ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
15 квітня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/491/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богацької Н.С.
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,
секретар судового засідання: Алієва К.О.
за участю представників учасників справи:
від прокуратури - Шафарчук О.В.,
від Одеської ОДА - не з'явився,
від Білгород-Дністровської РДА - не з'явився,
від ПФ «Артек» - Логовський В.В.,
від ДП «Ліси України» - не з'явився,
від Держгеокадастру - Ракович І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Одеської області від 11.10.2024, ухвалене суддею Желєзною С.П., м. Одеса, повний текст складено 21.10.2024
у справі № 916/491/24
за позовом: Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації
до відповідачів:
1) Білгород-Дністровської районної державної (військової) адміністрації;
2) Приватної фірми «Артек»;
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»;
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Головного управління Держгеокадастру в Одеській області;
про: усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,
У лютому 2024 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі прокурор) в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації (далі Одеська ОДА) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Білгород-Дністровської районної державної (військової) адміністрації (далі Білгород-Дністровська РДА) та Приватної фірми «Артек» (далі ПФ «Артек»), в якому просив суд:
- усунути перешкоди власнику державі в особі Одеської ОДА у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення та визнати незаконним і скасувати розпорядження Білгород-Дністровської РДА від 23.11.2009 за № 1481/А-2009 «Про затвердження ПФ «Артек» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована на березі річки Дністер Білгород-Дністровського району для будівництва та експлуатації човнової станції»;
- усунути перешкоди власнику державі в особі Одеської ОДА у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 25.08.2010, укладеного між Білгород-Дністровською РДА та ПФ «Артек», зареєстрованого у Білгород-Дністровському районному відділі Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» Одеської регіональної філії з записом № 041051500200 від 01.10.2010;
- усунути перешкоди власнику державі в особі Одеської ОДА у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом зобов'язання ПФ «Артек» повернути у розпорядження держави в особі Одеської ОДА земельну ділянку загальною площею 0,3131 га з кадастровим номером 5120887400:01:001:0362;
- скасувати у Поземельній книзі запис від 28.08.2016 № 001 на земельну ділянку загальною площею 0,3131 га з кадастровим номером 5120887400:01:001:0362 в частині відомостей про категорію земель: землі водного фонду; код цільового призначення: 1.10.08 для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей; вид використання земельної ділянки: для будівництва та експлуатації човнової станції на березі річки Дністер.
Позов мотивований тим, що спірна земельна ділянка входить до складу державного лісового фонду, відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення, станом на теперішній час її постійним користувачем є філія «Одеського лісового господарства» Біляївського лісництва Південного лісового фонду Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі ДП «Ліси України») на підставі планово-кортографічних матеріалів лісовпорядкування, а її дійсним розпорядником - Одеська ОДА. Проте, Білгород-Дністровська РДА, не будучі наділеною жодними повноваженнями, без попереднього вилучення у постійного користувача, фактично розпорядилася землею лісогосподарського призначення. Крім того, своїм розпорядженням спірну земельну ділянку незаконно віднесено до земель водного фонду з видом використання - для будівництва та експлуатації човнової станції на березі річки Дністер.
Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави в особі Одеської ОДА, прокурор зазначив, що остання, будучі єдиним належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах щодо земель лісогосподарського призначення, будучі обізнаною про виявлені правопорушення, всупереч інтересам держави не зверталась за їх захистом до суду з відповідним позовом.
Відповідачі заперечували проти задоволення позову прокурора, посилаючись зокрема на недоведеність факту віднесення спірної земельної ділянки саме до земель лісогосподарського призначення, а також на те, що прийняття розпорядження та укладення договору оренди відбулось на виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.10.2024 у справі № 916/491/24 у задоволенні позову відмовлено.
Місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведеність прокурором обставин віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, що, з огляду на пріоритетність норм Земельного кодексу України перед нормами Лісового кодексу, свідчить про виникнення спору між сторонами по справі саме щодо земельної ділянки водного фонду.
Враховуючи відсутність допустимих доказів на підтвердження надання прибережної захисної смуги вздовж річки Дністер у постійне користування лісогосподарському підприємству, суд дійшов висновку про перехід земельної ділянки водного фонду у комунальну власність в силу вимог п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.
Як наслідок, суд першої інстанції дійшов висновку про пред'явлення позову особою, права якої не порушені, оскільки Одеська ОДА може вимагати відновлення порушених прав лише на земельну ділянку державної власності.
