Справа № 420/38461/24
22 квітня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Каравана Р.В., розглянув в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 12.12.2024 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:
визнати протиправними дії відповідача військової частини НОМЕР_1 щодо не включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та індексації грошового забезпечення, до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого мені нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік, передбачена пунктом 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ;
зобов'язати відповідача військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та індексації грошового забезпечення, з врахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення з період з 10.03.2022 року по 12.11.2024 року включно із врахуванням щомісячної індексації-різниці у відповідному розмірі;
зобов'язати відповідача військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення щомісячно у сум 4463,15 гривень за період з 10.03.2022 року по 12.11.2024 року;
визнати протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 10.03.2022 по 12.11.2024 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
зобов'язати відповідача військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 10.03.2022 по 12.11.2024 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Позивач вказує, що у період проходження ним служби у вказаній військовій частині, відповідачем нараховувалось та виплачувалось додаткова грошова винагорода, однак не у повному розмірі. На момент звільнення позивачу не було виплачено ряд належних виплат. На заяву Позивача від Військової частини НОМЕР_1 відповідь не поступила та відповідні відповіді проведені не були. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідач з поданим позовом не погодився. Додаткова грошова винагорода, передбачена постановою КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» має тимчасовий характер на період військового стану та не входить до складу грошового забезпечення. Тим самим у військової частини були відсутні правові підстави враховувати додаткову винагороду при нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік. Таким чином, враховуючи те, що підвищення посадового окладу Позивача з березня 2018 року відбулося у зв'язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року постанови № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців саме березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 є місяцем підвищення доходів Позивача (базовим місяцем), а тому значення індексу споживчих цін у цьому місяці приймається за 1 або 100 відсотків. Згідно із абзацом другим пункту п'ятого Порядку № 1078, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року по листопад 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%. Таким чином, були відсутні правові підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 01 грудня 2018 року, оскільки поріг індексації не перевищував 103 %, та індексація грошового забезпечення після підвищення доходу належить нарахуванню та виплаті тільки з грудня 2018 року. Також, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11 лютого 2021 року по справі № 200/3774/20-а, зазначено, що оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, відсутні правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою суду від 16.12.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії залишено без руху та надано позивачу термін для усунення недоліків - 5 днів з дня отримання копії ухвали.
В ухвалі від 16.12.2024 судом визначено спосіб усунення виявлених недоліків, а саме шляхом подання до суду уточненої позовної заяви з зазначенням відомостей про поштовий індекс місця проживання (перебування) позивача, а також наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, що додаються до заяви разом з її копіями для інших учасників справи, або докази надсилання її копії іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 КАС України.
18.12.2024 позивачем, з метою усунення вказаних в ухвалі від 16.12.2024 недоліків позовної заяви, до Одеського окружного адміністративного суду було подано заяву про усунення недоліків із зазначенням відомостей про поштовий індекс місця проживання (перебування) позивача, а також наявності у позивача оригіналів письмових доказів, що додаються до заяви разом з її копіями для інших учасників справи.
Ухвалою суду від 20.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії. Визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 судом витребувано від Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчену копію наказу щодо зарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до списків особового складу та всіх видів забезпечення, а також довідки щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в період з 10.03.2022 року по 12.11.2024 року грошового забезпечення з урахуванням всіх його складових, а також довідку щодо суми нарахованої та виплаченої грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік. Зупинено провадження по справі №420/28360/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії до надходження до суду вищевказаних доказів.
09.04.2025 через систему «Електронний суд» до Одеського окружного адміністративного суду надійшло клопотання про долучення доказів(зареєстроване канцелярією суду 10.04.2025), з належним чином засвідчені копії документів, що стосуються предмета спору, а саме копію наказу щодо зарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до списків особового складу та всіх видів забезпечення, а також довідки щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в період з 10.03.2022 року по 12.11.2024 року грошового забезпечення з урахуванням всіх його складових, а також довідку щодо суми нарахованої та виплаченої грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 відновлено провадження у справі № 420/38461/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Суд, дослідивши матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.03.2022 № 58 солдата ОСОБА_1 з 10 березня 2022 року зараховано на всі види забезпечення, а на харчування за каталогом продуктів з 11 березня 2022 року, та призначено на посаду гранатометника відділення охорони НОМЕР_3 взводу охорони 2 дивізіону військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.11.2024 № 326 солдата ОСОБА_1 гранатометника відділення охорони НОМЕР_3 взводу охорони 2 дивізіону військової частини НОМЕР_1 , згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 09 листопада 2024 року №62-РС, відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнити з військової служби у відставку за підпунктом "б" (за станом здоров'я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) з 12 листопада 2024 року виключиено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, а з харчування за Каталогом продуктів харчування за призначенням з 13 листопада 2024 року.
Як свідчить наявна в матеріалах справи довідка про нараховане ОСОБА_1 грошове забезпечення останньому в вересні 2022 року грошова допомога на оздоровлення в сумі 13 268,70 грн. при цьому, грошове забезпечення було нараховано з наступних складових: посадовий оклад 2 730,00 грн., оклад за військове звання 530,00 грн., надбавка за особливості проходження служби 2119,00 грн., премія 7 889, 70 грн., індексація 1281,80 грн., додаткова винагорода 30000 грн.
