вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" квітня 2025 р. Справа№ 910/17456/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Барсук М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Реуцькій Т.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Завалько Т.С., ордер АА № 1459688 від 27.06.2024;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: Орел П.В,, ордер АА № 1381447 від 22.04.2024,
розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Заваллівський графіт" на рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі № 910/17456/23 (суддя - Сівакова В.В.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Заваллівський графіт"
до:
1) TUSPEX LIMITED (ТУСПЕКС ЛІМІТЕД)
2) товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фрейзер"
про визнання договору факторингу недійсним та визнання відсутнім права вимоги,-
Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Заваллівський графіт" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до TUSPEX LIMITED (ТУСПЕКС ЛІМІТЕД) та ТОВ "Фінансова компанія (далі - ФК) "Фрейзер" про:
- визнання недійсним договору факторингу № 11012021-02-ДФ від 11.01.2021, укладеного між TUSPEX LIMITED (ТУСПЕКС ЛІМІТЕД) та ТОВ "ФК "Фрейзер" (далі - договір факторингу);
- визнання відсутнім у ТОВ "ФК "Фрейзер" права вимоги до ТОВ "Заваллівський графіт" за договором позики № 02/2011/ZG від 14.10.2011 та договором позики № 23/2012/ZG від 10.05.2012 (далі - договори позики).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем, як позичальником, та відповідачем-1, як позикодавцем, були укладені договори позики, право грошової вимоги за якими було відступлено відповідачем-1 відповідачу-2 за укладеним між ними договором факторингу. За твердженням позивача, договір факторингу порушує його права, оскільки існує ризик виконання грошового зобов'язання неналежному кредитору, враховуючи, що договір укладений усупереч положенням ст. 1077 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та ст. 350 Господарського кодексу (далі - ГК) України, а саме: без згоди позивача на укладення договору факторингу, без погодження умов такого договору та участі позивача, як сторони договору факторингу, що є підставою для визнання правочину недійсним та визнання відсутнім права вимоги у ТОВ "ФК "Фрейзер" до позивача за договорами позики.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі № 910/17456/23 в позові відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що оспорюваний ним договір факторингу суперечить вимогам Закону, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні вимоги щодо визнання правочину недійсним та похідної вимоги про визнання відсутнім права вимоги.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Заваллівський графіт" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що враховуючи тристоронню природу договору факторингу, кожна зі сторін такого договору має узгодити всі його істотні умови та підтвердити свою згоду підписанням, натомість позивач не висловлював свою волю на укладення спірного договору факторингу, не погоджував його умови, які суперечать його інтересам.
Щодо порушення інтересів позивача оспорюваним договором він вказував, що недійсність договору факторингу та відсутність у відповідача-2 права отримати виконання за договорами позики ставить під загрозу належне виконання ним грошового зобов'язання за договорами позики, у зв'язку з чим позов має на меті встановлення належного кредитора, уникнення пред'явлення вимоги від належного кредитора щодо повторної сплати заборгованості та судового спору щодо її стягнення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024, у складі колегії суддів: Кравчук Г.А. (головуючий), Коробенко Г.П., Тарасенко К.В., відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 24.09.2024.
У зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці призначене на 24.09.2024 судове засідання не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 розгляд апеляційної скарги призначено на 14.11.2024.
12.11.2024 до апеляційного суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
02.12.2024 враховуючи тимчасову непрацездатність головуючого судді Кравчука Г.А. з 04.11.2024, справу передано на повторний автоматизований розподіл.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2024, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А., прийнято апеляційну скаргу до провадження у визначеному складі суддів та призначено розгляд справи на 04.02.2025.
31.01.2025 до апеляційного суду надійшов відзив відповідача-2 із запереченнями на апеляційну скаргу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 відкладено розгляд справи на 18.03.2025.
14.03.2025 до апеляційного суду надійшли письмові пояснення позивача.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 розгляд справи відкладено на 15.04.2025.
В судовому засіданні, яке відбулось 15.04.2025, позивач просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідач-2 заперечував доводи апеляційної скарги, зазначав про законність прийнятого судом першої інстанції рішення.
