Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 квітня 2025 року Справа№200/583/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом адвоката Трофименко Марини Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
27.01.2025 до Донецького окружного адміністративного суду, засобами поштового зв'язку, надійшов адміністративний позов адвоката Трофименко Марини Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах від 20.12.2024 №04610016644;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, врахувавши до пільгового стажу роботи періоди перебування у відпустці по догляду за дитиною з 22.03.2005 по 23.04.2009 та період з 17.02.2011 по 06.04.2014.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулася із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, проте, відповідач відмовив у призначенні пенсії, пославшись на недосягнення пенсійного віку. Позивач вказала, що до пільгового стажу протиправно не враховано період перебування у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що є порушенням прав позивача на пільгову пенсію.
Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» необхідною умовою для призначення пенсії є досягнення 50 років, а станом на момент звернення ОСОБА_1 до управління із заявою про призначення пенсії, позивачці виповнилося 45 років. Стосовно зарахування спірних періодів вказав, що записи у трудовій книжці позивача про роботу у спірний період не підтверджують стаж роботи зі шкідливими і важкими умовами праці і подання уточнюючої довідки в такому випадку є обов'язковим. При цьому, в наданій довідці №55-1958 від 09.12.2024 відсутня інформація щодо перебування позивача в декретній відпустці. Вказав, що трудова діяльність позивача за періоди перебування у відпустці по догляду за дитиною не були зараховані до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, оскільки дані персоніфікованого обліку (форми ОК-5) не містять відомостей по спеціальному стажу ОСОБА_1 .
Також відповідач заперечив щодо розміру витрат на правничу допомогу.
Ухвалою судді від 31.01.2025 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі, розгляд справи провести суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази у справі.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією ID-паспорта громадянина України № НОМЕР_1 , витягом з Реєстру територіальної громади.
16.12.2024 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області для розгляду заяви позивача.
Так, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №046150016644 від 20.12.2024 відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, передбаченого чинним законодавством (50 років).
При цьому, згідно з вказаним рішенням, страховий стаж роботи становить 25 років 10 місяців 22 дня, пільговий стаж по списку №1 - 11 років 06 місяців 26 днів.
Вік заявниці у спірному рішенні не визначений.
При цьому, ураховуючи дату народження позивача ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії (16.12.2024), ОСОБА_1 досягла 45-річного віку.
Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Спірним у справі є відмова у призначенні пенсії на пільгових умовах у зв'язку з недосягненням 50 річного віку та не зарахування до пільгового стажу період знаходження у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Положеннями пункту 1 частини другої ст. 114 Закону № 1058 визначено, що працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Згідно з частиною 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 2 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII визначено, що цим Законом призначаються трудові пенсії, зокрема, пенсії за віком.
Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі № І-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ.
Так, відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б"-«г" статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
Отже, з 23 січня 2020 року, тобто з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року в справі № І-р/2020 діють положення п. а статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 та які підлягають застосуванню у наведеній у цьому Рішенні редакції.
Разом з тим, залишилися чинними відповідні положення Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, на час виникнення спірних правовідносин наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах.
Так, норми вказаних законів містять розбіжність у розмірі показника вікового цензу, який складає: 45 років за пунктом “а» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ); 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ.
При розгляді зразкової справи №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Записами трудової книжки позивача, підтверджується стаж роботи за Списком №1 з травня 2004 року.
Як встановлено судом, станом на дату подання заяви про призначення пенсії вік заявниці - 45 років, страховий стаж, згідно спірного рішення - 25 років 10 місяців 22 дня, стаж за Списком 1 - 11 років 06 місяців 26 днів (без урахування спірного періоду). При цьому, робота за пільговою професією розпочато травня 2004 року (тобто до 1 квітня 2015 року), отже позивач має право на призначення пенсії відповідно до п. "а" ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року.
На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії позивачеві є неправомірним та підлягає скасуванню.
Стосовно зарахування до пільгового стажу періодів знаходження у відпустці по догляду за дитиною з 22.03.2005 по 23.04.2009 та з 17.02.2011 по 06.04.2014, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до страхового стажу зараховується весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, тобто ті періоди трудової діяльності до 1 січня 2004 року, як це передбачено нормами Закону № 1788-ХІІ та законодавством СРСР.
Відповідно до частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Відпустка без збереження заробітної плати, згідно із частиною 6 статті 179 Кодексу законів про працю України, надається, у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, одному з батьків дитини в обов'язковому порядку тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до пункту 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Наведені норми дозволяють дійти висновку, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. При цьому, вимоги про обов'язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта чинним законодавством не передбачені.
Згідно із записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 повний робочий день працювала в ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг» з 21.05.2004 працювала у ВАТ «Криворізький гірничо-металургійному комбінаті «Криворіжсталь» за пільговими професіями, що також підтверджується та довідкою про підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 09.12.2024 № 55-1958.
Як слідує з матеріалів справи позивач має двох дітей, що підтверджується наданими до пенсійного органу свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 (згідно із розпискою-повідомленням - №8678 від 16.12.2024).