Індексація грошового забезпечення нараховувалась та виплачувалась в період березень-грудень 2022 року та в серпні-листопаді 2024 року.
12.11.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою з проханням перерахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 10.03.2022 року по 12.11.2024 року (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 1 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704 та здійснити перерахунок та виплату йому розміру грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011 -ХІІ з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" та індексації грошового забезпечення, з врахуванням раніше виплачених сум.
Однак відповіді на вказану заяву позивач не отримав.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає та враховує наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII (далі Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Виходячи зі змісту частин третьої та четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
На виконання положень частини першої статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
За визначенням, наведеним в пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі за текстом - Порядок).
Відповідно до п. 1 розділу XXII Порядку військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п. 6 розділу XXII Порядку розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2024 року в справі №240/32125/23 констатував, що делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що враховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку № 260 унормували приписи Закону № 2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір допомоги на оздоровлення.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 08 серпня 2024 року у справі №240/26703/23. Такі висновки в подальшому послідовно підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 вересня 2024 року у справі № 240/33138/23, від 28 жовтня 2024 року у справі № 240/23483/23, від 07 листопада 2024 року у справах № 240/1597/24 та № 240/28177/23, від 20 грудня 2024 року у справі № 240/21650/23 та від 16 січня 2025 року у справі № 240/31239/23.
За такого правового регулювання суд дійшов висновку, що обчислюючи розмір грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, без щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, відповідач діяв правомірно.
Щодо необхідності включення під час обчислення розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік суми індексації суд зазначає наступне.
Положення Порядку № 260 та приписи Закону № 2011-ХІІ не включають до складу грошового забезпечення таку складову як індексація грошового забезпечення, а тому відповідачем правомірно у повній відповідності до положень вказаних нормативно-правових актів під час обчислення розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік не було включено індексацію грошового забезпечення.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача військової частини НОМЕР_1 щодо не включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та індексації грошового забезпечення, до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого мені нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік, передбачена пунктом 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги про нарахування та виплати індексації-різниці грошового забезпечення щомісячно у сум 4463,15 гривень за період з 10.03.2022 року по 12.11.2024 року суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до статті 19 цього ж Закону № 2017-III державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282-XII (у редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015, що діє з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частина четверта статті 4 Закону № 1282-XII).
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частини друга статті 5 Закону № 1282-XII).
Законом України №76-VIII від 28.12.2014 року статтю 5 доповнено частиною шостою, якою визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
За змістом частини першої статті 9 Закону № 1282-XII індексація доходів громадян повинна проводитися за місцем їх одержання. Так як виплату заробітної плати (грошового забезпечення) здійснюють роботодавці, то і нараховувати індексацію за цим видом доходу також повинні усі без виключення роботодавці.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.
З 01 грудня 2015 року положення Порядку № 1078 діють зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 в редакції, що діяла до 01.12.2015, визначено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Отже з аналізу вказаної норми вбачається, що базовим місяцем для нарахування індексації вважався місяць, в якому відбулася одна із подій:
(1) підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, або
(2) зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів. При цьому місяць, у якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
При цьому, лише Порядок №1078 в редакції, що діяла до 01.12.2015 містить таке визначення, як «базовий місяць», в редакції після 01.12.2015 вказаний термін не застосовується.
Суд зауважує, що пункт 5 Порядку №1078 в редакції, після 01.12.2015 викладено у наступній редакції «У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.»
Таким чином, починаючи з 01.12.2015 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, в тому числі військовослужбовець.
Водночас, слід зазначити, що відповідні зміни до Порядку № 1078 були внесені Постановою № 1013. Пунктом 1 Постанови № 1013 передбачено підвищення з 01.12.2015 посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників. При цьому підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців.
Тобто, Постановою № 1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери (за винятком працівників 1-3-го тарифних розрядів за ЄТС), окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 3 Постанови № 1013 визначено, міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
Для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 р. відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 (Офіційний вісник України, 2003 р., № 29, ст. 1471).
Як вже було зазначено вище, індексація відноситься до однієї з соціальних гарантій громадян.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначив, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який розробляє проект закону про Державний бюджет України на наступний рік і подає його до Верховної Ради України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, звітує перед Верховною Радою України про його виконання (частина друга статті 96, частина перша статті 97, частина перша статті 113, пункт 6 статті 116 Основного Закону України). Ефективне здійснення Кабінетом Міністрів України цих повноважень є основою для вжиття ним заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, проведення політики у сфері соціального захисту, фінансової та податкової політики (пункти 2, 3 статті 116 Конституції України).
Така політика базується на передбачених у законодавстві державних соціальних стандартах та державних соціальних гарантіях. Згідно з Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії“ державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами (абзаци другий, третій статті 1).
Таким чином, державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії можуть бути визначені як законами України, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема актами Кабінету Міністрів України.
