ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.04.2025Справа № 910/14403/24
За позовомАкціонерного товариства «Галичфарм»
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Артеріум ЛТД»
пророзірвання договору
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.
Представники сторін:
від позивача:Задорожна Л.Г.;
від відповідача:Руднєва Я.А.
Акціонерне товариство «Галичфарм» (надалі - АТ «Галичфарм») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Артеріум ЛТД» (надалі - ТОВ «Артеріум ЛТД») про розірвання договору.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для розірвання ліцензійного договору №002 від 01.10.2008, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Артеріум ЛТД» та Акціонерним товариством «Галичфарм», внаслідок істотної зміни обставин.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, яке неодноразово відкладалось.
26.12.2024 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Артеріум ЛТД» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на невірне тлумачення позивачем норм діючого законодавства і відсутність істотної зміни обставин.
11.02.2025 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Артеріум ЛТД» надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач звертає увагу на проект наказу Міністерства охорони здоров'я України, який розроблено з метою виконання вимог Закону України «Про лікарські засоби», а також роз'яснення Міністерства охорони здоров'я України «Щодо виконання вимог Закону України від 21.08.2024 №3910-IX щодо маркування лікарських засобів» №24-04/43619/2-24.
Протокольною ухвалою суду від 12.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.04.2025.
04.04.2025 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Артеріум ЛТД» надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому заявник просить суд прийняти та залучити до матеріалів справи наказ Міністерства охорони здоров'я України №472 від 14.03.2025 «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства охорони здоров'я України».
Представник позивача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, позов підтримала та просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, проти позову заперечила та просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні 09.04.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.10.2008 між ТОВ «Артеріум ЛТД» (ліцензіар) та АТ «Галичфарм» (ліцензіат) укладено ліцензійний договір на використання знаків для товарів і послуг (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого ліцензіар надає ліцензіатові на строк дії цього договору за винагороду, яку виплачує ліцензіат, невиключну ліцензію на використання на території України будь-яких інших територіях, знаку для товарів і послуг: Комбінований знак для товарів і послуг «ARTERIUM», свідоцтво України №50865 від 15.06.2005, заявка №20040910422, відносно товарів і послуг 5, 10, 35, 44 класів МКТП.
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що ліцензіат отримає право на використання Товарного знаку наступними способами:
- нанесення його на продукцію, що виробляється ліцензіатом, упаковку, в якій міститься така продукція, вивіску, пов'язану з нею, етикетку, нашивку, бирку, чи інший прикріплений до продукції предмет, зберігання такої продукції із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування її для продажу, продаж, експорт (вивезення);
- застосування його у діловій документації чи в рекламі в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах;
- іншим способами, що не суперечать законодавству України та законодавствам інших територій у кожному конкретному випадку.
Угодами про внесення змін до Договору, сторони, зокрема, продовжували строк його дії.
Так, угодою 9 про внесення змін до Договору від 19.02.2024 сторони дійшли згоди викласти п. 7.1 Договору в наступній редакції: « 7.1 Цей договір вступає в законну силу з моменту його підписання уповноваженими особами сторін і діє до 01 квітня 2029 року».
Крім того, угодами про внесення змін 3-А від 02.09.2013, 5 від 03.04.2017 та 7 від 01.02.2021 сторони вносили зміни в розділ 3 Договору (Вартість та порядок розрахунків) та викладали його в нових редакціях.
Так, угодою 7 про внесення змін від 01.02.2021 пункт 3.1.1 Договору виклали в наступній редакції: « 3.1.1 Ставка, що застосовується для розрахунку роялті, становить від 2% до 5% і визначається в залежності від суми чистого доходу (виручки) від реалізації (продажу) лікарських засобів (продукції, товарів), що вироблялись Ліцензіатом із використанням Товарного знаку, з урахуванням критеріїв, визначених у Табл. 1». Із змісту зазначеної таблиці вбачається, що сторони дійшли згоди про те, що у випадку, якщо рівень чистого доходу (виручки) від реалізації (продажу) лікарських засобів (продукції, товарів), що виробляються із використанням товарного знаку у розмірі (за попередній календарний рік) понад 800 000 000,00 грн. ставка роялті становить 2%, понад 1 200 000 000,00 грн. - 2,5%, понад 1 600 000 000,00 грн. - 3%, понад 2 000 000 000,00 грн. - 3,5%, понад 2 400 000 000,00 грн. - 4%, понад 2 800 000 000,00 грн. - 4,5%, понад 3 200 000 000,00 грн. - 5%.
АТ «Галичфарм» звернулося до ТОВ «Артеріум ЛТД» із пропозицією про розірвання Договору (вих. №16/1-2405 від 11.11.2024), в якій пропонувало розірвати Договір за згодою сторін на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, у зв'язку із істотною зміною обставин.
