вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"21" квітня 2025 р. Справа № 911/489/25
Господарський суд Київської області у складі судді Горбасенка П.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі:
1. Димерської селищної ради
2. Державної екологічної інспекції Столичного округу
до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
про стягнення 216 227, 42 гривень
04.02.2025 через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява керівника Вишгородської окружної прокуратури (далі - прокуратура / прокурор) в інтересах держави в особі Димерської селищної ради (далі - позивач 1) та Державної екологічної інспекції Столичного округу (далі - позивач 2) з вимогами до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - відповідач) про стягнення 216 227, 42 гривень шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» як постійний лісокористувач земельною ділянкою не виконав покладених на нього чинним законодавством обов'язків щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконної порубки дерев.
Господарський суд Київської області ухвалою від 07.02.2025 у цій справі залишив позовну заяву керівника Вишгородської окружної прокуратури без руху, постановив виявлені недоліки усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.
17.02.2025, у встановлений судом строк, через підсистему «Електронний суд» прокурор подав письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду про усунення недоліків разом з доказами на їх підтвердження.
Господарський суд Київської області ухвалою від 21.02.2025 у справі № 911/489/25, зокрема, прийняв позовну заяву керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Димерської селищної ради і Державної екологічної інспекції Столичного округу до розгляду та відкрив провадження у справі; постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання; встановив строк Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання у письмовій формі відзиву на позов та додаткових доказів по справі (за наявності) разом з доказами направлення копій відзиву і вказаних доказів іншій стороні; встановив строк Вишгородській окружній прокуратурі, Димерській селищній раді, Державній екологічній інспекції Столичного округу - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву, однак не пізніше 20.03.2025, для надання суду в письмовій формі відповіді на відзив та додаткових доказів у справі (за наявності) разом з доказами направлення копій відповіді та вказаних доказів іншим учасникам судового процесу.
27.03.2025 канцелярією Господарського суду Київської області зареєстровано надіслані Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» через підсистему «Електронний суд»:
- відзив на позовну заяву, згідно змісту якого відповідач заперечив щодо наведених прокуратурою обставин та правових підстав позову та, як наслідок, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити;
- клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, згідно змісту якого відповідач стверджував про поважність причин пропуску встановленого судом строку для звернення із останнім.
Господарський суд Київської області ухвалою від 28.03.2025 у справі № 911/489/25 задовольнив клопотання Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» про поновлення строку на подання відзиву, поновив Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» пропущений процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву та долучив відзив разом із доданими до нього документами до матеріалів справи.
04.04.2025 канцелярією Господарського суду Київської області зареєстровано надіслану Вишгородською окружною прокуратурою через підсистему «Електронний суд» відповідь на відзив, згідно змісту якої прокурор заперечив проти доводів Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», викладених у відзиві на позовну заяву, з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість, а також просив суд, зокрема, визнати поважними причини пропуску строку для подання відповіді на відзив, поновити відповідний процесуальний строк та врахувати відповідь на відзив при розгляді означеної господарської справи.
Господарський суд Київської області ухвалою від 09.04.2025 у справі № 911/489/25 задовольнив відповідь Вишгородської окружної прокуратури на відзив Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в частині визнання поважними причин пропуску строку для подання відповіді на відзив та поновлення відповідного процесуального строку, поновив прокуратурі строк для подання відповіді на відзив та долучив відповідь на відзив разом із доданими до неї документами до матеріалів справи.
11.04.2025 через підсистему «Електронний суд» Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» надіслало заперечення на відповідь на відзив, відповідно до змісту яких виклало свої пояснення щодо наведених прокуратурою у відповіді на відзив міркувань, а також просило суд поновити процесуальний строк для їх подання.
Господарський суд Київської області ухвалою від 14.04.2025 у справі № 911/489/25 задовольнив заперечення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на відповідь на відзив в частині поновлення процесуального строку для їх подання, поновив відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив та долучив заперечення до матеріалів справи.
Водночас позивачі не скористалися наданим, зокрема, ст. 166, 169 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) їм правом та, відповідно, заяв, клопотань, заперечень та / або відповідей на відзив не надали, тоді як суд вчинив передбачені процесуальними приписами дії з повідомлення відповідних учасників про розгляд цієї справи.