При цьому, суд зауважує, що відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 1282-XII порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже саме Кабінет Міністрів України є уповноваженим органом, який визначає порядок проведення індексації грошових доходів.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1013 чітко визначено, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 р. відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
При цьому, на переконання суду, прийняття Кабінету Міністрів України постанови № 1013, якою було істотно змінені порядок та умови проведення індексації були викликані об'єктивними обставинами.
Так, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими.
При цьому, в наслідок збройної агресії російської федерації проти України в економіці держави з об'єктивних причин виникли значні негативні процеси, що викликали значний ріст інфляції.
Так у 2014 році інфляція складала у січні - 100,2; лютому - 100,6; березні - 102,2; квітні - 103,3; травні - 103,8; червні - 101,0; липні - 100,4; серпні - 100,8; вересні - 102,9; жовтні - 102,4; листопаді -101,9; грудні - 103,0. Інфляція за 2015 рік складала у січні - 103,1; лютому - 105,3; березні - 110,8; квітні - 114,0; травні - 102,2; червні - 100,4; липні - 99,0; серпні - 99,2; вересні - 102,3; жовтні - 98,7; листопаді - 102,0; грудні - 100,7.
При цьому, необхідно врахувати, що відповідні індекси інфляції враховувались під час нарахування та виплати індексації діючим державним службовцям та військовослужбовцям за правилами, які були чинними до прийняття Постанови № 1013.
Отже, такий значний ріст інфляції викликав необхідність у внесенні змін у порядок та умови проведення індексації, а саме шляхом збільшення порогу індексації з 101 до 103 відсотків та чіткої прив'язки визначення початку здійснення індексації до підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
На переконання суду, оскільки під час прийняття Постанови №1013 не було збільшено посадові оклади військовослужбовців, виникли передумови для формування відповідної категорії спорів та відповідної практики Верховного Суду, який в постанові від 19.05.2022 року по справі №400/103/21 зазначив, що він погоджується з висновку суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що з урахуванням п.5 Порядку №1078 індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року підлягає обчисленню з урахуванням базового місяця, що відповідає місяцю зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців, тобто, січня 2008 року.
Вказаний правовий висновок було здійснено Верховний Судом виходячи з того, що постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до пункту 13 указаної Постанови вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.
З січня 2008 року по лютий 2018 року посадовий оклад позивача не змінювався.
Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01 березня 2018 року.
Отже, відповідно до приписів Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року.
На переконання суду, вказана правова позиція не може бути застосована до спірних правовідносин виходячи з наступного.
Так, за загальним підходом, який Велика Палата Верховного Суду послідовно застосовує, вона може відступати від попередніх висновків задля гарантування юридичної визначеності. Вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 05.12.2018 у справі № 757/1660/17-ц, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 21.08.2019 у справі № 2-836/11, від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16, від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 26.10.2022 у справі № 210/2257/19).
Отже причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
Згідно п. 5 Порядку №1078 в редакції, до 01.12.2015 базовим місяцем для нарахування індексації вважався місяць, в якому відбулася одна із подій:
(1) підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, або
(2) зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.
Отже, до 01.12.2015 базові місяці могли переглядатись не залежно від підвищення виключно посадових окладів, а й внаслідок звичайного зростання грошових доходів населення, в тому числі військовослужбовців, які могли відбуватись за рахунок збільшення інших постійних складових грошового забезпечення, а не виключно посадових окладів.
При цьому, під час перегляду відповідного базового місяця розрахунок індексу споживчих цін здійснювався наростаючим підсумком з наступного за базовим місяця до перевищення встановленого пунктом 11 цього Порядку порогу індексації (101 відсоток).
Отже, кожне нове визначення базового місяця припиняло правовідносини щодо визначення моменту початку розрахунку індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів.
На переконання суду, повний перегляд процедури та порядку індексації грошових доходів населення з прив'язкою виключно до факту підвищення посадового окладу, яке відбулось з прийняттям Постанови № 1013 та застосування її положень до правовідносин з 01.01.2008 не відповідає принципу правової визначеності та суперечить положенням частини 1 статті 58 Конституції України, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
У Рішенні від 12 липня 2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Єдиний виняток з цього правила, що закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп).
Суд вважає, що застосування індексів інфляції за період з 2008 року, які застосовувались під час нарахування та виплати інфляції діючим державним службовцям та військовослужбовцям до грудня 2015 року за правилами, які були чинними до прийняття Постанови № 1013 не буде відповідати положенням статті 58 Конституції України та принципу правової визначеності.
