П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/11512/24
Категорія:112010200 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту: 26.06.2024 р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі - ГУПФ) України в Одеській області, ГУПФ України в Черкаській області про:
- визнання протиправним та скасування рішення ГУПФ України в Черкаській області №155450003340 від 28 березня 2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон №1058-IV);
- зобов'язання ГУПФ України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 січня 1992 року по 26 квітня 1996 року на посаді слюсаря механозбірних робіт Акціонерного товариства відкритого типу (далі - АТВП) "Ірбітський мотоциклетний завод";
- зобов'язання ГУПФ України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 березня 2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що враховуючи положення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року, яка у спірні періоди роботи позивача була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав -учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав, та Україна на той момент була учасником вказаної Угоди, що стаж, набутий позивачем на території рф, підлягає визнанню на території України та повинен бути зарахований до стажу позивача. В свою чергу, як вказав позивач, з трудової книжки позивача від 21 червня 1976 року вбачається, що з 01 січня 1992 року по 26 квітня 1996 року ОСОБА_1 працював на посаді слюсаря механозбірних робіт АТВТ "Ірбітський мотоциклетний завод", яке знаходиться на території російської федерації, який був розірваний за ініціативою робітника за власним бажанням 26 квітня 1996 року. Записи в трудовій книжці зроблені охайно, з посиланням на відповідні накази та із проставленням печаток. З урахуванням викладеного, як вказав позивач, за наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу, та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач - ГУПФ України в Черкаській області позов не визнав, вказуючи, що за доданими документами до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи з 01 січня 1992 року до 26 квітня 1996 року, згідно трудової книжки від 21 червня 1976 року, оскільки страховий стаж позивача за спірний період має бути підтверджений на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку за вказаний період та (або) документів, що видаються роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами в порядку, який встановлений законодавством російської федерації. При цьому, обов'язковою умовою для включення зазначених періодів роботи, яка виконувалась на території російської федерації, до страхового стажу є сплата страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації за цей період. Разом з тим важливо зазначити, з 01 січня 2023 року російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення. Тому, на осіб, які працювали в Росії після 01 січня 1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку. До прийняття відповідного нормативно-правового акту при призначенні пенсії громадянам, які проживали/працювали на території Росії заробітна плата та страховий стаж для обчислення розміру пенсії враховується наступним чином: - заробітна плата за періоди роботи на території України згідно статті 40 Закону №1058-IV: за весь період страхового стажу починаючи з 01 липня 2000 року; за період по 31 грудня 1991 року - на підставі довідки про нараховану заробітну плату (дохід), за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами; - стаж (служба), набутий на території російської федерації, враховується по 31 грудня 1991 року при підтвердженні документами; - страховий стаж, набутий на території України, враховується відповідно до ст. 24 Закону №1058-IV. Враховуючи вищевикладене, ГУПФ України в Черкаській області прийнято рішення про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 , відповідно до Закону №1058-ІV, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідач - ГУПФ України в Одеській області позов не визнав, вказуючи, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та неможливість підтвердження страхового стажу первинними документами, на думку відповідача, в діях ГУПФ України щодо не зарахуванні до страхового стажу періоди роботи в Росії з 01 січня 1992 року - 26 квітня 1996 року протиправні дії відсутні.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФ України в Черкаській області №155450003340 від 28 березня 2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.
Зобов'язано ГУПФ України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 січня 1992 року по 26 квітня 1996 року на посаді слюсаря механозбірних робіт АТВТ "Ірбітський мотоциклетний завод".
Зобов'язано ГУПФ України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 березня 2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
Стягнуто з ГУПФ України в Черкаській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 484,48 грн.
Стягнуто з ГУПФ України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 484,48грн.
В апеляційній скарзі ГУПФ України в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги:
- до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи: з 01 січня 1992 року по 26 квітня 1996 року згідно трудової книжки від 21 червня 1976 року в зв'язку з неможливістю підтвердження страхового стажу первинними документами так, як починаючи з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року;
- оскільки повноваження щодо призначення пенсії відноситься до компетенції Пенсійного фонду, суд не може підміняти цей орган або перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача;
- відповідно до ч.1 ст. 73 Закону №1058-IV кошти Пенсійного фонду формуються переважно за рахунок страхових внесків (частини єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) та використовуються на: 1) виплату пенсій, передбачених цим Законом; 2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; 3) фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; 4) оплату послуг з виплати та доставки пенсій; 5) формування резерву коштів Пенсійного фонду. Згідно ч.2 ст. 73 Закону №1058-IV забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Таким чином, задоволення такої позовної вимоги щодо стягнення судового збору призведе до нецільового використання коштів.
Відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу вказується, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУПФ України в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУПФ України в Одеській області із заявою від 20 березня 2024 року про призначення пенсії за віком, яка за принципом екстериторіальності розглядалась ГУПФ України в Черкаській області.
Рішенням ГУПФ України в Черкаській області №155450003340 від 28 березня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Як вбачається з вказаного рішення, страховий стаж заявника склав 14 років 2 місяці 22 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 01 січня 1992 року по 26 квітня 1996 року згідно трудової книжки від 21 червня 1976 року так, як з 01 січня 2023 року РФ припинила участь у Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. В зв'язку з цим, до страхового стажу зараховується періоди роботи (служби) на території РСФСР по 31 грудня 1991 року.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29 листопада 2022 року Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Таким чином, суд першої інстанції вважає протиправними посилання ГУПФ України в Черкаській області на те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 01 січня 1992 року по 26 квітня 1996 року згідно трудової книжки від 21 червня 1976 року так, як з 01 січня 2023 року РФ припинила участь у Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, оскільки вказані обставини не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці (неправильними чи не точними) щодо періоду роботи з 01 січня 1992 року по 26 квітня 1996 року на посаді слюсаря механозбірних робіт АТ ВТ "Ірбітський мотоциклетний завод", відповідачем суду не надано.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам Конституції України, ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Умови призначення пенсії за віком визначає ст. 26 Закону №1058-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом №1058-IV.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно ч.1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Положеннями ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
В той же час, відповідно п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як передбачено п.20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Колегія суддів наголошує, що спір у цій справі між сторонами виник у зв'язку з відмовою позивачу в призначенні пенсії за віком, через не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача на території РФ з 01 січня 1992 року по 26 квітня 1996 року оскільки з 01 січня 2023 року РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 вересня 1992 року.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, у трудовій книжці ОСОБА_1 від 01 січня 1985 року зазначено, що позивач 09 грудня 1991 року прийнятий на роботу слюсаря механозбірних робіт АТ ВП "Ірбітський мотоциклетний завод" (запис №22). 26 квітня 1996 року позивач був звільнений з вказаного підприємства за власним бажанням (запис №26).
Відповідно до вимог ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію за віком, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абз.абз.2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Зазначена Угода діяла на момент роботи позивача у спірний період.
Крім того, суд першої інстанції вірно послався на постанову Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", якою передбачено вихід України з цієї Угоди, та згідно якої зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України з 19 червня 2023 року.
Отже, до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України №1328 - 19 червня 2023 року, Україна як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Період роботи позивача в період з 01 січня 1992 року по 26 квітня 1996 року відображений в трудовій книжці, записи оформлені у відповідності до вимог Інструкції №58, жодних виправлень, закреслень тощо не містять, а отже має бути врахований до страхового стажу позивача.
Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції, що не зарахування ГУПФ України в Черкаській області спірного періоду роботи позивача є необґрунтованим та протиправним, оскільки стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
З урахуванням вищенаведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо доводів апеляційної скарги відносно дискреційних повноважень пенсійного органу в питанні зарахування позивачу до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років та ефективного способу захисту прав позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
При цьому, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України, відповідно до якої, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
Пунктом 4 ч.2 ст. 245 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.
Зокрема, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Зі змісту положень, закріплених у п.4 ч.2 ст. 245 КАС України, вбачається, що у випадку порушення прав позивача, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.
Під ефективним засобом (способом) судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів.
Тому ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права.
Колегія суддів апеляційного суду до уваги, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно приписів абз.2 ч.4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Крім того, колегія суддів критично відноситься до твердження апелянта про необґрунтованість стягнення з ГУПФ України в Одеській області витрат по сплаті судового збору з посиланням на ст. 73 Закону №1058-IV, оскільки процесуальні правовідносини з приводу розподілу судових витрат регулюються ст. 139 КАС України, яка, стосовно цих правовідносин, є спеціальної правової нормою і тому підлягає застосуванню.
Згідно п.1 ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 17 квітня 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.