В розрізі зазначеного та можливості як Димерською селищною радою, так і Державною екологічною інспекцією Столичного округу реалізувати свої процесуальні права судом враховано, що:
- копії всіх ухвал Господарського суду Київської області в означеній справі суд направив позивачам до їх персональних кабінетів у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа;
- всі постановлені у цій справі ухвали суд офіційно оприлюднив у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua (далі - Реєстр), як наслідок, відповідні рішення суду знаходяться у вільному доступі, оскільки за змістом ст. 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом, а всі судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі «Судова влада України».
З огляду вказаного суд дійшов висновку, що позивачам надано право бути обізнаними про прийняті у цій справі рішення, а отже, надано можливість реалізувати право на участь у судовому процесі у передбаченому процесуальним законом порядку.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх у сукупності, суд
Відповідно до змісту наведених у позовній заяві доводів прокурора, Вишгородською окружною прокуратурою під час виконання повноважень, визначених ст. 1311 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», за результатами вивчення інформації Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та матеріалів його філії «Димерське лісове господарство», виявлено порушення вимог законодавства у сфері охорони, захисту та раціонального використання лісових ресурсів.
Так, за твердженнями прокурора, 12.04.2024 майстром лісу філії «Димерське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - Філія), при патрулюванні лісового масиву Катюжанського лісництва, у кварталі 38 виділі 23 Катюжанського лісництва Філії виявлено факт незаконної порубки 21 дерева, з яких: породи сосна звичайна (сироростуча) - 15 дерев, породи сосна звичайна (сухостій) - 3 дерева, породи береза повисла - 1 дерево, породи клен гостролистий (сироростучий) - 1 дерево та породи клен гостролистий (сухостій) - 1 дерево, за результатами чого лісничим Катюжанського лісництва Філії - Богданом Сергієм Андрійовичем, за участю майстра лісу Катюжанського лісництва - Сябрука Сергія Миколайовича, складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 12.04.2024 та здійснено розрахунок шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева.
Прокуратурою зазначено, що за фактом здійснення незаконної рубки 21 дерева, на підставі наказу Філії № 110/20.13 від 19.04.2024 «Про проведення службового розслідування», комісією у складі головного лісничого, начальника відділу лісового господарства, охорони та захисту лісу і провідного інженера лісового господарства проведено службове розслідування виявленої самовільної рубки у кварталі 38 виділі 23 Катюжанського лісництва, за результатами якого складено висновок службового розслідування від 23.04.2024, затверджений наказом директора Філії № 117/20.13 від 24.04.2024, де зазначено, що в діях лісничого Катюжанського лісництва Сергія Богдана та майстра Сергія Сябрука встановлено склад дисциплінарного правопорушення, яке полягає в невиконанні своїх службових обов'язків.
На підтвердження вказаних обставин прокурор долучив до позовної заяви копії акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 12.04.2024, розрахунку шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева від 12.04.2024, наказу Філії № 110/20.13 від 19.04.2024 «Про проведення службового розслідування», висновку службового розслідування від 23.04.2024 та наказу директора Філії № 117/20.13 від 24.04.2024 «Про результати проведення службового розслідування».
В розрізі викладеного прокуратура зауважила, що відповідно до приписів законодавства у сфері охорони лісів організація охорони та захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок, забезпечення якої покладається на постійних лісокористувачів, тоді як порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Водночас, за доводами прокурора, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Відтак, на думку прокурора, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести постійні лісокористувачі, вина яких полягає в протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Прокуратура зауважила, що земельна ділянка, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев, відноситься до земель лісогосподарського призначення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», в підтвердження чого долучила до позовної заяви копію проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства «Димерське лісове господарство» 2015 року.
Враховуючи викладене, прокурор стверджує, що внаслідок неналежного виконання працівниками Філії та, відповідно, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» обов'язків по захисту, охороні лісових насаджень від незаконних рубок на підвідомчих такому підприємству ділянках із земель лісового фонду, навколишньому природному середовищу заподіяно збитки у розмірі 216 227, 42 гривень, що підтверджується розрахунком шкоди, здійсненим помічником лісничого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008.
Отже, за твердженнями прокуратури, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» як лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустило самовільну вирубку лісу на підвідомчій йому території, внаслідок чого заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, що, відповідно, є підставою для стягнення з такого підприємства суми завданої протиправними діями шкоди.