Відповідач-1 у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, і за висновками апеляційного суду неявка його представника не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що набули статусу остаточного, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики ЄСПЛ критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші.
Заслухавши пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У жовтні 2022 року ТОВ "Заваллівський графіт" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до TUSPEX LIMITED (ТУСПЕКС ЛІМІТЕД) та ТОВ "ФК "Фрейзер" про визнання недійсним договору факторингу № 11012021-02-ДФ від 11.01.2021, укладеного між відповідачами.
Позовні вимоги, з посиланням на статті 203, 215, 234, 1077, 1079 ЦК України, було обгрунтовано тим, що відповідачами укладено договір факторингу без створення правових наслідків та з порушенням прав позивача, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі № 910/11483/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023, у задоволенні позову відмовлено (а.с. 228-252 том 1).
Зі змісту вказаних рішень вбачається, що 14.10.2021 між ТОВ "Заваллівський графіт" (позичальник) та TUSPEX LIMITED (позикодавець) укладено договір позики № 02/2011/ZG (далі - договір позики-1) і 10.05.2012 за № 23/2012/ZG (далі - договір позики-2).
За умовами пунктів 1.1 договорів позики-1, 2 позикодавець надав позичальнику позику розміром по 3 000 000,00 доларів США за кожним договором, а позичальник зобов'язався повернути позику і сплатити позикодавцю проценти за користування позикою у порядку і на умовах визначених договорами.
11.01.2021 між TUSPEX LIMITED (клієнт) та ТОВ "ФК "Фрейзер" (фактор) укладено договір факторингу № 11012021-02-ДФ (далі - договір факторингу).
Терміни, які використовуються у договорі факторингу: боржник - ТОВ "Заваллівський графіт"; основний договір - договір позики № 02/2011/ZG від 14.10.2011 та № 12/2012/ZG від 10.05.2012, що укладені між клієнтом та боржником (з усіма змінами, доповненнями та додатками до них, що є невід'ємною частиною, за наявності); право вимоги - право грошової вимоги клієнта до боржника за основним договором в частині погашення заборгованості, а також сплати інших платежів, які виникли або виникнуть у майбутньому, на підставі основного договору; фінансування - сума коштів, що сплачується фактором на користь клієнта під відступлення права вимоги на умовах цього договору.
Так, за умовами п. 1.1 договору факторингу фактор передає в розпорядження клієнта суму фінансування, а клієнт безповоротно відступає факторові право вимоги до боржника за основним договором в розмірі визначеному в акті прийому-передачі права вимоги (додаток № 1 до договору), а в разі передачі права вимоги, яка виникне в майбутньому, - в розмірі, який буде існувати на момент виникнення права вимоги. За отриману суму фінансування клієнт також сплачує фактору винагороду в порядку та розмірах, визначених цим договором.
Відступлення права вимоги за цим договором здійснюється без згоди боржника, однак із його повідомленням про факт відступлення в порядку, передбаченому даним договором. Письмова форма повідомлення є додатком № 2 до даного договору (п. 1.3 договору факторингу).
Згідно із п. 2.1 договору факторингу право вимоги переходить до фактора в момент підписання сторонами акту прийому-передачі права вимоги (додаток № 1 до цього договору).
Відповідно до п. 2.2 договору факторингу для підтвердження дійсності права вимоги, що відступається, фактор отримує документацію від клієнта по акту прийому-передачі документації (додаток № 3 до цього договору), який складається між сторонами в день підписання акту прийому-передачі права вимоги.
Розмір переданого боргу (відступленого права вимоги) становить 118 889 622,86 грн, що є еквівалентом 4 203 319,21 доларів США згідно курсу Національного банку України 28,2847 грн за 1,00 долар США на дату укладення договору. Сума фінансування за цим договором становить 118 000 000,00 грн, без ПДВ (п. 3.1 договору факторингу).
