 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні, про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Порядок повідомлення учасників справи про розгляд справи встановлений ст.ст. 128 - 130 ЦПК України, про належне повідомлення особи про вчинення відповідної процесуальної дії може свідчити розписка. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
За правилом ч.ч. 5, 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Разом з тим, доказів отримання відповідачкою ОСОБА_2 судової повістки про те, що розгляд справи в судовому засіданні відбудеться 28 серпня 2023 року матеріали справи не містять і, відповідно, сторона відповідача не мала можливості бути присутньою під час розгляду справи та надати свої заперечення проти такої заяви.
Направлена судом на адресу ОСОБА_2 судова повістка про виклик в судове засідання, призначене на 28 серпня 2023 року, повернулася до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Але повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи ( позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12 січня 2023 року у справі № 591/3717/21).
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України).
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також порушенням вимог ст.ст. 128, 130, 223 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Неповідомлення судом учасника справи про розгляд справи є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, частиною першою якої передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Крім того, у п. 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року в справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно до ч.2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 3 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.
З огляду на наведене, та зважаючи на те, що судом першої інстанції розглянуто справу без участі відповідача, яка не була належним чином повідомлена про розгляд справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення.
Щодо вирішення справи по суді спору колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За змістом частин першої, другої статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Таким чином, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника (разом або кожній окремо) є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов'язаних із наданням та отриманням у борг коштів.
Установлено, що між сторонами були укладені два договори позики 25 березня 2012 року та 24 січня 2013 року шляхом складання ОСОБА_2 розписки, оригінали яких наявні в матеріалах справи.
Доказів на спростування складання таких розписок ОСОБА_2 ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надала. Клопотання про призначення почеркознавчої експертизи в апеляційному суді ні ОСОБА_2 , подаючи апеляційну скаргу, ні її представник адвокат Аніпко С.В., який представляв інтереси відповідача в судовому засіданні, не заявляли.
Наявність у позикодавця ОСОБА_1 оригіналів розписки свідчить про невиконання позичальником її обов'язку по поверненню коштів.
За таких обставин вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості по отриманим в борг коштам в сумі 26000 грн., 68952 грн. по розписці 25 березня 2012 року, а також 66300 грн. по розписці від 24 січня 2013 року є обґрунтованими.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, оскільки ОСОБА_2 прострочила виконання грошового зобов'язання з повернення суми в розмірі 26000 грн., вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 30261,40 грн. підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги про стягнення процентів за користування грошовими коштами, то в цій частині колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Проценти за користування кредитом - проценти нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Згідно пункту 20 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року по справі №5017/1987/2012 зазначено, що така правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК.
Разом з тим, за умовами укладеного між сторонами договору, ОСОБА_1 відповідно до ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто по розписці від 25 березня 2012 року до 25 вересня 2012 року; по розписці від 24 січня 2013 року до 24 квітня 2013 року, а після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості за відсотками поза межами строку договору позики є помилковим.
Визначаючи розмір заборгованості за відсотками, колегія суддів враховує розмір відсотків, який погодили сторони в договорах позики, а також строк, на який були надані грошові кошти, а саме по розписці від 25 березня 2012 року заборгованості за відсотками в розмірі 24% річних за період з 25 березня 2012 року по 25 вересня 2012 року; по розписці від 24 січня 2013 року заборгованість за відсотками в розмірі 20% річних за період з 24 січня 2013 року по 24 квітня 2013 року.
Отже, по розписці від 25 березня 2012 року заборгованість за процентами, розрахованими за період з 25 березня 2012 року по 25 вересня 2012 року ( 154 днів), становить 8034,23 грн. ( 3000 доларів х 24% :100% : 366 х 154 дні = 302,95 доларів США х 26,52 грн.). Заборгованість за відсотками за користування грошовими коштами в сумі 26000 грн. за цей же період становить 2625,57 грн.
По розписці від 24 січня 2013 року заборгованість за процентами, розрахованими за 90 днів (3 місяці, строк користування грошовими коштами), становить 3269,39 грн. ( 2500 доларів США х 20% : 100% : 366 х 90 днів = 123,28 доларів США х 26,52 грн.).
Загальна сума заборгованості за двома розписками, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 складає: 205415,59 грн. ( 68925 грн. + 8034,23 грн. + 26000 грн.+ 2625,57 грн. + 30261,40 грн. (інфляційні втрати) + 66300 грн. + 3269,39 грн. ).
Відповідно до ст.141 ч.2 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить 61,31%, відповідно в розмірі 2067,59 грн., а з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягнення сума судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1957,15 грн.
З урахуванням наведеного, керуючись ст. ст. 259, 267, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 25 березня 2012 року та від 24 січня 2013 року в сумі 205415,59 грн.
Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2067,59 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги 1957,15 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 22 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус