11 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/18526/21
Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду: - Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Баранець О.М., Вронська Г.О., Губенко Н.М., Кондратова І.Д., Кролевець О.А., Мамалуй О.О., Студенець В.І.,
перевіривши наявність підстав для прийняття до розгляду палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/18526/21
за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023
та за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023
у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до:
1) ОСОБА_2 ,
2) ОСОБА_3 ,
3) ОСОБА_4 ,
4) ОСОБА_5 ,
5) ОСОБА_6 ,
6) ОСОБА_7 ,
7) ОСОБА_8 ,
8) ОСОБА_9 ,
9) ОСОБА_10 ,
10) ОСОБА_11 ,
11) ОСОБА_12 ,
12) ОСОБА_13 ,
13) ОСОБА_14 ,
14) ОСОБА_15 ,
15) ОСОБА_16 ,
16) ОСОБА_17 ,
17) ОСОБА_18 ,
18) ОСОБА_19 ,
19) ОСОБА_20 ,
20) ОСОБА_21 ,
21) ОСОБА_22 ,
22) ОСОБА_23 ,
23) ОСОБА_24 ,
24) ОСОБА_25 ,
25) ОСОБА_26 ,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національного Банку України (далі - НБУ),
про стягнення 2 679 888 731,86 грн,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Зміст позовної заяви
1. Фонд у листопаді 2021 року звернувся з позовом до відповідачів (власників істотної участі та керівників банку) про солідарне стягнення шкоди (збитків) у розмірі 2 679 888 731,86 грн у порядку частини п'ятої статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та частини п'ятої статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність".
Позов мотивував, зокрема, тим, що після припинення АТ "Банк "Таврика" вимоги 6 898 кредиторів цього банку, у тому числі Фонду, залишилися незадоволеними на загальну суму 2 679 888 731,86 грн. А відтак, оскільки саме відповідачі, за твердженням Фонду, довели АТ "Банк "Таврика" до неплатоспроможності, вказана сума підлягає стягненню з останніх.
(2) Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору
2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що
позовні вимоги є недоведеними, адже у діях відповідачів відсутній склад цивільного правопорушення, з огляду на що і відсутній причинно-наслідковий зв'язок між прийнятими рішеннями та будь-якими збитками, заподіяними саме кредиторам Банку. Крім того, позивач не довів, що дії відповідачів були охоплені єдиним умислом і наміром щодо досягнення відповідних цілей, а саме доведення Банку до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності Банку.
3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 09.11.2023 апеляційну скаргу Фонду залишив без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови, в решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована, зокрема, таким:
- рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2019, яке було залишене без змін постановою Верховного Суду від 07.10.2021 у справі №910/12803/18, встановлено факти протиправної поведінки відповідачів та заподіяної ними шкоди. Верховний Суд під час касаційного перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у постанові від 07.10.2021 погодився із висновками суду першої інстанції, що відповідачі завдали шкоду у заявленій Фондом сумі - 2 679 888 731,86 грн;
- факти, які раніше були встановлені судовим рішенням у справі №910/12803/18, що набрало законної сили, у частині завдання відповідачами шкоди у заявленій Фондом сумі 2 679 888 731,86 грн є преюдиційними для розгляду справи №910/18526/21, а тому повторному доказуванню не підлягають;
- Фонд з 23.09.2013 був обізнаний про те, що задоволення всіх зобов'язань Банку, зокрема перед кредиторами, неможливе і шкоду вже завдано. Позивач як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції не заявив клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності, оскільки вважав вказаний строк не пропущеним. Зважаючи, що позовна давність сплинула 23.09.2016, а з позовом Фонд звернувся лише у листопаді 2021 року, у задоволенні позову необхідно відмовити з мотивів пропуску позовної давності.
(3) Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ухвалених по суті спору, Фонд звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023; ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування своєї правової позиції Фонд із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду:
- від 12.07.2022 у цій справі (№910/18526/21) щодо правової природи поданого Фондом позову та його відмінності від позову, пред'явленого в межах справи №910/12803/18, а також щодо спеціальної позовної давності за позовами, які подаються Фондом у порядку частини першої статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
- від 16.05.2018 у справі №757/34878/15-ц, від 09.09.2019 у справі №755/5789/17, від 12.12.2018 у справі №752/13711/16-ц, від 20.09.2018 у справі №753/23222/15-ц, від 26.09.2019 у справі №757/58254/16-ц, від 26.06.2019 у справі №757/172/16-ц, від 28.08.2019 у справі №295/12388/16-ц, від 30.06.2020 у справі №712/13267/17 щодо того, що встановити конкретний розмір збитків, завданих кредиторам неплатоспроможного банку, можна лише після закінчення ліквідаційної процедури;
- у справі №916/1489/22 щодо спеціальної позовної давності за позовами, які подаються Фондом у порядку частини першої статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
- від 27.09.2022 у справі №904/3864/21 щодо передчасності висновку про пропущення позовної давності.