Так, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , позивач є матір'ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , позивач є матір'ю ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з довідкою ПАТ «АрселорМіттіл Кривий Ріг» № 156198 від 09.12.2024 ОСОБА_1 знаходилася у відпустці по догляду за дитиною:
- з 22.03.2005 по 07.02.2008 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку;
- з 08.02.2008 по 23.04.2009 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 6 років, згідно табельного обліку робочого часу приступила до роботи 24.04.2009;
- з 17.02.2011 по 11.11.2013 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку;
- з 12.11.2013 по 06.04.2014 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 6 років, згідно табельного обліку робочого часу приступила до роботи 07.04.2014.
Відповідно до п. «ж» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Отже, зважаючи на наведене вище, період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного року з 22.03.2005 по 07.02.2008 та з 11.11.2010 по 11.11.2013 підлягає зарахуванню до пільгового стажу роботи позивача.
Згідно з розрахунком стажу до спірного рішення, спірні періоди з 22.03.2005 по 23.04.2009 та з 17.02.2011 по 06.04.2014 не зараховані до пільгового стажу.
Разом з тим, ураховуючи дати досягнення дітьми позивача трьохрічного віку, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати до пільгового стажу за Списком №1 період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного року з 22.03.2005 по 07.02.2008 та з 17.02.2011 по 11.11.2013.
При цьому, стосовно тверджень відповідача про неможливість врахування періоду перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у зв'язку з тим, що в пільгових довідках не зазначено про надання таких відпусток суд відноситься критично, з огляду на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а також за правильність виготовлення довідок та іншої документації підприємства не несе відповідальність особа, яка звертається до цього підприємства.
Таким чином, відмова в зарахуванні до пільгового стажу роботи позивача періоду перебування у відпустках по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного року з 22.03.2005 по 07.02.2008 та з 17.02.2011 по 11.11.2013, з підстав відсутності у пільгових довідках відомостей про надання таких відпусток, є протиправною.
Крім того суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Відтак, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, відповідач таким правом не скористався.
Оскільки діти позивача досягли трьох річного віку 07.02.2008 та 11.11.2013 до пільгового стажу підлягає зарахуванню період знаходження у відпустці по догляду за дитиною саме до цих дат.
Стосовно періоду з 08.03.2008 по 23.04.2009 та з 12.11.2013 по 06.04.2014, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується перебування позивача у цей період у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку.
При цьому, судом не вбачається підстав для зарахування зазначеного стажу, з огляду на те, що чинним законодавством не передбачено врахування до пільгового стажу роботи періоду перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а відтак позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.
Інші періоди не є спірними в межах цієї справи, отже судом не розглядаються.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах лише через недосягнення пенсійного віку (50 років), водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії необхідного пенсійного віку досягла (45 років), суд вважає, що і цьому випадку у пенсійного органу відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії ОСОБА_1 .
При цьому, суд зазначає, що відповідно до пункту першого частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивачка досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії вона звернулася в межах трьохмісячного строку, внаслідок чого суд дійшов висновку, що пенсія позивачу має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме: з 11.12.2024.
З огляду на означене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов'язок призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», та з урахуванням Рішення Конституційного суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, починаючи з 11.12.2024, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №1 період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного року з 22.03.2005 по 07.02.2008 та з 17.02.2011 по 11.11.2013.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на те, що відповідачем в ході розгляду справи не було доведено правомірність своїх дій та прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з матеріалами справи позивачем сплачено судовий збір за одну немайнову вимогу у розмірі 1211,20 грн.
При цьому, ураховуючи, що рішення відповідача визнано судом протиправним та зобов'язано призначити пенсію позивачеві, суд вважає, що судовий збір у повному розмірі підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Разом з цим, позивачем заявлено клопотання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
Положеннями частини 2 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст.134 КАС України).
Частинами 4, 5, 6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст. 4, 13, 14, 15 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Позивачем до суду надано: копію договору про надання правничої допомоги №25/12/24 від 25.12.2024, акт прийому-передачі до договору про надання правничої допомоги №25/12/24 від 25.12.2024, квитанцію №01 від 25.12.20024 на суму 10000 грн.
Так, згідно з актом виконаних робіт адвокатським об'єднанням «Приват юрист» вартість послуг з підготовки та подання позову до Донецького окружного адміністративного суду складає 10000 грн.
Суд зазначає, що адвокатом за договором виконано роботу з надання правової допомоги: підготовку та направлення позовної заяви, але вважає, що розмір суми витрат на правничу допомогу є не співмірним із складністю цієї справи.
Ураховуючи дану категорію справ, заперечення відповідача щодо розміру судових витрат та часткове задоволення позовних вимог, суд вважає спів мірною компенсацією вартості витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн.
Таким чином, суд приходить висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судового збору в сумі 1211,20 грн та витрат на правничу допомогу в сумі 2500 грн, що у загальному розмірі складає 3711,20 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 90, 132, 139, 193, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.12.2024 №046150016644 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, б. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, код ЄДРПОУ 13486010) призначити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту “а» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) з 11.12.2024, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №1 період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного року з 22.03.2005 по 07.02.2008 та з 17.02.2011 по 11.11.2013.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, б. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати зі сплати судового збору та витрат на правничу допомогу в сумі 3711,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв