вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" квітня 2025 р. Справа№ 910/4359/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Кропивної Л.В.
Барсук М.А.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від позивача - Плаха О.В.,
від відповідача - Ковтонюк Ю.А.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі №910/4359/24 (суддя Бондаренко-Легких Г.П., повний текст складено - 04.12.2024) за позовом Приватного акціонерного товариства "Черкаське Хімволокно" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про визнання недійсним Договору та внесення до нього змін.
встановив наступне.
Приватне акціонерне товариство "Черкаське Хімволокно" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про визнання на підставі ч. 1 ст. 233 ЦК України недійсними пунктів 5.1. та 5.4. Договору постачання природного газу 7228-ПСО(ТКЕ)-36 від 05.09.2022 та внесення змін до Договору постачання природного газу 7228-ПСО(ТКЕ)-36 від 05.09.2022 шляхом його доповнення пунктами 5.1-1 та п. 5.7. у редакції:
« 5.1-1. Крім випадків, передбачених пунктом 5.7 цього Договору, Споживач здійснює розрахунок за придбанi обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 вiдсоткiв вартостi фактично переданого вiдповiдно до акту/актiв приймання - передачi природного газу - до останнього числа мiсяця, наступного за мiсяцем, в якому було здiйснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий вiдповiдно до акту/актiв приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) мiсяця, наступного за мiсяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 вiдсоткiв грошових коштiв за вiдповiдний розрахунковий перiод.
У разi вiдсутностi акту/актів приймання-передачі, фактична вартiсть переданого Споживачу природного газу розраховується вiдповiдно до умов пiдпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору.
5.7. Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості з різниці в тарифах, підтвердженої для Споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків, встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості Споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення Споживачем на користь Постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах.».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що порядок та строки здійснення оплати за договором є несправедливими, і такі умови були погоджені позивачем під впливом тяжкої обставини.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі №910/4359/24 позов задоволено; визнано недійсними пункти 5.1 та 5.4 Договору постачання природного газу 7228- ПСО(ТКЕ)-36 від 05 вересня 2022 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Черкаське Хімволокно" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"; внесено зміни до Договору постачання природного газу №7228-ПСО(ТКЕ)-36 від 05 вересня 2022 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Черкаське Хімволокно" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", шляхом його доповнення пунктами 5.1-1 та 5.7 у наступній редакції:
« 5.1-1. Крім випадків, передбачених пунктом 5.7 цього Договору, Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання- передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору.
5.7. Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості з різниці в тарифах, підтвердженої для Споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків, встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості Споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення Споживачем на користь Постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах.».
Вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належним чином доведено наявність обставин щодо укладення ним Договору під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних для нього умовах, у зв'язку з чим задовольнили відповідні вимоги. Крім того, суд дійшов висновків про наявність правових підстав для зміни спірного Договору шляхом доповнення його пунктами 5.1-1 та 5.7, замість пунктів договору, які були визнані недійсними, установивши, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним та забезпечить поновлення порушених прав позивача.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована посиланням на те, що судом першої інстанції було неправильно встановлено обставини справи, а саме наявність у спірних правовідносинах тяжких обставин та вкрай невигідних умов.
Окрім цього, за доводами скаржника, судом першої інстанції було порушено норми ГПК України щодо доказування та неправильно застосовано норми матеріального права, а саме:
- статтю 233 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 17.11.2021 у справі №910/10481/20, від 10.08.2021 у справі №754/16128/17, від 26.05.2021 у справі №544/690/19, від 27.06.2024 справі №910/17359/23, від 02.08.2018 у справі №918/341/16, від 14.02.2018 у справі №910/8862/17, від 06.03.2018 у справі №910/8866/17, від 14.07.2022 у справі №910/9626/20, від 12.08.2021 у справі №910/4288/20, від 25.07.2018 у справі №487/7703/15-ц, від 10.12.2018 у справі №219/6385/16-ц, від 16.09.2021 у справі №404/8483/15-ц, від 16.11.2021 у справі №21/89б/2011(913/630/20);
- статтю 651 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17, від 16.01.2021 у справі 910/2861/18 та постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/3568/18, від 17.04.2019 у справі №910/6381/18, від 14.08.2019 у справі №910/8819/18;
- статтю 215 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, що викладені у постановах Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №926/324/20, від 18.11.2021 у справі №907/12/19, від 12.03.2018 у справі 910/22319/16, від 02.05.2018 у справі №910/14411/16.