Крім того, Фонд із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України відзначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості притягнення до субсидіарної відповідальності за доведення банку до неплатоспроможності членів комітетів банку, які не належали до керівників банку. Відповідальність членів кредитного комітету перед вкладниками Банку може наступати в силу частини третьої статті 92 та частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
(4) Рух справи в суді касаційної інстанції
5. Верховний Суд ухвалою від 28.08.2024 справу №910/18526/21 за касаційними скаргами Фонду на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 та ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Постановляючи дану ухвалу, Верховний Суд виходив з такого, враховуючи висновки Корпоративної палати, що зроблені у постанові від 04.06.2024 у справі №916/3724/21, необхідно відступити від висновків, що містяться у постановах як Великої Палати (від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц), так і Верховного Суду у складі колегій суддів КЦС (постанови від 16.05.2018 у справі №757/34878/15-ц, від 09.09.2019 у справі №755/5789/17, від 12.12.2018 у справі №752/13711/16-ц, від 20.09.2018 у справі №753/23222/15-ц, від 26.09.2019 у справі №757/58254/16-ц, від 26.06.2019 у справі №757/172/16-ц, від 28.08.2019 у справі №295/12388/16-ц, від 30.06.2020 у справі №712/13267/17), зазначивши, що у разі визнання банку неплатоспроможним збитки завдаються одночасно і банку і вкладникам, а отже, з таким позовом навіть до дати припинення банку може звертатися як банк, так і Фонд (як кредитор, який в силу приписів закону представляє всіх інших кредиторів банку). Крім того, Суд вважав, що у справі наявна виключна правова проблема, адже до ухвалення Корпоративною палатою постанови від 04.06.2024 у справі №916/3724/21 існувала усталена судова практика, що базувалася на численних висновках Верховного Суду, відповідно до яких:
(1) розмежовувалися два види позовів до керівників та інших пов'язаних з банком осіб (позов банку про стягнення збитків, який подавався до припинення банку як юридичної особи і позов Фонду про стягнення шкоди, завданої колишнім кредиторам, який подавався після припинення банку);
(2) існувала правова визначеність щодо моменту початку перебігу позовної давності (для позовів банків - з моменту, коли банк мав можливість визначити суму збитків, при цьому цей момент відрізнявся у залежності від того, чи завдані збитки конкретними правочинами чи в цілому неналежним управлінням банківськими ризиками та активами, тобто доведенням банку до неплатоспроможності; для позовів Фонду - з дати припинення банку як юридичної особи).
6. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30.10.2024 повернула справу №910/18526/21 колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Постановляючи дану ухвалу, Велика Палата Верховного Суду виходила з таких мотивів:
- саме по собі посилання на висновки, сформульовані Верховним Судом у постанові від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21, не обґрунтовує необхідності відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц. За наявності суперечності має застосовуватись саме висновок Великої Палати Верховного Суду;
- інших мотивів для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (зокрема, помилковість чи застарілість підходу внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не наводить;
- Верховний Суд не вказав конкретних причин необхідності відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, та не обґрунтував підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду;
- Верховний Суд не навів ні кількісних, ні якісних критеріїв наявності виключної правової проблеми у справі № 910/18526/21. Отже, підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена частиною п'ятою статті 302 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
7. Верховний Суд ухвалою від 29.01.2025 справу №910/18526/21 за касаційними скаргами Фонду на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023, постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 та ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 передав на розгляд палати для розгляду щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Корпоративна палата).