Судом також враховано, що з метою підвищення грошового забезпечення військовослужбовців Міністерством оборони України було прийнято наказ від 27.01.2016 № 44 «Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році», яким з 01.01.2016 значно підвищився розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 2 наказу від 27.01.2016 № 44 щомісячне грошове забезпечення військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) виплачувати з розрахунку:
основні види грошового забезпечення (оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років);
надбавка за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби (у відсотках посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років) всім військовослужбовцям - 50 відсотків;
премія:
військовослужбовцям на посадах рядового, сержантського та старшинського складу, яким встановлено посадовий оклад за:
I тарифним розрядом- 680 відсотків посадового окладу,
II тарифним розрядом- 680 відсотків посадового окладу,
III тарифним розрядом- 630 відсотків посадового окладу,
IV тарифним розрядом- 575 відсотків посадового окладу,
V тарифним розрядом- 540 відсотків посадового окладу,
VI тарифним розрядом- 515 відсотків посадового окладу,
VII тарифним розрядом- 485 відсотків посадового окладу,
VIII тарифним розрядом- 470 відсотків посадового окладу,
IX тарифним розрядом- 455 відсотків посадового окладу,
X тарифним розрядом- 425 відсотків посадового окладу.
Військовослужбовцям на посадах офіцерського складу (крім військовослужбовців апарату Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України (в тому числі структурних підрозділів, що утримуються за примітками до штату Генерального штабу), інших органів військового управління та військових частин, установ, організацій, зазначених у додатку до наказу), - 450 відсотків посадового окладу.
З прийняттям постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 вказані протиріччя щодо застосування п. 5 Постанови №1078 в редакції, після 01.12.2015 були зняті, оскільки було збільшено розмір посадового окладу військовослужбовців з одночасним зменшенням розміру їх премій, які виплачувались згідно наказу від 27.01.2016 № 44.
Вказані висновки суду підтверджуються положеннями Законів України «Про державний бюджет» на 2015 та 2016 роки. Так згідно бюджету на 2015 рік на оплату праці в Міністерстві оборони України було закладено 17 664 753,5 тис. грн., а на 2016 рік було закладено 28 289 151,8 тис. грн., тобто збільшення видатків на оплату праці військовослужбовців склало більше ніж на 10 млрд. грн.
При цьому, згідно Закону України «Про державний бюджет на 2017 рік» на оплату праці в Міністерстві оборони України було закладено 29 653 312,9 тис. грн., а згідно Закону України «Про державний бюджет на 2018 рік» на оплату праці в Міністерстві оборони України було закладено 34 427 875,7 тис. грн.
Отже, основне збільшення заробітної плати військовослужбовців відбулось саме в 2016 році, тобто після прийняття істотних змін в Порядок №1078.
Суд не може ігнорувати вказану обставини, оскільки за приписами статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг, тобто за загальним принципом індексації необхідно враховувати повну суму доходів особи.
Про необхідність врахування загального збільшення грошового забезпечення з урахуванням всіх складових заробітної плати (грошового забезпечення), а не лише посадового окладу свідчать також положення Прикладу 2 Додаток 4 до Порядку №1078 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 р. № 1013), де прямо зазначено, що у зв'язку з підвищенням посадового окладу під час порівняння суми підвищення заробітної плати та суми індексації повинні враховуватися всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру виплати.
Отже, з урахування положень статті 58 Конституції України та встановлених вище обставин, суд вважає, що правила нарахування індексації за Постановою № 1013 повинні застосовуватись виключно з 01.01.2016 року.
У той же час, з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації - різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4, 5 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4);
у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац 5).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації - різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 військовослужбовець має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 20.04.2023 у справі №320/8554/21, з урахуванням того факту, що 01 березня 2018 року набрала чинності Постанова №704, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078 березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 військовослужбовець має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
У цих справах Верховний Суд внаслідок системного і цільового способу тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 дійшов висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу військовослужбовця відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації - різниці, а якщо так, то у якій сумі.
Щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, Верховний Суд зазначив, що для їхнього застосування суд повинен встановити:
розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А);
суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації - різниці до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) або до дати звільнення зі служби.
У такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації - різниці у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
У даному разі позивачем заявлена вимога щодо необхідності виплати індексації у розмірі 4463,15 грн., яка розрахована з використанням величину приросту споживчих цін у 253,30%, тобто з березня 2008 року по березень 2018 року.
З урахуванням висновків суду величина приросту споживчих цін складає 28,2%, тобто з січня 2016 року по березень 2018 року.
Отже можлива сума індексації станом на березень 2018 року складала 496,88 грн. (прожитковий мінімум для працездатних осіб 1762,00 грн. х величину приросту споживчих цін 28,2%).
Як свідчать положення додатку № 6 до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 посадові оклади осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом складали від 450 до 800 грн.
Як свідчать матеріали справи, позивачу виплачувався посадовий оклад у розмірі 2730,00 грн., тобто розмір підвищення доходу військовослужбовців після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 є більшим за можливу індексацію в березні 2018 року в розмірі 496,88 грн.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення з період з 10.03.2022 року по 12.11.2024 року включно із врахуванням щомісячної індексації-різниці у відповідному розмірі задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 10.03.2022 по 12.11.2024 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року суд зазначає наступне.
Згідно із пунктом 1 статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 (далі по тексту - постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12,13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
На момент набрання чинності Постанови № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 даного нормативно-правового акту було викладено в редакції підпункту 1 пункту 3 Змін передбачених пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року № 103 (надалі - Постанова № 103), а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено.
Визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року залишено без змін.
Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 було визначено: «Внести зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються.»
У той же час, підпункт 1 пункту 3 вказаних Змін у постанові Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (Офіційний вісник України, 2017 р., N 77, ст. 2374; 2018 р., № 4, ст. 165) пункт 4 викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14."
В мотивувальній частині постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 вказано, що позивач оскаржує пункт постанови Кабінету Міністрів України, яким не окремо врегульовано питання щодо прав певної категорії осіб та відносин щодо їх соціального забезпечення (як зазвичай), а ним передбачено внесення змін до інших постанов Кабінету Міністрів України, що додаються, та які стосуються різного кола як технічних (процедурних) так і соціальних питань - питань пенсійного забезпечення пенсіонерів різних силових структур. Отже, позивач, як військовий пенсіонер, у позовній заяві ставив питання невідповідності оскаржуваного пункту постанови, актам вищої юридичної сили, що вказує на те, що неможливо оскаржити пункт постанови, яким вносяться зміни до інших тільки в частині, що стосуються певної категорії - саме позивача, адже це в такому способі захисту не призведе до реального відновлення прав всіх пенсіонерів силових структур та породжуватиме, у подальшому, незбалансований (різний) підхід до пенсійного забезпечення (внесені зміни щодо однієї категорії осіб будуть скасовані, а щодо іншої - залишатимуться чинними).
Отже предметом спору у вказаній справі були питання пенсійного забезпечення позивача, питання визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу судом не досліджувалось.
За наслідками прийняття вказаного рішення суду пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» був скасований, внаслідок чого виникли передумови для виникнення спірної ситуації.
На переконання суду, у даному разі виникла правова колізія, яка полягає в тому, що пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 скасований в повному обсязі за рішенням суду, в тому числі і пункт 3 Змін, яким були внесені зміни в пункт 4 та пункт 10 Постанови № 704.
У свою чергу, Кабінетом Міністрів України за наслідками скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 не було внесено зміни в пункт 4 Постанови № 704 та фактичне правозастування вказаного пункту відбувалось в редакції, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, тобто в розмірі 1762 гривні.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначив, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який розробляє проект закону про Державний бюджет України на наступний рік і подає його до Верховної Ради України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, звітує перед Верховною Радою України про його виконання (частина друга статті 96, частина перша статті 97, частина перша статті 113, пункт 6 статті 116 Основного Закону України). Ефективне здійснення Кабінетом Міністрів України цих повноважень є основою для вжиття ним заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, проведення політики у сфері соціального захисту, фінансової та податкової політики (пункти 2, 3 статті 116 Конституції України).
Конституційний Суд України виходить з того, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Конституційні принципи правової держави та верховенства права, а також визнання найвищої юридичної сили Конституції України, норми якої є нормами прямої дії (статті 1, 8 Основного Закону України), зобов'язують суди під час розгляду справ керуватися основними засадами судочинства, передбаченими частиною третьою статті 129 Конституції України, іншими засадами судочинства в судах окремих судових юрисдикцій, якщо вони визначені законом (частина четверта статті 129 Основного Закону України). Зокрема, діяльність судів адміністративної юрисдикції під час розгляду справ, що виникають із спорів про соціальний захист окремих категорій громадян, здійснюється відповідно до такої засади судочинства, як законність, за якою суд вирішує справи згідно з Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує інші нормативно-правові акти (пункти 1, 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 640/33771/20 зазначила, що згідно з пунктами 2 і 3 статті 116 Конституції України КМУ вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення, зокрема, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту.
Абзацом шостим пункту 5 частини першої статті 20 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що КМУ у сфері національної безпеки та обороноздатності забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей.
Відповідно до положень частин першої та четвертої статті 9 Закону № 2011-XII центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Отже, питання грошового забезпечення військовослужбовців та осіб, які прирівнюються до них, належить до повноважень саме КМУ.
У Рішенні від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету Конституційний Суд України зазначив, що положення частини третьої статті 95 Конституції України стосовно прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв'язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов'язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав i свобод людини та гідних умов її життя.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (справа «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (справа «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11, рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують норми права, оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації цих норм до обставин, які змінюються (справа «Веренцов проти України», заява № 20372/11, рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року; справа «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09, рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року).
У справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, рішення від 18 січня 2001 року, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
В інших справах ЄСПЛ також неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та обставин істотного і непереборного характеру (справа «Проценко проти Росії», заява № 13151/04, рішення ЄСПЛ від 31 липня 2008 року); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (справа «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02, рішення ЄСПЛ від 23 липня 2009 року).
У справі «Сєрков проти України», заява № 39766/05, рішення від 07 липня 2011 року ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції; завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (справа «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98, рішення ЄСПЛ від 17 лютого 2004 року); у цьому зв'язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (справа «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, рішення ЄСПЛ від 24 березня 2009 року та справа «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2010 року); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00, рішення ЄСПЛ від 01 грудня 2005 року); Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності, може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (справа «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, рішення ЄСПЛ від 19 квітня 2007 року та справа «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, рішення ЄСПЛ від 22 травня 2012 року).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам'ятати також і про обов'язок суду сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47 Висновку).
