Справа № 758/16457/24
11 квітня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі
головуючої судді Левицької Я.К.,
за участю секретаря судового засідання Невмержицької Н.М.,
представника позивача Журавльової Є.Г.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Іщенка Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві заяву представника відповідача адвоката Іщенка Дениса Юрійовича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 758/16457/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів,
В провадження судді Подільського районного суду м. Києва Левицької Я.К. перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 19.03.2025 позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.
21.03.2025 на адресу суду надійшла заява представника відповідача Іщенка Д.Ю. про ухвалення додаткового рішення, в якій представник відповідача вказує на необхідність вирішення судом питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 41 565,80 грн за ведення справи та 20 782,90 грн гонорару успіху, а всього у сумі 62 348,70 грн. До ухвалення судового рішення відповідачем подано відповідну заяву щодо надання доказів понесених судових витрат від 05.03.2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати;
4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (ч. 2 ст. 270 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 270 ЦПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
У судовому засіданні відповідач та представник відповідача підтримали заяву про ухвалення додаткового рішення.
Представник позивача в судовому засіданні заперечила щодо ухвалення додаткового рішення, посилається на те, що заявлені стороною відповідача витрати на професійну правничу допомогу є належним чином недоведеними, неспівмірними із складністю виконаних адвокатом робіт, їх обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Зауважила, що справа №758/16457/24 розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, а отже є справою незначної складності, з документів, доданих до заяви сторони відповідача по справі та, зокрема, заяви про ухвали додаткового рішення, не можливо достеменно й безсумнівно встановити час, витрачений адвокатом на надання послуг та обсяг фактично виконаних робіт. Також зазначена цивільна справа стосувалась збільшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої доньки сторін по справі до частини від заробітку (доходу) відповідача, що фактично є мінімальним розміром, якщо способом стягнення аліментів обрано частку від доходу, ціна позову відповідно не визначалась; жодного впливу на репетуцію сторін розгляд даної справи не мав, публічного інтересу до даної справи не було. Просила суд у прийнятті додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 62 348, 70 грн відмовити.
Вивчивши подану до суду заяву про ухвалення додаткового рішення та матеріали справи №758/16457/24, суд приходить до наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що представником відповідача було зазначено, що докази витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи будуть надані суду до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов'язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).
Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно із ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача суду надано: договір від 27.01.2025 про надання правничої допомоги, додаткову угоду від 03.02.2025 року до договору про надання правничої допомоги від 27.01.2025 року; акт про виконані роботи (надані послуги) від 19.03.2025 року, кредитові повідомлення про оплату від 07.02.2025 року на суму 20 950 грн від та 22.02.2025 року на суму 2 500 грн, квитанції про оплату від 25.02.2025 року на суму 17 500 грн.
Згідно з актом про виконані роботи (надані послуги) від 19.03.2025 адвокатом надані наступні послуги: ведення у суді І інстанції справи - 41 565,80 грн (1000 доларів США), гонорар успіху згідно договору про надання правничої допомоги від 27.01.2025 - 20 782,90 грн (500 доларів США). Загальний розмір витрат на правничу допомогу становить 62 348,70 грн.
З урахуванням наведеного, оцінюючи об'єктивно як складність цієї справи, враховуючи предмет спору, необхідність збору та подання до суду значного обсягу документів та інформації, а також з огляду на приписи п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для задоволення заяви представника відповідача про стягнення з позивача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 41 565,80 грн, що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг.
Щодо стягнення з позивача на користь відповідача додаткового «Гонорару успіху» у розмірі еквівалентному 500 доларам США, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат (відшкодування їх за рахунок іншої сторони) у формі «гонорару успіху», суд повинен виходити не з договору між адвокатом та клієнтом, який створює саме для них права та обов'язки, та погодженого ними розміру гонорару, а й з пропорційності цих витрат фактично понесеним судовим витратам, безпосередньо пов'язаним з розглядом справи, які визначені адвокатським бюро та оцінені судом, зокрема з точки зору складності цієї справи та розумної необхідності цих судових витрат для даної справи. Адже саме розмір витрат, понесених відповідачем на фактично надані реальні та неминучі послуги на правничу допомогу, і саме з метою досягнення певного правового результату вирішення конфлікту сторін - відмови позивачеві у позові, кореспондується з витратами, які має право відшкодувати на свою користь відповідач як судові витрати, понесені ним на сплату гонорару успіху, за рахунок позивача.
Отже, за результатами розподілу судових витрат витрати в формі «гонорару успіху» не можуть бути стягнуті в розмірі, який в рази перевищує вартість фактично понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки це не відповідає критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також принципам справедливості, пропорційності та верховенства права.
Судові витрати, які за своєю суттю є додатковою оплатою за успішне завершення справи в суді («гонорар успіху») до оплати за фактично надані послуги, про яку сторони договору про надання правової допомоги також домовились у договорі про надання правової допомоги, не можуть покладатись на сторону, на яку судові витрати іншої сторони мають бути віднесені відповідно до процесуальних норм про розподіл судових витрат, виходячи лише зі зменшення судом гонорару, який визначено сторонами цього договору на власний розсуд, без одночасної оцінки його розміру всім критеріям судових витрат на правничу допомогу, які унормовані у главі 8 «Судові витрати» ГПК України, у їх сукупності. Тобто не буде правомірним просте зменшення судом таких судових витрат у спосіб встановлення іншого (меншого) відсотку від того відсотку, який обумовлено в договорі про надання правничої допомоги щодо бази його (відсотку) нарахування.
Таким чином на думку суду з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 5 000 грн судових витрат у формі «гонорару успіху», які опосередковано пов'язані з розглядом справи, втім які за оцінкою суду саме в такій сумі знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку (у пов'язаності) з розглядом справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. 141, 270, 354 ЦПК України, суд
Заяву представника відповідача адвоката Іщенка Дениса Юрійовича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 758/16457/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів - задовольнити частково.
Ухвалити додаткове рішення у цивільній справі № 758/16457/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів щодо вирішення питання про судові витрати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 46 565 (сорок шість тисяч п'ятсот шістдесят п'ять) грн 80 коп.
У задоволенні решти вимог заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 16.04.2025 року.
Суддя Я.К. Левицька