Також, апелянт вказує, що судом першої інстанції безпідставно не було застосовано до спірних правовідносин Закон України «Про ринок природного газу», а також висновки Верховного Суду щодо його застосування, що викладені у постанові від 27.06.2024 у справі №910/17359/23.
Позивачем до апеляційного суду разом з відзивом на апеляційну скаргу подано додаткові докази.
В силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, а також приписах статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов'язком суду.
Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 80 цього Кодексу, чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 2 вказаної статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Згідно частини 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з такою заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.
Позивачем не було доведено до суду першої інстанції неможливості подання вказаних доказів.
Згідно з приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Жодних доводів стосовно наявності обставин, які унеможливлювали подати вказані докази до суду першої інстанції, позивачем не наведено.
Отже, докази подані позивачем до відзиву на апеляційну скаргу не приймаються колегією суддів.
В судовому засіданні представник апелянта - відповідача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.
05 вересня 2022 року між Приватним акціонерним товариством "Черкаське Хімволокно" (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - постачальник) укладено Договір постачання природного газу № 7228-ПСО(ТКЕ)-36 (далі - Договір).
Відповідно до умов пункту 1.2 Договору газ, що продається за цим Договором, використовується споживачем для власних потреб або в якості сировини і не може бути використаний для перепродажу.
Відповідно до пункту 2.1 Договору постачальник передає споживачу на умовах цього Договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з вересня 2022 по жовтень 2022 року. Період та обсяг замовленого природного газу визначений пунктом 2.1.1 Договору.
Порядок та умови передачі природного газу встановлені частиною третьою Договору. Ціна - частиною 4 Договору.
Розділом 5 Договору сторони встановили порядок та умови розрахунків за природний газ.
Відповідно до пункту 5.1 Договору Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу у наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору.
Відповідно до пункту 5.4 Договору оплата за природний газ здійснюється Споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений в розділі 14 цього Договору.
Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього Договору.
Кошти, які надійшли від Споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим Договором.
Сторонами не заперечується факт виникнення заборгованості позивача перед відповідачем за придбаний відповідно до Договору природний газ, яка є непогашеною станом на момент розгляду справи.
Позивач не заперечує свого обов'язку оплатити поставлений відповідачем природний газ, проте вважає порядок та строки здійснення оплати несправедливими, а саме такими, що були погоджені позивачем під впливом тяжкої обставини.
За доводами позивача, тяжкими обставинами є: 1) необхідність забезпечити проведення опалювального сезону; 2) мораторій на підвищення тарифів на теплову енергію та комунальні послуги; 3) відсутність коштів у бюджеті на покриття заборгованості підприємств через економічну необґрунтованість тарифів.
Позивач додатково стверджує, що закупити природний газ він міг тільки у відповідача, а саме укладення сторонами договору є безпосереднім наслідком державного регулювання, а не результатом вільного волевиявлення сторін.
В свою чергу, відповідач заперечував факт наявності тяжких обставин, вкрай невигідних умов, причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та умовами укладеного договору.
Суд першої інстанції вимоги позивача задовольнив повністю.
Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем належним чином доведено наявність обставин щодо укладення ним Договору під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних для нього умовах.
Крім того, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зміни спірного Договору шляхом доповнення його пунктами 5.1-1 та 5.7, замість пунктів договору, які були визнані недійсними, установивши, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним та забезпечить поновлення порушених прав позивача.
На розгляд апеляційного господарського суду у зв'язку зі здійсненням апеляційного перегляду цієї справи постало питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсним пунктів договору відповідно до статті 233 ЦК, які (пункти) за доводами позивача, було погоджено під впливом тяжкої обставини.
Тяжкими обставинами на думку позивача є неможливість, в умовах мораторію на підвищення тарифів та за наявності монопольного становища відповідача на ринку щодо постачання газу, закупити природний газ для проведення опалювального сезону 2022/2023 в будь-якого іншого постачальника. Позивач вважає, що за нормального перебігу подій він би не укладав договір постачання газу з умовами, які передбачають оплату позивачем власними коштами природного газу в частині різниці в тарифах, які мають бути компенсовані за рахунок субвенції з Державного бюджету.
