Справа № 420/2463/25
22 квітня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ) ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ), в якому позивач просить суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з ним повного розрахунку при звільненні з військової служби; - зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.11.2018 року по 17.01.2025 року шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.
Ухвалою суду від 28.01.2025 року позов залишено без руху, надано строк на усунення недоліків позову.
На виконання ухвали суду представниця позивача подала до суду заяву про усунення недолків позову, до якої долучено позов до Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ), в якому позивач просить суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з ним повного розрахунку при звільненні з військової служби; - зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.11.2018 року по 20.01.2023 року шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.
Позивач у позові зазначив, що проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ) та виключений зі списків особового складу наказом від 26.11.2018 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 року у справі №420/18180/24 задоволений його позов та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року. Постановою апеляційного суду від 06.12.2024 року рішення змінено та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити 83327,98грн.
17.01.2025 року йому на картковий рахунок надійшли кошти у сумі 79161,58 грн на виконання рішення суду.
Позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.11.2018 року по 20.01.2023 року шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.
Ухвалою суду від 28.01.2025 року позов залишено без руху, надано строк на усунення недоліків позову.
Ухвалою суду від 11.02.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи. Витребувані докази по справі.
Відповідачем до суду поданий відзив на позов, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
На думку представника відповідача ст.117 КЗпП та Порядок №100 не розповсюджується на правовідносини військової служби, оскільки військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби. Порядок проходження військової служби урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки та відповідальність.
Також представник відповідача звертає увагу, що при звільненні з позивачем був проведений повний розрахунок з дотриманням чинного законодавства. Жодних заперечень щодо розрахунку від позивача не надходило.
17.01.2024 року відповідачем виконано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 року з урахуванням змін суду апеляційної інстанції у справі №420/18180/24 у повному обсязі та виплачено позивачу 79161,58грн.
Представник відповідача вважає, що позивач помилково посилається на норми КЗпПУ, оскільки вони не розповсюджуються на військовослужбовців.
Між тим, представник відповідача у відзиві також просив застосувати правові висновки ВПВС викладені у постанові від 30.11.2020 по справі 480/3105/19, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, i таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (постанова Верховного Суду від 26.06.2019 по справі 761/9584/15-ц).
Справа розглянута у письмовому провадженні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України, учасник бойових дій, проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ).
Наказом командувача Національної гвардії України від 09.11.2018 року №182о/с ОСОБА_1 звільнено у запас за станом здоров'я, а наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.11.2018 року №263 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з календарною вислугою років станом на 26.11.2018 року - 25років 4 міс 02 дні.
Позивач ознайомлений з грошовим забезпеченням нарахованим йому при звільненні та за твердженням відповідача не мав зауважень. Вказані обставини не заперечуються позивачем.
Більш ніж через 5 років після звільнення зі служби, а саме 11.06.2024 року позивач звертається до суду з позовом щодо неповної сплати йому індексації грошового забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі №420/18180/23, позов ОСОБА_1 задоволено та, зокрема, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2024 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.09. 2024 року змінено, викладений абзац третій резолютивної частини в наступній редакції:
«Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, у сумі 83327,98 грн»
На виконання рішення суду позивачу 17.01.2025 року на картковий рахунок зачислено 79161,58грн
Позивач стверджує, що йому повинно бути виплачено за затримку розрахунку при звільненні за період з 27.11.2018 року по 20.01.2023 року.
Дослідивши заяви по суті надані сторонами докази суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини між стонами виникли з питання нарахування та виплатити позивачу, якій був військовослужбовцем, середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку на підставі ст.117 КЗпПУ.
Згідно з ч. 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Спеціальне законодавство щодо проходження служби військовослужбовцями не регулює правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у тому числі у разі відсутності зауважень звільненого військовослужбовця щодо розрахунку з ним, у зв'язку з чим застосуванню підлягають норми КЗпПУ.
За приписами ст.116 КЗпПУ (в редакції Закону України від 02.04.2020 №2352-IX) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпПУ (в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Дійсно після набрання 19 липня 2022 року чинності Законом №2352-IX строк виплати за затримку при звільненні законодавець обмежив 6 місяцями, що зі сторони законодавця є логічно-послідовним, враховуючи сталу судову практику, що не виплата не тільки нарахованих та несплачених сум заробітку працівнику (роботодавець усвідомлює свою відповідальність), але не нарахованих і несплачених сум заробітку (тобто роботодавець вважає виконаними свої обов'язки щодо розрахунку зі звільненим працівником), не обмежується строком звернення до суду, тобто такий працівник (службовець) може звернутися до суду у будь-якій, у тому числі тривалий, час після звільнення до суду, що безпосередньо впливає на час затримки при звільненні.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу грошового забезпечення, а саме індексації як його складової за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Згідно з довідкою-розрахунком наданим відповідачем на виконання рішення суду по справі №420/18180/23 нараховано позивачу 83327,98 грн, виплачене 79161,58 грн індексації.
За правовими висновками Верховного Суду у вказаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ, так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього.
Період з 27.11.2018 року до 18.07.2022 року включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, в якому застосовується розрахунок з визначенням відсоткового розміру невиплаченої суми до загальної суми, виплаченої при звільненні та може бути застосований принцип співмірності.
Проте, період з 19.07.2022 року по день виплати коштів на виконання рішення суду регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Саме таку позицію щодо порядку обчислення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку висловив Верховний Суд в своїй постанові від 15.02.2024 року у справі №420/11416/23.
Згідно з довідкою відповідача середньоденне грошове забезпечення позивача перед звільненням склало 547,36грн.
Всього йому нараховано при звільненні 256679,38грн.
