Єдиний унікальний номер 725/10318/23
Номер провадження 2/725/1252/23
11.04.2025 року Першотравневий районний суд м.Чернівців
в складі:
головуючої судді Піхало Н.В.
за участю секретаря судового засідання Соник А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівціцивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -
У грудні 2023 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_2 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, з 03 вересня 2006 року вона перебувала з відповідачем у шлюбі, який був зареєстрований відділом РАГС Чернівецького міського управління юстиції, про що складено відповідний актовий запис №1472. Разом з тим, в подальшому, рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 21.05.2014 року шлюб розірвано.
Від вказаного шлюбу у них із відповідачем народилася донька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка постійно проживає разом із нею та перебуває на її утриманні.
В подальшму, 02 серпня 2016 року між нею та ОСОБА_4 укладено шлюб, який зареєстрований Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, про що складено відповідний актовий запис, та після державної реєстрації шлюбу її прзвище було зміенено на « ОСОБА_5 ».
Зазначала, що з часу укладення шлюбу із ОСОБА_4 , донька проживає разом із ними, та у них склалися сімейні відносини, які виражаються у спільному побуті, спільному веденні господарства, спільному сімейному бюджеті, та відповідають загальним правилам відносин між «матірю», «батьком», та «донькою», та з часом ОСОБА_2 почала називати батьком ОСОБА_4 .
Крім того, вказувала, що від даного шлюбу у них з ОСОБА_4 народилася донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та після народження спільної дитини відношення ОСОБА_4 до ОСОБА_2 не змінилося, оскільки останній замінив її біоголоічного батька.
При цьому, вказувала, що біологічний батько ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх обов'язків, будь-якої участі у вихованні дитини ОСОБА_2 не приймає, кошти на її утриманнч та виховання добровільно не сплачує, хоча офіційно працевлаштований. Також, зазначала, що не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу та не створює умови для отримання дитиною освіти.
Крім того, зазнчала, що сілкування між батьком та дитиною загалом відбувається шляхом телефонних переговорів приблизно 1 раз на рік, проте більше 3 років вони взагалі не бачилися. Вважає, що дані фактори як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення ОСОБА_3 від виховання дитини, свідомого нехтування ним своїми обов'язками та відсутністю сплати грошових коштів на утримання дитини.
На підставі вище викладеного, посилаючись на норми матеріального права, а також на те, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків по відношенню до своєї доньки ОСОБА_2 , не приймає участі у її вихованні та утриманні, що свідчить про повну байдужість до подальшої долі доньки, просилапозбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв'язку з ухиленням від виконання своїх обов'язків по вихованню доньки.
Крім того, збільшивши позовні вимоги ОСОБА_1 просила також стягнути з відповідача аліменти за минулий час на утримання дитини ОСОБА_2 в розмірі 218 410 гривень а саме за період, починаючи з 01 січня 2015 року по 01 грудня 2023 року, а також вказуючи на те, що відповідач ухиляється від добровільної участі в матеріальному утриманні дитини, хоча є працездатний та має постійне місце роботи, просила стягнути аліменти на утримання дитини ОСОБА_2 в 1/3 части від йог заробітку.
Не погоджуюсь із поданим позовом, представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 подала письмовий відзив, в якому заперечувала щодо задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав та просила вїх задоволенні відмовити у повному обсязі за безпідставністю, та необґрунтованістю. При цьому, зазначала, щопосилання в позові на те, що ОСОБА_3 будь-якої участі у вихованні дитини ОСОБА_2 не приймає, кошти на її утримання добровільно не сплачує, не піклується про її фізичний та духовний розвиток не відповідають дійсності та не підтвердженні жодними належними та допустимими доказами. Зазначала, що ОСОБА_3 постійно надавав кошти позивачці ОСОБА_1 на утримання спільної дитини ОСОБА_2 готівкою, а також шляхом безготівкогового перерахунку, купував необхідні речі та забезпечував додаткові витрати, брав участь у вихованні доньки, піклувався про її фізичний та духовний розвиток. Також, вказував, що позивачкою у позові не наведено обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, та не надано жодного належного доказу, які б однозначно свідчили про те, що ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з донькою та виховувати її, навмисно ухиляється від виконання своїх обоязків по вихованню дитини та остаточно відмовився від їх виконання, свідомо та умисно нехтував батьківськими обов'язками. Зазначала, що ОСОБА_3 бажає спілкуватися з дитиною, брати участь у її вихованні та утриманні, а тому не вбачається доведеності обставин необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, доцільність вжиття якого жодним чином не аргументовано. Вважає, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнмі заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались, засотувати не можна, а тому у позовних вимогах про позбавлення батьківських прав слід вімовити.
Щодо позовної вимоги стягнення аліментів за минулий час на утримання дитини ОСОБА_2 в розмірі 218 410 гривень за минулий період, а саме починаючи з 01 січня 2015 року по 01 грудня 2023 року, вважає їх необгрутнованими, оскільки позивачкою не надано жодних належних та допустимих доказів факту вжиття заходів останьою для отримання аліментів від відповідача за минулий період та не можливості отримання їх у зв'язку з ухиленням ОСОБА_3 від їх сплати. Щодо стягнення аліментів на утримання дитини просила задовольнити частково, оскільки дитина проживає разом із матір'ю, а ОСОБА_3 є батьком литини, та на нього покладено одинкаовий із позивачкою обов'язок щодо утримання і матеріального забезпечення дитини, та ОСОБА_3 не заперечує щодо стягнення з нього на користь позивачки аліментів на утримання доньки у розмірі 1/8 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, що становитиме з урахуванням його заробітної плати орієнтовно 5 500 грнивень щомісячно. Крім того, просила суд звернути увагу на те, що на даний час на утриманні відповідача перебувають малолітні діти від іншого шлюбу, а саме ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
19.06.2024 року представником позивчаки ОСОБА_1 - ОСОБА_10 через канцелярію суду подано відповідь на візив, в якому зазначив, що відповідач не вчиняв навіть спроб побачитися із донькою, та будь-яких перешкод йому спілкуванні з дитиною не чинять. Також вказував, що батько доньки контакту зі школою, де вчиться дитина не підтримує, з вчителями не спілкується, благодійні внески до ЧМБФ БДД сплачує позивачка. Крім того, зазначав, що розпорядженням Кіцманської РДА №245 визначено порядок побачень батька ОСОБА_3 з малолітньою донькою ОСОБА_2 , а саме щосуботи з 09 год. 00 хв. по 20 год. 00 хв. за попередньою домовленістю із матір'ю, та з можливістю перебувати за місцем проживання батька, однак ОСОБА_11 вказано не перешкоджати ОСОБА_3 у спілкуванні з малолітньою донькою. Разом з тим, вказував, що з моменту винесення зазначеного розпорядчого документу ОСОБА_3 практично не нанамгався зустрічатися з донькою, навіть у відведений для нього час. Зазначав, що відповідач свідомо усунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, та протягом тривалого часу зі сторони відповідача відсутнє піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовки до самостійного життя, не забезпечує її необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання.
У судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_10 позов підтримали в повому обсязі та просили про його задоволення, вказуючи на те, що ОСОБА_3 належним чином не виконує своїх батьківських обов'язків, фактчиносамоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, не створює належних умов для проживання доньки, матеріально не забезпечує, не піклується про фізичний та духовний розвиток, здоров'я та про майбутнє своєїдоньки, а тому наявні усі підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відносно його доньки ОСОБА_2 , а також просили стягнути аліменти на утримання доньки, а також аліменти в розмірі 218 410 гривень за минулий період, починаючи з 01 січня 2015 року по 01 грудня 2023 року.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю та необґрунтованістю, однак зазначали що не заперечують щодо стягнення з нього на користь позивачки аліментів на утримання доньки у розмірі 1/8 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, що становитиме з урахуванням його заробітної плати орієнтовно 5 500 грнивень щомісячно. Крім того, просили суд звернути увагу на те, що на даний час на утриманні відповідача перебувають малолітні діти від іншого шлюбу, а саме ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також дружина ОСОБА_12 , яка є інваліди 3 групи.
Представник третьої особи Служба у справах дітей Чернівецької міської ради в судовому засіданні зазначив, що з метою захисту інтересів неповнолітньої ОСОБА_2 виконавчий комітет Чернівецької міської ради, як орган опіки та піклування вважає за недоцільним позбавляти батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до його доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у звзку із тим, що факти свідомого винного ухилення від виконання батьківських обов'язків протягом тривалого часу не знайшли свого підтвердження. Також зазначив, що не відповідають дійсності доводи позивачки щодо тривалого не спілкування з ОСОБА_13 , що також спростовується фотознімками, у період з 2019 року по листопад 2021 року, де зафіксовано факт їх спільного проведення часу. Крім того, звернув увагу суду й на те, щобатьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення стосунків батька з дитиною може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав, а неможливість активної участі батька в житті дитини в даному випадку зумовлена об'єктивними причинами, пов'язаними з участю у бойових діях та захисту України, а тому позбавлення його батьквіських прав не буде відповідати найкращим інтересам дитини. Просив в задоволенні позову відмовити.
