Справа № 758/5067/24
Категорія 60
14 квітня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Годованюк Ю.Р., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання права власності на підставі заповіту
ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернулась з позовом до Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори (надалі за текстом - відповідач), третя особа: ОСОБА_2 (надалі за текстом - третя особа), про визнання права власності на підставі заповіту.
В обґрунтування позову зазначила, що позивач є спадкоємицею за заповітом ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 03.01.2018, виданим Голосіївським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
За життя ОСОБА_3 склала заповіт від 12 жовтня 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анпілоговою О.І. у якому заповіла усе належне їй майно і на що за законом вона мала право позивачу.
До складу спадщини входить, зокрема, частка на житловий будинок та земельну ділянку для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, які знаходилися у спільній сумісній власності позивача, третьої особи та ОСОБА_3 .
Співвласники користуються земельною ділянкою на праві спільної сумісною власності, що підтверджується наступними документами:
Витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 08.12.2023, відповідно до якого земельна ділянка площею 0,0943 га, кадастровий номер 8000000000:85:537:0001, по АДРЕСА_1 , належить на праві власності позивачу, третій особі та ОСОБА_3 на підставі Державного акту від 24.01.2000 IV-КВ 126577, Державного акту від 24.01.2000 IV-КВ 126578, Державного акту від 24.01.2000 ІVKB 126579.
Державним актом на право приватної власності на землю серії IV-КВ № 126577, виданим Київською міською радою 24 січня 2000 року на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації № 220 від 06 лютого 1998 року, відповідно до якого позивачу передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0943 га, яка розташована у АДРЕСА_1 . Землю передано для обслуговування жилого будинку і господарських будівель у спільну приватну власність з ОСОБА_3 та третьою особою.
Державним актом на право приватної власності на землю серії ІV-КВ № 126578, виданим Київською міською радою 24 січня 2000 року на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації № 220 від 06 лютого 1998 року, відповідно до якого ОСОБА_3 передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0943 га, яка розташована по АДРЕСА_1 . Землю передано для обслуговування жилого будинку і господарських будівель у спільну приватну власність з позивачем і третьою особою.
Державним актом на право приватної власності на землю серії IV-КВ № 126579, виданим Київською міською радою 24 січня 2000 року на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації № 220 від 06 лютого 1998 року, відповідно до якого ОСОБА_2 передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0943 га по АДРЕСА_1 . Землю передано для обслуговування жилого будинку і господарських будівель також у спільну приватну власність разом з позивачем і ОСОБА_3 .
На вказаній земельній ділянці знаходиться жилий будинок, який також є спільною власністю позивача, третьої особи і ОСОБА_3 та який між ними поділено відповідно до умов Договору від 09.11.1995 (надалі за текстом - Договір) наступним чином:
- позивач є власником 2/9 частин житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 14 Київською державною нотаріальною конторою 29.09.1990 за р. № 2-9664.
Право власності Позивача зареєстровано у Бюро технічної інвентаризації м. Києва за № 12961 від 15.10.1990.
- третя особа є власником відповідно, 7/18 частин житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 18.08.1988, посвідченого 14 Київською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого у БТІ м. Києва за № 12961 від 20.08.1989 та 2/9 частин зазначеного житлового будинку на підставі рішення Подільського районного суду м. Києва від 28.02.1992, також зареєстрованого у БТІ м. Києва за № 12961 від 10.01.1994.
- ОСОБА_3 була власником 3/18 частин зазначеного будинку, що підтверджується договором дарування від 03.10.1990 № 2-7411, посвідченого 14 Київською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого 15.10.1990 у БТІ м. Києва за № 12961.
Позивач звернулась до 14-ї Київської державної нотаріальної контори, в якій заведено спадкову справу № 306/2018, із відповідною заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 .
24 січня 2024 року 14 Київською державною нотаріальною конторою позивачу видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 . Відповідно до житлового будинку із відповідними якого, спадщина складається з 3/18 частин господарськими будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_1 .
Постановою завідувача Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І. від 25.01.2024 № 151/02-31 позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частину земельної ділянки площею 0,0943 га, розташованої по АДРЕСА_1 , у зв'язку з тим, що відповідно до державного акту на право приватної власності вказана земельна ділянка є спільною сумісною власністю позивача та третьої особи без виділення часток у власності.
Тобто, вказаною вище постановою 14-ї Київської державної нотаріальної контори відмовлено позивачу в оформленні за нею на підставі заповіту частки спадкодавця на земельну ділянку, яка перебувала у їх спільній сумісній власності, з підстав вищезазначених позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 24 червня 2024 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не викликались.
Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України), в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За змістом ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відзив на позов відповідачем у визначений термін, не надано.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Станом на дату розгляду справи, на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що позивач є спадкоємицею за заповітом ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 03.01.2018, виданим Голосіївським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві (а.с. 13).
За життя ОСОБА_3 склала заповіт від 12 жовтня 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анпілоговою О.І. у якому заповіла усе належне їй майно і на що за законом вона мала право позивачу (а.с. 14).
До складу спадщини входить, зокрема, частка на житловий будинок та земельну ділянку для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, які знаходилися у спільній сумісній власності позивача, третьої особи та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом (а.с. 15).
Співвласники користуються земельною ділянкою на праві спільної сумісною власності, що підтверджується наступними документами:
Витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 08.12.2023, відповідно до якого земельна ділянка площею 0,0943 га, кадастровий номер 8000000000:85:537:0001, по АДРЕСА_1 , належить на праві власності позивачі, третій особі та ОСОБА_3 на підставі Державного акту від 24.01.2000 IV-КВ 126577, Державного акту від 24.01.2000 IV-КВ 126578, Державного акту від 24.01.2000 ІVKB 126579 (а.с. 39-44).
Державним актом на право приватної власності на землю серії IV-КВ № 126577, виданим Київською міською радою 24 січня 2000 року на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації № 220 від 06 лютого 1998 року, відповідно до якого позивачу передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0943 га, яка розташована у АДРЕСА_1 . Землю передано для обслуговування жилого будинку і господарських будівель у спільну приватну власність з ОСОБА_3 і третьою особою (а.с. 11).
Державним актом на право приватної власності на землю серії І?-КВ № 126578, виданим Київською міською радою 24 січня 2000 року на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації № 220 від 06 лютого 1998 року, відповідно до якого ОСОБА_3 передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0943 га, яка розташована по АДРЕСА_1 . Землю передано для обслуговування жилого будинку і господарських будівель у спільну приватну власність з позивачем та третьою особою (а.с. 12).
Державним актом на право приватної власності на землю серії IV-КВ № 126579, виданим Київською міською радою 24 січня 2000 року на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації № 220 від 06 лютого 1998 року, відповідно до якого третій особі передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0943 га по АДРЕСА_1 . Землю передано для обслуговування жилого будинку і господарських будівель також у спільну приватну власність разом з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .
На вказаній земельній ділянці знаходиться жилий будинок, який також є спільною власністю позивача, третьої особи і ОСОБА_3 та який між ними поділено відповідно до умов Договору від 09.11.1995 наступним чином:
- позивач є власником 2/9 частин житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 14 Київською державною нотаріальною конторою 29.09.1990 за р. № 2-9664.
Право власності позивача зареєстровано у Бюро технічної інвентаризації м. Києва за № 12961 від 15.10.1990.
- третя особа є власником відповідно, 7/18 частин житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 18.08.1988, посвідченого 14 Київською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого у БТІ м. Києва за № 12961 від 20.08.1989 р. та 2/9 частин зазначеного житлового будинку на підставі рішення Подільського районного суду м. Києва від 28.02.1992, також зареєстрованого у БТІ м. Києва за № 12961 від 10.01.1994 р.
- ОСОБА_3 була власником 3/18 частин зазначеного будинку, що підтверджується договором дарування від 03.10.1990 № 2-7411, посвідченого 14 Київською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого 15.10.1990 у БТІ м. Києва за № 12961 (а.с. 17).
Позивач звернулась до 14-ї Київської державної нотаріальної контори, в якій заведено спадкову справу № 306/2018, із відповідною заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 .
24 січня 2024 року 14 Київською державною нотаріальною конторою позивачу видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 . Відповідно до житлового будинку із відповідними якого, спадщина складається з 3/18 частин господарськими будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_1 (а.с.15).
Постановою завідувача Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О. І. від 25.01.2024 № 151/02-31 позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частину земельної ділянки площею 0,0943 га, розташованої по АДРЕСА_1 у зв'язку з тим, що відповідно до державного акту на право приватної власності вказана земельна ділянка є спільною сумісною власністю позивача та третьої особи без виділення часток у власності (а.с. 16).
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У відповідності до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 55 Конституції України передбачено право кожного будь-якими не заборонений законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
У відповідності до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За змістом ст.325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи, які можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, що відповідно за законом не можуть їм належати.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. На підставі вимог ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У відповідності до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається інше особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно зі України спадкуванням є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі статтею 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Положеннями статей 1218, 1216 ЦК України визначено, що спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до роз'яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ викладених в листі «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 відповідно до ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі. У разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасники спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Статтею 370 ЦК України визначено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки 3 майна, що є у спільній сумісній власності.