(5) Мотиви для передачі справи на розгляд Корпоративної палати
8. Ухвала Верховного Суду від 29.01.2025 у даній справі мотивована таким:
- у низці постанов Верховного Суду (від 12.07.2022 у цій справі, від 27.09.2022 у справі №904/3864/21, від 07.09.2022 у справі №904/3867/21, від 08.11.2023 у справі №916/1489/22, від 14.02.2024 у справі №910/19584/20), послідовно розмежовуються дві категорії позовів:
1) позов, який подає Фонд від імені та в інтересах банку за завдану йому шкоду (такий позов може бути поданий виключно до припинення банку як юридичної особи, стягнуті кошти включаються до ліквідаційної маси банку і розподіляються серед кредиторів банку);
2) позов, який подає Фонд від власного імені в інтересах всіх колишніх кредиторів припиненого банку (такий позов можна подати виключно після припинення банку як юридичної особи). Корпоративна палата у постанові від 04.06.2024 у справі №916/3724/21 від зазначених висновків, які базуються на прямих приписах закону, не відступала;
- відповідно до приписів статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд має право звернутися з позовом до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, від власного імені і в інтересах всіх вкладників виключно після припинення банку. Відтак позовна давність за будь-яких обставин не може починати перебіг до цього моменту;
- Фонд не є правонаступником банку (постанови Верховного Суду від 12.07.2022 у цій справі, від 27.09.2022 у справі №904/3864/21), а тому до нього не переходять вимоги банку про відшкодування шкоди і відтак позовна давність не може починати перебіг так само (з того самого моменту) як і щодо вимог банку про стягнення збитків з пов'язаних осіб (колишніх керівників та власників істотної участі);
- після припинення Банку Фонд звертається не як правонаступник банку, а як особа (колишній кредитор банку), якій завдано шкоду через погашення її незадоволених вимог до банку внаслідок нестачі майна банку (ліквідаційної маси). І в силу приписів закону Фонд одночасно представляє інтереси й інших колишніх кредиторів;
- вважаємо, що є необхідність відступити від висновків Корпоративної палати у справі №916/3724/21 щодо застосування статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" про те, що шкода, заподіяна пов'язаними особами неплатоспроможного банку, одночасно вважається шкодою банку та кредиторам такого банку, а факт її заподіяння та конкретний розмір можна визначити з моменту затвердження в ліквідаційній процедурі реєстру акцептованих вимог кредиторів та акту формування ліквідаційної маси банку (пункти 188 та 213 постанови від 04.06.2024);
- такі висновки суперечать певною мірою висновкам Великої Палати Верховного Суду, які було викладено у постанові від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо можливості встановлення розміру збитків, завданих кредиторам неплатоспроможних банків, тільки після завершення ліквідаційної процедури (постанови від 16.05.2018 у справі №757/34878/15-ц, від 09.09.2019 у справі №755/5789/17, від 12.12.2018 у справі №752/13711/16-ц, від 20.09.2018 у справі №753/23222/15-ц, від 26.09.2019 у справі №757/58254/16-ц, від 26.06.2019 у справі №757/172/16-ц, від 28.08.2019 у справі №295/12388/16-ц, від 30.06.2020 у справі №712/13267/17), для відступу від яких ця справа передавалася на Велику Палату Верховного Суду, але була повернута (ухвала від 30.10.2024);
- моментом, коли починається перебіг позовної давності щодо шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам банку, є момент припинення банку як юридичної особи. Адже саме з цього моменту кредиторам банку, вимоги яких до банку не були задоволені, а погашені через недостатність майна банку, була завдана шкода (для них наступили негативні майнові наслідки). І саме з цього моменту у Фонду виникає право на позов від власного імені в інтересах колишніх кредиторів банку;
- якщо ж Корпоративна палата все-таки не відступить від зазначеного висновку, то звертаємо також увагу на розбіжності в правовій позиції щодо початку перебігу позовної давності у справах, де позивачем виступав банк, а не Фонд;
- після ухвалення постанови Корпоративної палати від 04.06.2024 у справі №916/3724/21, виникла правова невизначеність у питанні з якого саме моменту починає перебіг позовна давність:
1) з дня затвердження останнього з двох документів, а саме затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків;
2) з дня, коли стає можливим розрахувати шкоду, завдану конкретним правочином за умови, що існує право на звернення до суду з таким позовом (яке може бути зумовлене недостатністю майна банку, у цьому разі недостатність майна банку є умовою звернення до суду, а не встановленим розміром збитків);
3) з дня затвердження ліквідаційного балансу та звіту.
Отже, колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновків Корпоративної палати, викладених у постанові від 04.06.2024 у справі №916/3724/21.
ІІ. ПОЗИЦІЯ КОРПОРАТИВНОЇ ПАЛАТИ
(1) Підстави повернення справи на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
9. Перевіривши мотиви ухвали Верховного Суду від 29.01.2025 у контексті доводів касаційних скарг, Корпоративна палата дійшла висновку про відсутність підстав для прийняття цієї справи до свого розгляду з огляду на таке.
9.1. Щодо порядку звернення Фонду до суду з відповідними позовами
Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (частина перша статті 3).
Відповідно до статті 29 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд, зокрема, набуває прав кредитора банку на всю (загальну) суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам такого банку відповідно до цього Закону.
Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом/уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у відповідній черговості (стаття 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Тобто одним з головних завдань Фонду під час виведення неплатоспроможного банку з ринку та його ліквідації є задоволення вимог кредиторів у відповідності до вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Аналіз приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" дає змогу дійти висновку, що Фонд має право звертатися з позовами про відшкодування шкоди (збитків), які подаються у порядку статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб":
(1) від імені та в інтересах неплатоспроможного банку;
(2) від власного імені і на свою користь в інтересах кредиторів (тобто для подальшого розподілення стягнутого між колишніми кредиторами банку).
При цьому норма статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у жодній із редакцій не містила заборони для Фонду звертатись до суду з відповідними позовами після ліквідації Банку, а навпаки, враховуючи спеціальний статус Фонду, визначала, що ліквідація неплатоспроможного банку не припиняє таке право та не є підставою для звільнення від відповідальності пов'язаної з банком особи. До того ж, таку прогалину у нормі було усунено законодавцем шляхом ухвалення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" від 30.06.2021 №1588-IX. Указаним законом було доповнено статтю 52, зокрема, частиною 7, абзацом 2 якої передбачено, що Фонд має право звертатися з такими позовами протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність)".
Схожі положення були також закріплені і у ГПК Україні, зокрема у статті 53 (частині шостій), де вказано, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, звертаючись з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", діє від імені та в інтересах неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а у разі припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи - в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.
Отже, правовий механізм звернення Фонду з позовами про відшкодування шкоди, завданої банку та її кредиторам, є зрозумілим та нормативно унормованим.
Вищенаведене узгоджується зі сталою та послідовною практикою Верховного Суду, викладеною у низці постанов (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, постанови Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 910/12803/18, від 08.02.2022 у справі №910/15260/18, тощо).
Доводи, викладені в ухвалі Верховного Суду від 29.01.2025 у даній справі, наведеного не спростовують.
Корпоративна палата відзначає, що у даній справі (№910/18526/21) суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, відмовив у задоволенні позову Фонду з підстав пропуску позивачем позовної давності із зверненням до суду з відповідним позовом.
Звертаючись з касаційною скаргою до Верховного Суду, Фонд вказував на невірне застосування судом апеляційної інстанції положень норм права, якими урегульована спеціальна позовна давність за позовами, які подаються Фондом у порядку частини першої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Тобто визначальним у розгляді даної справи на стадії касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції з огляду на доводи касаційної скарги є питання наявності/відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин, зокрема, положень статей 256, 257, 267 Цивільного кодексу України, якими унормовано інститут позовної давності.
У контексті наведеного Корпоративна палата відзначає, що у постанові Касаційного господарського суду від 04.06.2024 у справі №916/3724/21 Корпоративна палата вже наводила правові висновки щодо питання визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Так, Корпоративна палата у вказаній постанові вказала, що перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох документів, а саме затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Тобто, Верховний Суд чітко визначив, з якого моменту в даному випадку починає відраховуватися позовна давність, а саме з моменту коли Фонду стало відомо, що розмір вимог кредиторів не покривається наявними активами банку, що передбачає затвердження одного з двох вищезазначених документів.
Разом з тим, як вбачається зі змісту ухвали колегії суддів Верховного Суду від 29.01.2025, якою дану справу було передано на розгляд палати, остання не наводить будь-яких підстав для відступу від таких висновків.
Фактично ж доводи колегії суддів, викладені в ухвалі від 29.01.2025, зводяться до (1) невірного тлумачення Корпоративною палатою правової природи шкоди, заподіяної кредиторам неправомірними діями пов'язаних із банком осіб, (2) невірного визначення моменту, з якого Фонд міг довідатись про таку шкоду, та (3) до невірного тлумачення порядку звернення Фонду з відповідними позовами до суду у порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Водночас Корпоративна палата наголошує, що сторонами спору до суду касаційної інстанції не оскаржуються питання наявності/відсутності шкоди, заподіяної неправомірними діями пов'язаних із банком осіб, розмір такої шкоди, порядок відшкодування, чи то порушення порядку звернення Фонду з відповідним позовом у відповідності до приписів статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тощо.