Перший період з 27.11.2018 року до 18.07.2022 року склав 1328 днів, другий - з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року 183 дня.
Середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 27.11.2018 року до 18.07.2022 року складає 726880,80грн (1328 календарних днів х 547,36 грн).
Частка не нарахованої в день звільнення суми (83327,97 грн.) у порівнянні із загальною сумою нарахованих сум позивачу при звільненні (256679,38 грн) становить 32,46%.
Виходячи з принципу пропорційності за період з 27.11.2018 року до 18.07.2022 року середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 32,46% від суми 726880,80грн складає 235945,51грн.
За період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року середній заробіток складає 100166,88грн (183х547,36грн).
Таким чином, загальна сума складає 336112,36грн, що у чотири рази перевищує суму не нарахованої та не виплаченої суми позивачу та відповідно не є співмірним, враховуючи компенсаційний характер відповідальності відповідача.
Вирішуючи спірні питання по даній справі суд вважає, що застосуванню підлягає правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17.
Аналізуючи положення ч.2 ст.117 КпПУ Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що ч.2 ст.117 КпПУ стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпПУ). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦКУ, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпПУ, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Таким чином, основними підставами для висновку ВПВС були:
- компенсаційний характер заходів відповідальності (компенсація завданої шкоди на відміну виплати середнього заробітку при незаконному звільненні та поновленні на посаді - виплата заробітку як продовження трудових відносин);
- принципи розумності, справедливості та пропорційності.
Щодо застосування принципи розумності, справедливості та пропорційності, то аналіз висновків Конституційного Суду України, викладених у його рішеннях, свідчать про те, що вказані принципи є невід'ємною частиною верховенства права.
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Всі елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності. Правова держава, вважаючи відповідальність виправною, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.
Співвідношення між поставленою метою та засобами її досягнення має відповідати вимогам принципу домірності, який забезпечує справедливий баланс між вимогами захисту загального інтересу та потребою забезпечити індивідуальні права особи.
Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.
Принцип верховенства права, зокрема така його вимога, як принцип домірності, є взаємопов'язаними фундаментальними засадами функціонування усієї юридичної системи України.
Отже, конкретні санкції як відповідальність за порушення мають бути справедливими та відповідати принципові домірності, тобто законодавець має визначати механізм відповідальності з урахуванням їх виправданості та потреби для досягнення легітимної мети, беручи до уваги вимоги адекватності наслідків (у тому числі для особи, до якої вони застосовуються).
Саме враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, ВПВС у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ, зазначивши обставини, які може враховувати суд.
Суд вважає, що сума середнього заробітку 336112,39 грн за затримку розрахунку при звільненні та виплати йому 17.01.2024 року на підставі рішення суду індексації у розмірі 79161,58грн (нараховано 83327,97грн) не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, а також компенсаційному характеру вказаних виплат.
Суд зокрема, враховує:
- звернення до суду більш ніж через 5 років після звільнення зі служби;
- позивач не зазначає про причини тривалого не звернення до суду після звільнення за захистом своїх прав, тобто поведінка позивача була пасивною та така поведінка є не виправданою;
- звільнення позивача з військової служби у запас з вислугою років для призначення пенсії, тобто позивач не залишився без засобів існування;
- наявність згідно з відомостями автоматизованої системи діловодства суду інших справ щодо стягнення не нарахованих и невиплачених сум (індексації, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року).
Нарешті принципи розумності, справедливості та пропорційності повинні бути застосовані враховуючи, що в Україні запроваджений воєнний стан, в якому Україна знаходиться четвертий рік, необґрунтоване навантаження на Державний бюджет не є розумним.
Враховуючи вказані обставини, компенсаційний характер сум, застосовуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності суд вважає, що сума за період з 27.11.2018 року до 18.07.2022 року підлягає зменшенню та стягненню підлягає 50тис. грн, загальна сума для стягнення буде складати 50000грн+100166,88 (період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року) 150166,88грн. Позовні вимоги підлягають задоволенню саме шляхом стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні.
Крім того, внесення змін в ст.117 КАС України щодо виплатити працівникові його середній заробіток не більш як за шість місяців, не змінює часу затримки здня звільнення по день фактичного розрахунку..
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.11.2018 року по 17.01.2025 року та стягнення з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 27.11.2018 року по 17.01.2025 року у розмірі 150166,88грн.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши надані докази у їх сукупності, враховуючи встановлені судом обставини, наведені вищі висновки у змісті рішення, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Також позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 15 тис грн.
Витрати на професійну правничу допомогу відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КАС України належат до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.
Частинами 4-7 ст.134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі №826/841/17 Верховний Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
На підтвердження розміру витрат зі сплати професійної правничої допомоги у зв'язку з розглядом даної справи до суду надані копії документів, укладених між позивачем та адвокатом Чернегою І.Ф.: договору про надання правничою допомоги, акту прийняття-передачі наданих послуг, платіжної інструкції про сплату 15 тис грн.
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з ч.3 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підставі ч.5 ст.242 КАС України суд вважає необхідним врахувати наступні висновки Верховного Суду.
Так, у додатковій постанові від 05.09.2019 року по справі №826/841/17 Верховний Суд дійшов правового висновку, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Приймаючи до уваги характер та обсяги виконаної адвокатом роботи в межах предмета спору, наявність сталої практики Верховного Суду в цій категорії справ, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, часткове задоволення позовних вимог, а також принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає, що співмірним розміром судових витрат пов'язаних з витратами на професійну правничу допомогу є 3000 грн, які необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12,139,241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ) у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.11.2018 року по 17.01.2025 року.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 27.11.2018 року по 17.01.2025 року у розмірі 150166,88грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 3000,00грн.
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва