Провадження № 22-ц/803/4589/25 Справа № 212/11996/24 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
22 квітня 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.,
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.
секретар судового засідання Лідовська А.А.
сторони справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 лютого 2025 року, ухвалене суддею Чайкіним І.Б. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 03 лютого 2025 року,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Яводчак Олександр Васильович звернувся з позовом до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» про відшкодування моральної шкоди.
В заяві зазначив, що працюючи з 20.06.1997р. по 20.11.1997р. на посаді слюсара-ремонтника Відкритого акціонерного товариства «ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» правонаступником якого є ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» (далі - Відповідач) здійснював трудову діяльність у шкідливих умовах, що підтверджується п. 17 Акту розслідування причин хронічного професійного захворювання (отруєння) від 19.02.2024р. форми П-4 (далі Акт форми П-4), та трудовою книжкою Позивача.
Внаслідок трудової діяльності на підприємстві відповідача захворів на професійне захворювання. Висновком МСЕК від 26.03.2024 року позивачу вперше встановлено 65% втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням,третю групу інвалідності - безстроково.
Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, позивач втратив своє здоров'я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він не має змоги вести звичне життя та страдає на захворювання.
Вказує на те, що самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни, які сталися є незворотними. Розмір моральної шкоди оцінює в сумі 106500,0 грн, яку і просить стягнути з відповідача.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 03 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» про стягнення моральної шкоди, у зв'язку із втратою працездатності через професійне захворювання задоволені частково.
Стягнуто з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» на користь ОСОБА_1 - моральну шкоду в розмірі 45000,0 грн, без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб, та судовий збір на користь держави України в розмірі 1211,20 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 03 лютого 2025 року, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» зазначає, що суд першої інстанції не повною мірою з'ясував обставини, що мають суттєве значення у розгляді справи, також проігнорував необхідність доведення позивачем причинно-наслідкового зв'язку між шкідливими умовами праці та отриманням хронічного захворювання позивачем саме під час роботи на ПРИВАТНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ».
Також апелянт звертає увагу суду на те, що позивач пропрацював на підприємстві відповідача лише п'ять місяців, що у відсотковому співвідношенні становить 1,8% від загальної тривалості роботи позивача у шкідливих умовах.
Вважає, що завдання моральної шкоди позивачу необхідно пов'язувати саме з останнім підприємством на якому він працював у шкідливих умовах праці.
Позивачу вже відшкодовано суму завданої йому моральної шкоди через ушкодження здоров'ю іншими колишніми роботодавцями, і причинно-наслідковий зв'язок між шкідливими умовами праці та завданою шкодою у цих роботодавців є об'єктивним, на відміну від такого ж зв'язку між завданою шкодою та шкідливими умовами праці відповідача.
При цьому, апелянт зазначає, що сума відшкодування моральної шкоди є завищеною, не відповідає судовій практиці і моральним стражданням позивача. Крім того апелянт заперечив проти визначення судом розміру стягнення моральної шкоди без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача адвоката Рабко Т.О., яка у повному обсязі підтримала доводи і вимоги своєї апеляційної скарги, просила їх задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 20.06.1997 року по 20.11.1997 року перебував у трудових відносинах з ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ», що не оспорювалося стороною відповідача, що підтверджується копією трудової книги позивача (а.с. 10-12).
Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 19.02.2024 року встановлено причини виникнення професійного захворювання, робота ОСОБА_1 протягом 16 років 08 місяців в умовах впливу шкідливих факторів. В пункті 18 вказаного акту зазначені причини виникнення хронічного захворювання: маса вантажу, що підіймається в ручну перевищувала на 10 кг і складала 40 кг при нормі до 30 кг., періодичне перебування у незручній позі робочій 35% зміни при нормі до 25%; нахили тулоба вимушені більше 30 градусів 128 разів за зміну при нормі 51- 100 разів; пил переважно фіброгенної зони: концентрація пилу переважно фіброгенної зони з вмістом вільного діоксиду кремнію від 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала гранично допустиму в 1, 8 рази (3,6 мг/м3 при ГДК 2,0 мг.м3) Особи, які допустили порушення законодавства про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи не встановлено, через тривалий час роботи (22 років 07 місяців) в умовах шкідливих факторів та зміну керівників структурного підрозділу (а.с. 13-15).