Тобто, на переконання Корпоративної палата, питання, порушені колегією суддів в ухвалі від 25.01.2025, ураховуючи межі розгляду касаційної скарги, визначені статтею 300 ГПК України, не мають будь-якого юридичного значення для правильного вирішення спору (перегляду постанови суду апеляційної інстанції) з огляду на зміст та доводи касаційної скарги Фонду у даній справі.
9.2. Щодо правової природи шкоди, заподіяної банку та його кредиторам неправомірними діями пов'язаних із банком осіб
Так, Корпоративна палата у постанові від 04.06.2024 у справі №916/3724/21 вказала, що негативні наслідки від неправомірних дій пов'язаних із банком осіб як для банку, так і для його кредиторів (вкладників) настають саме з моменту віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження у банку тимчасової адміністрації. Оскільки саме з моменту віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження у банку тимчасової адміністрації у банку припиняється будь-яка діяльність пов'язана зі здійсненням розрахункових операцій, повернення депозитів вкладників тощо.
Ураховуючи, що відповідно до приписів статті 29 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд та вкладники банку набувають статусу кредитора банку на день початку процедури виведення Фондом неплатоспроможного банку з ринку, Корпоративна палата вказала, що розмір шкоди (збитків), завданий кредиторам банку (зокрема і Фонду) визначається на підставі затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку, а відтак, Фонд та інші кредитори банку мають змогу оцінити розмір заподіяної їм шкоди (збитків) внаслідок неправомірних дій пов'язаних із банком осіб саме з моменту затвердження останнього з двох зазначених вище документів.
Верховний Суд в ухвалі від 29.01.2025 у даній справі вважав за необхідне відступити від наведених вище висновків Корпоративної палати, виокремивши право Фонду на звернення з позовом до суду про відшкодування шкоди (збитків) в інтересах кредиторів саме після завершення процедури ліквідації банку (припинення банку).
Разом з тим, ураховуючи нормативно-правове регулювання спірних правовідносин,
Корпоративна палата не вбачає підстав для такого відступу, адже як уже неодноразово наголошувалось Фонд не позбавлений права на звернення до суду в інтересах кредиторів як під час здійснення ліквідації банку, так і після завершення відповідної процедури. Жодна з редакцій статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містила заборони для Фонду звертатись до суду з відповідними позовами під час ліквідації Банку. А тому звуження права Фонду на звернення з відповідними позовами до суду та, відповідно, розмежування початку перебігу позовної давності призведе до порушення принципу правової визначеності та хибного тлумачення дійсного змісту статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Корпоративна палата відзначає, що кредитори банку є особами, яким завдано шкоду (збитки) з моменту віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження у банку тимчасової адміністрації. Саме з моменту затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів та/або акта формування ліквідаційної маси банку Фонд має змогу та зобов'язаний у силу Закону оцінити розмір заподіяної банку (його кредиторам) шкоди (збитків), зокрема, і шкоду, заподіяну неправомірними діями пов'язаних із банком осіб.
Факт припинення Банку як юридичної особи не змінює правової природи таких правовідносин.
Варто відзначити і те, що у силу приписів норм Закону самі кредитори позбавлені процесуальної можливості звертатись з відповідними позовами. Натомість, таким правом від їх імені наділений саме Фонд. А тому твердження колегії суддів в ухвалі від 29.01.2025 про те, що Фонд міг довідатись про шкоду заподіяну його кредиторам та її розмір лише з моменту припинення Банку є необґрунтованим та таким, що не узгоджується з приписам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Колегія суддів в ухвалі від 29.01.2025 (якою дану справу направив на розгляд Корпоративної палати) фактично вдалася до власного трактування висновків Корпоративної палати, викладених у постанові від 04.06.2024 у справі №916/3724/21, які не відповідають дійсному змісту вказаної постанови, висновки в якій є чіткими та недвозначними.
Поряд з цим Корпоративна палата відзначає, що, звертаючись з даними позовами до Суду, Фонд просив суд стягнути шкоду (збитки) внаслідок, зокрема, неправомірних дій пов'язаних із банком осіб (власників істотної участі, керівників банку).
