вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" квітня 2025 р. Справа№ 910/3512/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Гаврилюка О.М.
Суліма В.В.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Євробус» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2024
у справі №910/3512/24 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна»
до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (відповідач-1)
Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Євробус» (відповідач-2)
про стягнення 225 511,48 грн,-
Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (відповідач-1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Євробус» (відповідач-2, скаржник) стягнення 225 511, 48 грн страхового відшкодування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок ДТП, що мало місце 01.08.2020, та сталось з вини працівника відповідача-2 (який є страхувальником відповідача-1) позивач здійснив виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу TUR НОМЕР_1 у розмірі 225 511, 48 грн.
Відтак, позивач вважає, що він в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» набув право вимоги до страхувальника та роботодавця винної особи, тобто до відповідачів про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2024 у справі №910/3512/24 позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробус" задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Євробус» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» страхове відшкодування у розмірі 225 511 грн 48 коп. та судовий збір у розмірі 3 382 грн 67 коп. В задоволенні позовних вимог до Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що водій ОСОБА_1 порушив Правила дорожнього руху України, що стало причиною дорожньо-транспортної пригоди 01.08.2020. Оскільки на момент ДТП він перебував у трудових відносинах із власником транспортного засобу (відповідачем-2) і виконував свої службові обов'язки як водій, відповідальність за заподіяну шкоду покладається на відповідача-2.
З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази добровільного відшкодування потерпілій особі з боку відповідача-2, суд визнав позовні вимоги щодо стягнення суми страхового відшкодування обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Євробус» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2024 у справі №910/3512/24 скасувати та прийняти нове про відмову в позові.
У апеляційній скарзі апелянт послався на те, що при ухваленні рішення, що оскаржується, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, не вірно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування або зміни рішення в порядку ст. 277 ГПК України.
Суд першої інстанції не правомірно стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Євробус» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» страхове відшкодування у розмірі 225 511 грн 48 коп.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді: Хрипун О.О., Мальченко А.О.
Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3512/24.
Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Євробус» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2024 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/3512/24.
14.10.2024 матеріали справи №910/3512/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі.
Розпорядженням Керівника апарату від 16.10.2024 №09.1-08/3831/24, у зв'язку з перебуванням судді Хрипуна О.О. у відрядженні з 15.10.2024 по 20.10.2024 та у відпустці 21.10.2024, справу №910/3512/24 передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2024 справу №910/3512/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Скрипки І.М., суддів: Мальченко А.О., Агрикової О.В.
Під час вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Євробус» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2024 у справі №910/3512/24 головуючий суддя Скрипка І.М. заявила самовідвід.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 заяву судді Скрипки І.М. про самовідвід у справі №910/3512/24 задоволено. Справу №910/3512/24 передано на повторний автоматизований розподіл для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст.32 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2024, справу № 910/3512/24 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Гаврилюк О.М., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2024 прийнято справу № 910/3512/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Євробус» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2024 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Ткаченка Б.О. судді - Гаврилюк О.М., Сулім В.В. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Євробус» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2024 по справі №910/3512/24. Розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Позиції учасників справи
14.11.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач щодо вимог апеляційної скарги заперечує повністю, вважає наведенні в ній твердження необґрунтованими, викладені обставини не відповідають дійсності та матеріалам справи.
20.11.2024 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останій-1 вважає, що апеляційна скарга в частині заявлених вимог до ПрАТ «УСК'Княжа ВІГ» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2024 у частині заявлених вимог до ПрАТ «УСК'Княжа ВІГ» слід залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 01.08.2020 поблизу села Пишне Лубенського району Полтавської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю спеціалізованого причепа TUR 30-3 д.н.з. НОМЕР_1 та транспортного засобу MAN д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 .
На момент дорожньо-транспортної пригоди між власником (Фермерське господарство «ФАВОРИТ-АГРО ПЛЮС») спеціалізованого причепа TUR 30-3 д.н.з. НОМЕР_1 та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Універсальна» діяв договір добровільного страхування наземного транспорту №3117/227/006996 від 17.07.2020, згідно з яким позивач прийняв на себе зобов'язання по відшкодуванні матеріальної шкоди заподіяної страхувальнику вище наведеному об'єкту.
Крім того, на момент вчинення ДТП цивільна відповідальність власника транспортного засобу MAN д.н.з. НОМЕР_2 (ТОВ з ІІ «Євробус; відповідач-2) була забезпечена полісом ЕР195041108, страховиком згідно якого є Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (відповідач-1).
Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19.04.2021 у справі №539/314820 ОСОБА_1 , який є працівником (водієм) відповідача-2 визнано винним у скоєнні злочину (ДТП 01.08.2020), що потягло за собою спричинення тяжких тілесних ушкоджень, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України та притягнено до кримінальної відповідальності.
Згідно висновку експертного авто товарознавчого дослідження №58-D/73/8 від 05.10.2020 вартість матеріального збитку власнику спеціалізованого причепа TUR 30-3 д.н.з. НОМЕР_1 складає 497 213,12 грн.
Згідно рахунку на оплату №2869 від 01.10.2020, вартість відновлювального ремонту спеціалізованого причепа TUR 30-3 д.н.з. НОМЕР_1 склала - 497 166, 00 грн.
Відповідно до аварійного сертифіката від 01.06.2021 сума страхова сума, яка підлягає відшкодуванню становить 225 511, 48 грн. Зазначена сума підтверджується страховим актом №62110/1 від 26.08.2021.
Позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 225 511, 48 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 13316 від 27.08.2021.
Оскільки цивільно-правова відповідальність власника спеціалізованого причепа TUR 30-3 д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована у ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (відповідач-1), і позивач здійснив відшкодування потерпілій особі, він має право зворотної вимоги до відповідача-1 в порядку суброгації у розмірі ліміту відповідальності за шкоду майну у відповідності до полісу ЕР195041108.
Позивач, звернувся до відповідача-1 з заявою про виплату страхового відшкодування.
Проте, відповідач-1 відмовив позивачу у здійснені виплати страхового відшкодування, у зв'язку з тим, що позивач пропустив строк встановлений підпунктом 37.1.4. пунктом 37.1. статті 37 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для звернення з відповідною заявою про страхове відшкодування.
Позивач також звертався до відповіадча-2 як до винної особі з заявою при виплату страхового відшкодування, проте відповідач-2 також відмовив позивачу у здійсненні виплати страхового відшкодування, посилаючись на те, що його відповідальність застрахована відповідачем-1.
З огляду на зазначене, позивач просить стягнути з кожного з відповідачів завдані збитки внаслідок ДТП 01.08.2020 у розмірі 225 511, 48 грн.
Доводи позивача щодо суті позовних вимог
Заперечуючи проти позовних вимог позивача, відповідач-1 зазначає, що позивач пропустив річний строк, який встановлений пунктом 37.1.4. статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для звернення із заявою про виплату страхового відшкодування та позивач не надав обґрунтувань поважності причин не здійснення таких дій у встановлений строк.
За таких обставин, відповідач-1 просить відмовити в задоволенні позовних вимог в частині, яка стосується відповідача-1.
Заперечуючи проти позовних вимог позивача, відповідач-2 зазначає, що позивачем не доведено належними засобами доказування вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з огляду на що відповідач-2 просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийняті постанови
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 Цивільного кодексу України).
До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток (стаття 27 Закону України «Про страхування» (закон який був чинний до 01.01.2024).
Згідно зі статті 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006-15-ц).
Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Страховик виступає замість потерпілого (пункт 71 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.10.2020 у справі № 910/18279/19).
Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування потерпілій особі перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдання матеріального збитку власнику спеціалізованого причепа TUR 30-3 д.н.з. НОМЕР_1 .
Однак, у разі якщо її цивільно-правова відповідальність перед третіми особами застрахована у певного страховика, то останній стає відповідальною особою, адже, внаслідок укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик в межах страхової суми несе відповідальність за шкоду, завдану застрахованою ним особою.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (стаття 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Щодо вимог позивача до відповідача-1 колегія судів зазначає, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля MAN д.н.з. НОМЕР_2 , на момент вказаної ДТП була застрахована у відповідача-1 згідно з полісом ЕР195041108, який діяв на 01.08.2020.
Вказаним полісом встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, що складає 130 000,00 грн та франшизу у розмірі 2 600, 00 грн, згідно з інформацією Моторно транспортного страхового бюро з Єдиної централізованої бази даних.
Таким чином, відповідач-1 взяв на себе обов'язок відшкодувати шкоду заподіяну третім особам під час ДТП, яке сталася за участю забезпеченого транспортного засобу «MAN д.н.з. НОМЕР_2 в межах лімітів відповідальності, передбачених полісом.
Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1. стаття 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Як вбачається зі змісту матеріалів справи, що 10.06.2022 позивач звернувся до відповідача-1 з заявою про виплату страхового відшкодування, проте відповідач-1 відмовив у здійсненні виплати страхового відшкодування.
