ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.04.2025Справа № 910/1870/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи
справу №910/1870/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю комерційно-виробничої
фірми "Рома"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Запорізький хлібозавод №5"
про стягнення 428 960,96 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю комерційно-виробнича фірма "Рома" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Запорізький хлібозавод №5" про стягнення 428 960,96 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки №0104 (на умовах відстрочення платежу) від 01.04.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 відкрито провадження у справі №910/1870/25 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як встановлено судом, позивач і відповідач мають зареєстровані електронні кабінети у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі відповідно ухвала суду від 18.02.2025 про відкриття провадження у справі в електронному вигляді була доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується повідомленнями про доставку електронного листа, залученими до матеріалів справи.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З огляду на приписи ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається, що відповідач отримав 20.02.2025 ухвалу про відкриття провадження у справі від 18.02.2025.
При цьому, судом також ураховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/1870/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
З огляду на вищевикладене, суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 18.02.2025, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, відповідач 31.03.2025 через систему «Електронний суд» подав додаткові пояснення у справі, в яких просить суд зупинити провадження у справі до моменту винесення рішення по справі № 925/90/25 за позовом ТДВ "Запорізький хлібозавод №5" до ТОВ «Черкаський м'ясокомбінат» про стягнення 2 424 494,75 грн. При цьому, відповідач зазначає, що відсутність розрахунку за товар від ТОВ «Черкаський м'ясокомбінат» здійснювати своєчасні розрахунки з власними контрагентами.
Пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі, в даному випадку, є неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.
Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку з'ясовує, як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також те, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, з огляду на предмет і підстави позову, суд дійшов висновку про відсутність обставин неможливості вирішення спору в даній справі до розгляду справи № 925/90/25, яка не пов'язана ані підставами, ані предметом заявлених позовних вимог зі справою № 910/1870/25.
Інших заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
За приписами ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті у строки, визначені ст. 178, 252 ГПК України, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю комерційно-виробнича фірма "Рома" (за договором - Постачальник) та Товариством з додатковою відповідальністю "Запорізький хлібозавод №5" (за договором - Покупець), було укладено Договір поставки № 0104 (на умовах відстрочення платежу), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити й передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар, в порядку і на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 3.7. договору, право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару на складі покупця та засвідчується видатковою накладною, товарно-транспортною накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін.
Умовами п. 6.5. договору визначено, що покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар на протязі 21 банківського дня шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, з моменту передачі партії товару покупцю, і відповідних супровідних документів.
У п. 10.1. договору сторони встановили, що строк дії договору наступає з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за договором та/або до моменту його припинення по іншим підставам. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення під час дії договору.
Як убачається з доданих до позовної заяви видаткових накладних та товарно-транспортних накладних у період з 01.04.2024 по 13.04.2024, позивач на виконання умов укладеного договору поставки передав відповідачу товару на загальну суму 986520,90 грн.
Відповідач отриманий товар оплатив частково на суму 457 559,64 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку ТОВ КВФ «РОМА», та повернув товар на суму 19559,94 грн.
Станом на 25.12.2024 сторони підписали Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.054.2024 по 25.12.2024, яким було зафіксовано заборгованість відповідача у розмірі 528 960,96 грн.
Відповідно до вимог чинного законодавства, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.
Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18.
За таких підстав, суд приймає до уваги Акт звіряння розрахунків станом на 25.12.2024, в якості належного та допустимого доказу, оскільки у матеріалах справи наявні первинні бухгалтерські документи, якими підтверджується виникнення заборгованості в розмірі 528 960,96 грн.
23.01.2025 відповідач частково сплатив заборгованість за отриманий товар в розмірі 100 000,00 грн.
Отже, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за отриманий товар у розмірі 428 960,96 грн.
Відповідач під час розгляду справи суму заборгованості не оспорив та доказів погашення суду не надав.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір поставки №0104 (на умовах відстрочення платежу) від 01.04.2024, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом установлено, що позивачем поставлено відповідачу у період з 01.04.2024 по 13.04.2024 товар, що підтверджується підписаними та скріпленою печатками сторін без будь-яких зауважень видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, копії яких долучені до матеріалів справи.
Ураховуючи вказані вище обставини, суд дійшов висновку, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до умов п. 6.5. договору, покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар на протязі 21 банківського дня шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, з моменту передачі партії товару покупцю, і відповідних супровідних документів.
Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що строк оплати поставленого позивачем відповідачу товару, настав.
Проте, відповідачем свої обов'язки в частині повної оплати поставленого товару в обсязі та строки, які визначено умовами укладеного договору, належним чином не виконав, у зв'язку із чим утворилася заборгованість у сумі 428 960,96 грн.
Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати в повному обсязі та в строки, погоджені сторонами, переданого товару, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов'язання.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, з урахуванням стандарту вірогідності доказів та принципу змагальності у господарському процесі, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та як наслідок їх задоволення.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Запорізький хлібозавод №5" (вул. Ігорівська, 11, літера Б, м. Київ, 04070; код ЄДРПОУ 05465672) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю комерційно-виробничої фірми "Рома" (вул. Шевченка, 24, м. Златопіль, Лозівський р-н, Харківська обл., 64107; код ЄДРПОУ 23325414) заборгованість у розмірі 428 960 грн 96 коп. та судовий збір у розмірі 6434 грн 41 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду .
Повний текст рішення складено та підписано: 21.04.2025.
Суддя А.І. Привалов