Отже, саме наявність заподіяної банку шкоди (збитків) внаслідок, зокрема, неправомірних дій пов'язаних із банком осіб (власників істотної участі, керівників банку) є підставою позову. При цьому наявність незадоволених вимог кредиторів не впливає на наявність/відсутність шкоди (збитків), заподіяну банку (кредиторам) неправомірними діями пов'язаних із банком осіб (власників істотної участі, керівників банку), розмір якої, серед іншого, може бути як більшим, так і меншим, або взагалі відсутнім.
Слід врахувати, що виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, виявлення протиправної діяльності пов'язаних з Банком осіб, встановлення розміру збитків, звернення з вимогами до пов'язаних з Банком осіб, звернення з позовом до суду, - є окремими процесуальними діями (що вчиняються Фондом), та які у силу своєї правової природи та закону не можуть бути ототожнені та підміняти один одного.
Тобто право Фонду на подання позову чи то в інтересах Банку, чи то в інтересах кредиторів жодним чином не впливає на факт наявності/відсутності шкоди (збитків), заподіяної банку внаслідок, зокрема, неправомірних дій пов'язаних із банком осіб (власників істотної участі, керівників банку) та її розмір, що встановлюється Фондом під час здійснення процедури ліквідації банку.
Верховний Суд в ухвалі від 29.01.2025 (якою дану справу направив на розгляд Корпоративної палати) помилково ототожнив у даному випадку вимоги кредиторів, які залишилися незадоволеними після ліквідації (припинення) банку, зі шкодою (збитками), заподіяними банку внаслідок, вчинення неправомірних дій пов'язаних із банком осіб (власників істотної участі, керівників банку), які за своєю правовою суттю є різними.
Спрямованість коштів, стягнутих у разі відшкодування заподіяної банку (кредиторам) шкоди, зокрема на задоволення вимог кредиторів, які залишилися непогашеними, не може підміняти собою правову сутність такої шкоди (збитків), підстави її виникнення, заподіювача такої шкоди, розмір та порядок відшкодування.
9.3. Щодо наявності/відсутності суперечності висновків Верховного Суду
Верховний Суд в ухвалі від 29.01.2025 у даній справі стверджує, що висновки Корпоративної палати у справі №916/3724/21 суперечать певною мірою висновкам Великої Палати Верховного Суду, які було викладено у постанові від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо можливості встановлення розміру збитків, завданих кредиторам неплатоспроможних банків, тільки після завершення ліквідаційної процедури (постанови від 16.05.2018 у справі №757/34878/15-ц, від 09.09.2019 у справі №755/5789/17, від 12.12.2018 у справі №752/13711/16-ц, від 20.09.2018 у справі №753/23222/15-ц, від 26.09.2019 у справі №757/58254/16-ц, від 26.06.2019 у справі №757/172/16-ц, від 28.08.2019 у справі №295/12388/16-ц, від 30.06.2020 у справі №712/13267/17).
Так, Верховний Суд в ухвалі від 29.01.2025 вказав, що :
« 69. Водночас, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові розмежувала початок перебігу позовної давності для двох випадків:
(а) якщо банку заподіяно шкоди шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Для такої оцінки необхідно встановити розмір акцептованих вимог кредиторів та оцінити ліквідаційну масу банку. Отже, лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданої банку шкоди (п. 7.61).
(б) якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо (п.7.60).
70. Керуючись цими висновками у справах про стягнення збитків, завданих конкретними правочинами, а не доведенням банку до неплатоспроможності, Верховний Суд зазначав, що позовна давність починає перебіг з моменту відчуження відповідного активу в ліквідаційній процедурі і розраховував таку шкоду (збитки) як різницю між ціною придбання та продажу активу, а саме прав вимоги за кредитним договором або майна, яким забезпечувалося виконання договору, зокрема цінних паперів».