Відповідно до п. 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2005 р. N 870 визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом. Дія акта Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України, чи про його скасування.
Отже, за загальним правилом, визнання таким, що втратив чинність, акта законодавства чи його скасування не поновлює дію актів, які ним скасовані або визнані такими, що втратили чинність; дія акта законодавства поновлюється шляхом прийняття аналогічного акта або нового акта, що містить спеціальну норму про відновлення дії попереднього акта та визначення спеціального порядку такого відновлення (постанови Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 807/1332/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 820/601/17, від 19 березня 2019 року у справі № 591/2813/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 820/601/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 804/215/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № П/811/112/17 та від 25 травня 2022 року у справі № 420/2407/21.)
Як свідчать наявні у відкритому доступі редакції Постанови № 704 (від 03.11.2020, 17.07.2021, 24.07.2021, 26.02.2022), які розміщені на офіційному сайті Верховної Ради за посиланням https://zakon.rada.gov.ua пункт 4 відповідної постанови був викладений у наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Вказані обставини свідчать, що Кабінет Міністрів України не приймав жодного нормативного акту, який би відновлював дію пункту 4 Постанови № 704 в редакції від 29.12.2017, а саме установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Суд додатково наголошує, що наразі порядок вирішення вказаної правової колізії також врегульовано частиною 5 статті 61 Закону України «Про правотворчу діяльність» (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022), відповідно до якого визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність, не відновлює дію нормативно-правового акта або його окремого структурного елемента, що діяв до набрання чинності нормативно-правовим актом або окремим його структурним елементом, що визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність.
За вказаних обставин, суд відхиляє наведені у позові доводи позивача, що з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 відновило свою дію попередня редакція пункту 4 Постанови № 704.
На переконання суду, відповідна правова колізія має фундаментальне значення та була знята за наслідками прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 481 від 12.05.2023 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704", яка набрала чинності 20.05.2023, якою пункт 4 викладено у наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що в період з 29.01.2020 по даний час розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб повинні розраховуватись виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
При цьому, у разі застосування положень пункту 4 Постанови № 704 в редакції від 27.12.2017 відбувається зміна показників бюджету за 2022 та 2023 роки, що може свідчити про втручання в конституційні та дискреційні повноваження Кабінету Міністрів України, оскільки саме останній відповідно до положень ст. 96 Конституції України подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.
Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2022 року по справі № 990/46/22 зазначила, що відповідно до змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають їм можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен із яких є законним. При цьому повноваження державних органів не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб'єкта владних повноважень.
Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, згідно з положеннями Конституції України та КАС щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Суд зауважує, що відповідно до п. 3 та 4 частини 1 статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання.
Відповідно до положень статті 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету України.
Згідно статті 96 Конституції України Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.
Відповідно до п. 6 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.
Отже, за приписами діючої Конституції України питання в сфері Державного бюджету України віднесені до виключеної компетенції Верховної Ради та Кабінету Міністрів України.
Відповідно до частини 2 статті 89 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» Кабінет Міністрів України має виключне право на внесення проекту закону про Державний бюджет України.
Положеннями частини 1 статті 153 «Про Регламент Верховної Ради України» проект закону про Державний бюджет України на наступний рік розглядається з урахуванням положень Бюджетного кодексу України та цього Регламенту.
Пунктом 11 статті 23 Бюджетного кодексу України визначено, що забороняється без внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) збільшення бюджетних призначень за загальним та спеціальним фондами державного бюджету (місцевого бюджету) на:
оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків;
видатки за бюджетними програмами, пов'язаними з функціонуванням органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування), за рахунок зменшення видатків за іншими бюджетними програмами.
Як було зазначено вище, відповідно до пункту 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» саме Кабінетом Міністрів України визначається розмір грошового забезпечення військовослужбовців, а також саме вказаним органом виконавчої влади розробляється та подається проект закону про Державний бюджет України.
Суд повторно наголошує, що Конституційним Судом України було прямо визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та ефективне здійснення ним повноважень щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік та забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України є основою для вжиття ним заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, проведення політики у сфері соціального захисту, фінансової та податкової політики.
При цьому, оскільки пунктом 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» прямо надавала Кабінету Міністрів України повноваження з визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, який було встановлено Постановою № 704, відповідно у Кабінету Міністрів України під час розроблення та подання проектів законів про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки була відсутня необхідність окремо визначати в них розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення грошового окладу військовослужбовців.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України зокрема ґрунтується на таких принципах:
принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період;
принцип обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;
принцип справедливості і неупередженості - бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
Відповідно до частини 1 статті 27 Бюджетного кодексу України до законопроекту, прийняття якого призведе до зміни показників бюджету, суб'єкт права законодавчої ініціативи зобов'язаний додати фінансово-економічне обґрунтування (включаючи відповідні розрахунки). Якщо такі зміни показників бюджету передбачають зменшення надходжень бюджету та/або збільшення витрат бюджету, до законопроекту подаються пропозиції змін до законодавчих актів України щодо скорочення витрат бюджету та/або джерел додаткових надходжень бюджету для досягнення збалансованості бюджету.