Надаючи оцінку доводам та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Згідно з частиною першою статті 233 ЦК правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Для визнання правочину недійсним з наведеної вище підстави позивач має довести наявність у сукупності таких обставин: 1) наявність тяжкої обставини; 2) наявність нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину. Тобто, позивач має довести те, що оспорюваний ним договір був вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин та/або їх негативних наслідків і внаслідок вчинення такого правочину він отримав можливість усунути тяжку обставину, внаслідок якої був укладений договір. Також має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не був би вчинений взагалі або був би вчинений на інших умовах; 3) наявність невигідних для себе умов правочину; 4) факт вчинення правочину добровільно, без насильства, обману чи помилки; 5) факт того, що він, вчиняючи договір на невигідних умовах, усвідомлював свої дії, але вимушений був це зробити через тяжкі для нього обставини.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції погодився з доводами позивача про наявність тяжких обставини щодо укладення Договору з оспорюваними умовами, оскільки дійшов висновку, що позивач міг придбати природний газ для проведення опалювального сезону 2022/2023 тільки у відповідача.
Втім, зазначені висновки суду не відповідають ні фактичним обставинам справи, ні дійсному правовому регулюванню спірних правовідносин, з огляду на таке.
У відповідності до Закону "Про ринок природного газу" в Україні діє ринок природного газу.
Згідно зі статтею 3 Закону "Про ринок природного газу" одними із принципів функціонування ринку природного є вільна торгівлю природним газом та вільний вибір постачальників природного газу.
У відповідності до статті 13 Закону "Про ринок природного газу" споживач має право на вільний вибір постачальника та безоплатну зміну постачальника.
Згідно частиною другою статті 12 Закону "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, позивач для забезпечення опалювального періоду 2022/2023 був вільний у виборі будь-якого продавця природного газу на ринку природного газу за цінами, що вільно встановлюються на ринку, а не тільки шляхом отримання природного газу від ТОВ ГК "Нафтогаз Трейдинг", що безпосередньо висновується з положень Закону України "Про ринок природного газу".
При цьому доводи позивача та висновки суду про те, що він був зобов'язаний купувати газ саме у відповідача, оскільки ціни на природний газ у нього були значно нижчими за ринкові, очевидно не можуть підтверджувати невигідність умов укладеного сторонами договору та наявність тяжких обставин у спірних правовідносинах, оскільки їх суть навпаки зводиться до того, що позивач врегулював свої відносини щодо отримання природного газу за найвигіднішими на ринку на той час умовами.
З цих же підстав колегія суддів відхиляє доводи позивача про наявність монопольного становища відповідача на ринку постачання природного газу, оскільки такі доводи наводяться позивачем в контексті того, що зазначене становище дозволяє відповідачу пропонувати ціну на газ нижче ніж у інших постачальників на ринку. Водночас сторони не заперечують існування на ринку пропозицій інших постачальників природного газу. Відповідно укладення договору з відповідачем за таких доводів обґрунтовано не необхідністю усунення тяжких обставин, а отриманням позивачем як юридичною особою приватного права, яка здійснює господарську діяльність на власний ризик, природного газу за найвигіднішою ціною.
Колегія суддів також враховує, що на розгляді Верховного Суду перебувала справа №910/17359/23 за позовом споживача до ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" про визнання недійсними пунктів договору постачання природного газу у зв'язку з наявністю тяжких обставин та вкрай невигідних умов.
Верховний Суд у справі №910/17359/23, зокрема, зазначив:
"Згідно з пунктом 16 частини третьої статті 4 ЗУ "Про ринок природного газу" Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства забезпечує споживачам (оптовим покупцям) можливість вільно обирати та змінювати постачальника (оптового продавця) на умовах, передбачених цим Законом та іншими актами законодавства;
Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання спірного Договору недійсним відповідно до вимог частини першої статті 233 ЦК України. Укладення сторонами оспорюваного Договору в частині пункту 4.3. Розділу 4., а саме підписання Додаткової угоди № 1 від 26.05.2022 до Договору, якою сторони погодили новий порядок розрахунків за фактично переданий газ, свідчить про вільне волевиявлення сторін щодо погодження спірного пункту Договору, а тому доводи скаржника, що спірний правочин було вчинено під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах не знайшли свого підтвердження. ПАТ "Донбасенерго" не доведено, що оспорюваний Договір вчинений ним саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин та/або їх негативних наслідків, як і не доведено, що за відсутності тяжкої обставини оспорюваний Договір позивачем би не укладався, або був би укладений на інших умовах.".
Колегія суддів вважає, що висновки Верховного Суду, зроблені у постанові від 27.06.2024 справі №910/17359/23, підлягають врахуванню при розгляді даної справи, оскільки ці справи є подібними за змістовим критерієм (оспорювання споживачем умов договору постачання природного газу щодо порядку розрахунків з підстав, визначених статтею 233 ЦК, коли постачальник заперечує такі доводи, зокрема посилаючись на те, що договір було укладено внаслідок реалізації права споживача вільно обирати продавця природного газу). Водночас наведені позивачем відмінності у вказаних справах щодо різних видів тяжких обставин, наслідків укладення спірного договору та різного контексту невигідних умов, не свідчать про неподібність порівнюваних відносин.
З огляду на вищевикладене у спірних правовідносинах відсутні тяжкі обставини, оскільки позивач міг придбати природний газ для проведення опалювального сезону 2022/2023 не тільки у ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг", а у будь-якого продавця на ринку природного газу. Позивач міг отримати природний газ й в постачальника остатньої надії, який згідно Закону України "Про ринок природного газу" не міг відмовити позивачу в укладенні договору на постачання природного газу, зокрема для забезпечення опалювального періоду 2022/2023.
При цьому доводи позивача про те, що отримання газу від інших постачальників могло бути здійснене лише за вищою ціною, що є недопустимим, не спростовують наведених висновків, оскільки суть зазначених доводів стосується комерційної вигоди від здійснюваної позивачем господарської діяльності, а не тяжких обставин за яких мало місце погодження спірних умов.
Також колегія суддів зазначає, що необхідним критерієм для визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК, є доведення нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин. Тобто, внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити.
Верховний Суд у постановах від 02.08.2018 у справі №918/341/16, від 14.02.2018 у справі №910/8862/17, від 06.03.2018 у справі №910/8866/17 неодноразово наголошував, що для застосування статті 233 ЦК має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).
Разом з тим, у спірних правовідносинах, укладення договору постачання природного газу відбулося внаслідок здійснення звичайної господарської діяльності позивача, а не у зв'язку з необхідністю усунення тяжких обставин.
Отже, суд першої інстанції застосував статтю 233 ЦК без урахування висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 27.06.2024 справі №910/17359/23, від 02.08.2018 у справі №918/341/16, від 14.02.2018 у справі №910/8862/17, від 06.03.2018 у справі №910/8866/17, та норми Закону України "Про ринок природного газу" без висновку, що вкладений у постанові Верховного Суду від 27.06.2024 справі №910/17359/23.
За таких обставин, місцевий господарський суд прийшов до необґрунтованих висновків про те, що договір між позивачем та відповідачем було укладено під впливом тяжких обставин, якими є неможливість в умовах мораторію на підвищення тарифів закупити природний газ для проведення опалювального сезону 2022/2023 років в будь-якого іншого постачальника, аніж ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг".
Крім того позивачем при зверненні з позовною заявою було вказано, що договір у частині розрахунків та строків оплати був укладений на вкрай невигідних умовах. На переконання позивача умова про оплату природного газу за фактом його отримання є невигідною, оскільки не передбачає, що така оплата має здійснюватися тільки після отримання видатків на таку оплату з державного бюджету.
Суд першої інстанції погодився з тим, що Договір був укладений на невигідних умовах.
Колегія суддів вважає, що відповідні висновки суду є необґрунтованими, з огляду на таке.
Так, згідно з частиною першою статті 233 ЦК правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
У відповідності до висновків, зроблених у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі №910/9626/20, для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.
Так, у постанові від 12.08.2021 у справі №910/4288/20 Верховний Суд, зокрема, зазначив, що для застосування статті 233 ЦК умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто, такі умови мають бути явно кабальними для особи.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.09.2021 у справі №404/8483/15-ц, стаття 233 ЦК хоча і не встановлює, чого саме мають стосуватися умови правочину, однак з аналізу цієї норми випливає, що це насамперед ціна або інші обтяжливі для особи обов'язки.
Таким чином, для визнання недійним правочину на підставі частини першої статті 233 ЦК позивач має довести не тільки наявність тяжких обставин, а й наявність невигідності умов, на яких укладено договір. При цьому доведенню підлягає не будь-яка форма невигідності, а саме крайня форма невигідності, тобто умови договору мають бути явно кабальними для позивача.
У спірних правовідносинах позивач просив визнати недійними пункти Договору, якими передбачено що оплата здійснюється за фактом отримання природного газу.
Разом з тим, умова про оплату за фактично поставлений природний газ не носить крайньої форми невигідності для позивача.
Так, згідно з частиною першою статті 628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
За змістом пункту 21 розділу II Правил постачання природного газу, затверджених НКРЕКП постановою від 30.09.2015 №2496 (далі - Правила) споживач своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений природний газ на умовах, визначених договорами.
Згідно з пунктом 19 розділу II Правил постачання природного газу, постачальник має право отримувати від споживача своєчасну оплату за природний газ відповідно до умов договору.
Отже, оплата за фактично поставлений природний газ відповідає положенням ЦК, Закону України "Про ринок природного газу" та Правилам постачання природного газу.
Відповідні умови договору не становлять вкрай невигідного (кабального) характеру для позивача, а є загальноприйнятими правилами про те, що поставлений товар має бути оплачений.
При цьому колегія суддів враховує, що позивач не доводив і суд не встановлював наявність нормативно-правових підстав які б ставили оплату вже поставленого товару в залежність від видатків державного бюджету, а також те, що під час вирішення спору позивач не доводив і суд не встановлював, що врегулювання договірних відносин з оплати поставленого природного газу на умовах, запропонованих позивачем, є звичайними умовами відповідних аналогічних договорів, які не були застосовані лише у спірних правовідносинах щодо позивача.
Суд також зазначає, що здійснення розрахунку за фактично отриманий природний газ, не може бути крайньою формою невигідного становища, оскільки розрахунки могли би проводитися за умовами передоплати, а не післяплати.
Очевидним є те, що передоплата за ще неотриманий природний газ, є більш невигідною для покупця у порівнянні з розрахунком за фактом вже отриманого природного газу.
Отже, пункти Договору про здійснення розрахунків за фактично отриманий природний газ не становлять крайньої форми невигідності для позивача, а тому необґрунтованими є висновки про його недійсність з наведених підстав.
Сам по собі факт укладання договору на умовах, які позивач суб'єктивно вважає невигідними, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК. Відповідні висновки узгоджуються з висновками Верховного суду, що викладені у постанові від 16.11.2021 у справі №21/89б/2011(913/630/20).
Колегія судів вважає, що суд першої інстанції застосували статтю 233 ЦК без урахування висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 14.07.2022 у справі №910/9626/20, від 12.08.2021у справі №910/4288/20, від 16.11.2021 у справі №21/89б/2011(913/630/20), оскільки встановивши усі фактичні обставини справи, дійшов висновків, які таким обставинам не відповідають, а саме щодо вчинення правочину на вкрай невигідних умовах без належного фактичного обґрунтування наявності зазначених умов, пославшись на обставини, які очевидно не можуть підтверджувати існування тяжких обставин у спірних правовідносинах.
Колегія суддів зазначає, що позивач у заявленому позові поєднав два способи захисту та просив визнати недійними пункти договору, якими встановлюється порядок та строк оплати за фактично посталений природний газ, натомість замість оспорюваних пунктів договору, просив доповнити його новими умовами.
Однак, частина п'ята статті 188 ГК регламентує, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Водночас частиною першою статті 236 ЦК нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
З огляду на викладені вище норми, застосування обраного позивачем способу захисту порушених, на його думку, прав, який поєднує у собі вимоги про визнання недійсними пунктів договорів та внесення за рішенням суду на їх заміну інших умов, створює правову невизначеність у відносинах сторін щодо строків оплати природного газу з моменту укладення договору і до набрання судовим рішенням про внесення до договору змін законної сили.
Позивач зазначає, що така невизначеність може бути усунута згідно з приписами частини другої статті 530 ЦК, яка визначає, що у випадку, коли строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Колегія суддів відхиляє зазначені доводи, оскільки положення частини другої статті 530 ЦК регулюють відносини сторін щодо строку розрахунку, коли такі відносини не врегульовано договором.
Однак, відповідно до статті 12 Закону "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Отже, Законом "Про ринок природного газу" встановлено, що строки та порядок оплати є істотними умовами договору постачання природного газу. Відповідно, умови договору про порядок розрахунків мають регулюватись договором протягом всього часу його дії, а їх зміна можлива лише у спосіб, що визначений договором та/або законом.