Допитана в судовму засіданні за правилами допиту свідків ОСОБА_1 суду пояснила, що перебувала із відповідачем у шлюбі та у них народилася донька ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу відповідач приймав участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, посстійно її забирав на вихідних та будь-яких перешкод йому у спілкуванні з дочкою вона не чинила, а навпаки була зацікавлена у тому, щоб дочка спілкувалася із рідним батьком. Також ОСОБА_3 до 2021 року постійно вітав дочку із святами дарував подарунки, надавав матеріальну допомогу час від часу, однак з приблизно з 6-7 річного віку ОСОБА_13 батько почав рідше бачитися із донькою, вона в свою чергу постійно йому телефонувала і просила прийти та провести із дитиною час. Починаючи з кінця 2021 року відповідач взагалі перестав цікавитися дитиною, не приймав будь-якої участі у її вихованні та матеріальному утриманні, не зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_3 проживає неподалік від доньки однак вже протягом трьох років свідомо самоусунувся від участі у вихованні дитини, не цікавиться її життям, не підтримує матеріально, хоча вдповідачу ніхто не перешкоджає у можливості спілкуватися із донькою. Навпаки вона завжди хотіла, щоб відповідач та її донька підтримували відносини, весь час телефонувала відповідачу та цікавилася, коли він планує зустрися з ОСОБА_13 та провести з нею час, поспілкуватися тощо. Також звернула увагу суду на те, що ОСОБА_14 хворіла на Ковід-19, то вона повідомила про це відповідача, однак останній будучи лікарем, навіть не поцікавився як себе дитина почуває та не жив ніяких заходів щодо її лікування. При цьому, вказувала, що ОСОБА_3 з 2015 року по 2022 року час від часу надавав кошти на дитину, однак вони не покривали всіх витрат, а з 2023 року по 2024 року взагалі кошти на утримання доньки припинив надавати. На даний час її донька ображена на батька та не бажає з ним підтримувати будь-який зв'язок, бажає змінити прізвище на ОСОБА_5 , оскільки її чоловік ОСОБА_4 в повному обсязі замінив дитині батька, піклюється про ОСОБА_13 , завжди приймає активну участь у її шкільному та спортивному житті, забезпечує матеріально й відповідно її дочка почала називати її нового чоловіка батьком.
Відповідач ОСОБА_3 будучи допитаним в ході судового розгляду справи за правилами допиту свідка, суду пояснив, що він дійсно починаючи з 2021 року по даний час не приймає активної участі у житті дочки, майже не спілкується з нею, однак це викликано поважними причинами. Останній раз дитину брав у кінці 2021 року. Зокрема, у період з 2020 року по 24 лютого 2022 року він не зустрічався з донькою, оскільки як лікар був залучений до заходів щодо лікування хворих на Ковід-19, а після початку повномасштабного вторгнення рф, приймав участь у захисті України та неодноразово перував в зоні ведення бойових дій, нетривалі періоди перебував у Чернівцях, зокрема після поранення. В цей період він намагався зателефонувавти ОСОБА_13 та привітати її із днем народження, однак остання не відповідала на його дзвінки. З кінця 2023 року жодного разу не бачився з донькою, оскільки його колишня дружина зателефонувала йому і запропонувала добровільно відмовитися від батьківських прав, на що він відмовився й відповідно після її звернення до суду також не српілкувався з дочкою, вважаючи що це може лише нашкодити. В кінці вересня 2024 року дійсно приходив до ОСОБА_13 у школу, бачився з нею та дійсно перевіряв її телефон, оскільки коли їй телефонував, вона не брала слухавку й війдповідно думав, що його номер телефону заблоковано. З братами дійсно ОСОБА_13 не знайомив, оскільки позивачка була проти та вказала, що у ОСОБА_13 є лише сестра та немає братів.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що проживає із позивачкою ОСОБА_1 в одному будинку по АДРЕСА_1 з 2020 року. Зазаначала, що із сусідами бачиться щодня, однак про те, що чоловік позивачки не є рідним батьком дитини вона дізналася тільки недавно, вказала, що у ОСОБА_4 з донькою ОСОБА_13 дуже теплі стосунки та про рідного батька дівчинки нічого незнає та ніколи його не бачила.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 суду пояснила, що вона є бабусею дівчинці ОСОБА_13 . При цьому, вказувала, що після розірвання шлюбу між її дочкою та ОСОБА_3 останньому рішенням виконкому були встанволені дні участі в спілкуванні з дитиною та відповідач по вихідних приїжджав до дитини, бачився з нею, проводив спільний час. Це відбувалося з 2 ох річного віку ОСОБА_13 і до 2 го класу. Однак останні три роки відповідач взагалі не спілкується з онукою та свідомо самоусунувся від своїх батьківських обовязків, не проявляє до дитини ніякої цікавості та не спілкується з нею. На даний час ОСОБА_13 дуже ображена на батька та не бажає з ним спілкуватися. Крім того вказала, що після одруження її дочки із ОСОБА_4 , ОСОБА_13 проживає разом із ними та своєю молодшою сестричкою, вона майже одразу інтегрувалася до родини та почала вітчима називати батьком, в них склалися гарні родинні відносини. Саме ОСОБА_17 опікується її онукою, займається її вихованням та навчанням, приділяє онуці багато часу, відвідує школу та батьківські збори, приймає активну участь у житті ОСОБА_13 .
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що він перебуває із позивачкою у шлюбі з 2016 року, та з самого початку у нього з дитиною склалися теплі відносини. Вказував, що дружина йшла на зустріч задля спілкування батька із донькою, та ніяких протидій чи перешкод з їхньої сторони не було. Також вказував, що коли ОСОБА_18 на ковід, біологічний батько будучи лікарем навіть не цікавився станом дитини.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_19 суду пояснив, що він є тренером з тенісу та займається із дівчинкою ОСОБА_13 вже півтора року, а саме з середини 2022 року. Зазначав, що 3 рази на тиждень на тренування ОСОБА_13 приводить ОСОБА_17 та він завжди вважав, що саме ОСОБА_20 є її біологічним батьком. На усі змагання до ОСОБА_13 також приходять її мати та ОСОБА_17 та саме вони підтримують дівчинку, її рідного батька він ніколи не бачив й відповідно він жодного разу не з'являвся у клубі та не цікавився успіхами дівчинки.