Прокурором зазначено, що вказані обставини порушують інтереси держави, оскільки призводять до ненадходження протягом тривалого часу до спеціального фонду місцевого бюджету грошових стягнень за шкоду, заподіяну державі внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, а саме щодо раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, зокрема й лісів.
Водночас, за доводами прокурора, ані Державна екологічна інспекція Столичного округу як орган державної влади, який здійснює функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області, ані Димерська селищна рада як орган місцевого самоврядування, уповноважений здійснювати захист у правовідносинах щодо відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу на території Димерської територіальної громади, належним чином не виконали покладених на них обов'язків щодо захисту відповідних інтересів держави.
В розрізі вказаних обставин та наявності підстав для представництва інтересів держави у суді в особі відповідних органів, прокуратура зазначила, що:
- 18.12.2024 Вишгородська окружна прокуратура на адресу Державної екологічної інспекції Столичного округу надіслала лист № 54-6829вих-24, згідно якого повідомила про порушення інтересів держави, у зв'язку із порушенням вимог лісового законодавства, і наявності підстав для стягнення відповідно завданої шкоди у судовому порядку;
- 23.01.2025 Державна екологічна інспекція Столичного округу листом № 9/6/2-30/239 надала відповідь Вишгородській окружній прокуратурі, зазначивши, що позбавлена можливості щодо пред'явлення позову про стягнення завданої державі шкоди внаслідок порушення природоохоронного законодавства, тоді як щодо пред'явлення Вишгородською окружною прокуратурою позову в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу про стягнення такої шкоди не заперечує;
- 18.12.2024 Вишгородська окружна прокуратура листом № 54-6829вих-24 повідомила Димерську селищну раду про порушення інтересів держави, у зв'язку із завданням останній шкоди внаслідок порушення природоохоронного законодавства, і наявності підстав для стягнення відповідно завданої шкоди у судовому порядку;
- 14.01.2025 Димерська селищна рада листом № 135/03-18 надала відповідь Вишгородській окружній прокуратурі, зазначивши, що з огляду на відсутність у останньої додаткових видатків на сплату судового збору наразі Димерська селищна рада не має можливості вжити заходів щодо стягнення заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища шкоди через звернення із позовною заявою в судовому порядку.
Копії означених листів наявні в матеріалах цієї справи.
Отже, за твердженнями прокурора, вказане свідчить, що позивачами не вжито всіх дієвих заходів претензійного характеру, зокрема щодо звернення до суду з відповідним позовом, відтак останніми не здійснено захисту інтересів держави як суб'єктами, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, що згідно вимог ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» надає право прокурору здійснювати представництво інтересів держави в суді.
Не погоджуючись із доводами прокурора, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» зазначило про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки:
- керівником Вишгородської окружної прокуратури у позовній заяві не вказано яке з порушень, перелічених у ст. 105 Лісового кодексу України, допустив відповідач, тоді як виявлення порушення (незаконної порубки) відбулося лише внаслідок активних дій саме з боку останнього по виконанню своїх обов'язків в сфері охорони лісового господарства;
- відсутня провина відповідача, адже останній намагався запобігти вчиненню незаконної рубки на території Катюжанського лісництва: філією «Димерське лісове господарство» була проведена службова перевірка та службове розслідування, розроблений акт огляду місця правопорушення та складений розрахунок завданої шкоди;
- постановою Кабінету Міністрів України № 303 від 13.03.2022 відповідач був позбавлений можливості у здійсненні заходів державного контролю в сфері охорони лісу, що є незалежною від волі останнього обставиною та також виключає наявність провини з боку відповідача;
- відповідач у силу дії форс-мажорних (введення воєнного стану та встановлення комендантської години на території України) обставин не мав можливості та в повній мірі здійснювати заходи щодо охорони лісів;
- наданий розрахунок шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева від 12.04.2024 не містить даних щодо того, який індекс інфляції застосовано та на підставі якого документа його отримано; не містить даних про те, яким чином та із застосуванням якого вимірювального засобу лісничий Федір Налапко здійснював заміри діаметрів пнів при оформленні розрахунку завданої шкоди та чи проходив такий прилад повірку, а отже, такий розрахунок є недостовірним доказом у цій справі;
- відсутні будь-які інші розрахунки завданої шкоди, зокрема, з боку органів досудового розслідування або Державної екологічної інспекції Столичного округу;
- керівником Вишгородської окружної прокуратури не було проведено ряд досудових процедур: не зібрано достатніх і допустимих доказів, не проведено розслідування, не пред'явлено до суду висновків Державної екологічної інспекції Столичного округу, витягів з ЄРДР або ж протоколів про адміністративні правопорушення;
- прокурором (позивачами) не визначено та не доведено які конкретні дії, виконання яких покладено на відповідача законом, не були ним вчинені;
- прокурором та позивачами не надано належних доказів того, що відповідач не дотримався або порушив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, та не обґрунтовано в чому саме полягала бездіяльність або неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків.
