ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.04.2025Справа № 910/1772/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.Комодітіз»
до Державного підприємства «Завод 410 ЦА»
про стягнення 151.061,79 грн
Без виклику представники сторін
14.02.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.Комодітіз» до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення 151.061,79 грн.
Позов обґрунтований тим, що на підставі укладеного між сторонами договору постачання електричної енергії споживачу від 19.12.2022 відповідачу було поставлено електроенергію на загальну суму 1.932,809,09 грн, яка останнім була частково сплачена у розмірі 452.190,47 грн. Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості за несплачений період (січень-березень 2023 року), рішеннями Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі 910/3957/23, від 13.05.2024 у справі № 910/2717/24 та від 13.11.2024 у справі № 910/9846/24 стягнуто заборгованість на користь позивача за встановлені періоди, а також пеню, інфляційні втрати та 3% річних. У зв'язку із простроченням відповідачем повної сплати за договором, що встановлено зазначеними рішеннями Господарського суду міста Києва, які набрали законної сили, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 128.720,84 грн інфляційних втрат за період липень 2024 року - січень 2025 року та 22.340,95 грн 3% річних за період з 01.08.2024 по 31.01.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2025 відкрито провадження у справі № 910/1772/25 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Даною ухвалою суду встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 21.02.2025 було надіслано відповідачу в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 26.02.2024 о 15:30 год., що підтверджується наявним у справі повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, а тому відповідач мав подати відзив на позов у строк до 13.03.2025 включно.
Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 21.02.2025 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, Господарський суд міста Києва,
19.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю.Комодітіз» (позивач, постачальник) та Державним підприємством «Завод 410 ЦА» (відповідач, споживач) шляхом підписання останнім заяви-приєднання був укладений договір про постачання електричної енергії споживачу на умовах комерційної пропозиції № ЮК/22/12/14С, що почала діяти з 21.12.2022.
Відповідно до п.1.1 договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Спір виник у зв'язку із простроченням відповідачем виконання зобов'язання за договором про постачання електричної енергії споживачу від 19.12.2022, яке встановлено рішеннями Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі № 910/3957/23, від 13.05.2024 у справі № 910/2717/24 та від 13.11.2024 у справі № 910/9846/24, які набрали законної сили, тому позивачем заявлено до стягнення з відповідача 128.720,84 грн інфляційних втрат за період липень 2024 року - січень 2025 року та 22.340,95 грн 3% річних за період з 01.08.2024 по 31.01.2025.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як встановлено судом вище, правові відносини між сторонами виникли за договором постачання електричної енергії споживачу згідно з комерційною пропозицією від 19.12.2022 № ЮК/22/12/14С.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі № 910/3957/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.Комодітіз» до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору постачання електричної енергії споживачу згідно з комерційною пропозицією від 19.12.2022 № ЮК/22/12/14С задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.Комодітіз» основний борг у розмірі 761.938,49 грн, 3% річних у розмірі 1.302,60 грн, пеню у розмірі 21.710,03 грн, а також 11.860,56 грн витрат зі сплати судового збору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/2717/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.Комодітіз» до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення заборгованості за договором постачання електричної енергії споживачу згідно з комерційною пропозицією від 19.12.2022 № ЮК/22/12/14С задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.Комодітіз» 718.680,13 грн основної заборгованості, 27.181,02 грн інфляційних втрат, 21.048,29 грн 3% процентів річних, 148.380,81 грн пені та 11.019,67 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 у справі № 910/9846/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.Комодітіз» до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення коштів за неналежне виконання договору постачання електричної енергії споживачу згідно з комерційною пропозицією від 19.12.2022 № ЮК/22/12/14С задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.Комодітіз» інфляційні втрати у загальній сумі 88.091,14 грн (нарахованих по червень 2024 року), 1% річних у сумі 13.681,42 грн (нарахованих по 31.07.2024) та витрати зі сплати судового збору у сумі 2.422,40 грн.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.
Отже, наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу загальної вартості спожитої у січні-березні 2023 року в сумі 1.480.618,62 грн підтверджується рішеннями Господарського суду міста Києва у справах № 910/3957/23 та № 910/2717/24 та повторного доведення не потребують.
При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).
Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 902/330/17).
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 922/795/19.
Отже, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов'язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Відтак, у розумінні положень ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті спожитої електричної енергії, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача нараховані на суму боргу 1.480.618,62 грн за період липень 2024 року - січень 2025 року інфляційні втрати в розмірі 128.720,84 грн та 3% річних в розмірі 22.340,95 грн 3% річних за період з 01.08.2024 по 31.01.2025.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Умовами договору не визначено інший розмір процентів.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
За обґрунтованими розрахунками позивача на суму боргу в розмірі 1.480.618,62 грн за період липень 2024 року - січень 2025 року розмір інфляційних втрат становить 128.720,84 грн та 3% річних на суму боргу в розмірі 1.480.618,62 грн за період з 01.08.2024 по 31.01.2025 становлять 22.340,95 грн.
Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 128.720,84 грн інфляційних втрат та 22.340,95 грн 3% річних.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.Комодітіз» обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (03151, м. Київ, пр. Повітряних сил, 94, код ЄДРПОУ 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.Комодітіз» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 3А, код ЄДРПОУ 42601505) 128.720 (сто двадцять вісім тисяч сімсот двадцять) грн 84 коп. інфляційних втрат, 22.340 (двадцять дві тисячі триста сорок) грн 95 коп. 3% річних, 2.422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
СуддяВ.В. Сівакова