Зокрема, суд зазначив наступне:
- спірна земельна ділянка розташована безпосередньо на березі річки Дністер та відділяє річку від автомобільної дороги. Таким чином, виходячи зі змісту приписів ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України вказана ділянка віднесена до земель водного фонду та є частиною прибережної захисної смуги, встановленої навколо річки;
- для підтвердження обставин надання ДП «Ліси України» або особам, правонаступником яких є третя особа, у постійне користування земельної ділянки лісогосподарського призначення до набрання чинності Земельним кодексом України, тобто до 01.01.2002, прокурор має надати планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. При цьому, право постійного користування землею лісогосподарського призначення, надане після 01.01.2002, в обов'язковому порядку має бути підтверджене державним актом;
- в матеріалах справи відсутній державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, який би підтверджував передачу земельної ділянки уздовж річки Дністер у постійне користування ДП «Ліси України»;
- отже лише планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, складені до 01.01.2002, можуть підтверджувати обставину передачі ділянки у постійне користування, а, тому у суду відсутні правові підстави для врахування наданих прокурором матеріалів лісовпорядкування, які були складені у 2003 та 2013 роках, як і будь-які інші документи, які стосуються діяльності Біляївського лісництва, складені після 01.01.2002;
- зі змісту копії планшету № 19 лісовпорядкування 1973 року, який був наданий прокурором та ДП «Ліси України», неможливо встановити обставину включення прибережної захисної смуги, яка відділяє річку Дністер від автомобільної дороги, до складу земель лісогосподарського призначення. При цьому, будь-які інші планшети лісовпорядкування, які мали складатись з 1973 року до 2002 року, в матеріалах справи відсутні;
- щодо наявних в матеріалах справи таксаційного опису Біляївського лісництва, складеного 1983 року, плану лісонасаджень Біляївського лісництва 1993 року, а також плану організації і розвитку лісового господарства державного лісогосподарського об'єднання «Одесаліс» 1994 року суд зазначив, що виходячи зі змісту п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України саме планово-картографічні матеріали лісовпорядкування можуть підтверджувати право постійного користування земельної ділянкою лісогосподарськими підприємствами, в той час як будь-які інші документи, які стосуються діяльності Біляївського лісництва, не можуть підтверджувати обставину надання прибережної захисної смуги у постійне користування лісогосподарському підприємству;
- крім того, у позовній заяві прокурор з посиланням на лист ВО «Укрдержліспроект» від 19.07.2023 № 670 стверджує, що спірна земельна ділянка розташована у 31 кварталі Біляївського лісництва. У клопотанні про залучення доказів ДП «Ліси України» підтверджує вказану обставину, але разом з тим надає плани лісонасаджень, таксаційний опис, які були складені до 2002 року, щодо 30 кварталу Біляївського лісництва.
Не погодившись з рішенням суду, прокурор подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги прокурор посилається на наступне:
- суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України. У даному випадку необхідно застосовувати законодавства, яке діяло саме на момент вчинення спірного правочину.
- на дату прийняття оспорюваного розпорядження та укладення договору оренди, документами, що підтверджували право постійного користування ДП «Одеське лісове господарство» земельними ділянками Біляївського лісництва, за рахунок яких і сформовано спірну земельну ділянку, були планово-картографічні матеріали лісовпорядкування за 2003-2004 років.
- натомість, суд першої інстанції помилково не надав оцінку наявним в матеріалах цієї справи витягу з проекту організації та розвитку лісового господарства Одеського ДЛГ Державного лісогосподарського об'єднання «Одесаліс» щодо Біляївського лісництва (том ІІ, книга І) від 2004 року, а також планшету № 15 лісовпорядкування 2003 року Біляївського лісництва Одеського держлісгоспу (загальна площа 1446 га), в якому зазначено, що планшет складено на основі геоданих лісовпорядкування 1993 року;
- суд також не звернув увагу, що поряд з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, належними та допустимими доказами приналежності земельної ділянки до земель державного лісового фонду та її перебування у постійному користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства, є фрагменти картографічної бази даних, які надає ВО «Укрдержліспроект», відомості з публічної кадастрової карти, а також листи територіального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.
- наявні в матеріалах докази на підтвердження того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та сформована за рахунок земель Біляївського лісництва, що з 1973 року перебувають у постійному користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства (на час виникнення спірних правовідносин - ДП «Одеське лісове господарство», на теперішній час - ДП «Ліси України»), у своїй сукупності є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на їх спростування;
- також суд необґрунтовано поставив під сумнів матеріали лісовпорядкування, які були складені до 2002 року, з огляду на те, що в означених документах значиться 30 квартал Біляївського лісництва, а у листі ВО «Укрдержліспроект» - 31 квартал.
- як наслідок, помилковими є висновки суду першої інстанції про приналежність спірної земельної ділянки до земель водного фонду та про її перехід до земель комунальної власності на підставі п. 24 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України;
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали даної справи, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відкладено до надходження матеріалів з Господарського суду Одеської області.
26.11.2024 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2024 за апеляційною скаргою прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 11.10.2024 у справі № 916/491/24 відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк до 20.12.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу, роз'яснено учасникам справи про їх право в цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань та призначено справу до розгляду на 21.01.2025 о 13:15 год.
18.12.2024 від Білгород-Дністровська РДА надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначено про її безпідставність та необґрунтованість, зокрема, що:
- ПФ «Артек» набула право на користування спірною земельною ділянкою значно раніше, ніж ДП «Ліси України»;
- ДП «Ліси України» не надало жодного рішення, розпорядження чи постанови, на підставі яких земельна ділянка була передана у постійне користування лісогосподарським підприємствам;
- прийняття розпорядження та укладення договору оренди відбулось на виконання рішення суду, яке набрало законної сили;
- скаржником не підтверджено належними та допустимими доказами право постійного користування спірною земельною ділянкою лісогосподарським підприємством;
- з наданих прокурором матеріалів лісовпорядкування, які датовані 1973, 1983 ,1993, 2003 та 2013 роками, не зрозуміло, коли та яким органом виконавчої влади вони затверджені, в якому році лісогосподарське підприємство отримало в постійне користування спірну земельну ділянку;
ПФ «Артек» у відзиві на апеляційну скаргу також заперечувала проти її задоволення, зазначаючи, серед іншого що:
- як діюча так і всі попередні редакції Лісового кодексу України допускають можливість підтвердження планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування права постійного користування лише для земельних ділянок лісогосподарського призначення, які до цього були передані відповідним користувачам у порядку, передбаченому діючим на той час законодавством;
- матеріали цієї справи не містять жодних доказів, аргументів, пояснень з приводу того, коли, ким та кому була передана спірна земельна ділянка.
- самі по собі планово-картографічні матеріали лісовпорядкування не замінюють собою: рішення уповноваженого суб'єкта щодо віднесення земельної ділянки до певної категорії земель; рішення уповноваженого суб'єкта щодо надання відповідної земельної ділянки у постійне користування державного чи комунального лісогосподарського підприємства, установи; розроблену та погоджену належним чином документацію із землеустрою;
- прокурором не надано жодних доказів віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель лісогосподарського призначення, а також доказів, які б підтверджували її накладення на землі ДП «Ліси України»;
- матеріали справи не містять доказів затвердження та погодження матеріалів лісовпорядкування 1973, 1983, 1993, 2003-2004 років;
- позиція прокурора ґрунтується на помилковому розумінні змісту п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України;
- у постанові від 17.06.2024 у справі № 913/205/23 Верховний Суд дійшов висновку, зокрема, про те, що підставою для набуття права постійного користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є лише рішення компетентного органу про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання її в постійне користування, а також, що умовою застосування п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України є підтвердження факту попереднього надання відповідної земельної ділянку в постійне користування;
- наразі склалась ситуація, коли держава, але в особі вже іншого свого органу, намагається поставити дійсність договору оренди під сумнів, що порушує принцип добросовісності;
16.01.2025 від Білгород-Дністровської РДА надійшла заява (вх. № 242/25) про участь його представника (Кононенко Н.В.) в усіх судових засіданнях по справі № 916/491/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Відповідно до Акту про знеструмлення електромережі суду від 21.01.2025 № 07-16/62/2025 в період з 09:00 год. по 14:20 год. 21.01.2025 в адміністративній будівлі за адресою: 65119, м. Одеса, пр. Шевченка, 29, в якій знаходиться Південно-західний апеляційний господарський суд, було відсутнє електропостачання та можливість забезпечення підключення резервного електропостачання через аварійну ситуацію у електрощитовій адміністративної будівлі, що призвело до відключення серверів та унеможливило функціонування автоматизованої системи діловодства суду, яка забезпечує автоматизацію технологічних процесів обробки інформації в суді відповідно до Розділу ІІ Положення про автоматизовану систему документообігу суду.
Вищевикладені обставини унеможливили проведення судового засідання у даній справі в призначений день та час (21.01.2025 о 13:15 год), про що секретарем судового засідання також складено відповідну довідку.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 вирішено розглянути апеляційну скаргу поза межами строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України, у розумний строк, повідомлено учасників справи № 916/491/24, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги відбудеться 05.02.2025 о 15:00 год. Одночасно задоволено заяву Білгород-Дністровської РДА (вх. № 242/25 від 16.01.2025) та надано можливість її представнику (Кононенко Н.В.) брати участь в усіх судових засіданнях по справі № 916/491/24 в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та системи.
В судове засідання 05.02.2025 з'явився прокурор, представники ПФ «Артек» та Держгеокадастру. Також в режимі відеоконференції з'явився представник Білгород- Білгород-Дністровської РДА.
Представники інших учасників цієї справи (Одеської обласної державної (військової) адміністрації та Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України») в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
В судовому засіданні 05.02.2025 оголошено перерву до 25.03.2025 о 14:30 год., про що постановлено відповідну протокольну ухвалу. Прокурор та представники ПФ «Артек» та Держгеокадастру повідомлені про наступну дату судового засідання під розписку.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 повідомлено Одеську ОВА та ДП «Ліси України» про те, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги відбудеться 25.03.2025 о 14:30 год.
В судове засідання 25.03.2025 з'явились прокурор, представники ПФ «Артек» та Держгеокадастру. Встановити зв'язок з представником Білгород-Дністровської РДА в режимі відеоконференції не виявилось за можливе, оскільки останній перебував в режимі офлайн.
В судовому засіданні 25.03.2025 оголошено перерву до 15.04.2025 о 14:30 год., про що постановлено відповідну протокольну ухвалу.
27.03.2025 від Білгород-Дністровської РДА надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке мотивоване перебуванням її представника у відпустці.
Будь-яких інших заяви чи клопотань від учасників справи не надходило.
В судове засідання 15.04.2025 з'явився прокурор, представники ПФ «Артек» тв. Держгеокадастру.
Представники інших учасників справи в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Щодо клопотання Білгород-Дністровської РДА про відкладення розгляду справи на іншу дату, колегія суддів зазначає відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
В судовому засіданні 15.04.2025 прокурор просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 11.10.2024 у справі № 916/491/24, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Представник відповідача заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.
Представник Держгеокадастру заперечував проти задоволення позову лише щодо вимоги про скасування у Поземельній книзі запису на земельну ділянку в частині відомостей про категорію земель.
Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.
Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частини 3, 5 ст. 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
У положеннях ч. 4 ст. 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).
Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Разом з тим згідно з ч. 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 31 Лісового кодексу України визначено, шо обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (п. «а» ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України).
Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ч. 1 ст. 56 Земельного кодексу України).
Отже, саме Одеська обласна державна (військова) адміністрація є суб'єктом владних повноважень, до компетенції якої віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у цій справі.