Свідок ОСОБА_21 суду пояснив, що позивачку знає, оскільки вона була класним керівником її доньки, а зараз вчитель з інформатики. При цьому, зазначав, що рідного батька дитини не бачила жодного разу, останній жодного разу не приходив до школи і не цікавився успіхами дитини. Вона завжди вважала, що саме ОСОБА_17 є її батьком , оскільки саме він приводив та забирав дівчинку зі школи, а також приймав активну участь у шкільному житті дитини. Про те, що ОСОБА_4 не є рідним батьком здогадалася, оскільки у дитини та батьків різні прізвища. ОСОБА_13 в свою чергу, ОСОБА_22 представила як батька.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_23 суду пояснила, що вона є лікарем-педіатром у міській поліклініці. Зазначала, що на огляд дитина завжди приходила з мітір'ю, і з батьком ОСОБА_24 . Проте пізніше вона дізналася, що ОСОБА_17 це другий чоловік позивачки, здогадалася, оскільки у дитини та її батьків різні прізвища. При цьому зазанчила, що біологічного батька ОСОБА_13 вона не знає та останній жодного разу не цікавився станом здоровя дівчинки.
Свідок ОСОБА_25 суду пояснила, що навчала ОСОБА_13 з 1 го по 3 ий клас, та за час навчання дівчинки, їй відомо, що батько ОСОБА_13 , ОСОБА_26 участі у вихованні не брав, та вона завжди підтримувала зв'язок тільки з матір'ю дівчинки та ОСОБА_27 , які приймали активну участь у шкільному житті дитини. Рідний батько жодного разу не телефонував та не приходив до школи, не дізнавався про успіхи дівчинки. Також зазначала, що ОСОБА_13 завжди йшла на контакт, однак про рідного батька вона не пам'ятає систематичних розповідей.
В судовому засіданні в ході опитування при участі психолога та представника Органу опіки та піклування, неповнолітня дитина ОСОБА_2 суду пояснила, що до 11 років вона бачилася із рідним бтьком ОСОБА_28 та вони спільно проводили час, їздили до бабусі, за місто, гуляли в парку та їй завжди подобалося спілкуватися з батьком. Останній раз вона бачилася із батьком у 2021 році та останні три роки її батко ОСОБА_26 взагалі не спілкувався з нею, не телефонував і навіть не вітав зі святами. Спочатку вона дуже хотіла бачитися з батьком, однак на даний час дуже на нього ображена та вважає, що вона йому не потрібна. Також вказала, що проживає з мамою та батьком ОСОБА_20 та саме його вважає своїм батьком, останній дуже багато приділає їй часу, вони мають спільні захоплення та завжди усією родиною їздять на відпочинок. Останній раз батька ОСОБА_26 бачила у вересні 2024 року, коли він неочікувано прийшов до школи, викликав її в коридор та хотів перевірити, чи не заблоковано його номер телефону. Однак, його номер не було заблоковано та коли він кілька разів телефонував вона просто не хотіла спілкуватися з ним та відповідати на дзвінки, оскільки ображена на нього. Також вказала, що коли вона була на засіданні служби у справах дітей та її питали чи бажає вона спілкуватися з батьком, то вона відповідла що бажає, однак з того часу її батько жодного разу з нею не зустрівся, хоча також був на засіданні, а тому на даний час вона взагалі не бажає з ним бачитися та спілкуватися. Вважає своїм батьком ОСОБА_29 , який повністю їй замінив батька та до ОСОБА_26 вона не відчуває ніяких почуттів чи привязаності. Вважає, що не потрібна своєму рідному батькові. Також вказала, що їй відомо про те, що у батька ОСОБА_26 є ще двоє синів - її братів, однак він жодного разу не запрошував її в гості до себе до дому та не знайомив з братами.
Психолог ОСОБА_30 , яка була присутня при опитуванні дитини, суду пояснила що у дівчинки відсутні довірливі відносини із рідним батьком та вона дуже на нього ображена за рідкі зустрічі й відповідно вважає себе непотрібною рідному батькові.
Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступного.
Так, згідно ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом вставнолено, що з 3 вересня 2006 року по 21 травня 2014 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який був зареєстрований відділом РАГС Чернівецького міського управління юстиції, про що складено відповідний актовий запис №1472. Однак, в подальшому, рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 21.05.2014 року шлюб розірвано(а.с.11-12).
Від вказаного шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13). Батьками дитини вказані: ОСОБА_3 та ОСОБА_11 .
Також судом вставнолено, що після розірвання шлюбу та на даний час неповнолітня ОСОБА_2 , проживає разом із матір'ю ОСОБА_1 та вітчимов ОСОБА_27 за адресою АДРЕСА_1 , а також молодшою сестрою ОСОБА_31 (а.с.16).