У разі виділу частки з майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Згідно з частиною третьою статті 370 ЦК України виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу. За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Статтею 357 ЦК України передбачено, що частки у праві спільної власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
За змістом частини першої статті 86 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 89 ЗК України співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
Статтею 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення B обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.
У частині другій статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття частки у праві спільної власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об'єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об'єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об'єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.
Крім того, у Постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року в справі № 675/2372/16-ц (провадження № 61-29813сво18) зазначено, що: «Частиною першою статті 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Згідно з частиною першою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Вказані норми встановлюють єдність юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель і споруд. Власник, визначаючи юридичну долю збудованих будівель та споруд, одночасно визначає і долю земельної ділянки, на якій вони розташовані. [...] Відповідно до частини другої та третьої статті 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом. Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснив судам, що положення статті 1225 ЦК України про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності. Виходячи зі змісту вищевказаних норм, до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка, з урахуванням нормативів, була виділена спадкодавцю для будівництва та обслуговування житлового будинку, інших будівель та споруд. [...] Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, врахувавши цільове призначення спірної земельної ділянки, яка належала спадкодавцю на праві власності, а також волю спадкодавця, обґрунтовано визнано за ОСОБА_1 право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування, оскільки на цій земельній ділянці розташований житловий будинок позивача (1/2 якого успадкована після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ), інші будівлі та споруди, а земельна ділянка, площею 0,1 га, призначена саме для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, власником яких є позивач».
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 у справі № 369/2473/20.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у Постанові від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 вказав, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).
З огляду на викладене, судом приймається до уваги, що оскільки спадкодавиці належало 3/18 частки в праві спільної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, то відповідно їй повинно належати й 3/18 частини земельної ділянки у праві спільної власності на земельну ділянку, призначену для обслуговування вказаного житлового будинку та господарських споруд, яку за заповітом успадкувала позивач та щодо якої остання отримала відмову 14-тої Київської державної нотаріальної контори.
Щодо скасування постанови завідувача 14-ї Київської державної нотаріальної контори судом зазначається наступне.
Згідно з ч. 2, ч. 16 ст. 120 ЗК України у разі набуття частки у праві спільної власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщений такий об'єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об'єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об'єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.
При вчиненні правочину, який передбачає перехід права власності на частку у праві спільної власності на такий об'єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті, відповідно до якої предметом правочину, який передбачає перехід права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об'єкт незавершеного будівництва або частку у праві спільної власності на такий об'єкт), який розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), що перебуває у власності відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, повинна бути також така земельна ділянка (або частка у праві спільної власності на неї). Істотною умовою договору, який передбачає такий перехід права власності, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача до набувача такого об'єкта (частки у праві спільної власності на неї).
Заповіт є одностороннім правочином дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Тому, при складанні заповіту відповідно до вимог ч. 16 ст. 120 ЗК України ОСОБА_3 повинна була вказати істотну умову свого розпорядження щодо одночасного переходу до визначених нею спадкоємців права власності як на житловий будинок, так і на земельну ділянку для будівництва і обслуговування цього житлового будинку. Проте, таке розпорядження щодо належної спадкодавцю земельної ділянки площею 0,0943 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 у заповіті не було зроблене.
Відповідно до 49 Закону України "Про нотаріат" нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: вчинення такої дії суперечить законодавству України; не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії тощо.
Таким чином, у зв'язку з відсутністю документів або інформації у заповіті про розпорядження ОСОБА_3 належною їй на праві власності земельною ділянкою для будівництва і обслуговування житлового будинку, на якій розташований житловий будинок з надвірними будівлями і щодо якого здійснене розпорядження про його поділ у заповіті, а також враховуючи, що законом встановлений спеціальний режим правового регулювання відносин щодо розподілу земельних ділянок, на яких розміщений об'єкт нерухомості, суд знаходить, що постанова нотаріуса від 25 січня 2024 в частині відмови позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право на земельну ділянку площею 0,0943 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд є законною.
Як вбачається з листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № v-753740-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, визнання права власності на спадкове майно здійснюється в судовому порядку і є винятковим способом захисту, що має застосовуватися .
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст.12, 81, 247, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання права власності на підставі заповіту - задовольнити частково;
Визнати за ОСОБА_1 право власності на підставі заповіту на 3/18 частки у праві спільної власності на земельну ділянку площею 0,0943 га, кадастровий номер 8000000000:85:537:0001, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-КВ № 126578, виданого Київською міською радою 24 січня 2000 року;
В іншій частині у задоволенні позову відмовити;
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач - Чотирнадцята київська державна нотаріальна контора (адреса: 04108, м. Київ, проспект Правди, 33);
третя особа - ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення;
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.В. Гребенюк