ТОВ «Артеріум ЛТД» надало відповідь від 12.11.2024 на пропозицію АТ «Галичфарм», в якій зазначило, що позивач, як учасник Корпорації «Артеріум» має право посилатись на найменування «Артеріум» та використовувати графічне позначення згідно умов Договору.
Спір у справі виник у зв'язку із наявністю, на думку позивача, підстав для розірвання Договору внаслідок істотної зміни обставин, яка полягає у внесенні змін до Закону України «Про лікарські засоби», відповідно до яких забороняється нанесення на внутрішній та зовнішній (за наявності) упаковці лікарських засобів будь-якої інформації рекламного характеру, а також будь-якої інформації про інших юридичних або фізичних осіб, які не є виробником лікарського засобу або заявником (власником реєстраційного посвідчення) на лікарський засіб.
Внаслідок укладення Договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В даному випадку Договір є ліцензійним договором, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі, Глави 75 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно статті 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності визначеним способом (способами) протягом певного строку на певній території, а ліцензіат зобов'язується вносити плату за використання об'єкта, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Згідно із ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (частини перша та друга статті 652 Цивільного кодексу України).
Так, матеріалами справами підтверджується, що позивач звертався до відповідача з пропозицією про розірвання Договору, проте останній повідомив про незгоду із пропозицією та сторонами не досягнуто згоди щодо розірвання договору у зв'язку з обставинами, які істотно змінились.
Судом враховується, що укладаючи Договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей, проте, під час його виконання можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №910/13557/21.
Істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов'язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17).
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про лікарські засоби» щодо маркування лікарських засобів №3910-IX від 21.08.2024, який введено в дію 18.01.2025, статтю 12 Закону України «Про лікарські засоби» доповнено частиною 11 наступного змісту: «забороняється нанесення на внутрішній та зовнішній (за наявності) упаковці лікарських засобів будь-якої інформації рекламного характеру, а також будь-якої інформації про інших юридичних або фізичних осіб, які не є виробником лікарського засобу або заявником (власником реєстраційного посвідчення) на лікарський засіб. Вимоги цієї частини не поширюються на лікарські засоби, які ввозяться на територію України з маркуванням та інструкцією про застосування/короткою характеристикою лікарського засобу, викладеними мовою оригіналу (мовою, відмінною від державної), за результатами закупівлі, проведеної особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров'я, або закупівлі, проведеної із залученням особи, уповноваженої на здійснення закупівель у сфері охорони здоров'я, за кошти місцевих бюджетів, та/або за результатами закупівельної процедури, проведеної спеціалізованою організацією, яка здійснює закупівлі, на виконання угоди щодо закупівлі між центральним органом виконавчої влади України, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, та відповідною спеціалізованою організацією, яка здійснює закупівлі; лікарські засоби, які ввозяться на територію України як гуманітарна допомога; незареєстровані лікарські засоби, ввезення яких на територію України дозволено у випадках, визначених статтею 17 цього Закону».
Також, вказаним законом статтю 19 Закону України «Про лікарські засоби» доповнено частиною 13 наступного змісту: «забороняється роздрібна торгівля лікарськими засобами, оптова торгівля лікарськими засобами та/або імпорт лікарських засобів (крім: лікарських засобів, які ввозяться на територію України з маркуванням та інструкцією про застосування/короткою характеристикою лікарського засобу, викладеними мовою оригіналу (мовою, відмінною від державної), за результатами закупівлі, проведеної особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров'я, або закупівлі, проведеної із залученням особи, уповноваженої на здійснення закупівель у сфері охорони здоров'я, за кошти місцевих бюджетів, та/або за результатами закупівельної процедури, проведеної спеціалізованою організацією, яка здійснює закупівлі, на виконання угоди щодо закупівлі між центральним органом виконавчої влади України, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, та відповідною спеціалізованою організацією, яка здійснює закупівлі; лікарських засобів, які ввозяться на територію України як гуманітарна допомога; незареєстрованих лікарських засобів, ввезення яких на територію України дозволено у випадках, визначених статтею 17 цього Закону), маркування яких містить будь-яку інформацію рекламного характеру, а також будь-яку інформацію про інших юридичних або фізичних осіб, які не є виробником лікарського засобу або заявником (власником реєстраційного посвідчення) на лікарський засіб».