У пункті 3.2 договору факторингу, в редакції додаткової угоди № 2 від 28.03.2022, сторони погодили, що фактор сплачує суму фінансування на користь клієнта на поточний рахунок клієнта, повідомлений ним безпосередньо перед здійсненням платежу, або будь-яким іншим передбаченим законодавством способом, протягом 10 днів з моменту фактичного отримання фактором від боржника всієї суми боргу переданого за цим договором, але не пізніше 30.03.2023.
Оплатою послуг фактора за надання фінансування клієнта за цим договором здійснюється шляхом відступлення прав вимоги зі знижкою, розмір якої складає різницю між сумою переданого права вимоги до боржника та сумою фінансування, що становить 889 622,96 грн (п. 3.3 договору факторингу).
Днем здійснення фактором оплати, що передбачена пунктом 3.2 даного договору та належного виконання сторонами договору своїх грошових зобов'язань вважається день надходження коштів на рахунки клієнта, що зазначені в розділі 10 цього договору (п. 3.4 договору факторингу).
Відповідно до п. 9.1 договору факторингу він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
11.01.2021 між фактором та клієнтом підписано акт прийому-передачі права вимоги за договором факторингу (додаток № 1) відповідно до якого клієнт передав, а фактор прийняв право вимоги за договором позики-1 в загальному розмірі 44 630 175,83 грн та за договором позики-2 в загальному розмірі 74 259 447,03 грн.
Згідно із додатком № 3 - актом прийому-передачі права вимоги від 11.01.2021 клієнт передав, а фактор прийняв документацію відповідно до договору факторингу.
20.05.2021 між позивачем та відповідачем-2, враховуючи те, що на підставі договору факторингу, до останнього перейшло право вимоги за договором позики-1 укладено угоду про проведення розрахунків до договору позики-1, а саме позивачем та відповідачем-2 погоджено графік погашення заборгованості за вказаним договором позики в розмірі 1 577 891,08 доларів США до 11.11.2022.
20.05.2021 між позивачем та відповідачем-2, враховуючи те, що на підставі договору факторингу, до останнього перейшло право вимоги за договором позики-2 укладено угоду про проведення розрахунків до договору позики, а саме позивачем та відповідачем-2 погоджено графік погашення заборгованості за вказаним договором позики в розмірі 2 325 428,13 доларів США до 11.11.2024.
Відповідно до банківської виписки АТ "АБ "РАДАБАНК" від 18.11.2021 позивачем сплачено відповідачу-2 за договором позики-1 грошові кошти в розмірі 1 326 375, 00 грн та за договором позики-2 грошові кошти в розмірі 1 326 375,00 грн.
Судом апеляційної інстанції у постанові від 20.11.2023 у справі № 910/11483/22 зазначено (а.с. 249-251 том 1), що позивач не довів, а матеріалами справи не підтверджено наявність у обох сторін спірного правочину умислу, невідповідність внутрішньої волі сторін зовнішньому її прояву, відсутність намірів щодо настання правових наслідків договору факторингу. Позивачем в розріз аргументів про умисність укладення фіктивного договору також не наведено жодних доводів про те, щодо яких саме обставин правочину відповідачі такими діями прагнули ввести позивача в оману, приховати дійсних намірів учасників.
Натомість, у справі містяться документи, згідно яких між відповідачами підписано акти приймання-передачі вимог за договором факторингу; відповідач-1 згідно додатків № 2 та № 4 до договору факторингу звертався до боржника з повідомленням про відступлення прав вимог за договорами позики (а.с.30,31,33 т.1); такі повідомлення з огляду на їх долучення позивачем до матеріалів позовної заяви були отримані боржником; 20.05.2021 між позивачем та відповідачем-2 укладені угоди про порядок проведення розрахунків за договорами позики; позивачем здійснювалось перерахування коштів в якості часткового повернення позичкових коштів на рахунок відповідача-2. Відтак твердження апелянта про укладення оспорюваного правочину лише для виду спростовується матеріалами справи. Сторони визначили надання відповідачем-1 реквізитів банківського рахунку безпосередньо перед проведенням платежу, що узгоджується із загальними принципами свободи договору.