Розпорядженням Кіцманської РДА №245 визначено порядок побачень батька ОСОБА_3 з малолітньою донькою ОСОБА_2 , а саме щосуботи з 09 год. 00 хв. по 20 год. 00 хв. за попередньою домовленістю із матір'ю, та з можливістю перебувати за місцем проживання батька, ОСОБА_11 вказано не перешкоджати ОСОБА_3 у спілкуванні з малолітньою донькою(а.с.142-143, 160-163).
При цьому, як вставнолено судом та не заперечується сторонами, до кінця 2021 року відповідач ОСОБА_3 регулярно бачився із донькою, спілкувався з нею, проводив спільний час й відповідно приймав участь у спілкуванні з дитиною та її вихованні, а також час від часу надавав кошти на її утримання.
Перешкод ОСОБА_3 у спілкуванні з донькою позивачем не чинилися й відповідно доказів на спростування вказаного відповідачем суду не надано.
Разом з тим, судом в ході розгляду справивставнолено, що з кінця 2021 року по даний час, ОСОБА_3 участі у вихованні дитини не приймає, не спілкується з нею, а також з 2023 року не приймає учаті в її матеріальному забезпеченні.
Так, з характристики, виданої диреткором Чернівецького ліцею №10 убачається, що вихованням дитини займається мати ОСОБА_1 , спілкується з педагогами, які навчають доньку, цікавиться шкільним життям дитини, відвідує батьківські збори, бере активну участь участь у житті класу. Батько ОСОБА_3 контакту зі школою, де вчиться дитина не підтримує, з вчителями не спілкується. Благодійні внески сплачує мати ОСОБА_1 (а.с.64. 141).
Відповідно до довідки лікаря-педіатра №2, дитина ОСОБА_33 перебуває на обліку в КНП «Міська дитяча поліклініка» з 2016 року, та неповнолітню димтину записувала на прийом, зверталась до лікарів та постійно супроводжувала мати ОСОБА_1 (а.с.68).
Згідно довідки Тенісного Клубу «АСЕ» від 24 травня 2024 року з вересня 2023 року ОСОБА_2 відвідує гурток по тенісу, оплату за який здійснює ОСОБА_1 батько ОСОБА_3 участі в спортивному житті ОСОБА_13 не бере та жодного разу його не бачили ( а.с. 139, 154).
З довідки Компютерної академії ІТ - СТЕП Чернівці від 24 травня 2024 року убачається, що навчання доньки оплачує мати ОСОБА_1 щоквартально у вартості 6690 грн. Батько ОСОБА_3 будь-якої участі в навчальному процесі не бере (а.с. 139, зворотня сторона, 155).
Згідно довідки ГУ НПУ в Чернівецькій облатсі від 20 травня 2024 року за період з 24 лютого 2022 року по 18 травня 2024 року звернень ОСОБА_3 до поліції з приводу перешкоджень у побаченнях з донькою ОСОБА_2 з боку її матері не надходило (а.с.138, 153).
Так, звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що відповідач ОСОБА_34 свідомо самоусунувся від участі у вихованні та матеріальному утриманні їхньої спільної доньки, що негативно впливає на її емоціний стан та з часом донька перестала виявляти бажання спілкуватися із батьком, а тому просила позбавити ОСОБА_35 баьківських прав у відношенні їхньої доньки ОСОБА_13 .
Таким чином, як підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_36 позивачка визначила те, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не бере участі у вихованні дитини, не піклується про її стан здоров'я та духовний розвиток, не проявляє батьківської турботи.
Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитинивід 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради Українивід 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Зокрема, пунктам 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей визначено, що незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави - учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини держави - учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
При цьому, відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Таким чином, тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При цьому, згідно зі ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
У пункті 16 постанови Пленуму ВСУ №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'активного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Крім того, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі №553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі №755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі №953/17837/19 та в постанові від 17 січня 2024 року в справі №735/308/21.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі №643/7876/18 зазначено, що «позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'активного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення особи батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведена. Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також звернення особи ще у 2016 році до органів опіки та піклування із заявою про встановлення порядку участі у вихованні дитини, що свідчить насамперед про інтерес батька до дитини, намагання брати участь у вихованні доньки, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує і хоче брати участь у її вихованні, суди правильно відмовили в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав».
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків.
При цьому, відповідно до висновку за результатами психологічної діагностики ОСОБА_2 від 29 січня 2024 року, проведеної Чернівецьким міським центром соціальних служб, стало відомо що дівчинка із батьком ОСОБА_3 спілкувалася декілька років назад. З її слів, батько раніше телефонував і дарував подарунки на свята та дні народження, проте протягом декількох років не робить цього. ОСОБА_13 неохоче розповідає про батька, уникає відповідей та каже, що не пам'ятає. Дівчинка виявляє бажання носити прізвище вітчима, що може свідчити про сильний емоційний та родинний зв'язок. У ОСОБА_13 з вітчимом дуже хороші та дружні відносини, вона називає його татом і він завжди допомагає їй у начанні та підтримує в усьому. Гра у теніс є їхнім спільним захопленням, де вони проводять багато часу разом. Найбільш значимим членом сімї ОСОБА_13 вважає матір. У результаті психологічної діагностики ОСОБА_2 можна зробити висновок, що дитина більш прихильно ставиться до матері та вітчима, найбільш психологічно значимим членом сім'ї дівчинка вважає маму, зокрема у складних ситуаціях схильна опиратися на підтримку та допомогу матері. Ставлення до батька характеризує нейтрально. Основною потребою є потреба в підтримці та емоційному комфорті(а.с 67).