Прокуратурою в межах повноважень, наданих ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», 08.09.2023 звернувся до Одеської ОДА з листом № 15/1/1-150вих-23, в якому зазначив про виявленні порушення, просила повідомити про вжиті заходи з метою усунення порушень та поновлення інтересів держави у зв'язку з передачею у користування ПФ «Артек» земельної ділянки лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні ДП «Ліси України».
Листом від 22.09.2023 Одеська ОДА у відповідь на звернення прокуратури повідомила, що інформація щодо належності ділянки до складу земель лісогосподарського призначення та її перебування у постійному користуванні ДП «Ліси України», у неї відсутня. Крім того, посилаючись на ненадходження інформації щодо порушення чинного законодавства, про яке вказано у листі, не заперечувала проти подачі органами прокуратури позову до суду в інтересах ОДА.
31.01.2024 прокурор в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направив Одеській ОДА відповідне повідомлення, а 09.02.2024 звернувся до суду із відповідним позовом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави в особі міської ради і дотримано передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок реалізації такого захисту.
Щодо суті спору.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, 05.11.2002 ПФ «Артек» звернулась до Білгород-Дністровської РДА з проханням надати дозвіл на організацію роботи комісії по попередньому вибору земельної ділянки під організацію човнової станції на березі р. Дністер (а.с.206 т.1).
08.11.2002 Відділом містобудування та архітектури Білгород-Дністровська РДА складено висновок про попереднє погодження ПФ «Артек» відбору земельної ділянки площею 0,3132 га під розміщення човнової станції із земель водного фонду (берег р. Дністер) (а.с.187 т.1).
Іншими органами у 2003-2004 роках у межах своєї компетенції також було погоджено ПФ «Артек» відбір земельної ділянки, що підтверджується: листом Санітарно-епідеміологічної станції Білгород-Дністровського району від 18.04.2003 (а.с.178 т.1), листом Самостійної пожежної частини № 16 по охороні Білгород-Дністровського району від 17.04.2003 (а.с.179 т.1), висновком Білгород-Дністровського відділу земельних ресурсів від 12.04.2003 (а.с.180 т.1), листом Білгород-Дністровської інспекції Державного управління екології та природних ресурсів в Одеській області від 05.05.2003 (а.с.181 т.1), листом Одеського обласного виробничого управління по водному господарству від 15.08.2003, листом Відділу містобудування та архітектури від 02.10.2003 (а.с.210 т.1), листом Білгород-Дністровського районного відділу земельних ресурсів від 08.10.2003 (а.с.214 т.1), листом Управління охорони об'єктів культурної спадщини від 13.04.2004 (а.с.182 т.1), листом Білгород-Дністровської інспекції екоресурсів від 28.07.2004 (а.с.209 т.1).
13.05.2005 Державним комітетом України по земельним ресурсам було затверджено висновок державної землевпорядної документації №1237-05, відповідно до якого поданий на державну землевпорядну експертизу проект відведення земельної ділянки ПФ «Артек» для будівництва та експлуатації човнової станції на березі р. Дністер відповідає вимогам земельного законодавства.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.07.2009 у справі №21/36-09-1695 задоволено позов ПФ «Артек» та зобов'язано Відділ земельних ресурсів у Білгород Дністровському районі Одеської області погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3131 га прибережної захисної смуги за рахунок земель запасу водного фонду Білгород-Дністровської райдержадміністрації ПФ «Артек» для будівництва та експлуатації човнової станції на березі річки Дністер; зобов'язано Білгород-Дністровську району державну адміністрацію Одеської області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та укласти з ПФ «Артек» договір оренди земельної ділянки водного фонду загальною площею 0, 3131 га строком на 25 років.
Вищевказане рішення суду набрало законної сили.
23.11.2009 Білгород Дністровською РДА видано розпорядження № 1481/А-2009 «Про затвердження ПФ «Артек» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована на березі річки Дністер Білгород-Дністровського району для будівництва та експлуатації човнової станції», згідно якого ПФ «Артек» було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель запасу водного фонду площею 0,3131 га, в тому числі прибережна захисна смуга 0,3131 га, в довгострокову оренду терміном на 25 років (а.с.76 т.1).
Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 29.12.2009 у справі №21/36-09-1695 зобов'язано ДП «Центр державного земельного кадастру» при Державному комітеті України по земельних ресурсах в особі Одеської регіональної філії внести відомості про земельну ділянку до АС ДЗК та зареєструвати договір оренди земельної ділянки площею 0,3131 га прибережної захисної смуги за рахунок земель запасу водного фонду для будівництва та експлуатації човнової станції на березі р.Дністер на території Білгород-Дністровського району Одеської області.
25.08.2010 між Білгород Дністровською РДА (Орендодавець) та ПФ «Артек» (Орендар), на підставі розпорядження від 23.11.2009 № 1481/А-2009, укладено договір оренди земельної ділянки, згідно умов якого відповідачу було передано у користування ділянку площею 0,3131 га із земель запасу водного фонду для організації човнової станції строком на 25 років. (а.с.80-84 т.1).
01.10.2010 договір оренди земельної ділянки від 25.08.2010 був зареєстрований у Білгород-Дністровському районному відділі ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено відповідний запис.