Доводи апеляційної скарги позивача про відсутність в договорі факторингу зазначених реквізитів, з урахування наведеної вище умови додаткової угоди, не доводять того, що він укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Вказуючи на необхідність захисту інтересів позивача щодо виконання зобов'язань на користь належного кредитора не наведено переконливих та достатньо обґрунтованих аргументів яким чином укладений між відповідачами правочин про фактичну заміну кредитора фактором порушує законний інтерес позивача. Наявність обґрунтованих сумнівів щодо виконання зобов'язання на користь належного кредитора, про що вказує позивач, може бути підставою для сплати платежу безпосередньо клієнту, а не пред'явлення позову про визнання недійсним договору факторингу. При цьому можливе виникнення в майбутньому спору між сторонами договору факторингу в частині неналежного виконання фактором своїх фінансових зобов'язань не позбавляє боржника права, визначеного ч. 3 ст. 1082 ЦК України про звільнення його від обов'язку перед клієнтом у зв'язку виконанням грошової вимоги фактора.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій справі з мотивів недоведеності позивачем порушення його прав і законних інтересів укладенням відповідачами оспорюваного правочину, стороною якого він не є.
За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Звертаючись з позовом у даній справі (№ 910/17456/23) позивач зазначав, що договір факторингу порушує його права, оскільки існує ризик виконання грошового зобов'язання неналежному кредитору, враховуючи, що договір укладений усупереч положенням ст. 1077 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та ст. 350 Господарського кодексу (далі - ГК) України, а саме: без згоди позивача на укладення договору факторингу, без погодження умов такого договору та участі позивача, як сторони договору факторингу, що є підставою для визнання його недійсним, а також визнання відсутнім права вимоги у фактора - ТОВ "ФК "Фрейзер" до позивача за договорами позики.
Переглядаючи спір колегія суддів зазначає наступне.
За приписами частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими Закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред'явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права. При цьому, відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Тобто саме на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, а саме довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірного договору, а тому потребують захисту.
Отже, за змістом вищенаведених правових норм визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.
Як вже зазначалось позивач посилався на порушення його прав оспорюваним договором факторингу № 11012021-02-ДФ від 11.01.2021 (а.с. 26-29 том 1), стороною якого він не є, оскільки існує ризик виконання грошового зобов'язання неналежному кредитору з тих підстав, що правочин суперечить положення законодавства та є недійсним, враховуючи його укладення відповідачами без згоди та без участі позивача як сторони цього договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 350 ГК України банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи.
Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Стаття 1079 ЦК України визначає, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Отже, наведена стаття закріплює особливі вимоги до суб'єктного складу договору факторингу. Насамперед вона встановлює, що сторонами договору факторингу є виключно фактор та клієнт. Боржник, тобто особа, право вимоги до якої відступається, не входить до складу учасників цього договору. В той же час договір факторингу не впливає безпосередньо на права та обов'язки боржника, оскільки не встановлюється, не припиняється, не змінюється основне зобов'язання боржника, який має виконати свій обов'язок.
Слід зазначити, що на захист прав боржника спрямована окрема правова норма, яка знайшла своє відображення у статті 1086 ЦК України, а також норма статті 1082 цього Кодексу - виконання боржником грошової вимоги факторові.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
З наявних в матеріалах справи договорів позики (а.с. 13-25 том 1) не вбачається, що заміна кредитора у зобов'язанні може здійснюватися виключно за згодою боржника.
Враховуючи наведене та встановлені судами обставини у справі № 910/11483/22, доводи позивача обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції до уваги, у зв'язку з чим у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору факторингу правомірно відмовлено, як і у похідній вимозі щодо визнання відсутнім у ТОВ "ФК "Фрейзер" права вимоги до позивача за договорами позики.
Колегія суддів вважає, що апелянтом не доведено обґрунтованості апеляційної скарги, у зв'язку з чим апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду і підстав для його скасування або зміни не має.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд,-
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Заваллівський графіт" на рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі № 910/17456/23 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі № 910/17456/23 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/17456/23 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 21.04.2025.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді М.А. Барсук
Є.Ю. Пономаренко