В свою чергу, висновком практичного психолога-консультатна щодо психологічного стану та сімейної ідентичності ОСОБА_2 від 1 жовтня 2024 року надано наступні висновки. Емоційна нестабільність: відсутність глибокого емоційного зв'язку з біологічним батьком ОСОБА_3 викликає у ОСОБА_13 почуття покину тості, тривоги та невпевненості у власній цінності. Остання зустріч з батьком 11 вересня 2024 року під час якої він порушив її особисті кордони, посилила ці емоції. Натомість вітчим, ОСОБА_4 забезпечує їй стабільну емоційну підтримку, що сприяє покращенню її загального стану; Формування ідентичності: відсутність стабільної прив'язаності до біологічного батька ускладнює для Дарини процес формування самоусвідомлення та ідентичності. Вона може сумніватися у своїй цінності, оскільки немає зразка для наслідування в особі батька. Проте роль вітчима допомагає ОСОБА_13 визначити свою нову ідентичність у контексті нової сім'ї; Соціальні взаємодії: негативний досвід з біологічним батьком може негативно впливати на здатність ОСОБА_13 встановлювати довірливі стосунки з ровесниками та дорослими, викликати старх відторгнення. Проте вітчим підтримує її в соціальних ситуаціях, що дозволяє їй відкритіше спілкуватися з іншими, зменшуючи відчуття ізоляції; відчуття безпеки: порушення особистих кордонів під час останньої зустрічі з біологічним батьком призвело до почуття вразливості та нестабільності. Водночас вітчим слугує стабільною опорою, надаючи ОСОБА_13 відчуття безпеки і підтримки; Адаптація до нової сім'ї: відсутність емоційної підтримки з боку біологічного батька ускладнює адаптацію Дарини до нової сімейної динаміки. Проте вітчим допомагає їй знайти гармонію в новій ролі, активно підтримуючи її. У сукупності, відсутність глибокого емоційного зв'язку з біологічним батьком негативного впливає на психоемоційний стан ОСОБА_13 . Однак, позитивний плив вітчима створює стабільне середовище, що сприяє її розвитку, емоційному благополуччю та формуванню нової сімейної ідентичності (а.с.215-223).
Таким чином, в ході розгляду справи позивачкою було доведено, що відповідач ОСОБА_3 фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських прав та протягом трьох останніх років не бачився з дитиною, не підтримував з нею будь-який зв'язок, не цікавився її життям, внаслідок чого сімейні зв'язки між дитиною та батьком були втрачені, тоді як сама дитина сприйняла іншу особу (нового чоловіка матері) як свого батька.
При цьому, на спростування вказаного, відповідач зазначав, що не спілкувався з донькою та не приймав участь у її вихованні з поважних причин, а саме через те, що у 2020 році був залучений як лікар до лікування хворих на Ковід - 19, а з початком повномаштабного вторгнення рф приймав участь у бойових діях ,на підтвердженя чого надав відповідні докази.
Зокрема, з довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у звязку з військовою агресією рф проти України від 26 квітня 2023 року убачається, що ОСОБА_3 дійсно в період з 17 березня 2022 року по 7 вересня 2022 року та з 25 листопада 2022 року по 13 січня 2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України в Київській, Сумській, Харківській, запорізькій областях та м. Суми та м. Харків, є учасником бойових дій ( а.с. 95,181)
Згідно довідки Управління КОРД ГУ Національної поліції в Чернівецькій області від 29 лютого 2024 року, з 19 січня 2024 року ОСОБА_3 був відряджений до Херсонської облатсі з метою виконання сільних завдань з військовослужбовцями ЗСУ із захисту суверенітету та територіальної цілісності України, забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії рф (а.с.96).
Разом з тим, зважаючи на те, що ОСОБА_34 дійсно був залучений до участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України у період з березня 2022 по січень 2023 року,однак протягом 2023 року та 2024 років він з донькою не спілкувався та жодного разу не бачився, окрім вересня 2024 року, коли він прийшов до неї до школи, та такі свої дії пояснив тим, що не бажав погіршувати відносини, оскільки справа про позбавлення його батьківських прав вже перебувала в суді. Інши причин, чому він не спілкувасвя з донькою та не приймав участь у її виходванні та матеріальному забезпеченні протягом 2024 року, ОСОБА_34 суду не навів.
Таким чином, неможливість активної участі батька в житті дитини спричинена об'єктивними причинами, а отже позивачем не доведено саме факту свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.
