Справа № 420/11597/25
22 квітня 2025 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Катаєва Е.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду його - ОСОБА_1 , заяви про продовження строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 06.03.2025; - зобов'язати відповідача прийняти рішення про продовження йому - ОСОБА_1 , строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.2 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» за результатами розгляду його - ОСОБА_1 , заяви від 06.03.2025, про що видати довідку та зробити відповідний запис у військово-обліковому документі про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
22.04.2025 року судом зареєстровано заяву позивача про забезпечення позову шляхом: - заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії, пов'язані з прийняттям наказу про призов його - ОСОБА_1 , на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправленням його його - ОСОБА_1 , на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби до моменту набрання законної сили рішенням у даній справі; - заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь-які дії, пов'язані з мобілізацією та призовом його - ОСОБА_1 , на військову службу по мобілізації до моменту набрання законної сили рішенням у справі за позовною заявою його - ОСОБА_1 .
Згідно з ч.1 ст.154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
У заяві про забезпечення позову позивач зазначив, що він є військовозобов'язаним та має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, а тому бажає скористатися своїм правом, однак за протиправною бездіяльності відповідача не може реалізувати це право, оскільки відповідач вимагає прибути до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою направлення на військово-лікарську комісію та вирішення питання щодо призову до лав Збройних Сил України за мобілізацією. З метою захисту своїх прав він звернувся до суду із цим позовом.
Зазначає, що в подальшому відносно нього можуть бути прийняті рішення про його мобілізацію, направлення на навчання до військової частини, в тому числі в зону бойових дій, що може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав та значно ускладнить виконання рішення суду.
У заяві ОСОБА_1 зазначив, що у разі його призову він набуде нового юридичного статусу - військовослужбовця, що унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на його користь, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 дійшов висновку, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу, шляхом й звільнення.
Заявник вважає, що разі задоволення позову в цій справі, не можливо буде виконати рішення суду, що виключає доцільність існування самого такого позову, оскільки в такому випадку суд не надасть ефективного захисту потенційно порушеному праву, що є неприпустимим. Без вжиття заходів забезпечення позову, мобілізація може спричинити негативні наслідки.
Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 ст.150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акту або нормативно-правового акту; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 2 ст.151 КАС України встановлено, зокрема, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
У той же час забезпечення адміністративного позову не є самостійним способом захисту порушеного права, та не повинне призводити до вирішення позовних вимог або досягнення іншої мети, не пов'язаної із забезпеченням права особи до вирішення справи по суті.
Дослідивши заяву про забезпечення позову та позовну заяву, судом встановлено, що підставою для забезпечення позову заявник посилається на правову позицію, що викладена у позові.
Таким чином, питання пов'язані з вимогами позивача щодо протиправності допущеної Білгород-Дністровським РТЦКСП бездіяльності - є предметом доказування по цій справі.
Суд вважає, що у разі задоволення заяви позивача про забезпечення позову, суд фактично надасть оцінку обставинам справи без розгляду справи по суті, що не відповідає завданню та меті правового інституту забезпечення позову.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постановах Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі № 826/7496/18, від 20.01.2021 року у справі №ЗПП/320/23/20 забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Підстави забезпечення позову, передбачені ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, як підстави для забезпечення позову, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії (п.25-29 постанови від 20.01.2021 року).
Верховний Суд у постанові від 19.09.2024 року по справі №440/3038/24 зазначив, що сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
ОСОБА_1 не надано до суду будь-яких об'єктивних доказів, що до моменту ухвалення рішення в адміністративній справі існує, саме, очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, а захист цих прав, свобод або інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви представника позивача про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст.150, 151,152,154,248 КАС України, суд, -
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст. 256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва