Житомирський апеляційний суд
Справа №279/7520/24 Головуючий у 1-й інст. Волкова Н.В.
Категорія 68 Доповідач Шевчук А. М.
09 квітня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Борисюка Р.М., Павицької Т.М.,
за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
цивільну справу №279/7520/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області, про покладення обов'язків по одноосібному вихованню та утриманню дитини
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Криніним Ігорем Олександровичем,
на ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 грудня 2024 року, яка постановлена під головуванням судді Волкової Н.В. у м. Коростені,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 через адвоката Криніна Ігоря Олександровича звернувся з позовною заявою до ОСОБА_2 . Просить покласти на нього обов'язки по одноосібному вихованню та утриманню дитини - неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення дитиною повноліття у зв'язку із самоусуненням матері, ОСОБА_2 , від виконання обов'язків по вихованню та утриманню неповнолітнього сина ОСОБА_4 .
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 з 16 січня 2010 року перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , який у подальшому рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09 січня 2014 року розірваний. Від шлюбу має сина - неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 травня 2018 року визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_1 . Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 07 листопада 2018 року стягнуті з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячні аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 липня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 не сплачує, внаслідок чого має місце заборгованість із сплати аліментів у сумі 159 636,15 грн станом на 01 листопада 2024 року. ОСОБА_2 працездатна, але матеріальної допомоги на утримання сина не надає, хоча таку можливість має, не підтримує з сином стосунків та не піклується про його фізичний і духовний розвиток. Неповнолітній син ОСОБА_4 проживає разом із батьком ОСОБА_1 , який самостійно та одноосібно виховує і утримує дитину, піклується про сина та забезпечує дитині достатній рівень освіти. Мати дитини - відповідач ОСОБА_2 упродовж останніх шести років демонструє небажання виховувати та утримувати сина, самоусунулася від виховання та утримання ОСОБА_4 . Позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . За 2022 рік у відпустці не був, а у 2023-2024 роках йому надавалася лише частина щорічних основних відпусток. У зв'язку з перебуванням позивача у лавах ЗСУ обмежений час для виховання неповнолітнього сина. У відсутність ОСОБА_1 обов'язки з догляду за неповнолітнім сином виконує його дружина ОСОБА_5 .
Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 грудня 2024 року у відкритті провадження у справі відмовлено.
ОСОБА_1 , не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, через адвоката Криніна І.О. подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що суд першої інстанції не навів мотивів та аргументів, із яких він виходив на обґрунтування висновку щодо порушення позивачем положень частин другої - п'ятої ст.13 ЦК України та відсутності такого способу захисту своїх прав, який обрав позивач. Суд не навів жодного обґрунтування на підтвердження того, в чому саме помилковість трактування позивачем правових висновків Верховного Суду в цій справі. Подання ОСОБА_1 позовної заяви про покладення обов'язків по одноосібному вихованню та утриманню дитини саме у позовному провадженні відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом при розгляді справи №201/5972/22. Суд, відмовляючи у відкритті провадження, не вказуючи обґрунтовані аргументи на підтвердження своїх висновків та не приймаючи до уваги правовий висновок Верховного Суду в подібній справі №201/5972/22, порушив вимоги ст.263 ЦПК України та ст.6 Європейської конвенції з прав людини щодо права доступу до суду ОСОБА_1 та розгляду його справи судом. Також судом не враховані й інші правові висновки Верховного Суду у подібних справах.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат Кринін І.О. апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити, - ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Інші учасники в судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.42). Кореспонденція, у тому числі судова повістка, що надсилалася відповідачу ОСОБА_2 , повернута Укрпоштою 15 березня 2025 року з відміткою у довідці про причини повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.45-46). За положеннями частини восьмої ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відмовляючи у відкритті позовного провадження, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, звернувшись до суду з вказаним позовом, має намір отримати статус особи, яка одноособово виховує неповнолітню дитину, у спосіб, що не передбачений законом. Висловлювання «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої ст.186 ЦПК України), «справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої ст.255 ЦПК України) стосуються як позовних вимог, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих вимог, які взагалі не можуть розглядатися судами. Жоден нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не передбачає можливості у судовому порядку покладення на батьків чи одного з батьків обов'язків по вихованню та утриманню дитини судовим рішенням. Звернення до суду із вказаною вище вимогою пов'язано з бажанням позивача отримати підставу для звільнення від військової служби, що не пов'язане з реалізацією цивільних прав та обов'язків, у тому числі сімейних, а стосується сфери публічних відносин (звільнення від проходження військової служби).
Колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції з наступних мотивів.
Згідно з п.1 частини першої ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Право на захист цивільних прав та інтересів визначено ст.15 ЦК України, якою передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Як визначає ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої ст.13 цього Кодексу.
Правовою підставою поданого позову позивачем зазначено положення ст.150 СК України, ст.12 Закону України «Про охорону дитинства».
Так, ст.150 СК України прямо передбачені обов'язки та заборони, які покладаються на батьків щодо виховання та розвитку дитини. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Відповідно до ст.15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов'язку утримувати дитину.
Згідно із частиною другою ст.15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій ст.15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст.164 СК України).
За таких обставин, із настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою ст.15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання та утримання дитини.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою ст.15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини (п.87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі №201/5972/22).
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 просить покласти на нього обов'язки по одноосібному вихованню та утриманню дитини - неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ним повноліття у зв'язку із самоусуненням матері, ОСОБА_2 , від виконання обов'язків по вихованню та утриманню неповнолітнього ОСОБА_3 .
Отже, факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини при вирішенні між ними спору про покладення на одного із батьків обов'язку по одноосібному вихованню та утриманні дитини. Встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини, а тому факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку за правилами окремого провадження або в позасудовому порядку між батьками дитини, оскільки доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, що впливає на права й інтереси самої дитини та існує загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Окрім того, на стадії відкриття провадження у справі передчасно обговорювати спосіб захисту права.
Суд має право відмовити у задоволенні позову, якщо позивачем обрано належний спосіб захисту, а не відмовляти у відкритті провадження у справі, оскільки застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Якщо обраний спосіб захисту порушеного права є неналежним і неефективним, правозастосовна практика демонструє, що суд у таких випадках розглядає справу в звичайному порядку та відмовляє у задоволенні позовних вимог, а не відмовляє у відкритті провадження у справі, оскільки із цим можна визначитися на етапі фінального рішення суду.
Оскільки суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі, то ухвала суду першої інстанції, яка суперечить нормам матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду, що узгоджується із положеннями ст.379 ЦК України.
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,379,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Криніним Ігорем Олександровичем, задовольнити.
Ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 грудня 2024 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді: