Провадження № 22-ц/803/860/25 Справа № 243/1249/21 Суддя у 1-й інстанції - Фалін І. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
16 квітня 2025 року Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
за участю секретаря Черняєвої С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг цивільну справу № 243/1249/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Олійников Станіслав Ігоревич,
на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 серпня 2024 року,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позов мотивований тим, що позивач перебував у шлюбі з відповідачем з 15 грудня 2007 року по 24 вересня 2020 року. В період шлюбу 05 липня 2016 року сторони придбали житловий будинок АДРЕСА_1 вартістю 53 693 гривень та дві земельні ділянки кадастровий номер 1414100000:01:014:0924 вартістю 22 701 гривень та кадастровий номер 1414100000:01:014:0925 вартістю 4 558 гривень, які також розташовані за адресою житлового будинку.
Загальна вартість житлового будинку та двох земельних ділянок становить 80 952 гривень.
Договори купівлі-продажу зазначеного майна оформлені на позивача, як покупця, та в Державному реєстрі речових прав позивач значиться як власник.
У серпні 2020 року відповідач повідомила, що вона не бажає зберігати з позивачем шлюбні відносини, забрала своє майно та виїхала з придбаного ними житлового будинку, а 13 серпня 2020 року звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу, який рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 24 вересня 2021 року розірвано.
Оскільки житловий будинок та дві земельні ділянки придбані в період шлюбу, то позивач вважає, що це є спільне сумісне майно та кожен має право з них на 1/2 його частку.
Житловий будинок та дві земельні ділянки вимагають догляду та належного утримання, який здійснює позивач. Відповідач відмовляється утримувати майно, а також добровільно здійснити поділ майна в запропонованому варіанті позивачем, а саме виплаті їй позивачем грошової компенсації в розмірі 1/2 вартості цього майна.
На підставі наведеного вище позивач просив суд провести поділ житлового будинку з господарськими спорудами та земельних ділянок, що розташовані заа адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з позивача на користь відповідача грошову компенсацію за належну відповідачу 1/2 частку житлового будинку та земельних ділянок в розмірі 40 476 грн; припинити право власності на належні відповідачу 1/2 частку житлового будинку та земельних ділянок; стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору та за надання правової допомоги.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 серпня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ,, в інтересах якого діє адвокат Олійников С.І., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог позивача.
Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов помилковго висновку про те, що відповідачем не надана згода на присудження їй грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок та земельні ділянки, а також зважаючи на те, що позивачем відповідних доказів стосовно попереднього внесення ним відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду в забезпечення виконання своїх зобов'язань перед відповідачем, суду не представлено, що є необхідною умовою ч.5 ст. 71 СК України, а тому позовні вимоги не можуть бути вирішені судом шляхом заявленим позивачем, є передчасним та не відповідає фактичним обставинам справи.
Так, відповідач по справі з лютого 2021 року жодного разу не заперечувала можливості присудження їй грошової компенсації замість її частки у спільному майні.
Зазначає, що спірним питанням залишався лише розмір цієї компенсації. Так, 03 березня 2021 року, у заяві відповідач зазначає що не заперечує проти отримання компенсації з свою частку майна в сумі 12 000 доларів США (заява від 03 березня 2021 року наявна в матеріалах справи). 09 березня 2021 року, відповідачем надано згоду на придбання їй позивачем квартири (замість її частки у спільному майні) та запропоновано перелік квартир у продажу(відповідна заява наявна в матеріалах справи). 27 квітня 2021 року, представник відповідача звернулась до суду з клопотанням про визначення ринкової вартості спірного майна та проведення інженерно-технічної експертизи. Всі ці заяви свідчать про готовність відповідача отримати компенсацію за свою частку у спільному майні з моменту порушення судом справи.
Зауважує на тому, що відсутність внеску на депозитний рахунок суду жодним чином не унеможливлювало врегулювання спору, оскільки варіанти компенсації розглядалися діаметрально протилежні - 40 500 грн за оцінкою ТОВ «Оцінка нерухомості України», та 12 000 доларів США за пропозицією відповідача, двокімнатна 280 000 грн за експертним висновком № 2450-2452, 100 000 грн - за пропозицією позивача 20 серпня 2024 року. Отже, визначити конкретну суму, яка підлягала внесенню на депозитний рахунок суду за таких умов було неможливо.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Статіва О.В., посилаючись на обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат О.С., залишити без задоволення, рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 серпня 2024 року залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 24 вересня 2020 року.
В період перебування сторін у шлюбі останні придбали наступне майно: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку посвідченого приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області Паращук О.А. 05 липня 2016 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1952.
Земельну ділянку кадастровий номер 1414100000:01:014:0924, площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку посвідченого приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області Паращук О.А. 05 липня 2016 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1954.
Земельну ділянку кадастровий номер 1414100000:01:014:0925, площею 0,0250 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку посвідченого приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області Паращук О.А. 05 липня 2016 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1956.
Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №63046664 від 08 липня 2016 року, № 63048763 від 08 липня 2016 року та № 63052649 від 08 липня 2016 року слідує, що право власності на спірний житловий будинок та земельні ділянки зареєстровані за позивачем ОСОБА_1 .
Згідно технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами розташованого за адресою: АДРЕСА_1 слідує, що житловий будинок літ. А-1 є загальною площею 67,3 кв.м., житловою площею 47,8 кв.м., також на території домоволодіння є сарай-літня кухня літ. Б, сараї літ. В, Г, И, убиральня літ. Е.
Згідно висновку експерта № 2450-2452, складеного за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 30 березня 2023 року, слідує, що ринкова вартітсь домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , станом на середину березня 2021 року складала 323 886 грн без ПДВ; ринкова вартість земельної ділянки кадастровий номер 1414100000:01:014:0925, площею 0,0250 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на середину березня 2021 року складала 43 380 грн; ринкова вартість земельної ділянки кадастровий номер 1414100000:01:014:0924, площею 0,1000 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житловго будинку, госопдарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на середину березня 2021 року складала 192 800 грн.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог позивача з тих підстав, що відповідачем не надана згода на присудження їй грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок та земельні ділянки. Також судом враховано, що позивачем відповідних доказів стосовно попереднього внесення ним відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду в забезпечення виконання своїх зобов'язань перед відповідачем, суду не представлено, що є необхідною умовою ч.5 ст. 71 СК України.
Колегія суддів апеляційного суду в цілому погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами та надав їм належну оцінку.
Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Матеріалами справи встановлено, що спільною сумісною власністю сторін у справі є: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку посвідченого приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області Паращук О.А. 05 липня 2016 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1952; земельна ділянка кадастровий номер 1414100000:01:014:0924, площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку посвідченого приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області Паращук О.А. 05 липня 2016 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1954; земельна ділянка кадастровий номер 1414100000:01:014:0925, площею 0,0250 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку посвідченого приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області Паращук О.А. 05 липня 2016 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1956.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтею 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Згідно зі ч.2 ст. 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п.п.23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Таким чином, вищевказаними нормами передбачено два режими майна подружжя - особиста приватна та спільна сумісна власність.
Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми свідчать про презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Згідно з ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ч. ч.1, 2 та 3 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
За приписами статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п'ята статті 71 СК України). Постанова Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач заперечує проти виплати їй компенсації окремо вказуючи, що вона позбавлена можливості користуватися. Відповідач зазначає, що на її утриманні перебуває їх з позивачем сумісна неповнолітня дитина, іншого житла відповідач не має, тому має намір користуватися спільним будинком на таких же підставах, як і позивач.
На підставі наведеного вище суд обґрунтовано не вбачав підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки відповідачем не надана згода на присудження їй грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок та земельні ділянки та позивач не надав відповідних доказів стосовно попереднього внесення ним відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду в забезпечення виконання своїх зобов'язань перед відповідачем, що є необхідною умовою ч.5 ст. 71 СК України.
Доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що спірним питанням при розгляді даного спору залишався лише розмір компенсації спірного майна не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення та задоволення позовних вимог позивача, оскільки присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою. Така згода відповідача в даному випадку відсутня, що унеможливлює задоволення позовних вимог позивача.
Також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення доводи апеляційної скарги про те, що визначити конкретну суму, яка підлягала внесенню на депозитний рахунок суду встановити неможливо, тому відсутність внеску на депозитний рахунок суду жодним чином не унеможливлювало врегулювання спору колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки у постанові від 08 лютого 2022 рку у справі № 209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приписи ч. 4, 5 ст. 71 СК і ст. 365 ЦК з урахуванням принципу розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК) треба розуміти так: правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі ст. 365 ЦК заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації). Отже в даному випадку у позивача існує обов'язок попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду, що позивачем зроблено не було.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування або зміни рішення суду.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Олійников С.І., залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Олійников Станіслав Ігоревич, залишити без задоволення.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 21 квітня 2025 року.
Головуючий О.І. Корчиста