Зміст зазначених норм діючого законодавства дає підстави для висновку про те, що з 18.01.2025 законодавець заборонив нанесення на упаковці лікарських засобів будь-якої інформації рекламного характеру та інформації про інших юридичних або фізичних осіб, які не є виробником лікарського засобу або заявником (власником реєстраційного посвідчення) на лікарський засіб, а також роздрібну, оптову торгівлю та/або імпорт таких лікарських засобів. Разом з тим, виключенням є лікарські засоби, які ввозяться на територію України з маркуванням та інструкцією про застосування/короткою характеристикою лікарського засобу, викладеними мовою оригіналу (мовою, відмінною від державної), за результатами закупівлі, проведеної особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров'я, або закупівлі, проведеної із залученням особи, уповноваженої на здійснення закупівель у сфері охорони здоров'я, за кошти місцевих бюджетів, та/або за результатами закупівельної процедури, проведеної спеціалізованою організацією, яка здійснює закупівлі, на виконання угоди щодо закупівлі між центральним органом виконавчої влади України, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, та відповідною спеціалізованою організацією, яка здійснює закупівлі; лікарських засобів, які ввозяться на територію України як гуманітарна допомога; незареєстровані лікарські засоби, ввезення яких на територію України дозволено у випадках, визначених статтею 17 цього Закону.
У статті 1 Закону України «Про інформацію» надано визначення поняттю інформація, а саме - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Частиною 1 статті 492 Цивільного кодексу України визначено, що торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
Виходячи із змісту вказаних норм, торговельна марка являє собою інформацію, яка вирізняє товари (послуги), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами.
Відповідно до ст. 493 Цивільного кодексу України суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.
Таким чином, системний аналіз вказаних норм діючого законодавства дає підстави для висновку про те, що торговельна марка є інформацію про її власників.
Згідно із ч. 1 ст. 494 Цивільного кодексу України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.
В даному випадку, умовами Договору передбачено використання позивачем комбінованого знаку для товарів і послуг «ARTERIUM», свідоцтво України №50865 від 15.06.2005, заявка №20040910422, відносно товарів і послуг 5, 10, 35, 44 класів МКТП, шляхом його нанесення на продукцію, що виробляється ліцензіатом, упаковку, в якій міститься така продукція, вивіску, пов'язану з нею, етикетку, нашивку, бирку, чи інший прикріплений до продукції предмет, зберігання такої продукції із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування її для продажу, продаж, експорт (вивезення), застосування його у діловій документації чи в рекламі в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах, іншим способами, що не суперечать законодавству України та законодавствам інших територій у кожному конкретному випадку.
Із наданих відповідачем копій свідоцтва №50865 від 15.06.2005 з бібліографічними даними та виписки з Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки вбачається, що власником комбінованого знаку для товарів і послуг «ARTERIUM», є відповідач, а відтак такий знак є інформацією про останнього, а відповідно до вказаних норм діючого законодавства позивачу заборонено нанесення на упаковки лікарських засобів, виробником яких або заявником (власником реєстраційного посвідчення) якого він є, вказаного знаку для товарів і послуг, а також заборонено роздрібну, оптову торгівлю та/або імпорт таких лікарських засобів.
Отже, суд погоджується із доводами позивача про те, що внесення змін до Закону України «Про лікарські засоби» щодо заборони нанесення на упаковці лікарських засобів будь-якої інформації рекламного характеру та інформації про інших юридичних або фізичних осіб, які не є виробником лікарського засобу або заявником (власником реєстраційного посвідчення) на лікарський засіб, а також роздрібної, оптової торгівлі та/або імпорту таких лікарських засобів є зміною істотних обставин щодо Договору.
Більш того, відповідно до наданого позивачем акту про використання товарного знаку від 29.07.2024 ліцензіат протягом 2 кварталу 2024 року використовував товарний знак наступними способами:
- нанесення товарного знаку на продукцію, що виробляється ліцензіатом, на упаковку в якій міститься така продукція;
- продаж (реалізація) та експорт (вивезення) товару із зазначеним нанесенням товарного знаку;
- пропонування для продажу товару із зазначеним нанесенням товарного знаку;
- зберігання товару із зазначеним нанесенням товарного знаку з метою пропонування для продажу;
- застосування товарного знаку в діловій документації ліцензіата;
- застосування товарного знаку в рекламі;
- застосування товарного знаку в мережі Інтернет.
Тобто, змінами до Закону України «Про лікарські засоби, які введено в дію 18.01.2025, позивачу фактично заборонено використовувати товарний знак відповідача у способи, які передбачені Договором.
При цьому, на момент укладення Договору сторони виходили з того, що в Україні не має вказаних заборон та не буде в подальшому, що за своїм змістом є першою умовою, передбаченою частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України (в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна умов не настане).
Причиною, яка зумовила зміну обставин є внесення змін до законодавства України і жодна зі сторін Договору, зокрема позивач, не могла усунути такі обставини при всій обачливості та турботливості. Викладене підтверджує наявність другої умови, передбаченої частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України (зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися).