02.10.2010 Відділом Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області було відкрито Поземельну книгу на земельну ділянку загальною площею 0,3131 га з кадастровим номером 5120887400:01:001:0362. Згідно відомостей з Поземельної книги земельна ділянка за цільовим призначенням віднесена до земель водного фонду, код цільового призначення: 1.10.08 для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей; ділянка є відкритою без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом.
З інформаційної довідки з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, сформованої 02.01.2024, слідує, що земельна ділянка з кадастровим номером 5120887400:01:001:0362 надана у користування ПФ «Артек» для будівництва та експлуатації човнової станції на березі річки Дністер.
Також судом встановлено, що у 2004 році Київською лісовпорядною експедицією Українського державного проектного лісовпорядного виро6ничого об'єднання Державного комітету лісового господарства було розроблено проект організації та розвитку лісового господарства Одеського ДЛГ державного лісогосподарського об'єднання «Одесаліс» (Біляївське лісництво).
Наказом Державного комітету лісового господарства України № 178 від 20.10.2004 було вирішено, зокрема, реорганізувати державне лісогосподарське об'єднання «Одесаліс» шляхом виділення з його складу головного підприємства, створено на його базі самостійне Одеське державне лісогосподарське підприємство, яке оголошено правонаступником реорганізованого підприємства пропорційно отриманого ним майна (а.с.87 т.1).
Наказом Державного комітету лісового господарства України № 43 від 31.01.2005 було вирішено перейменувати Одеське державне лісогосподарське підприємство в ДП «Одеське лісове господарство» з його віднесенням до сфери управління Одеського обласного управління лісового господарства та затвердженням статуту ДП «Одеське лісове господарство» (а.с.86 т.2).
У 2014 році Українською лісовпорядною організацією було повторно розроблено для Біляївського лісництва проект організації та розвитку лісового господарства. При цьому, Одеським обласним управління лісового та мисливського господарства на основі матеріалів лісовпорядкування 2013 року було складено план лісонасаджень для Біляївського лісництва.
Листом №5/1-8/14329-15 від 20.11.2015 Міністерство екології та природних ресурсів України повідомило Одеське обласне управління лісового та мисливського господарства про погодження Проектів організації та розвитку лісового господарства, зокрема, для ДП «Одеське лісове господарство».
Наказом Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства №78-ОД від 29.12.2015 було затверджено матеріали базового лісовпорядкування державних підприємств лісового господарства Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства, проведеного у 2013-2014 роках.
28.10.2022 Державним агентством лісових ресурсів України було видано наказ №851, яким вирішено припинити ДП «Одеське лісове господарство» шляхом реорганізації приєднання до ДП «Ліси України».
Листом № 670 від 19.07.2023 ВО «Укрдержліспроект» у відповідь на звернення прокурора було надано фрагмент картографічних матеріалів з нанесеними межами кварталу 31 Біляївського лісництва ДП «Одеський лісгосп» за матеріалами лісовпорядкування 2013 року та межами земельних ділянок за наданими координатами.
Згідно матеріалів лісовпорядкування, наданих ВО «Укрдержліспроект», земельна ділянка з кадастровим номером 5120887400:01:001:0362 знаходиться у межах 8-11 виділів 31 кварталу Біляївського лісництва ДП «Одеський лісгосп».
08.09.2023 Одеська обласна прокуратура звернулась до Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (м. Миколаїв) з листом №15/1/1-1518вих-23, відповідно до якого, посилаючись на надані ВО «Укрдержліспроект» матеріали, за якими земельна ділянка з кадастровим номером 5120887400:01:001:0362 накладається на землі 31 кварталу Біляївського лісництва ДП «Одеський лісгосп», просила надати правовстановлюючі документи (матеріали лісовпорядкування) станом на 2003, 2014 роки, та на теперішній час, з долученням відповідних топографічних планів, ортофотопланів, геодезичних планів тощо. Крім того, прокуратура просила надати ґрунтовну інформацію щодо погодження Південним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства (м. Миколаїв), філією «Одеське лісове господарство» ДП «Ліси України», Біляївським лісництвом вилучення вищезазначеної земельної ділянки з державного лісового фонду.
Листом №1049 від 05.12.2023 Південним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства (м. Миколаїв) підтверджено, що ділянка з кадастровим номером 5120887400:01:001:0362 накладається на землі 31 кварталу Біляївського лісництва ДП «Одеський лісгосп». При цьому, у листі вказано, що вилучення ділянки з постійного користування державного підприємства, припинення права постійного користування або добровільна відмова від них не проводилися та не надавалися Одеським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.
Листом від 26.04.2024 Південним офісом ДП «Ліси України» у відповідь на запит прокурора було надано планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, а саме: а саме: планшет № 19, датований 1973 роком (а.с.12 т.3); таксаційний опис Біляївського лісництва, складений у 1983 році (а.с.13-16 т.3); план лісонасаджень Біляївського лісництва 1993 року (а.с.17-20 т.3), проект організації і розвитку лісового господарства державного лісогосподарського об'єднання «Одесаліс» 1994 року (а.с.21-22 т.3); планшети лісовпорядкування 2003 року (а.с.23 т.3) та 2013 року (а.с.24 т.3).
Вказані документи також були надані ДП «Ліси України» на виконання ухвали суду від 27.05.2024. Крім того, третьою особою було надано суду протокол другої технічної координаційної наради від 17.10.1993.
Відповідно до листа ДП «Ліси України» від 23.07.2024 інформація та документи на підтвердження факту передачі земель лісового фонду від держави (УРСР) до землекористувачів лісових господарств на території Одеської області відсутні.