З огляду зазначеного, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» не погоджується з позовними вимогами Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Димерської селищної ради і Державної екологічної інспекції Столичного округу, вважає їх безпідставними, необґрунтованими, непідтвердженими доданими до матеріалів справи доказами та, як наслідок, заперечує проти задоволення останніх.
З'ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно із ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Приписами ч. 4 ст. 53 ГПК України унормовано, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві обґрунтовує, зокрема, в чому полягає порушення інтересів держави, та необхідність їх захисту.
Водночас інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відтак «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виклала таку правову позицію:
- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу; бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;
- звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, через призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;
- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу;
- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Відповідно до приписів ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Із системного аналізу ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, тоді як другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 ГПК України випливає, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.
Так, прокурором у позовній заяві зазначено позивачами - Державну екологічну інспекцію Столичного округу та Димерську селищну раду.
Згідно із ч. 3 ст. 16, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
До компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема: організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Відповідно до пп. 1, 3 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 275 від 19.04.2017, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Основними завданнями Державної екологічної інспекції України є, зокрема:
1) реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів;
2) здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства.
Положеннями ч. 1 ст. 202 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» також встановлено, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, пред'являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Згідно з п. 1 розділу І, пп. 2, 9 розділу ІІ Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України № 18 від 20.02.2023, Державна екологічна інспекція Столичного округу (далі - Інспекція) є міжрегіональним територіальним органом Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується.
Повноваження інспекції поширюються на територію міста Києва та Київської області.
Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Інспекція наділена повноваженнями щодо звернення до суду із позовами про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції.
Враховуючи зазначене, функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області покладено саме на Державну екологічну інспекцію Столичного округу, відтак остання уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, національного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, як наслідок, уповноважена на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.
Крім того суб'єктом владних повноважень, наділеним компетенцією захищати інтереси держави у спірних правовідносинах, є також Димерська селищна рада, яка є співпозивачем у цій справі з огляду на таке.
Приписами ст. 324 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2, ч. 1 ст. 10, ч. 3 ст. 16, ч. 1 ст. 181, ч. 1 ст. 60, ч. 1, 4 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю та природні ресурси.
Органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.
Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
Згідно зі ст. 142, ч. 1, 2 ст. 143, ст. 145 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, зокрема, є доходи місцевих бюджетів і інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Приписами ст. 15, 41, ч. 1 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» також встановлено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природнього середовища передбачають, зокрема, відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до ч. 3 ст. 29, ч. 1 ст. 691 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.
Згідно приписів ч. 6 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для фінансового забезпечення здійснення природоохоронних заходів, включаючи заходи для зниження забруднення навколишнього природного середовища та дотримання екологічних нормативів і нормативів екологічної безпеки, для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення.
Оскільки місцем заподіяння екологічної шкоди внаслідок незаконної порубки дерев є Катюжанське лісництво, яке знаходиться в адміністративних межах Димерської територіальної громади, - органом місцевого самоврядування, до повноважень якого належить здійснення контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а також до бюджету якого перераховуються кошти за заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища шкоду внаслідок господарської та іншої діяльності, є Димерська селищна рада.
