21 квітня 2025 року Київ № 640/17596/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді, -
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України, в якому позивач просив суд:
- визнати протиправним і скасувати Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України від 08.06.2022 № 805-к про звільнення ОСОБА_1 з посади помічника-консультанта народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_2 ;
- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді помічника-консультанта народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_2 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.11.2022 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
На виконання положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
Ухвалою від 22.06.2023 адміністративну справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона, перебуваючи на законних підставах по догляду за дитиною, яка потребує домашнього розгляду, з наданням підтверджуючих документів відповідачу, була незаконно, протиправно, з порушенням ряду чинного законодавства України звільнена з посади помічника-консультанта народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_2 .
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві наголошує, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданому суду відзиві.
Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.
Відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України №272-к від 28.02.2017 ОСОБА_1 було зараховано з 01.03.2017 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень (патронатна служба). ОСОБА_1 встановлено заробітну плату в сумі 13000 грн. на місяць.
Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України №1349-к від 28.08.2019 ОСОБА_1 - помічнику-консультанту народного депутата України ОСОБА_2 надано з 21.08.2019 по 14.06.2020 відпустку для догляду за дитиною до досягненню нею трирічного віку.
Розпорядженням Апарату Верховної Ради України № 962-к від 11.06.2020 ОСОБА_1 - помічнику-консультанту народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_2 надано відпустку для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, з 15.06.2020 по 15.12.2020.
Розпорядженням Апарату Верховної Ради України №2024-к від 15.12.2020 ОСОБА_1 - помічнику-консультанту народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_2 надано відпустку для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, з 16.12.2020 по 16.06.2021.
Розпорядженням Апарату Верховної Ради України № 944-к від 16.06.2021 ОСОБА_1 - помічнику-консультанту народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_2 надано відпустку для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, з 17.06.2021 по 17.12.2021.
Розпорядженням Апарату Верховної Ради України №2185-к від 16.12.2021 ОСОБА_1 - помічнику-консультанту народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_2 надано відпустку для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, з 18.12.2021 по 18.06.2022.
10.06.2022 ОСОБА_1 звернулась до Апарату Верховної Ради України із заявою про надання їй відпустки для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, з 19.06.2022 по 19.12.2022.
Разом з тим, керівництвом Апарату Верховної Ради України було видано Розпорядження № 805-к від 08.06.2022, яким ОСОБА_1 було звільнено 18.06.2022 з посади помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_2 у зв'язку з припиненням повноважень народного депутата України відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України, частини третьої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та статті 92 Закону України «Про державну службу».
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні і здійснює свої повноваження, визначені Конституцією України. Згідно із частиною першою статті 76 Конституції України конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Зазначена в Конституції України кількість - чотириста п'ятдесят народних депутатів України - є верхньою межею кількісного складу Верховної Ради України.
Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України (частина 4 статті 76 Конституції України).
Відповідно до частини 1 статті 78 Конституції України народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі, а статус народного депутата України визначається виключно законами України (пункт 21 частини 1 статті 92 Конституції України).
Закон України «Про статус народного депутата України» визначає статус (права, обов'язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат України є обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.
Повноваження народного депутата починаються після складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України з моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом та припиняються з моменту відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання (стаття 2 Закону України «Про статус народного депутата України»),
Повноваження народного депутата України також можуть бути припинені достроково з підстав, визначених частинами другою - шостою статті 81 Конституції України, статтею 4 Закону України «Про статус народного депутата України».
Таким чином, строк повноважень народного депутата України визначається, зокрема, з урахуванням положень частини другої та четвертої статті 79, статті 81 Конституції України, статті 2 Закону України «Про статус народного депутата України»: повноваження народного депутата України починаються після складення ним присяги на вірність України перед Верховною Радою України з моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом; повноваження народного депутата України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України, з моменту відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання або з дня припинення повноважень народного депутата України достроково.
Тобто, народний депутат України, зважаючи на його правовий статус, визначений спеціальним законодавством України, у своїй діяльності обмежується строком депутатських повноважень, який, у свою чергу, може збігатися зі строком повноважень Верховної Ради України, або бути коротшим - у разі припинення повноважень народного депутата України достроково (в індивідуальному порядку чи з інших підстав, визначених відповідно до положень частин другої і третьої статті 81 Конституції України).
Народні депутати України для виконання своїх повноважень мають штат помічників-консультантів.