При цьому, органом Опіки та піклування надано висновок, який затверджено рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 травня 2024 року № 297/10 та відповідно до якого органопіки та піклування вважає недоцільно позбавляти ОСОБА_3 по відношенню до ОСОБА_2 батьківських прав, у зв'язку із тим, що факти свідомого винного ухилення від виконання батьківських обов'язків протягом тривалого часу не знайшли свого підтвердження (а.с.177-180) й відповідно суд погоджується з даним висовком з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч.1 ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
У рішенні по справі «Мамчур протии України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
При цьому, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) 30 червня 2020 року ухвалив рішення у справі «IlyaLyapin v. russia» (заява №70879/11), за обставин якої, заявник із 2003 року не проживав разом зі своїм сином 2001 року народження, а з 2004 року не брав участі у вихованні сина та лише час від часу надавав фінансову допомогу. Отже на час позбавлення заявника батьківських прав він не проживав з дитиною на протязі восьми років і не підтримував зв'язок протягом семи років. Дитина була інтегрована в свою родину, глибоко прив'язана до матері, брата та нового чоловіка матері, з яким проживала протягом семи років, та який повністю взяв на себе роль батька і мав намір усиновити дитину.
ЄСПЛ звернув увагу на суперечливі аргументи заявника, який з одного боку пояснював, що вирішив не втручатися у життя сина та дати йому можливість «адаптуватися до нової сім'ї», а з іншого боку вказував, що колишня дружина перешкоджала його контактам з дитиною.
Однак ЄСПЛ не вважав вказані аргументи переконливими, вказавши, що якщо припустити, що заявник добровільно усунувся від життя своєї дитини, щоб дати їй можливість адаптуватися до нового чоловіка своєї матері, то незрозуміло чому цей період «адаптації» тривав сім років. Крім того заявник ніколи не звертався за допомогою до органів опіки та піклування чи національних судів для організації доступу та контактів з дитиною.
На думку ЄСПЛ, заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином - зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, - може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв'язку між ними і відчуження дитини від нього.
Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв'язків між ним і його сином і, таким чином, підштовхнула результат справи протии нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв'язок між заявником і його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини…».
Як встановлено та підтверджується матеріалами справи, відповідач ОСОБА_3 хоча й ухиляється останні три роки від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, а саме: тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дочки, не спілкується з нею, не піклується про її навчання та захоплення, підготовку до самостійного життя, не забезпечує протягом 2023 - 2024 років матеріально, не забезпечує медичного догляду, лікування, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дочкою, що є необхідним для її нормального самоусвідомлення та що призвело до винекнення у дитини відчуття образи та непотрібності, не створює умов для можливості розпочати спілкування, налагодити зв'язок, тощо, однак така поведінка відповідача ураовуючи наявність даних про тривалу участь відповідача в бойвих діях та у зв'язку із цим відсутність за місцем проживання, а також бажання відповідача відновити зв'язок з дочкою не свідчить про свідому його бездіяльність та свідоме ухилення від виконання своїхх батьківських обовязків.
При цьому, відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Зокрема, озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу свого віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
А тому, думку неповнолітньої ОСОБА_2 щодо небажання спілкуватися із батьком, суд оцінює критично та як таку, що не відповідає дійсним її інтересам, а тому до уваги не приймає, оскільки ОСОБА_37 в ході опитування неодноразово вказувала, що раніше їй подобалося проводити час із батьком, однак на даний час вона ображена на батька через те, що останній з нею не спілкується, вважає, що вона батькові не потрібна, хоча у травні 2024 року на засідання Органу опіки та піклування висловила своє бажання бачитися із батьком та спілкуватися з ним й відповідно наявність образ не може беззаперечно свідчити про дійсне бажання дитини, враховуючи її вік та обставини справи у їх сукупності.
Таким чином, оцінивши усі докази в їх сукупності, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з дочкою та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_3 , суд зважаючи на те, що відповідач після розлучення систематично спілкувався з дитиною, приймав участь у її вихованні та матеріальному забезпеченні, дитині подобалося проводити час їх батьком, приходить до висновку, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів, що вказують на свідому бездіяльність відповідача у цій справі протягом останніх трьох років щодо ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків у відношенні дочки, оскільки неможливість активної участі батька в житті дитини спричинена об'єктивними причинами, а тому зважаюи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків та відсутність беззаперечних доказів свідомого винного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, не знаходить підстав для позбвлення ОСОБА_3 батьківських прав та вважає, що в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Разом з тим, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».
Про необхідність попередження відповідача змінити ставлення до виховання дитини (дітей) та покладення судом на органи опіки та піклування контролю за виконанням батьківських обов'язків зазначено в постановах Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 04 жовтня 2023 року у справі № 756/80/18.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18) вказано, що: «позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Таким чином, урахувуючи те, що від початку судового процесу, а саме протягом 2024 року відповідач, перебуваючи у м. Чернівці та не будучи залученим до заходів щодо оборони України, маючи достатньо часу для зміни свого ставлення до батьківства, здійснення прояву зацікавленості дочкою (у навчальному процесі, житті, здоров'ї, тощо), не змінив свою поведінку по вихованню дитини, що не заперечується й самим відповідачем, який підтвердив, що не вживав активних дій щодо налагодження зв'язку із дочкою, суд вважає за необхідне попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання доньки ОСОБА_2 , поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача аліментів за минулий період в розмірі 218 410 гривень, а саме починаючи з 01 січня 2015 року по 01 грудня 2023 року, а також стягнення аліментів на утримання дитини в розмірі 1/ 3 від доходів відповідача щомісячно, починаючи з дня звернення до суду, то суд зазначає наступне.