Отже будь-які зміни показників бюджету, в тому числі збільшення витрат бюджету можливі виключно за умови одночасного подання пропозицій змін до законодавчих актів України щодо скорочення витрат бюджету та/або джерел додаткових надходжень бюджету для досягнення збалансованості бюджету.
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що принцип збалансованості бюджету має визначальне значення для належного функціонування всієї бюджетної системи, оскільки в іншому випадку держава може втратити можливість належного забезпечення виконання завдань і функцій, які здійснюються всіма органами державної влади, в тому числі військовими формуваннями.
Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року встановлений у розмірі 2481 гривні.
При цьому, витрати на виплату заробітної плати для потреб Міністерства оборони України в первинній редакції до початку повномасштабного вторгнення були визначені на рівні 62 798 393,5тис. грн., а в редакції станом на 31.03.2023 були визначені на рівні 450 264 796,8 грн. та вказані витрати були розраховані з розміру 1762 гривні.
При застосуванні показника 2481 грн. видатки Міністерства оборони України в частині оплати заробітної плати згідно простих математичних розрахунків (2481/1762=1,4080590238) підлягають збільшенню до 88 423 844,65 тис. грн. (різниця складає більше 25 млрд. грн.) та 633 999 410,23 грн. (різниця складає більше 183 млрд. грн.) відповідно.
Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року встановлений у розмірі 2684,00 грн.
При цьому, витрати на виплату заробітної плати для потреб Міністерства оборони України в редакції станом на 03.11.2022 були визначені на рівні 330 464 260 тис. грн. та вказані витрати були розраховані з розміру 1762 гривні.
При застосуванні показника 2684,00 грн. видатки Міністерства оборони України в частині оплати заробітної плати згідно простих математичних розрахунків (2684/1762=1,5232690125) підлягають збільшенню до 503 385 967, 00 тис. грн. (різниця складає більше 172 млрд. грн.).
За вказаних обставин, на переконання суду, застосування положень пункту 4 Постанови № 704 в редакції від 27.12.2017 не буде відповідати вимогам правової визначеності, принципам збалансованості і обґрунтованості бюджету, а також може свідчити про втручання суду в дискреційні повноваження Кабінету Міністрів України.
Судом також враховано, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції РНБО, відповідно до ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів осіб, передбачені ст. 8 Закону України від 12.05.2015 № 389 «Про правовий режим воєнного стану».
Окрім того, відповідно до частини 2 статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
У той же час, частиною 4 статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
За вказаних обставин, діючою Конституцією України в умовах воєнного стану передбачена можливість обмеження прав громадян на соціальний захист, в тому числі у разі необхідності, виплата заробітної плати може здійснюватись у розмірі нижчому від визначеного законом.
При цьому, в Указі Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 прямо зазначено, що на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 43 Конституції України.
Схожі норми містяться в ратифікованій Україною Європейській соціальній хартії, стаття 4 якої зокрема передбачає, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на справедливу винагороду Сторони зобов'язуються визнати право працівників на таку винагороду, яка забезпечує їм i їхнім сім'ям достатній життєвий рівень. Здійснення цих прав досягається шляхом вільного укладання колективних договорів, запровадження встановленого законодавством механізму визначення заробітної плати або вжиття інших заходів, що відповідають національним умовам.
Одночасно, стаття F частини V вказаного міжнародного договору визначає, що пiд час вiйни або iншого надзвичайного стану в державi, який загрожує життю нацiї, будь-яка Сторона може вжити заходiв, якi відступають від її зобов'язань за цiєю Хартiєю, виключно в тих межах, якi зумовленi гостротою становища, якщо такi заходи не суперечать її iншим зобов'язанням за мiжнародним правом.
На переконання суду вказані положення Конституції та Європейської соціальної хартії щодо можливості держави відступати від своїх зобов'язань в умовах воєнного або надзвичайного стану відповідають загальноприйнятій міжнародній практиці щодо наслідків настання обставин непереборної сили, тобто надзвичайних та невідворотних обставин, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань.
Суд зауважує, що згідно положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" витрати на Міністерство оборони України на момент його прийняття складали 133 488 435,0 тис. грн., що відповідало 8,9 % від загальної суми видатків державного бюджету, а в редакції станом на 31.03.2023 року, тобто після початку повномасштабного вторгнення видатки були збільшені до 989 532 330,2 тис. грн. та складали вже 32,58 % від загальної суми видатків державного бюджету. При цьому, різниця між сумою запланованих доходів та видатків на момент прийняття Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" складала лише 175 546 122,2 тис. грн., а в редакції станом на 31.03.2023 вона склала вже 1 483 983 194,3 тис. грн. Суд зауважує, що вказана різниця майже повністю покривалась за рахунок зовнішніх запозичень, тобто за рахунок кредитів та грантів міжнародних партнерів України.