З огляду на викладене Корпоративна палата відзначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц (правова позиція якої потім була викладена у низці інших постанов, зокрема, зазначених вище) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про стягнення коштів, Велика Палата, вирішуючи виключну правову проблему «Про загальне визначення підстав, меж, принципів відповідальності власника істотної участі в банку, зокрема відповідальності за бездіяльність та її наслідки (частина четверта статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність») або дії та їх наслідки (частина п'ята цієї статті Закону), тягар доведення вини», відзначила, зокрема таке:
- власники істотної участі, контролери, інші пов'язані особи можуть своїми діями чи бездіяльністю завдати шкоди банку, у тому числі шляхом здійснення неналежної кадрової політики, шляхом неналежного впливу на керівників банку, шляхом порушення вимог законодавства, зокрема нормативно-правових актів Національного банку України, тощо;
- Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», водночас зазначеною статтею передбачена відповідальність пов'язаних осіб банку перед банком, а не перед його кредиторами;
- ані солідарна, ані субсидіарна відповідальність пов'язаних з банком осіб за вимогами вкладників та інших кредиторів до банку законом не встановлена;
- кредитори боржника можуть мати похідний інтерес у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, у тому числі у стягненні неповернутих боржнику позик, кредитів, збитків, завданих боржнику третіми особами, тощо, якщо несплата цих коштів спричиняє несплату коштів боржником кредитору;
- в разі якщо відповідно до законодавства певні треті особи несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства, кредитори банкрута не вправі звертатися з вимогами до таких третіх осіб; натомість останні мають сплатити кошти виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою на користь банкрута;
- в абзаці другому частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства термін «субсидіарна відповідальність за зобов'язаннями боржника» використаний в іншому значенні, ніж він використовується у ЦК України, оскільки відповідно до абзаців першого, третього цієї частини з вимогами до третіх осіб звертаються не кредитори, а ліквідатор, а стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси банкрута. Отже, за правовою природою відповідальність третіх осіб, передбачена частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, є відповідальністю порушника за збитки, завдані банкруту (стаття 22 ЦК України);
- при цьому жоден з кредиторів банкрута не має власної вимоги до третьої особи, яка має заборгованість перед банкрутом (у тому числі щодо відшкодування завданих банкруту збитків). Натомість відповідно до частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства дії (бездіяльність) ліквідатора можуть бути оскаржені до господарського суду учасниками справи про банкрутство, права яких порушено такими діями (бездіяльністю).
- введення у банку тимчасової адміністрації унеможливлює задоволення вимог вкладників у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;
- Фонд зобов'язаний забезпечити проведення інвентаризації банківських активів і зобов'язань. Право вимоги банку, у тому числі про відшкодування завданої йому шкоди, належить до таких активів, а обов'язок забезпечити проведення інвентаризації зобов'язань стосується і деліктних зобов'язань. Отже, Фонд зобов'язаний у розумний строк забезпечити виявлення шкоди, завданої банку, та її заподіювачів;
- якщо банку належить майно, зокрема право вимоги про відшкодування шкоди, то внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє. Тому ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов'язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов'язаної з банком особи;
- натомість вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків);
- право вимоги до боржників банку, в тому числі про повернення кредитів, стягнення процентів, про відшкодування шкоди, завданої банку (зокрема, збитків), належить банку, а не кредиторам банку, а несплата банку коштів боржниками банку не може розцінюватися як завдання шкоди кредиторам банку;
- законом не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що такими повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача.
Отже, Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові, ураховуючи, що позов було подано фізичною особою до пов'язаної з банком особи про відшкодування збитків, дійшла висновку, що остання не є належним позивачем у даній категорії справ, адже після запровадження тимчасової адміністрації саме на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та/або уповноважену особу Фонду законом покладені повноваження органів та посадових осіб неплатоспроможного банку, включаючи повноваження заявляти від імені банку будь-які позови до суду, зокрема і позови про відшкодування шкоди.
При цьому Велика Палата Верховного Суду відзначила, що власники істотної участі банку несуть відповідальність перед банком, а не особисто перед кредиторами. А відтак, у разі виявлення шкоди, завданої банку, та її заподіювачів (зокрема, власників істотної участі) саме Фонд має право та зобов'язаний звернутись з відповідними вимогами/позовами до таких осіб. У такому випадку Фонд реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Оцінюючи мотиви, викладені в ухвалі від 29.01.2025 у справі №910/18526/21, Корпоративна палата відзначає, що у справі №761/45721/16-ц Велика Палата Верховного Суду ані буквально, ані змістовно не наводила правових висновків щодо того, що для вкладників та інших кредиторів банку збитки настають лише з дати припинення банку як юридичної особи, а відтак саме з цієї дати починає перебіг позовна давність.
