про залишення позовної заяви без руху
21 квітня 2025 року Справа № 480/2960/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевченко І.Г., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 в якій просить:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_1 у відношенні до позивача ОСОБА_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 14 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
2) зобов'язати відповідача військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 14 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
3) визнати протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_1 у відношенні до позивача ОСОБА_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 20 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
4) зобов'язати відповідача військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 20 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
5) визнати протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_1 у відношенні до позивача ОСОБА_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати суми грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
6) зобов'язати відповідача військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача ОСОБА_1 суму грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
7) визнати протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_1 у відношенні до позивача ОСОБА_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати суми грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
8) зобов'язати відповідача військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача ОСОБА_1 суму грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
Разом з позовною заявою представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій просить поновити позивачу строк звернення до суду. Заява обґрунтовується тим, що 13 лютого 2024 року ОСОБА_1 було не остаточно звільнено із лав Збройних Сил України, а переведено до Військової частини НОМЕР_2 , в якій він і продовжує, станом на цей час, проходити службу.
Окремо відмітив, що Верховний Суд у постанові від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 зазначив про те, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі не виплати йому забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби. Разом з тим, як вже зазначалося вище, 13 лютого 2024 року ОСОБА_1 було не звільнено із лав Збройних Сил України, а переведено в іншу військову частину для подальшого проходження військової служби, відтак тримісячний строк для подання позову до суду ще навіть не розпочав свій відлік.
Таким чином, зважаючи на той факт, що ОСОБА_1 продовжує, станом на даний час, проходити військову службу, приймає активну участь у бойових діях, тому є всі належні підстави для поновлення строків звернення з позовною заявою у цій справі.
Втім, перевіривши матеріали позовної заяви та доводи заяви про поновлення строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Так, відповідно до ч.6 ст.161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наведені норми встановлюють загальний строк звернення до адміністративного суду у публічно-правових спорах та строк у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, водночас, передбачаючи можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.
Як вбачається з прохальної частини позову, позивачем оскаржується нарахування та виплата грошового забезпечення у не належному розмірі за період з 14.10.2022 до 31.12.2022, з 01.01.2023 до 20.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, розрахованих з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 відповідно.
Тобто, цей спір щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у належному розмірі є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
У положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Тобто у цій справі до спірних правовідносин в частині строку звернення до суду застосовується ст.233 КЗпП України.
Так, відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Втім відповідно до частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Внесенням вказаних змін законодавець запровадив строки звернення до суду у відповідних категоріях спорів, у тому числі й у спорах з приводу перерахунку і виплати всіх сум грошового забезпечення та заробітної плати, а саме тримісячний строк, який в залежності від обставин, обраховується:
з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина перша);
з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при з в і л ь н е н н і (частина друга).
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 дійшов висновків, що період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України та наголосив, що з урахуванням пункту 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України відлік строку звернення з позовними вимогами, що стосується періоду з 19.07.2022 до скасування карантину, розпочинається 01.07.2023 та спливає 30.09.2023.
У цій справі позивач визначає спірним період з 14.10.2022 до 31.12.2022 та з 01.01.2023 до 20.05.2023, а з позовом до суду через представника звернувся 14.04.2025.
В контексті зазначеного вище, суд зауважує, що спірні правовідносини охоплюють період після набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який передбачає тримісячний строк звернення до суду.
При цьому, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, відлік строку звернення з позовними вимогами в цій частині, розпочався 01.07.2023 та мав сплинути 30.09.2023.
Представник позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду, з посиланням на ч.2 ст.233 КЗпП України, вказує, що згідно висновків Верховного Суду у постанові від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби. Отже, оскільки 13.02.2024 позивача не було не звільнено із лав Збройних Сил України, а переведено в іншу військову частину для подальшого проходження військової служби, то тримісячний строк для подання позову до суду, вважає представник позивача, ще навіть не розпочав свій відлік.
Вказані доводи суд не бере до уваги, оскільки, у випадку продовження військової служби тобто за відсутності факту звільнення, застосуванню підлягає частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У свою чергу під поняттям “дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття ж “повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Суд зауважує, що грошове забезпечення є щомісячною виплатою, її розмір щомісяця відомий особі, яка її отримує, та отримуючи її у неналежному на думку особи розмірі вона має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
При цьому суд наголошує, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав саме з моменту отримання відповідної виплати.
Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо причин визначення спірного розміру виплати звернулась до вповноваженої особи із заявою про надання відповідної інформації. У такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від такого органу відповіді на подану заяву.
Аналогічного висновку дійшла Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.
При цьому з позову та матеріалів позовної заяви судом встановлено, що із заявою щодо нарахування та виплати грошового забезпечення у належному розмірі за спірний у цьому позові період позивач через представника звернувся до відповідача лише 05.02.2025.
Наведене свідчить про відсутність у суду підстав вважати, що позивач без зайвих зволікань, в розумний строк, демонструючи свою зацікавленість з цього питання звернувся до відповідача із відповідною заявою.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб'єктивних дій самого позивача, а не об'єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020 у справі №360/1870/19.
У постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Отже, враховуючи те, що позивач отримує щомісяця грошове забезпечення, у період з жовтня 2022 року (початку спірного періоду) позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення, то починаючи з листопада 2022 року позивач мав бути обізнаний про невиплату у повному обсязі відповідних спірних сум грошового забезпечення.
Доводи представником позивача в обґрунтування заяви про поновлення строку про те, що позивач бере активну участь у бойових діях суд оцінює критично, оскільки жодних доказів на підтвердження цих обставин, представником позивача не надано.
До позову додані виключно копія військового квитка та довідка військової частини НОМЕР_2 відповідно до якої позивач з 14.02.2024 перебуває на військовій службі у цій військовій частині, втім ці докази не можуть підтвердити участь позивача саме у бойових діях у спірний період.
Таким чином, наведені представником позивача посилання щодо введення в Україні воєнного стану та перебування позивача на військовій службі, мають загальний, неконкретизований характер, не доводять існування дійсних, конкретно визначених перешкод для реалізації процесуальних прав за відсутності доказів цього, тож не можуть бути визнані достатніми для позитивного вирішення питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду. Такі мотиви не можуть бути голослівними і базуватися суто на загальних твердженнях, а вимагають визначеності і підтвердження доказами.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 10 квітня 2025року у справі № 200/2237/24.
Окремо суд наголошує, що Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 з метою забезпечення єдності та сталості судової практики відійшов від висновків Верховного Суду у постанові від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24, на яку у свою чергу посилається представник позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду.
При цьому суд враховує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.
Таким чином, доводи викладені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду є безпідставними, тому суд не знайшов підстав для задоволення заяви позивача про поновлення строку звернення до суду з цією позовною заявою.
За таких обставин позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Згідно ч.2 ст.169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст. ст. 132, 133, 160, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Недоліки позовної заяви можуть бути усунені позивачем протягом 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали шляхом подання до суду заяви про поновлення строку на звернення з позовом до суду із зазначенням у ній ІНШИХ підстав та наданням доказів поважності його пропуску.
У разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява буде повернута позивачу.
Копію даної ухвали направити особі, що звернулась з позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя І.Г. Шевченко