На підтвердження зазначених обставин, позивач додав до позовної заяви, заяву (претензію) про виплату страхового відшкодування вих. №62110/ІНС.ЛОУ від 10.06.2022, яка адресована відповідачу-1 та в якій позивач просив відповідача-1 перерахувати суму страхового відшкодування у розмірі 225 511, 48 грн.
У подальшому відповідач-1 надав відповідь на заяву вих. №62110/ІНС.ЛОУ від 10.06.2022, в якій відповідач посилався на статтю 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та відмовив у виплаті страхового відшкодування.
Однак, відповідь відповідача-1 датована 07.10.2021 (вих. №10249), що у свою чергу не може бути відповіддю на заяву позивача, яка датована 10.06.2022.
У листі вих. №10249 від 07.10.2021 відповідач-1 зазначає, що заява про страхове відшкодування від позивача надійшла до відповідача-1 21.09.2021, в той час коли строк подання такої заяви сплив 31.07.2021, у зв'язку з чим відповідач-1 відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування.
Отже, позивач всупереч приписам частини 2 статті 164 Господарського процесуального кодексу України не надав суду першої інстанції всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме заяву про виплату страхового відшкодування, яку позивач направив/надав відповідачу-1 у вересні 2021 року та на яку відповідач-1 безпосередньо надав відповідь вих. №10249 від 07.10.2021 та в тексті самої позовної заяви зазначив обставини, які не відповідають дійсності.
Згідно частини 4 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, за введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.
Страховик, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) (пункт 36.1. стаття 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: 1) у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; 2) у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) (пункт 36.2. стаття 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови (підпункт 37.1.4. пункт 37.1. та пункт 32.2. стаття 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №910/7449/17 зазначила, що визначаючи обов'язок страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.
Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду в вищезазначеній постанові дійшла до висновку, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про його виплату не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою та підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу збитку на підставі договору добровільного майнового страхування. Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
Як зазначалось вище судом, що матеріали справи не містять заяви позивача про виплату страхового відшкодування, яка було надіслана/надана відповідачу-1 в вересні 2021 року та на яку посилається відповідач-1 в листі вих. №10249 від 07.10.2021 та в відзиві на позовну заяву.
Позивач в свою чергу не надав будь-яких пояснень щодо надсилання ним заяви про виплату страхового відшкодування у вересні 2021 року.
За таких обставин, з урахуванням стандарту вірогідності доказів, який закріплений статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, доходить до висновку, що обставини надсилання/надання відповідачу-1 заяви про виплату страхового відшкодування у вересні 2021 року та отримання відповідачем-1 такої заяви 21.09.2021 є більш вірогідними, ніж не надсилання/ненадання зазначеної заяви.
Таким чином, відповідач-1, заперечуючи проти позовних вимог в частині щодо відповідача-1, зазначає, що заяву про виплату страхового відшкодування від позивача відповідач-1 отримав 21.09.2021, в той час коли ДТП сталась 01.08.2020, у зв'язку з чим відповідач-1 у відповідності до пункту 36.2. статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не визнав майнових вимог позивача з підстав передбачених підпунктом 37.1.4. пункту 37.1. статті 37 зазначеного Закону, а саме спливу однорічного строку для подання відповідної заяви про виплату страхового відшкодування.
Прийняте рішення про відмову у здійсненні виплати страхового відшкодування, відповідач-1 в силу приписів пункту 37.2. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» повідомив позивача у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови, що підтверджується листом відповідача-1 вих. №10249 від 07.10.2021, копію якого до матеріалів справи надав позивач.
За таких обставин, відповідач-1 правомірно відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, відтак, колегія суддів доходить до висновку, що вимоги позивача до відповідача-1 в межах даної справи не підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача до відповідача-2.
Колегія суддів зазначає наступне. Внаслідок пропуску потерпілою особою річного строку для подання заяви до страховика про страхове відшкодування у страховика виникає право на відмову у виплаті регламентованих виплата, натомість, чинним законодавством України не передбачається в такому випадку припинення права потерпілої особи на отримання відшкодування в судовому порядку в межах загальних строків позовної давності встановленими Цивільним кодексом України.
Одночасно з цим колегією суддів взято до уваги, що строк позовної давності в даному спорі не сплив, оскільки, згідно пункту 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України строки позовної давності були продовжені до 30.06.2023, а у відповідності до пункту 19 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України строки позовної давності є зупиненими з 24.02.2022.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 стаття 1166 Цивільного кодексу України).
Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (частина 1 статті 1172 Цивільного кодексу України).
Тлумачення частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц.
Таким чином, для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 Цивільного кодексу України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; шкоди та її розміру; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
05.12.2018 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі №426/16825/16-ц. Предметом даної справи був регресний позов страховика до винуватця та його роботодавця, у зв'язку з неподанням заяви про настання страхового випадку та невідповідним технічним станом транспортного засобу вимогам ПДР. У зазначеній справі Верховний Суд прийшов до висновку, що у відповідності до положень статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України шкода задана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, а також, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. У свою чергу після того, як роботодавець здійснить відшкодування шкоди він у порядку регресу (статті 1191 Цивільного кодексу України) отримає право вимоги до свого працівника та зможе пред'явити до нього відповідну вимогу.
Відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, наступає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків.
Зазначений правовий висновок був зазначений Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 25.07.2018 у справі №914/820/17. Предметом розгляду справи був суброгаційний позов страхової компанії до роботодавця винної особи. Свої вимоги до юридичної особи страховик аргументував тим, що транспортний засіб належить на праві власності відповідачу, а винуватець перебуває з ним у трудових відносинах. Верховний Суд відхилив такі твердження страхової компанії та зазначив, що самого факту перебування у трудових відносинах винуватця недостатньо для пред'явлення вимоги до роботодавця, адже потрібно ще довести факти виконання працівником своїх трудових обов'язків при ДТП. При цьому суд акцентував, що під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків слід розуміти виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника. У випадку, якщо у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують виконання трудових обов'язків при настанні ДТП, то роботодавець не відповідає за шкоду завдану його працівником.
Колегія суддів зазначає, що у відповіді Національної поліції України про ДТП 01.08.2020 зазначено, що ОСОБА_2 , який керував ТЗ MAN д.н.з. НОМЕР_2 є водієм юридичної особи, а саме ТОВ з ІІ «Євробус» (відповідач-2) та який має право керування транспортним засобом.
Також з вироку Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19.04.2021 у справі №539/314820, яким ОСОБА_2 (водія відповідача-2) визнано винним у скоєнні злочину передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України вбачається, що ДТП 01.08.2020 відбулось під час виконання винною особою трудових обов'язків. Окрім цього, в зазначеному вироку встановлено, що винна особа станом на 01.08.2020 працювала водієм в відповідача-2.
Відтак, спеціалізований причеп TUR 30-3 д.н.з. НОМЕР_1 отримав пошкодження 01.08.2020 під час виконання ОСОБА_1 , своїх трудових обов'язків у відповідача-2.
Як зазначалось колегією суддів вище, що позивач здійснив виплату страхового відшкодування для відновлення забезпеченого спеціалізованого причепа TUR 30-3 д.н.з. НОМЕР_1 у зв'язку з його пошкодженням ФГ«ФАВОРИТ-АГРО ПЛЮС» на підставі страхового акту №62110/1 від 26.08.2021 в розмірі 225 511, 48 грн, що підтверджується платіжним дорученням №13316 від 27.08.2021.
Відповідач-2, в свою чергу, не надав контрозрахунку суми страхового відшкодування.
Окремо колегія суддів зазначає, що в відзивах на позовну заяву відповідачів містяться заперечення проти вимог, які на думку останніх заявлені позивачем в порядку статті 541 Цивільного кодексу України солідарно, що в свою чергу є помилковим твердженням, оскільки як вбачається з позовної заяви позивач не просить стягнути суму страхового відшкодування солідарно та не обґрунтовує свої вимоги як солідарне стягнення, оскільки не вказав в прохальній частині саме про солідарне стягнення.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. (частина 3 стаття 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 81 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи викладене, факт порушення водієм ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України, що стало підставою дорожньо-транспортної пригоди 01.08.2020, та враховуючи те, що водій працював під час ДТП на власника транспортного засобу - відповідача-2 (був водієм транспортного засобу), відсутність на момент прийняття рішення по справі у матеріалах справи будь-яких доказів виплати потерпілій особі відповідачем-2 відшкодування в добровільному порядку, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача-2 як винної особи суми страхового відшкодування обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Посилання скаржника щодо не правомірності відмови позивачу у виплаті страхового відшкодування відповідачем-1 у контексті посилань скаржника на постанову Великої палати Верховного суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17, колегія суддів відхиляє, так як обставини зазначені в постанові не є релевантними до справи №910/3512/24.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2024 у справі № 910/3512/24, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Судові витрати
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Євробус» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2024 у справі №910/3512/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2024 у справі №910/3512/24 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3512/24.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді О.М. Гаврилюк
В.В. Сулім