Відповідно до положень чинного законодавства України правовий статус, умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічників-консультантів народного депутата України визначені статтею 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України (далі - Положення), затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 за №379/95- ВР (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Положеннями частини 2 статті 92 Закону України «Про державну службу» посада помічника-консультанта народного депутата України віднесена до посад патронатної служби.
Вказані акти є спеціальними законодавчими актами для цієї категорії публічних службовців.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку із достроковим припиненням повноважень Верховної Ради України восьмого скликання, повноваження народного депутата України ОСОБА_3 відповідно до частини 3 статті 81 Конституції України були достроково припиненні 29.08.2019, і Розпорядженням Голови Верховної Ради України № 579-к від 29.08.2019 він був звільнений з посади народного депутата України та заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування.
Як зазначалось вище, позивач була зарахована на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень, яка віднесена до патронатної служби (частина 1 статті 92 Закону України «Про державну службу»).
Згідно із частинами 2 та 4 статті 92 Закону України «Про державну службу» працівник патронатної служби призначається на посаду на строк повноважень особи або на час діяльності депутатської фракції (депутатської групи) у Верховній Раді України, працівником патронатної служби якої він призначений. Трудові відносини з працівником патронатної служби припиняються в день припинення повноважень особи або припинення діяльності депутатської фракції (депутатської групи) у Верховній Раді України, працівником патронатної служби якої він призначений. Акт про звільнення приймається керівником державної служби.
На працівників патронатної служби поширюється дія законодавства про працю, крім статей 39і, 41-431, 492 та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України (частина 4 статті 92 Закону України «Про державну службу»).
Тобто, на усіх працівників патронатної служби поширюється дія законодавства про працю, окрім:
- продовження дії строкового договору на невизначений строк (стаття 39і Кодексу законів про працю України);
- додаткових підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов (стаття 41 Кодексу законів про працю України);
- переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (стаття 42 Кодексу законів про працю України);
- переважного права на укладення трудового договору у разі повторного прийняття на роботу (стаття 42 і Кодексу законів про працю України);
- розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (стаття 43 Кодексу законів про працю України);
- розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця без попередньої згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (стаття 43 і Кодексу законів про працю України);
- порядку вивільнення працівника (стаття 492 Кодексу законів про працю України);
- частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, якою встановлено заборону звільнення з ініціативи роботодавця, зокрема, жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина 6 статті 179).
Таким чином, наведені обставини цієї справи та положення чинного законодавства України, дають суду підстави вважати необґрунтованими доводи позивача щодо її незаконного звільнення, зважаючи на те, що вона перебування на патронатній служби і строк дії її трудового договору закінчився у зв'язку із достроковим припинення повноважень народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_2 , помічником-консультантом якого вона працювала, а заборона звільнення з ініціативи роботодавця, зокрема, жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина 6 статті 179), та яка передбачена частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, на працівників патронатної служби не поширюється.
Крім того, в оскаржуваному Розпорядженні Апарату Верховної Ради України № 805-к від 08.06.2022 вказано норми матеріального права, на підставі яких відбулось звільнення позивачки, а саме: відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України, частини 3 статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та статті 92 Закону України «Про державну службу», а тому твердження ОСОБА_1 , що в Розпорядженні не було чітко зазначено норму закону, на підставі якої відбулось її звільнення, а лише міститься посилання на роз'яснення Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України № 04-28/04-2022-105203 від 30.06.2022, спростовуються текстом самого оскаржуваного Розпорядження.
У позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що вона відповідно до частини 6 статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати при звільнення, однак з врахуванням змін, які були внесенні до цієї норми Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VІІІ, така грошова допомога виплачується у розмірі середньої місячної заробітної плати, а не у розмірі тримісячної заробітної плати.
Водночас, при звільнені з позивачем проведено фінансові розрахунки, що підтверджується розрахунковими листами за червень та серпень 2022 року та не заперечується нею у позові. Листом Управління кадрів Апарату Верховної Ради України від 31.08.2022 №20/17-2022/145278 ОСОБА_1 повідомлено про необхідність з'явитися до Управління кадрів для одержання трудової книжки, а також повідомлено про її звільнення з посади помічника- консультанта народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_2 .
Таким чином, враховуючи наведені вище обставини та відповідні їм положення законодавства, суд вважає, що ОСОБА_1 була звільнена з дотриманням положень трудового законодавства України, Закону України «Про статус народного депутата України» та Закону України «Про державну службу», а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору, виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави, обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ;) до Апарату Верховної Ради України (адреса 01008, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 5) про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.