про залишення позовної заяви без руху
18 квітня 2025 року м. Київ № 320/15867/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Щавінський В.Р., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Державної казначейської служби України, Верховної Ради України про стягнення матеріальної шкоди,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Державної казначейської служби України, Верховної Ради України, в якому просить суд стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01.02.2014 по 31 березня 2024 року включно у розмірі 231 566, 24 (двісті тридцять одну тисяч п'ятсот шістдесят шість гривень двадцять чотири копійки) заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.
Спір виник із публічно-правових відносин та відповідно до ст. 19 КАС України належить до юрисдикції адміністративних судів і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Пунктом 3, 6 частини 1 статті 171 КАС України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Обґрунтовуючи вказану вимоги, позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 у справі №3-333/2018, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021 у справі №3-333/2018 визначено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.
Суд зазначає, що оскільки спірні правовідносин обумовлені визнанням рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 у справі №3-333/2018 такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частини третьої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII, який (Закон №76-VIII) був прийнятий Верховною Радою України, суд вважає, що Верховна Рада України є належним відповідачем у даній справі.
Верховний Суд у постанові від 13.02.2019 у справі №757/38064/16-ц, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) зазначили, що при вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Отже, належним відповідачем у справі про відшкодування шкоди, завданої прийняттям Верховною Радою України неконституційного закону є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є: 1) Верховна Рада України, як орган, який прийняв неконституційний закон; 2) Державна казначейська служба України (орган, який здійснює списання коштів з єдиного казначейського рахунку), і 3) Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, як розпорядник бюджетних коштів.
У зв'язку з цим, позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно уточнити склад учасників справи та прохальну частину позовної заяви, з урахуванням вказаних судом зауважень.
Згідно ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 N 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Предметом позову у даній справі є, зокрема, вимога про стягнення з Держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01.02.2014 по 31 березня 2024 року включно у розмірі 231 566, 24 (двісті тридцять одну тисяч п'ятсот шістдесят шість гривень двадцять чотири копійки) заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.
Обґрунтовуючи позовну вимоги, позивач посилається на рішення Конституційного Суду України №1-р (ІІ)2021 від 07.04.2021 у справі №3-333/2018 (4498/18).
Так, пунктом 1 рішення Конституційного Суду України №1-р (ІІ)2021 від 07.04.2021 у справі №3-333/2018 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пунктом 4 вказаного рішення КСУ визначено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.
Верховний Суд у постанові від 18.04.2022 у справі №540/5397/21 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 103994147) дійшов висновку про те, що строк звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення матеріальної шкоди, завданої неконституційним актом, слід обраховувати з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення (п.29 вказаного рішення).
Враховуючи вищевказане, суд зазначає, що з 07.04.2021 у позивача виникли підстави для звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення шкоди, завданої неконституційним актом, тому з наступної дати від цієї події розпочинає перебіг шестимісячний строк звернення до суду.
Отже, звернувшись 03.04.2025 до суду з даним позовом, позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду з вказаною позовною вимогою, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
У статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, позивачу слід надати до суду письмові пояснення та докази на підтвердження обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачеві своєчасно реалізувати право на звернення до суду за захистом своїх прав у строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки позовної заяви повинні бути усунені у десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали шляхом подання безпосередньо до суду:
- письмові пояснення та докази на підтвердження обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачеві своєчасно реалізувати право на звернення до суду за захистом своїх прав у строки, передбачені КАС України.
- уточненої позовної заяви уточнивши склад учасників справи та прохальну частину позовної заяви, з урахуванням вказаних судом зауважень
Керуючись 123, 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Державної казначейської служби України, Верховної Ради України про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без руху.
2. Встановити позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали,- надати заяву про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою до суду та докази поважності причин пропуску такого строку.
3. Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Щавінський В.Р.