Згідно висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 11.08.2021 у справі №926/324/20, від 18.11.2021 у справі №907/12/19, від 12.03.2018 у справі №910/22319/16, від 02.05.2018 у справі №910/14411/16, умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки у такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.
За таких обставин, місцевий господарський суд необґрунтовано задовольнив позовні вимоги про визнання недійсними істотних умов Договору, оскільки визнання недійсним договору в частині істотних умов не допускається. Отже, суд першої інстанції застосував статтю 215 ЦК без урахування висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 11.08.2021 у справі №926/324/20, від 18.11.2021 у справі №907/12/19, від 12.03.2018 у справі 910/22319/16, від 02.05.2018 у справі №910/14411/16, внаслідок чого прийшов до хибних висновків про визнання недійними істотних умов договору постачання природного газу.
Позивач у позовній заяві, на підставі статті 233 ЦК, просив суд змінити умови Договору шляхом доповнення його новими пунктами щодо порядку та строків розрахунків за поставлений природний газ. На думку позивача, стаття 233 ЦК жодним чином не забороняє суду не просто визнати недійсним певне положення правочину, а замінити його іншим, більш справедливим в ситуації, що склалася.
Вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції погодився з відповідними доводами позивача та вирішив внести запропоновані позивачем зміни до умов Договору.
Колегія суддів вважає, що відповідні висновки місцевого господарського суду є необґрунтованими, з огляду на таке.
Норма статті 233 ЦК є імперативною та стосується виключно визнання недійсним правочину у разі його укладення під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах.
Стаття 233 ЦК не передбачає зміни умов договору шляхом його доповнення у випадку укладення правочину під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах.
Колегія суддів вказує, що коли особа вважає умови укладеного договору невигідними, така особа вправі ініціювати внесення змін до відповідних умов, однак такі зміни можуть буди внесені лише за згодою сторін, або на підставах, що визначені договором та/або Законом. Водночас запропонований позивачем та застосований судом підхід фактично нівелює встановлені приписами законодавства виключні підстави, за яких умови договору можуть бути змінні.
Так, порядок зміни умов договору за рішенням суду врегульовано статтями 651 та 652 ЦК.
Згідно з частиною першою статті 651 ЦК зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до частини другої статті 651 ЦК, договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.
Отже, зміна договору за рішенням суду є винятковим заходом та здійснюється у виключних випадках, визначених статтею 651 та 652 ЦК.
Суд першої інстанції у своєму рішенні послався на статтю 651 ЦК, проте застосував її без урахування висновків Верховного Суду.
У відповідності до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17, від 16.01.2021 у справі №910/2861/18, істотним є порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Суд має встановити не лише наявність порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди, її розмір, а також те, чи дійсно суттєвою є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/3568/18, від 17.04.2019 у справі №910/6381/18, від 14.08.2019 у справі №910/8819/18.
Однак у спірних правовідносинах позивач не доводив і суд не встановлював наявність підстав для зміни умов договору відповідно до частини першої статті 651 ЦК.
Крім цього, згідно зі статтею 652 ЦК, договір може бути змінений у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. У разі істотної зміни обставин суд може змінити договір за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Відповідно до висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 04.04.2018 у справі №910/12154/16, від 17.04.2018 у справі №927/763/17 закон пов'язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК, при істотній зміні обставин.
Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв'язку між ними. Обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то б узагалі не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, договір не можна змінити за рішенням суду.
Втім, у спірних правовідносинах позивач не доводив і суд не встановлював наявність підстав для зміни умов договору відповідно до статті 652 ЦК.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що вирішуючи спір в частині вимог про зміну умов Договору, місцевий господарський суд не врахував наведених вище висновків Верховного Суд та неправильно застосував приписи матеріального права, задовольнивши позов щодо зміни зобов'язання коли позивач не доводив належних правових підстав для такої зміни.
При прийнятті даної постанови колегією суддів враховано висновки Верховного Суду, наведені в постанові від 19.02.2025 у справі №910/6198/24, правовідносини в якій є подібними правовідносинам у даній справі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи скаржника отримали підтвердження під час апеляційного провадження, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Оскільки Суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення про відмову в позові, то витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі №910/4359/24 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі №910/4359/24 про задоволення позову скасувати.
3. Прийняти нове рішення по справі №910/4359/24, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Черкаське Хімволокно" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 7 267,20 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена: 21.04.2025 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді Л.В. Кропивна
М.А. Барсук