Предметом позову у даній справі є вимоги прокурора усунути перешкоди власнику державі в особі Одеської ОДА у користуванні та розпорядженні вищевказаною земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом: визнання незаконним і скасування розпорядження Білгород-Дністровської РДА від 23.11.2009 за № 1481/А-2009, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 25.08.2010, зобов'язання ПФ «Артек» повернути у розпорядження держави в особі Одеської ОДА земельну ділянку, а також вимога про скасувати у Поземельній книзі запису щодо спірної земельної ділянки в частині відомостей про категорію земель.
Прокурор наполягає, що як на час виникнення спірних правовідносин, так і на теперішній час право користування спеціалізованим державним лісогосподарським підприємством земельною ділянкою підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, а, отже, на його думку, надані ним матеріали лісовпорядкування є належними доказами набуття земельної ділянки у постійне користування ДП «Ліси України».
Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, зокрема, що при наданні оцінки доводам прокурора щодо перебування ділянки у постійному користуванні ДП «Ліси України», необхідно керуватись поточною редакцією вказаного пункту, відповідно до якого до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Насамперед колегія суддів зазначає, що відповідність чи невідповідність розпорядження РДА та укладеного між сторонами на його підставі договору оренди вимогам закону має оцінюватися господарським судом на підставі законодавства, яке діяло саме на момент прийняття такого розпорядження та вчинення такого правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного розпорядження Білгород-Дністровської РДА від 23.11.2009 та укладення договору оренди) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно з частинами 1, 2 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Статтею 5 Лісового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного розпорядження Білгород-Дністровської РДА від 23.11.2009 та укладення договору оренди) до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.
Статтями 16, 17 Лісового кодексу України визначено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами (ст. 16 Лісового кодексу України). У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Частиною 1 ст. 55 Земельного кодексу України передбачено, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.
Статтею 45 Лісового кодексу України визначено, що лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства (ст. 47 Лісового кодексу України).
У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.
Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.
У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.
Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів (ст. 48 Лісового кодексу України).
Правова позиція про те, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства також неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі 488/5476/14-ц, від 07.10.2020 у справі № 369/16418/18.
Згідно зі ст. 49 Лісового кодексу України державний лісовий кадастр на території України ведеться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду України, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами лісів. Державний лісовий кадастр ведеться на основі державного земельного кадастру.
Як вже зазначалось раніше, в матеріалах цієї справи міститься лист Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 19.07.2023 № 670, до якого останнє на запити прокурора надало фрагмент картографічних матеріалів з нанесеними межами кварталу 31 Біляївського лісництва ДП «Одеський лісгосп» за матеріалами лісовпорядкування 2013 року та межами земельних ділянок за наданими координатами, у тому числі і земельної ділянки з кадастровим номером 5120887400:01:001:0362 (спірної земельної ділянки).
Відповідно до наданого фрагменту картографічних матеріалів, а також за даними геінформаційної системи «Ліси України» спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5120887400:01:001:0362 накладається на землі Біляївського лісництва.
Це також було підтверджено Південним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства (м. Миколаїв) у листі №1049 від 05.12.2023, до якого додано відповідні планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2003 та 2013 років.
Вищевказані планово-картографічні матеріали лісовпорядкування також свідчать про розташування спірної земельної ділянки загальною площею 0,3131 га з кадастровим номером 5120887400:01:001:0362 у межах кварталу 31 Біляївського лісництва.
Більш того, відповідно до наявного в матеріалах цієї справи викопіювання з Публічної кадастрової карти з визначенням аналітичного шару «Ліси» спірна земельна ділянка повністю знаходиться в аналітичному шарі «Ліси» (позначено зеленим кольором).
Тобто вищевказані документи у сукупності свідчать, що спірна земельна ділянка не лише межує із землями Біляївського лісництва, а фактично є їх частиною.
Колегія суддів враховує висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 про те, що Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об'єднання «Укрдержліспроект» створено з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, тому надана ним інформація з доданим викопіюванням з Публічної кадастрової карти України та планово-картографічні матеріали є належними доказами.
Отже, планово-картографічні матеріали є належним доказом у справі, виходячи зі змісту інформації, яку вони мітять.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування (подібні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 01.07.2015 у справі № 6-50цс15, від 01.03.2018 у справі № 911/2049/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 13.06.2018 у справі № 369/1777/13-ц, від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16).
За висновком Верховного Суду, який викладено в постанові від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування.
Крім того, як вбачається з матеріалів цієї справи, листом від 26.04.2024 Південним офісом ДП «Ліси України» у відповідь на запит прокурора також було надано планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, а саме: планшет № 19, датований 1973 роком (а.с.12 т.3); таксаційний опис Біляївського лісництва, складений у 1983 році (а.с.13-16 т.3); план лісонасаджень Біляївського лісництва 1993 року (а.с.17-20 т.3), проект організації і розвитку лісового господарства державного лісогосподарського об'єднання «Одесаліс» 1994 року (а.с.21-22 т.3); планшети № 15 та № 18 лісовпорядкування 2003 року (а.с.23 т.3) та 2013 року (а.с.24 т.3).
Зокрема, планшет № 15 лісовпорядкування 2003 року (а.с.23 т.3) складений на основі лісовпорядкування 1993 року, а планшет № 18 лісовпорядкування 2013 року (а.с.24 т.3) - на основі ортофотопланів зйомки 2007 року.
Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
При цьому, колегією суддів враховується, що у вищевказаних матеріалах лісовпорядкування спірна земельна ділянка знаходиться в 30 кварталі Біляївського лісництва, а у листі ВО «Укрдержліспроект» - в 31 кварталі означеного лісництва.
Водночас, навіть візуально співставивши матеріали лісовпорядкування, можна дійти висновку, що як 30 так і 31 квартали стосуються однієї і тієї ж частини Біляївського лісництва, а зміна такої нумерації цілком імовірно могло відбутися внаслідок чергового лісовпорядкування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Колегія суддів, керуючись стандартом більшої переконливості (за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний), приходить до висновку про те, що найбільш вірогідним є те, що спірна земельна ділянка на час виникнення спірних правовідносин згідно з матеріалами лісовпорядкування 2003 року знаходилась в 30 кварталі Біляївського лісництва, а станом на даний час, згідно з матеріалами лісовпорядкування 2013-2014 років, - в 31 кварталі.
Отже долучені до матеріалів справи докази приналежності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та її формування за рахунок земель Біляївського лісництва, у сукупності є більш вірогідними ніж докази, надані відповідачами на їх спростування.
Оскільки матеріали справи не містять доказів вилучення відповідної земельної ділянки із земель державного лісового фонду, колегія суддів зазначає, що вона може перебувати виключно у державній власності, а розпорядження цією землею може здійснюватися лише Одеською ОВА.
Натомість розпорядження спірними земельними ділянка було здійснено Білгород-Дністровською РДА як землями водного фонду, чим фактично змінено категорію земель.
Щодо доводів ПФ «Артек» про те, що скаржником та ДП «Ліси України» не підтверджено належними та допустимими доказами право постійного користування спірною земельною ділянкою лісогосподарським підприємством (мається на увазі відсутність в матеріалах справи відповідного рішення уповноваженого органу, на підставі якого земельна ділянка була передана у постійне користування лісогосподарського підприємства), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що захисту підлягають не лише порушені права, а й інтереси особи.
Зокрема, поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Статтею 17 Лісового кодексу України визначено, що у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.
Згідно з частинами 1, 2, 7 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом її відведення, звертається з клопотанням про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.
Погоджений проект відведення земельної ділянки після одержання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи у випадках, передбачених законом, подається разом з клопотанням про надання земельної ділянки до відповідної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, які розглядають його в місячний строк і в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки у користування.
Так, умовою застосування п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України є підтвердження факту попереднього надання відповідної земельної ділянку в постійне користування.
Разом з тим, ДП «Ліси України», як спеціалізоване державне лісогосподарське підприємство, має законний інтерес у оформленні права постійного користування землями Біляївського лісництва.
Як вже зазначалось, матеріалами цієї справи підтверджується факт приналежності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та її формування за рахунок земель Біляївського лісництва.
Лише відсутність попереднього рішення компетентного органу про надання спірної земельної ділянки в постійне користування третій особі жодним чином не спростовує встановлений судом факт приналежності спірної земельної ділянки саме до земель державного лісового фонду, а також не виключає можливість третьої особи набути право постійного користування вказаною земельною ділянкою (з дотриманням відповідної процедури).
Натомість, чинний договір оренди, факт знаходження спірної земельної ділянки в орендному користуванні у ПФ «Артек» та їх формування в Поземельній книзі як земель водного фонду фактично порушує законний інтерес ДП «Ліси України» у належному оформленні права постійного користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення.
Щодо доводів відповідачів про те, що прийняття розпорядження та укладення договору оренди відбулось на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, колегія суддів зазначає, що по-перше, Одеська ОВА як дійсний розпорядник земель лісового фонду, не була учасником справи № 21/36-09-1695; по-друге: у справі № 21/36-09-1695 взагалі не було предметом дослідження приналежність спірної земельної ділянки до земель державного лісового фонду, а спір стосувався виключно відмови Білгород-Дністровської РДА затвердити проект відведення земельної ділянки у зв'язку із закінченнями строку дії висновку державної експертизи.
Щодо вимоги прокурора про визнання незаконним і скасування розпорядження Білгород-Дністровської РДА, колегія суддів зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням.
Схожі за змістом правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 51), від 28.09.2022 у справі № 483/448/2.0 (пункт 9.67), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.13), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 180), від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункт 143).
Крім того, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52) і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19 (пункт 4.13), від 14.03.2023 у справі № 922/1796/19 (пункти 41, 42) сформульовано усталений правовий висновок про те, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність рішення (наказу, розпорядження) органу державної влади без заявлення вимоги про визнання його незаконним і скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.
Договірні правовідносини виникають з моменту укладення сторонами договору.
З огляду на те, що на час звернення прокурора з позовом до господарського суду розпорядження Білгород-Дністровської РДА від 23.11.2009 за № 1481/А-2009 вже реалізоване та вичерпало свою дію виконанням, а саме шляхом укладення між відповідачами договору оренди, то визнання незаконним і скасування зазначеного розпорядження не може забезпечити ефективного захисту прав та інтересів держави, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору та повернення спірної земельної ділянки (аналогічний висновок викладено в пункті 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21).
За таких обставин у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним і скасування розпорядження Білгород-Дністровської РДА від 23.11.2009 за № 1481/А-2009 необхідно відмовити з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту інтересів держави.