Судом враховано, що згідно пункту 16 Меморандуму про економічну та фінансову політику від 08.12.2022, що є додатком до листа про наміри від 08.12.2022 на ім'я директора-розпорядника Міжнародного валютного фонду (міститься у відкритому доступі за посиланням https://mof.gov.ua/storage/files/Loi_PMB(1).pdf) вказано, що стосується бюджетних видатків, виклики, з якими ми стикаємося через війну, примушують нас приймати важкі політичні рішення. По-перше, необхідність концентрувати видатки на обороні та безпеці вимагає ще більших зусиль з підвищення ефективності видатків і стримування фіскальних ризиків. Водночас зростають потреби фінансування нових категорій витрат, пов'язаних з війною, у тому числі надання соціальної допомоги тимчасово переміщеним особам та ветеранам війни, а також відбудови та подолання наслідків російської агресії. З огляду на обмеження, які постають перед нами, ухвалено непросте політичне рішення - зменшити видатки на оплату праці працівників бюджетного сектору на 27 відсотків у номінальному виразі порівняно з 2022 роком як шляхом зменшення заробітної плати окремим категоріям працівників, так і через обмеження загальної чисельності працівників. Крім того, ми ввели обмеження на збільшення соціальних виплат, дозволивши лише індексацію пенсії за правилами.
Отже, з метою отримання фінансової допомоги з боку Міжнародного валютного фонду держава Україна була змушена зменшити видатки на оплату праці працівників бюджетного сектору на 27 відсотків у номінальному виразі порівняно з 2022 роком як шляхом зменшення заробітної плати окремим категоріям працівників, так і через обмеження загальної чисельності працівників.
Так само витрати на Міністерство оборони України згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на момент його прийняття складали 857 930 022,7 тис. грн., що відповідало 33,24 % від загальної суми видатків державного бюджету, а в редакції станом на 22.10.2023 року через продовження військової агресії російської федерації були збільшені до 1 443 393 917,2 тис. грн. та складали вже 42,54 % від загальної суми видатків державного бюджету. При цьому, сума запланованих доходів державного бюджету в редакції від 22.10.2023 складала 1 416 448 786 тис. грн., тобто в повній мірі навіть не покривавала видатки на Міністерство оборони України. Загалом видатки на суму 1 976 508 189,8 тис. грн., які не покривались за рахунок запланованих доходів державного бюджету, як свідчить додаток № 2 майже повністю покривались за рахунок зовнішніх запозичень, тобто за рахунок кредитів та грантів міжнародних партнерів України.
Така сама ситуація прослідковується в Законі України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" відповідно до якого витрати на Міністерство оборони України складають 1 528 988 658,0 тис. грн, що відповідає 40,92 % від загальної суми видатків державного бюджету. При цьому, сума запланованих доходів державного бюджету в повній мірі покриває видатки на Міністерство оборони України, у той час як інші видатки на суму 1 825 157 593,4 тис. грн. не покриваються за рахунок запланованих доходів державного бюджету, а покривались за рахунок зовнішніх запозичень.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" витрати на Міністерство оборони України складають 1 568 835 843,8 тис. грн, що відповідає 39,93 % від загальної суми видатків державного бюджету. При цьому, сума запланованих доходів державного бюджету в повній мірі покриває видатки на Міністерство оборони України, у той час як інші видатки на суму 1 601 920 206,8 тис. грн. не покриваються за рахунок запланованих доходів державного бюджету, а покриваються за рахунок зовнішніх запозичень.
Вказані обставини у своїй сукупності вказують на складну фінансову ситуацію в країні, а всі наявні в державі ресурси направляються в першу чергу на фінансування відбиття військової агресії російської федерації проти України.
Суд повторно наголошує, що положеннями п. 4 Постанови № 704 передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та саме з вказаного розміру були розраховані показники Закону України «Про Державний бюджет України» на 2022, 2023, 2024 та 2025 роки.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Суд зауважує, що відповідач є військовим формуванням, на яке відповідно до Конституції України покладаються обов'язки оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості.
На думку суду, відповідач, який фінансується з державного бюджету та в період з 2018 по даний час отримує фінансування для виплати грошового забезпечення військовослужбовців виходячи з розміру 1762 гривні за будь-яких умов не може нести відповідальність за правову колізію, яка стала передумовою виникнення спірних правовідносин та була належним чином вирішена лише 20.05.2023.
Як встановлено судом, позивач у спірні періоди в повному обсязі отримував грошове забезпечення за виконання своїх службових обов'язків, а спір виник виключно щодо неправомірних, на його думку дій відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення у розмірі меншому ніж той, що на його думку повинен був йому виплачений за наслідками скасування п. 6 Постанови № 103 КМУ.
Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями п. 1.9. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністра оборони України 11.06.2008 № 260 та п. 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Згідно статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
Згідно статті 51 Бюджетного кодексу Керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що військовою частиною НОМЕР_1 у повній відповідності до вимог діючого законодавства здійснювалось нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 10.03.2022 по 12.11.2024 року, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 10.03.2022 по 12.11.2024 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року задоволенню не підлягають.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на всі встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, відповідно розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) НОМЕР_4 .
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ НОМЕР_5 .
Суддя Роман КАРАВАН
.