Зі свого боку Димерська селищна рада згідно законодавства України є власником комунального майна, відтак саме до компетенції останньої належить, зокрема, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у відповідній сфері правовідносин, тоді як ненадходження грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, до державного та місцевого бюджетів перешкоджає державі у здійсненні нею зобов'язань щодо відновлення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки держави, підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, якою згідно ст. 142 Конституції України, зокрема, є доходи місцевих бюджетів та природні ресурси, що, в свою чергу, завдає істотної шкоди інтересам держави, яка згідно ст. 7 Конституції України гарантує місцеве самоврядування.
З огляду наведеного, суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах саме Державна екологічна інспекція Столичного округу та Димерська селищна рада є уповноваженими органами на подання відповідного позову, відтак підставою для представництва інтересів держави в означеній справі є об'єктивна обставина порушення інтересів держави у зв'язку з бездіяльністю позивачів, яка полягає у відсутності активних дій (підготовка проекту позову, сплата судового збору тощо), спрямованих на звернення до суду з позовом про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу, з відповідача.
Вказане свідчить про те, що з боку позивачів має місце усвідомлена пасивна поведінка, результатом чого є нездійснення саме суб'єктами владних повноважень захисту інтересів держави, а тому у розумінні ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» надає право прокурору виконати субсидіарну роль та здійснювати представництво інтересів держави в суді з метою їх поновлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 13, ст. 16, 66, 68 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Приписами ч. 2, 3 ст. 1, ст. 2, ч. 1 ст. 3 Лісового кодексу України унормовано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб'єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.
Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
З огляду викладеного, норми Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» у сфері спірних відносин є спеціальними стосовно загальних норм Лісового або Земельного кодексів України. Ця спеціальність (особливість) визначається не обсягом нормативного регулювання загалом лісових або земельних питань, а особливістю механізму регулювання.
Положеннями ст. 16, 17, ч. 2 ст. 19, ст. 63, ч. 1 ст. 64, ч. 1, 2 ст. 86, ст. 89, 90, ч. 2 ст. 105, ст. 107 Лісового кодексу України передбачено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.
Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок.
Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Враховуючи викладені норми чинного законодавства, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Згідно із ч. 1 ст. 41, ст. 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відтак порубка дерев визнається незаконною, якщо вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.
Частиною 2 ст. 40 Закону України «Про рослинний світ» встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ несуть особи, винні у протиправному знищенні або пошкодженні об'єктів рослинного світу.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини заподіювача шкоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
У деліктних правовідносинах на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Зі свого боку відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 917/717/17.
Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення).
Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.
Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам.
Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов'язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов'язків, покладених на особу. Враховуються і її суб'єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.
У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою, тоді як відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні відповідної шкоди.
Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом через оцінку усіх фактичних обставин справи.
Водночас цивільне законодавство у деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 910/4676/19.
З матеріалів означеної справи випливає, що земельна ділянка у 38 кварталі Катюжанського лісництва, на якій 12.04.2024 було виявлено незаконну порубку, відноситься до земель лісогосподарського призначення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке, зі свого боку, відповідно до матеріалів лісовпорядкування є її постійним лісокористувачем.
З наявної в матеріалах справи копії акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 12.04.2024 випливає, що 12.04.2024 у кварталі 38 виділі 23 Катюжанського лісництва виявлено незаконну рубку 21 дерева, з яких:
- 15 дерев породи сосна звичайна (сироростуча): діаметром 31 см - 1 дерево, діаметром 46,5 см - 1 дерево, діаметром 37 см - 1 дерево, діаметром 48,5 см - 1 дерево, діаметром 38 см - 1 дерево, діаметром 40 см - 1 дерево, діаметром 43 см - 1 дерево, діаметром 39 см - 2 дерева, діаметром 41 см - 1 дерево, діаметром 37 см - 1 дерево, діаметром 47 см - 1 дерево, діаметром 44 см - 1 дерево, діаметром 19 см - 1 дерево, діаметром 48 см - 1 дерево;
- 3 дерева породи сосна звичайна (сухостій): діаметром 28 см - 1 дерево, діаметром 21 см - 1 дерево, діаметром 24 см - 1 дерево;
- 1 дерево породи береза повисла - діаметром 28 см;
- 1 дерево породи клен гостролистий (сироростучий) - діаметром 17 см;
- 1 дерево породи клен гостролистий (сухостій) - діаметром 18 см.
