21 квітня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/1955/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 18.02.2025 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУПФУ в Дніпропетровській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУПФУ в Чернігівській області, відповідач 2) у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відділу перерахунку пенсій №2 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУПФУ в Дніпропетровській області від 27.11.2024 №254150029375 про відмову їй в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України ''Про державну службу'';
- зобов'язати ГУПФУ в Чернігівській області перевести її з 19.08.2024 з пенсії за віком відповідно до Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'' на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 19.12.1993 №3723-ХІІ ''Про державну службу'' та п.п. 10, 12 ''Прикінцевих та перехідних положень'' Закону України від 10.12.2015 №889-VIIІ ''Про державну службу''.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в неї достатньо стажу роботи на державній службі, страхового стажу та віку для призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу від 16.12.1993 №3723-ХІІ.
Враховуючи наведене, відповідачем протиправно відмовлено їй у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Ухвалою судді від 20.02.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, установлено відповідачам 15-денний строк для подання відзиву на позов.
Відповідач 1 надав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні та зазначив, що оскільки стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, станом на 01.05.2016 становить менше 20 років - підстави для переведення позивача на пенсію за віком відповідно до Закону №889 відсутні, про що прийнято рішення про відмову в переведенні на спірну пенсію (а.с.16-17).
Відповідач 2 відзив на позовну заяву суду не надав.
Розглянувши подані документи і матеріали, судом встановлено такі обставини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
19.11.2024 позивач звернулась із заявою про переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Вказану заяву розглянуто за екстериторіальним принципом та рішенням ГУПФУ в Дніпропетровській області від 27.11.2024 №254150029375 позивачу відмовлено в перерахунку спірної пенсії, оскільки відсутній стаж на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Разом з тим, зазначено, що відповідно до даних трудової книжки в період з 05.07.1993 по 30.08.2024 позивач працювала у Державній митній службі України. До стажу державної служби позивачу можливо зарахувати період роботи з 05.07.1993 по 07.11.1995, що становить 2 роки 4 місяці 3 дні. З 08.11.1995 позивачу присвоєно персональне звання інспектора митної служби, а тому період з 08.11.1995 по 30.08.2024 не можливо зарахувати до стажу державної служби, оскільки періоди роботи посадових осіб в органах державної митної служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ (а.с. 16-17).
Вважаючи вказану відмову протиправною, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує такі норми права.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон №3723-ХІІ), передбачені розділом ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ «Про державну службу» (далі - Закон №889-VІІІ).
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Згідно із пунктами 10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Отже Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01 травня 2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Після 1 травня 2016 року (дати набрання чинності Законом №889-VІІІ) право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ зберігають лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ та мають передбачені частиною 9 статті 37 Закону №3723-ХІІ страховий стаж і стаж державної служби.
Частиною 18 статті 37 Закону №3723-XII визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Згідно із пунктом 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283) (в редакції, чинній на час роботи позивача, чинного до 01.05.2016) до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи (пункт 4 Порядку №283).
Відповідно до статті 407 Митного кодексу України посадовими особами митної служби України є працівники митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, на яких цим Кодексом та іншими законами України покладено здійснення митної справи, організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і яким присвоєно спеціальні звання.
Правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом, а в частині, що не регулюється ним, -Законом України «Про державну службу» (стаття 408 Митного кодексу України).
Згідно зі статтею 569 Митного кодексу України працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Особи, вперше прийняті на службу до митних органів на посади, які передбачають виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, приймають Присягу державних службовців, якщо раніше вони не приймали такої Присяги. Правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
Відповідно до статті 588 Митного кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб митних органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в митних органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб (далі - Порядок №622).
Пунктом 2 Порядку №622 визначено, що згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», зокрема, мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
Право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 цього Порядку, якщо до набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» не призначалася пенсія відповідно до Закону, мають, зокрема, чоловіки, які досягли віку 62 роки (пункт 3 Порядку №622).
Відповідно до норм статті 90 Закону №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивач з 05.07.1993 по 30.08.2024 працювала на різних посадах у Державній митній службі України (а.с.18-23), а отже законодавством, яке діяло в період роботи (служби) позивача, та яке діє на теперішній час, визначено, що посадові особи митних органів є державними службовцями, а тому періоди роботи (служби) в митних органах зараховуються до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Враховуючи наведене, оскаржуване рішення ГУПФУ у Дніпропетровській області про відмову в перерахунку спірної пенсії суперечить положенням чинного законодавства.
Щодо дати, з якої відповідач повинен провести перерахунок пенсії, суд враховує таке.
Відповідно до статті 45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 звернулась із заявою про призначення пенсії державного службовця 19.11.2024, що підтверджується спірним рішенням (а.с.16-17). Враховуючи вищевикладені положення статті 45 Закону №1058-IV, суд вважає, що позивачу має бути призначена пенсія за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» з 19.11.2024, а не з 19.08.2024, як просить позивач.
При цьому, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Завдання судочинства досягаються шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Одночасно, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна правова позиція у спорі, що розглядається, викладена в постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 та від 20.02.2016 у справі № 804/14800/14.
Пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, керуючись статтями 6, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом: визнання протиправним та скасування рішення ГУПФУ в Дніпропетровській області від 27.11.2024 №254150029375 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язання ГУПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період її роботи у Державній митній службі України з 05.07.1993 по 30.08.2024; зобов'язання ГУПФУ в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 19.11.2024 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу».
Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява №28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), підпункуту 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції.
Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, пункт 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002-II).
Визначаючись щодо органу, який має приймати рішення про призначення пенсії, суд зазначає, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16.12.2020 №25-1), передбачає можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.
Так, згідно із пунктом 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії..
Відповідно до матеріалів справи заява позивача про призначення пенсії від 19.11.2024 була розглянута за екстериторіальним принципом ГУПФУ в Дніпропетровській області і спірне рішення про відмову в перерахунку пенсії прийнято саме вказаним територіальним органом Пенсійного фонду України.
З огляду на зазначене та положення Порядку №22-1, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання саме ГУПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до стажу державної служби період роботи позивача у Державній митній службі України та призначити позивачу пенсію державного службовця.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що позовні вимоги мають бути задоволені частково.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 27.11.2024 №254150029375 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку та переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період її роботи у Державній митній службі України з 05.07.1993 по 30.08.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 19.11.2024 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 21 квітня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49094).
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005).
Суддя С.В. Бородавкіна