Так, ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, згідно з законами України.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, за рішенням суду відповідно до ст. 181 СК України.
Згіднозі статтею 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів судам роз'яснено, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніжзазначений у частинідругій статті 182 СК України.
Частиною першою статті 191 СК України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Як встанолено судом, ОСОБА_3 є працездатною особою, має постійне місце роботи та стабільний дохід, розмір якого становить за період з жовтня 2023 року по березень 2024 року 265623,33 грн., тобто приблизно 45 000 грн. щомісячно, що підтверджується довідкою про доходи № 155 від 18 квітня 2024 року, виданою ГУ Національної поліції в Чернівецькій області ( а.с.105).
Разом з тим, на утриманні ОСОБА_3 перебуває ще двоє малолітніх дітей, а саме: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також дружина ОСОБА_12 , яка є інвалідом ІІІ групи, має онкологічне захворюванння (а.с.102, 104, 182-184).
Таким чином, враховуючи вищевказані вимоги закону та обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення аліментів на утримання доньки слід задоволити частково та стягнути аліменти з відповідача на утримання ОСОБА_38 , відповідно до вимог СК України, в розмірі 1/8 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня звернення - 7 грудня 2023 року.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача аліментів за минулий період, а саме за девять років в розмірі 218 410 гривень, то суд вважає, що в цій частині вимог позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Стягнення аліментів за час, що передує пред'явленню позову, є можливим у порядку виключення лише за наявності наступних умов: до моменту звернення з позовом до суду аліменти не стягувались; особа, яка вимагає аліментів, приймала заходи щодо одержання аліментів, але вони не були одержані у результаті ухилення особи, зобов'язаної сплачувати аліменти (відповідача), від їх сплати.
Заходи, що вживав позивач щодо одержання аліментів можуть бути різноманітними, наприклад, він звертався до батьків відповідача з проханням вплинути на нього, щоб той платив аліменти на дитину або направляв йому листи з такою вимогою чи на адресу його місця роботи або звернення у різні органи щодо встановлення дійсного розміру його зарплати, тощо.
Ухилення може виражатися у тому, що зобов'язана особа - відповідач, ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місце знаходження або свій заробіток (доходи) та інші подібні дії та є винною протиправною поведінкою, тобто це свідоме не виконання своїх обов'язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто або через суд з вимогою про сплату грошової суми, необхідної для утримання дитини.
Таким чином, обов'язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати.
Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів за вказаний період, за відсутності таких доказів вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.
При цьому, присудження аліментів за минулий час являється правом, а не обов'язком суду, з позовом до якого звернувся позивач. Суд, виходячи із конкретних обставин справи, проаналізувавши усі надані докази, може присудити аліменти на утримання дитини за минулий час, у межах десятирічного строку, або відмовити у задоволенні таких позовних вимог.
Постановою КЦС ВС від 18.05.2020 року (справа № 215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.
Так, в силу ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог абоз аперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Яу убачається з наданих ОСОБА_3 банківськх виписок, останній у період часу з грудня 2026 року по грудень 2022 року майже щомісячно сплачував ОСОБА_1 грошові кошти на утримання дочки, у тому числі й у 2022 році ним було перераховано позивачці кошти в розмірі 60 000 грн.( а.с. 97-101), й відповідно даний факт позивачкою не спростовано, а тому суд вважає що вказана позовна вимога задоволенню не підлягає з підстави недоведеності.
Таким чином, позивачем не надано суду будь-якихдоказів того, що вона вживала заходи щодо одержання аліментів, а відповідач ухилявся від надання утримання дитині, а тому вимоги в частині стягнення аліментів за минулий час, а саме за останні 9 років у розмірі 218 410 гривень не підлягають задоволенню, як не доведені.
Керуючись ст.ст.7,19,141, 150, 155, 164, 180, 182, 191 СК України, ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-83, 130, 131, 141, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) аліменти на утримання дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/8 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 грудня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
В задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 аліментів за минулий час на утримання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 218 410 гривень за останні 9 років починаючи з 01 січня 2015 року по 01 грудня 2023 року включно, - відмовити.
В задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,- відмовити.
Попередити ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) про необхідність змінити ставлення до виховання доньки, - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з покладенням на орган опіки й піклування виконавчого комітету Чернівецької міської ради контролю за виконанням ОСОБА_3 батьківських обов'язків.
Апеляційнаскарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Першотравневий районний суд м.Чернівці протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повногорішення суду.
Повний текс судового рішення виготовлено 21 квітня 2025 року.
Суддя Першотравневого
районного суду м.Чернівці Н.В. Піхало