З наданого прокуратурою розрахунку шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева від 12.04.2024 випливає, що шкода, заподіяна внаслідок незаконної вирубки дерев, розрахована за кожне дерево, вирубане до ступеня припинення росту, таких діаметрів:
- 14,1-18,0 см у кількості 2 штук;
- 18,1-22,0 см у кількості 2 штук;
- 22,1-26,0 см у кількості 1 штуки;
- 26,1-30,0 см у кількості 2 штук;
- 30,1-34,0 см у кількості 1 штуки;
- 34,1-38,0 см у кількості 3 штук;
- 38,1-42,0 см у кількості 4 штук;
- 42,1-46,0 см у кількості 2 штук;
- 46,1-50,0 см у кількості 4 штук.
Згідно з розрахунком шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева від 12.04.2024 шкода, заподіяна лісовому господарству внаслідок самовільної рубки у Катюжанському лісництві, становить 216 227, 42 гривень.
Водночас відповідно до положень п. 3.1, п.п. 3.2.2-3.2.4 п. 3.2 статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - підприємство), затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 804 від 26.10.2022, підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.
Основними напрямами діяльності підприємства є, зокрема: забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок; запобігання злочинам і адміністративним порушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Викладене свідчить про те, що відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства, проте факт вчинення вказаного правопорушення природоохоронного законодавства свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем.
Означені обставини підтверджують, що відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за спірною територією, де виявлено незаконну вирубку, проте не здійснював належних заходів охорони лісу.
Відтак наведені обставини у їх сукупності є належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.
Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
У спірних правовідносинах шкода це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).
Постановою Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу.
Згідно Порядку проведення індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами, індексація такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, проводиться починаючи з 1 січня 2009 року за формулою:
Ні = Нп х І / 100, де:
- Ні - проіндексований розмір такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у поточному році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю;
- Нп - проіндексований розмір такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у попередньому році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю;
- І - індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік, відсотків.
Як зазначалося судом вище, на підтвердження розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки дерев, прокурор долучив до позовної заяви розрахунок шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева від 12.04.2024.
Зі змісту наданого прокуратурою розрахунку випливає, що його виконано на підставі вихідних даних щодо кількості, стану, місця виявлення незаконно зрізаних дерев, по таксах обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008, з урахуванням необхідної індексації.
З огляду викладеного суд дійшов висновку, що вказаним розрахунком підтверджується розмір завданої лісовому господарству внаслідок самовільної рубки у Катюжанському лісництві шкоди, який загалом складає 216 227, 42 гривень.
Стосовно ж доводів Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про недостовірність наданого прокуратурою розрахунку шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева, з огляду на відсутність у ньому даних щодо вимірювального засобу, яким здійснювалися заміри діаметрів пнів при оформленні останнього, а також щодо здійснення / нездійснення повірки такого приладу, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Водночас з наявної в матеріалах справи копії акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 12.04.2024 випливає, що під час проведення огляду були присутні представники відповідача, які мали можливість висловлювати свої зауваження щодо проведених дій, однак означений акт був підписаний останніми без будь-яких зауважень. Отже, такий акт, як і складений на його основі розрахунок, в розрізі викладеної вище норми є достовірними.
До того ж відповідачем контррозрахунку розміру шкоди не надано, а також не доведено, що діаметр пнів визначений неправильно чи наявні інші помилки при розрахунку шкоди, тоді як саме лише суб'єктивне уявлення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» щодо наявності таких обставин, без обґрунтування належними та допустимими доказами останніх, автоматично не презюмує їх існування.
Наступним елементом складу цивільного правопорушення є причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування дерев (нанесення збитків).
Отже, саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубування дерев та заподіяна шкода.
Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Зважаючи на усвідомлення відповідачем ризику здійснення незаконної вирубки дерев, суд вважає, що відповідач передбачав можливість настання шкідливих наслідків, здійснюючи заходи по організації охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про недостатність таких заходів щодо забезпечення збереження лісу відповідачем та про наявність відповідної вини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166, ст. 1172 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Нормами чинного законодавства, зокрема Лісовим кодексом та Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
При цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, зокрема, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 906/366/20.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Відтак покладення відповідальності виключно на осіб, що безпосередньо здійснюють незаконне вирубування, та звільнення від юридичної відповідальності як засобу державного примусу лісокористувачів знівелює принцип невідворотності покарання за неналежну охорону ввіреного в їх користування лісового фонду та призведе до втрати найбільш дієвого механізму стимулювання стосовно самих лісокористувачів до належного виконання покладених на них обов'язків з охорони лісу.