Велика Палата Верховного Суду у справі №761/45721/16-ц не аналізувала правову природу позовів Фонду в інтересах кредиторів та, відповідно, не наводила правових висновків з питання застосування абзацу 3 частини першої та частини сьомої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», як і не наводила правових висновків щодо початку/закінчення позовної давності у позовах Фонду, поданих чи то в інтересах банку, чи то в інтересах кредиторів.
Висновки Великої Палати Верховного Суду насамперед стосувались аналізу статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а саме щодо особливостей відповідальності пов'язаної з банком особи/власника істотної участі за завдані банку збитки.
При цьому як свідчить зміст постанови від 28.09.2021 Велика Палата Верховного Суду не наводила жодного висновку щодо того, коли для кредиторів банку настають збитки (завдається шкода), які саме та у якій формі, хто є заподіювачем такої шкоди (збитків), та у яких випадках і до кого Фонд може звертатись з відповідними позовами.
Велика Палата Верховного Суду у справі №761/45721/16-ц, зокрема у пунктам 7.60-7.61 висновувала щодо порядку встановлення розміру шкоди в залежності від механізму завданої такої (чи то шляхом недотримання вимог законодавства, чи то шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку). Разом з тим, такі висновки не місять жодних тверджень про початок перебігу позовної давності, зокрема з моменту відчуження відповідного активу в ліквідаційній процедурі. Висновки Верховного Суду у цій частині не відповідають дійсному змісту постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №761/45721/16-ц.
З огляду на наведене Корпоративна палата вважає доводи колегії суддів, викладені в ухвалі від 29.01.2025 у відповідній частині, необґрунтованими, адже правові висновки, викладені у постанові Корпоративної палати від 04.06.2024 у справі №916/3724/21, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.
Щодо посилань в ухвалі від 29.01.2025 у даній справі на інші постанови Верховного Суду, які були прийнятті до постанови Корпоративної палати у справі №916/3724/21 (від якої колегія суддів вважає за необхідне відступити), Корпоративна палата відзначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів.
А відтак, у разі наявності, на думку Верховного Суду, суперечностей між висновками колегії суддів (у тому числі, розширеного складу) та висновками Корпоративної палати, перевагу мають саме останні висновки Корпоративної палати.
Варто врахувати, що Велика Палата Верховного Суду, об'єднана палата чи то судова палата, розглядаючи справи, відступає не від постанов у конкретних справах, а від висновку щодо застосування норм права. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча би в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду (об'єднана палата чи то судова палата) відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13-ц, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 42), від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 43) тощо).
(2) Висновки
10. Відповідно до частини першої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
Відповідно до частини четвертої статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" ("Chapman v. the United Kingdom" від 18.01.2001, заява № 27238/95, пункт 70) наголошується на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
Разом з тим, передаючи справу №910/18526/21 на розгляд Корпоративної палати, колегія суддів Касаційного господарського суду у контексті положень частини першої статті 302 ГПК України не навела вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтовану необхідність у відступі від висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постанові від 04.06.2024 у справі №916/3724/21.
При цьому Корпоративна палата враховує, що з моменту ухвалення постанови Корпоративної палатою від 04.06.2024 у справі №916/3724/21 не відбулось ані зміни закону, ані зміни судової практики, що б свідчило про правову виправданість повторного передання з тих самих питань справи на розгляд Корпоративної палати.
Отже, проаналізувавши норми права, що регулюють спірні правовідносини, враховуючи актуальну судову практику Верховного Суду (аналіз якої свідчить про відсутність суперечливої та різної практики у питаннях визначення порядку, підстав, строків звернення Фонду з позовами про відшкодування шкоди (збитків)), беручи до уваги необхідність дотримання принципу юридичної визначеності, як складового елементу верховенства права, та зважаючи на обов'язок суду чітко, зрозуміло та однозначно застосовувати правові норми, Корпоративна палата дійшла висновку, що відсутні передумови для прийняття до свого провадження матеріалів касаційних скарг Фонду на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023, постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 та ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 у справі №910/18526/21 зі стадії відкриття, з огляду на статті 294, 301, частину першу статті 302 ГПК України.
Відтак справа №910/18526/21 із касаційними скаргами підлягає поверненню на розгляд відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду.
Керуючись статтями 234, 235, 301, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Справу №910/18526/21 за касаційними скаргами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023, постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 та ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий З окремою думкою О. Кібенко
Судді З окремою думкою С. Бакуліна
О. Баранець
Г. Вронська
Н. Губенко
І. Кондратова
О. Кролевець
О. Мамалуй
В. Студенець