Відповідно до висновку МСЕК від 26.03.2024 року ОСОБА_1 первинно встановлено 65 % втрати професійної працездатності в зв'язку з професійним захворюванням, третю групу інвалідності - БЕЗСТРОКОВО (а.с.16). Протипоказана важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза, переохолодження, а також праця в умовах вібрації, виробничого пилу.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання отримані під час виконання ним трудових обов'язків на підприємстві Відповідача, тому Позивачу роботодавець ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», зобов'язаний відшкодувати спричинену втратою здоров'я моральну шкоду, правові підстави для стягнення якої визначені статтями 153, 237-1 КЗпП України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.
Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.1167 ЦК України - моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.
Згідно п. 3 ч. 1 ст.268 ЦК України відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов'язаної з ушкодженням здоров'я, випливають з порушення немайнових прав, а тому не мають строку позовної давності. У відповідності до ст. 4 ЗУ «Про охорону праці» від14 жовтня 1992 року N 2694-XII державна політика в області охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення незалежних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частинами 1, 3 статті 13 Закону України «Про охорону праці» визначено: роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У зв'язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов'язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача.
Зупиненням, а в подальшому й скасуванням права громадян, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Враховуючи встановлені судом обставини, які знайшли підтвердження в наданих доказах, встановлений факт завдання моральної шкоди позивачу підприємством - відповідачем внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці, встановлених нормативів щодо рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, суд вважає, що причинена моральна шкода підлягає компенсації.
Суд зауважує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Войтенко проти України», «Науменко проти України»).
Доводи представника відповідача, щодо відсутності доказів вини відповідача, суд також не приймає до уваги, оскільки судом встановлено, що позивач працював в шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача, що спричинило виникнення в нього професійного захворювання, а отже існують обґрунтовані правові підстави для покладення обов'язку з відшкодування моральної шкоди роботодавцем своєму працівнику, що отримав професійне захворювання.
Як зазначено у пункті 53 постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року по справі №821/1841/17, практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).
У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз'яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, характер моральних страждань і наслідки, що наступили.
Згідно з ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або у інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інтсанції виходитив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров'ї позивача, незворотності змін його здоров'я, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, постійного характеру страждань та виходячи із засад розумності, справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності - 65 %, встанвлення третьої групи інвалідності - БЕЗСТРОКОВО, нетривалий період роботи у відповідача в умовах впливу шкідливих факторів, враховуючи професійний маршрут позивача та його перебування в трудових відносинах з іншими підприємствами з яких стягнуто моральну шкоду рішенням суду внаслідок професійного захворювання, визначив до стагнення розмір компенсації моральної шкоди 45 000 грн., що відповідає розміру спричиненої позивачу втратою здоров'я моральної шкоди.
На думку колегії суддів, при визначенні розміру моральної шкоди судом першої інстанції враховано обставини по справі, моральні страждання позивача, які останній переносить у зв'язку із отриманим на підприємстві відповідача професійним захворюванням.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів зазначає на наступне.
У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, щодо загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Колегія суддів зауважує, що застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20 (провадження № 61-1св21).
Крім того, у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі №599/645/21 (провадження №61-18490св21) викладено висновок про застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її батькам, згідно з яким такі суми не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума моральної шкоди, підлягає стягненню без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди, а доводи апелянтів щодо як завищеного так і заниженого розміру відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 22 квітня 2025 року.
Головуючий суддя Я.М.Бондар
Судді В.П. Зубакова
В.О. Остапенко