Подальше виконання Договору порушить співвідношення майнових інтересів сторін і позбавить позивача, як заінтересовану особу, того, на що він розраховував при укладенні договору.
Так, змінами у законодавстві України заборонено позивачу нанесення на упаковці лікарських засобів, в даному випадку, товарного знаку відповідача, а також роздрібну, оптову торгівлю та/або імпорт таких лікарських засобів, в той же час умовами Договору позивачу надано право використовувати товарний знак не лише такими способами, а й у діловій документації чи в рекламі та мережі Інтернет, у тому числі доменних іменах, іншими способами що не суперечать законодавству України та законодавству інших територій у кожному конкретному випадку, проте виходячи із зазначеного вище акту про використання товарного знаку від 29.07.2024 нанесення його на лікарські засоби та їх реалізація є основним способом використання товарного знаку, а відповідно до умов Договору сума роялті розраховується від рівня чистого доходу саме від реалізації лікарських засобів, що виробляються із використанням товарного знаку відповідача.
Відтак порушено співвідношення обох сторін: позивач не має можливості правомірно використовувати товарний знак на підставі Договору способом нанесення його на упаковки лікарських засобів та їх реалізації, проте залишає за собою право використовувати товарний знак у діловій документації чи в рекламі та мережі Інтернет, у тому числі доменних іменах, іншими способами що не суперечать законодавству України та законодавству інших територій у кожному конкретному випадку, а відповідач взагалі позбавляється виплати роялті, оскільки його розрахунок пов'язаний саме із використанням товарного знаку способом, який заборонено. Вказане є третьою умовою, передбаченою частиною другою 2 статті 625 Цивільного кодексу України (виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору).
Суд відзначає, що сторонам не було відомо та не могло бути відомо під час укладення Договору про внесення змін до Закону України «Про лікарські засоби».
Відповідно до частин другої та третьої статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
На переконання суду, всі чотири умови для розірвання договору за рішенням суду знайшли своє відображення в обставинах даної справи, а відтак вимога позивача про розірвання Договору внаслідок істотної зміни обставин є правомірною та обґрунтованою.
Стосовно тверджень відповідача про можливість позивача, як учасника Корпорації «Артеріум», використовувати товарний знак на підставі Договору суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
В той же час, відповідно до положень ч. 3 ст. 120 Господарського кодексу України корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
Отже, корпорація та юридична особа є різними поняттями. Фактично корпорацією є об'єднанням, в тому числі, юридичних осіб шляхом поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
Частинами 1 та 2 статті 123 Господарського кодексу України передбачено, що учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо). Майно передається об'єднанню його учасниками у господарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об'єднання. Вартість майна об'єднання відображається у його балансі.
Тобто, учасник корпорації наділений правом передачі його майна корпорації у господарське відання або в оперативне управління, але такий учасник залишається його власником.
В розрізі даного спору та зроблених судом висновків торговельна марка є інформацією саме про його власника, а відтак учаснику корпорації забороняється нанесення на упаковці лікарських засобів будь-якої інформації рекламного характеру та інформації про інших учасників корпорації, які не є виробником лікарського засобу або заявником (власником реєстраційного посвідчення) на лікарський засіб, а також роздрібну, оптову торгівлю та/або імпорт таких лікарських засобів.
Таким чином, до тверджень відповідача про можливість позивача, як учасника Корпорації «Артеріум», використовувати товарний знак на підставі Договору суд відноситься критично.
При цьому, варто звернути увагу на те, що висновок науково-правової експертизи, роз'яснення Міністерства охорони здоров'я України та Порядок встановлення заборони (тимчасової заборони) та поновлення обігу лікарських засобів на території України, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 2011 року №809, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 30.01.2021 року за №126/20439, на які посилається відповідач, не можуть підміняти собою закони України та встановлювати інший порядок, ніж той, що визначений в нормах діючого законодавства.
Право тлумачити норму права є виключним правом суду, роз'яснення державних органів (листи, рекомендації) не є нормою права і не мають юридичного значення (аналогійний висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини у справі від 09.12.1994 «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду у справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Всі інші докази, заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують висновків суду щодо достатніх підстав для задоволення позовних вимог.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги АТ «Галичфарм» про розірвання Договору підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Акціонерного товариства «Галичфарм» задовольнити повністю.
2. Розірвати Ліцензійний договір на використання знаків для товарів і послуг №002 від 01.10.2008, укладений між Акціонерним товариством «Галичфарм» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Артеріум ЛТД».
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Артеріум ЛТД» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 139; ідентифікаційний код 35947033) на користь Акціонерного товариства «Галичфарм» (79024, м. Львів, вул. Опришківська, буд. 6/8; ідентифікаційний код 05800293) судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. Видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 21.04.2025.
Суддя В.П. Босий