Враховуючи наведене, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наявність всіх складових правопорушення, а саме: факт неправомірної поведінки відповідача (бездіяльність працівників відповідача у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду), наявність шкоди (збитки в загальному розмірі 216 227, 42 гривень), наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, адже шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання вимог природоохоронного законодавства, наявність вини заподіювача шкоди, тоді як відповідач відсутність своєї вини належними доказами не спростував.
З огляду зазначеного суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків, завданих внаслідок незаконної порубки лісу, та задоволення позовних вимог у цій справі щодо стягнення з відповідача шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу, в загальному розмірі 216 227, 42 гривень.
Посилання ж Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на постанову Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» судом до уваги не приймаються, оскільки дія цієї постанови не впливає на обов'язок відповідача забезпечити належну охорону та збереження лісу на виділеній йому земельній ділянці. В означеному випадку спір стосується не організації роботи відповідача взагалі, а недодержання ним обов'язку щодо забезпечення охорони лісових насаджень, що призвело до незаконної вирубки дерев.
Посилання відповідача на введення на території України воєнного стану та запровадження комендантської години на території Київської області також не спростовують висновків суду, оскільки матеріалами справи не підтверджено здійснення вирубки дерев саме під час дії комендантської години, як і неможливості виконання своїх обов'язків щодо забезпечення охорони лісових насаджень та недопущення незаконної вирубки дерев внаслідок дії воєнного стану.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Згідно положень п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», § 23).
Положеннями ч. 1 ст. 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст. 79, 86 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, суд не вважає за необхідне надавати правову оцінку кожному із наведених прокуратурою доводів в обґрунтування заявлених позовних вимог, а також заперечень відповідача, оскільки, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у цій справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Вирішуючи питання розподілу стягуваної шкоди, суд зазначає таке.
Відповідно до положень ст. 29, ст. 691 Бюджетного кодексу України шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу, стягується пропорційно в дохід спеціального фонду відповідної місцевої ради, обласного бюджету, Державного бюджету України.
Приписами ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.
Згідно з п. 7 ч. 3 ст. 29, п. 4 ч. 1 ст. 691 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених п. 1 ч. 2 ст. 671 цього Кодексу), зокрема, є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків.
Водночас за змістом п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, зокрема здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства.
Отже, функції з розподілу коштів після їх зарахування на спеціальний рахунок віднесено до повноважень Державної казначейської служби, яка наділена усіма необхідними повноваженнями для здійснення такого розподілу між державним та місцевими бюджетами.
Оскільки незаконну рубку вчинено в адміністративних межах Димерської територіальної громади Київської області, - заподіяну шкоду належить стягувати за місцем заподіяння шкоди, відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», на один казначейський рахунок спеціального фонду за реквізитами рахунку селищної ради згідно коду бюджетної класифікації. В означеному випадку це грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, код класифікації доходів 24062100.
Щодо судових витрат суд вважає за доцільне зазначити таке.
Згідно із ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги судом задоволені повністю, - витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Також в розрізі викладеного судом враховано, що з огляду на ціну позову - 216 227, 42 гривень, а також з урахуванням подання позовної заяви в електронній формі через підсистему «Електронний суд», внаслідок чого має застосовуватись коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, - з відповідача на користь прокуратури належить стягнути судовий збір у мінімальному встановленому Законом України «Про судовий збір» розмірі - 3 028, 00 гривень.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Задовольнити позовні вимоги.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вул. Руставелі Шота, буд. 9-А, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 44768034) на користь держави в особі Димерської селищної ради (вул. Соборна, буд. 19, смт Димер, Вишгородський р-н., Київська обл., 07330, ідентифікаційний код 04359488) 216 227 (двісті шістнадцять тисяч двісті двадцять сім) грн 42 коп. шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу.
3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вул. Руставелі Шота, буд. 9-А, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 44768034) на користь Київської обласної прокуратури (бульв. Лесі Українки, буд. 27/2, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 02909996) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено та підписано 21.04.2025.
Суддя П.В.Горбасенко