про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
21 квітня 2025 року м. Київ № 320/18153/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Жукова Є.О., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «МІЦНЕ ЗДОРОВ'Я»
доДержавної податкової служби України
провизнання протиправними дій,
Товариство з обмеженою відповідальністю «МІЦНЕ ЗДОРОВ'Я» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової служби України, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Державної податкової служби України щодо проведення аналітичного дослідження фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЦНЕ ЗДОРОВ'Я» (код ЄДРПОУ 43834760), результати якого викладено у висновку аналітичного дослідження, оформлений ДПС України №334/99-00-08-01-02-20/43834760 від 19.12.2024, щодо наївності ознак правопорушень, пов'язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму або фінансуванням розповсюдження зброї масового і знищення, ознак використання схем мінімізації податків з метою ухилення від оподаткування, та/або інших правопорушень за період з 01.01.2022 по 17.12.Й124 та зобов'язати утриматися від вчинення таких дій.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2025 позовну заяву розподілено судді Жуковій Є.О.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.
Відповідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень. Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року (справа № 826/27224/15) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено ч. 2 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.
У той же час, завданнями кримінального провадження відповідно до частини першої статті 2 Кримінального процесуального кодексу України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно з приписами пункту 25 частини 1 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України учасники кримінального провадження - сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, секретар судового засідання, судовий розпорядник.
Відповідно до частини 1 статті 1, частини 1 статті 4 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України).
Розрізняючи справи, що належить розглядати за правилами адміністративного судочинства чи кримінального судочинства, Верховний Суд наголошує, що визначальним є те, чи вчинені відповідні дії та чи прийняті оспорювані рішення в межах кримінального провадження, як це визначено кримінально-процесуальним законодавством, або ці дії та рішення прийняті поза межами кримінального провадження (постанови Верховного суду від 05.12.2018 року у справі №815/3591/17 та від 25.02.2020 року у справі №826/6293/16).
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує дії Державної податкової служби України щодо проведення аналітичного дослідження фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЦНЕ ЗДОРОВ'Я» (код ЄДРПОУ 43834760), результати якого викладено у висновку аналітичного дослідження, оформлений ДПС України №334/99-00-08-01-02-20/43834760 від 19.12.2024.
З вказаного висновку аналітичного дослідження від 19.12.2024 №334/99-00-08-01-02-20/43834760 убачається, аналітичне дослідження проведено відповідно до постанови від 17.12.2024 №б/н про залучення спеціаліста у кримінальному проваджені №222024101110001310 від 16.12.2024, отриманої листом Слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 17.12.2024 №5.1/12-617/1310 (вх. ДПС від 17.12.2024 №127999/5).
Статус та права спеціаліста у кримінальному провадженні визначені статтею 71 Кримінального процесуального кодексу України.
Спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками і може надавати консультації, пояснення, довідки, висновки та інші документи під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.
У разі необхідності та за наявності підстав може бути залучено з іноземної держави, міжнародної організації як спеціаліста фахівця у галузі хімічної, біологічної, радіаційної, ядерної чи іншої зброї.
Спеціаліст може бути залучений для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом під час судового розгляду, а також для надання довідок, висновків та інших документів у випадках, передбачених пунктами 7, 8, 9 частини четвертої цієї статті.
Сторони кримінального провадження мають право під час судового розгляду заявляти клопотання про залучення спеціаліста або використання його пояснень і допомоги.
Спеціаліст має право:
1) ставити запитання учасникам процесуальної дії з дозволу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду;
2) користуватися технічними засобами, приладами та спеціальним обладнанням;
3) звертати увагу сторони кримінального провадження, яка його залучила, або суду на характерні обставини чи особливості речей і документів;
3-1) викладати у висновку відомості, що мають значення для кримінального провадження і щодо яких йому не були поставлені запитання;
4) знайомитися з протоколами процесуальних дій, в яких він брав участь, і подавати до них зауваження;
5) одержувати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов'язаних із його залученням до кримінального провадження;
6) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;
7) надавати висновки з питань, що належать до сфери його знань, під час досудового розслідування кримінальних проступків, у тому числі у випадках, передбачених частиною третьою статті 214 цього Кодексу;
8) надавати довідки з питань, що належать до сфери його знань, у випадках, передбачених частиною третьою статті 245-1 цього Кодексу;
9) надавати довідки, висновки з питань, що належать до сфери його знань, щодо ідентифікації особи, зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв, слідів вибуху або пострілу, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, сильнодіючих лікарських засобів.
Спеціаліст зобов'язаний:
1) прибути за викликом до слідчого, дізнавача, прокурора, суду і мати при собі необхідні технічне обладнання, пристрої та прилади;
2) виконувати вказівки сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду та давати пояснення з поставлених запитань;
3) не розголошувати відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі спеціалісту у зв'язку з виконанням його обов'язків;
4) заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 72 КПК України у разі неприбуття до суду без поважних причин або неповідомлення про причини неприбуття на спеціаліста судом покладаються всі витрати, пов'язані з оголошенням перерви в судовому засіданні.
За завідомо неправдивий висновок спеціаліст несе відповідальність, встановлену законом.
Враховуючи вказане у свій сукупності вбачається, що заявлені позовні вимоги фактично стосуються правомірності проведення спеціалістами Державної податкової служби України, залученими на підставі постанови слідчого, прийнятої у межах кримінального провадження, а відповідно, такі дії не мають ознак публічно-владних управлінських дій, тому оцінка таким діям має надаватися в межах такого кримінального провадження.
Суд акцентує, згідно з статтею 89 КПК суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.
Відповідно до положень статті 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Отже, висновок аналітичного дослідження є доказом в конкретному кримінальному провадженні і має значення лише для нього. Оцінка такому висновку відбувається в межах конкретного судового процесу та кримінального провадження.
Відтак, для вирішення цього спору не можна використати способи захисту, передбачені в адміністративному судочинстві.
Для ефективного захисту прав позивача Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає спеціальні процедури, які не можна підмінити шляхом звернення з позовом до адміністративного суду.
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Словосполучення справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства стосується як позовних вимог, які не можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, так і тих вимог, які взагалі не можуть розглядати суди.
Враховуючи те, що вимоги про оскарження дій відповідача стосуються питання зібрання доказів у кримінальному провадженні, а Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає підстав оскарження дій залучених спеціалістів в межах КПК, суд доходить до висновку, що цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у цій справі слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію не лише адміністративних судів, а взагалі не підлягають судовому розгляду.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 813/5892/15 (провадження № 11-132апп20).
Підсумовуючи зазначене, суд зазначає, що вказаний спір фактично полягає у запереченні позивачем застосування процедури зібрання доказів у кримінальному провадження, не підпадає під юрисдикцію не лише адміністративних судів, а взагалі не підлягають окремому судовому оскарженню.
На підставі вищенаведеного, ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «МІЦНЕ ЗДОРОВ'Я» у відкритті провадження в адміністративній справі.
2. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачу разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Відповідно до частин четвертої - п'ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено. У разі скасування ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.
Згідно ч. 1 ст. 295 та ч. 1 ст. 297 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Жукова Є.О.