Щодо вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання ПФ «Артек» повернути у розпорядження держави в особі Одеської ОДА земельну ділянку, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).
Як же зазначалось, Білгород-Дністровською РДА, поза волею належного власника - держави, фактично незаконно вилучено спірну ділянку із земель лісогосподарського призначення та передано її в оренду ПФ «Артек» як земельну ділянку водного фонду.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає про наявність підстав для задоволення позову прокурора в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання ПФ «Артек» повернути у розпорядження держави в особі Одеської ОДА земельну ділянку, отриману за таким договором.
Щодо вимоги про скасування у Поземельній книзі запису щодо спірної земельної ділянки в частині відомостей про категорію земель, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати законодавству.
Окрім того, відповідно до вимог частин 1-3 ст. 25 вказаного Закону Поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку: кадастровий номер, площа, місцезнаходження (адміністративно-територіальна одиниця), склад угідь, цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель), нормативна грошова оцінка, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки, кадастровий план земельної ділянки, дата державної реєстрації земельної ділянки, інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також внесені зміни до цих відомостей, інформація про власників (користувачів) земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, дані про бонітування грунтів, відомості про заходи щодо охорони земель і грунтів.
Форма Поземельної книги та порядок її ведення визначаються Порядком ведення Державного земельного кадастру (пункт 6 частини 1 статті 25 Закону), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 р. № 1051.
Пунктами 60 та 61 даного Порядку передбачено, що запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду.
Скасування (поновлення) запису в Поземельній книзі здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування (поновлення) із зазначенням дати та підстави для скасування (поновлення), посади, прізвища та ініціалів/ініціала власного імені Державного кадастрового реєстратора, який скасував (поновив) запис, та формування з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру нових аркушів Поземельної книги.
Як вже зазначалось, спірна земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування розташована у кварталі 31 Біляївського лісництва, відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення і відповідно до вимог ст. 84 Земельного кодексу України може перебувати виключно у державній власності.
Між тим, у Поземельній книзі відносно земельної ділянки внесено запис № 001 у розділі 1, за яким категорія земель землі водного фонду, код виду цільового призначення І.10.08 для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей.
Відтак, господарський суд доходить до висновку про наявність правових підстав для скасування у Поземельній книзі на земельну ділянку загальною площею 0,3131 га з кадастровим номером 5120887400:01:001:0362 запису від 28.08.2016 № 001 в частині відомостей про категорію земель: землі водного фонду; код цільового призначення: І.10.08 для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей; вид використання земельної ділянки: для будівництва та експлуатації човнової станції на березі річки Дністер.
Щодо позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц викладено висновок: «зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.
Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до інших осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.
Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.
При цьому, поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
Фізичне зайняття відповідної земельної ділянки та її використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що в даному випадку позов прокурора у цій справі є негаторним (усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном).
При цьому, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
Отже позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред'явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом усунення перешкод у користуванні цим майном, а тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Відповідний правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного суду від 20.07.2022 року у справі №923/196/20 та постановах Верховного Суду 24.01.2024 року у cправі № 916/1022/23, від 09.08.2023 року у справі № 922/1832/19 та від 04.10.23 року у справі №916/2319/22.
Отже, враховуючи положення ЦК України та усталену практику Верховного Суду, колегія суддів зазначає про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки за негаторним позовом позовна давність та наслідки її спливу не поширюються.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При цьому, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, нез'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.
За таких обставин, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 11.10.2024 у справі № 916/491/24 скасуванню, з прийняття нового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги розподіляються пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 11.10.2024 у справі № 916/491/24 скасувати, ухвалити нове рішення, яким:
Позов задовольнити частково.
Усунути перешкоди власнику - державі в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення та:
- визнати незаконним і скасувати розпорядження Білгород-Дністровської районної державної (військової) адміністрації від 23.11.2009 за № 1481/А-2009 «Про затвердження Приватній фірмі «Артек» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована на березі річки Дністер Білгород-Дністровського району для будівництва та експлуатації човнової станції»;
- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 25.08.2010, укладений між Білгород-Дністровською районною державною (військовою) адміністрацією та Приватною фірмою «Артек», зареєстрований у Білгород-Дністровському районному відділі Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» Одеської регіональної філії з записом № 041051500200 від 01.10.2010;
- зобов'язати Приватну фірму «Артек» повернути у розпорядження держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації земельну ділянку загальною площею 0,3131 га з кадастровим номером 5120887400:01:001:0362;
- скасувати у Поземельній книзі на земельну ділянку загальною площею 0,3131 га з кадастровим номером 5120887400:01:001:0362 запис від 28.08.2016 № 001 в частині відомостей про категорію земель: землі водного фонду; код цільового призначення: І.10.08 для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей; вид використання земельної ділянки: для будівництва та експлуатації човнової станції на березі річки Дністер.
Стягнути з Білгород-Дністровської районної державної (військової) адміністрації на користь Одеської обласної прокуратури 3028 грн витрат по сплаті судового збору за подання позову та 4542 грн - за подання апеляційної скарги.
Стягнути з Приватної фірми «Артек» на користь Одеської обласної прокуратури 6054 грн витрат по сплаті судового збору за подання позову та 9084 грн - за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повна постанова складена 17.04.2025.
Головуючий суддя Н.С. Богацька
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська