18 квітня 2025 року справа №240/5324/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського окружного адміністративного суду про визнання протиправним і скасування наказу в частині, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирського окружного адміністративного суду (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним і скасувати наказ Житомирського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 №02-07-ос у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби головному спеціалісту відділу інформаційного та комп'ютерного забезпечення ОСОБА_1 на 2024 рік, а саме у період з 01.01.2024 до 02.03.2024 на рівні 14% місячного посадового окладу, а з 03.03.2024 на рівні 16%;
- зобов'язати Житомирський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату головному спеціалісту відділу інформаційного та комп'ютерного забезпечення Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 надбавки за вислугу років державної служби з 01.01.2024 відповідно до ч.1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50% посадового окладу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що на виконання частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу» наказом Житомирського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 №02-07-ос їй було протиправно встановлено надбавку за вислугу років на державній службі а саме у період з 01.01.2024 до 02.03.2024 на рівні 14% місячного посадового окладу, а з 03.03.2024 на рівні 16%.
Розпорядженням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року справу №240/5324/24 передано до Сьомого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності.
Підставою для передачі цієї справи визначено посадове становище позивача, як працівника Житомирського окружного адміністративного суду, а також відповідача - Житомирського окружного адміністративного суду до підсудності якого віднесена дана справа.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2024 адміністративну справу №240/5324/24 за позовом позивача до Житомирського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов'язання вчинити дії направлено для розгляду до Київського окружного адміністративного суду.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №240/5324/24 передана до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позову.
На виконання ухвали суду від 05.06.2024 позивачем подано до суду квитанцію про сплату судового збору та клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому зазначено, що про видання оскаржуваного наказу позивачу стало відомо 05.02.2024, до суду вона звернулась 18.03.2024. Враховуючи велику завантаженість по роботі в канцелярії суду, позивач просила поновити строк звернення до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 адміністративну справу №240/5324/24 прийнято до провадження судді Парненко В.С. та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
В матеріалах справи відсутній відзив на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 розпочала свою трудову діяльність у Житомирському апеляційному суді з 8 липня 2002 року.
Згідно з записом у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , на підставі наказу Житомирського апеляційного суду № 63 від 08.07.2002 року, її було призначено на посаду судового розпорядника з випробувальним терміном чотири місяці. У зв'язку з цим ОСОБА_1 склала присягу державного службовця відповідно до статті 17 Закону України «Про державну службу» (записи № 6, 7).
08.11.2002 року їй було присвоєно 11-й ранг державного службовця на підставі наказу № 132 від 26.11.2002 року (запис № 8).
20.10.2008 року вона була звільнена з посади за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України, на підставі наказу № 76-К від 17.10.2008 року.
На підставі наказу Житомирського окружного адміністративного суду № 02-57-ос від 15.06.2022 року ОСОБА_1 було тимчасово призначено на посаду головного спеціаліста відділу документального забезпечення - на період перебування основного працівника у відпустці без збереження заробітної плати, до його фактичного повернення або до призначення переможця конкурсу, але не пізніше 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану. Їй було присвоєно 9-й ранг державного службовця у межах категорії «В» (записи № 12, 13).
20.07.2022 року позивача переведено на посаду головного спеціаліста відділу інформаційного та комп'ютерного забезпечення (наказ № 02-70-ос від 20.07.2022 року).
29.02.2024 року ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади за згодою сторін відповідно до пункту 2 статті 38 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 статті 36 КЗпП України, на підставі наказу № 02-16-ос від 19.02.2024 року.
З 01.03.2024 року її знову призначено на посаду головного спеціаліста відділу документального забезпечення - до призначення переможця конкурсу, але не пізніше 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану, зі збереженням 9-го рангу державного службовця у межах категорії «В».
Відповідно до наказу керівника апарату Житомирського окружного адміністративного суду від 01.03.2024 року № 02-16-ос, на підставі статті 52 Закону України «Про державну службу» та постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів», з 03.03.2023 року ОСОБА_1 було встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 21% посадового окладу, як такій, що має 7 років стажу.
05.02.2024 року позивача ознайомлено з наказом голови Житомирського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 року № 02-07-ос «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі державним службовцям апарату суду на 2024 рік». Згідно з цим наказом, ОСОБА_1 , як головному спеціалісту відділу інформаційного та комп'ютерного забезпечення, встановлено надбавку за вислугу років: з 01.01.2024 по 02.03.2024 - у розмірі 14% посадового окладу, а з 03.03.2024 - 16%.
У змісті вказаного наказу зазначено, що правовою підставою його видання є абзац другий пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3406-IX, а також постанова Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229 «Про затвердження Порядку обчислення стажу державної служби».
Позивач вважає, що зазначений наказ у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби на 2024 рік є протиправним, прийнятим із порушенням вимог чинного законодавства, зокрема Закону України «Про державну службу», що порушує її право на належну оплату праці, у зв'язку з чим звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Предметом спору у зазначеній справі є правомірність наказу Житомирського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 №02-07-ос в частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби головному спеціалісту відділу інформаційного та комп'ютерного забезпечення ОСОБА_1 на 2024 рік, а саме у період з 01.01.2024 до 02.03.2024 на рівні 14% місячного посадового окладу, а з 03.03.2024 на рівні 16%.
Пунктом 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX передбачено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.
Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Грошова допомога, що виплачується державному службовцю під час надання щорічної основної відпустки, визначається у розмірі суми посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця станом на останній день місяця, що передує першому дню такої відпустки, незалежно від фактично відпрацьованого часу в місяці.
Норми Закону України "Про державну службу" щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 13 Прикінцевих положень Закону України Про державний бюджет України на 2024 рік визначено, що умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць.
Відповідно до положень пунктів 12-13 Прикінцевих положень Закону України Про державний бюджет України на 2024 рік, умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, застосовуються для державних службовців у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби.
Національне агентство України з питань державної служби (надалі - НАДС України), реалізуючи свої повноваження щодо забезпечення формування у сфері державної служби та функціонального управління державною службою в державних органах відповідно до приписів Закону України «Про державну службу» підготувало Роз'яснення щодо умов оплати праці державних службовців державних органів, які провели класифікацію посад державної служби від 10 січня 2024 року №176.
У цих роз'ясненнях надана вказівка на те, яким чином має відбуватися встановлення надбавки за вислугу років, передбаченої пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», а саме як зазначило НАДС України «службі управління персоналом державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, необхідно підготувати проект наказу про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі у відсотковому розмірі, перерахованому відповідно до абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»».
Так, 05.02.2024 року позивача ознайомлено з наказом голови Житомирського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 № 02-07-ос, згідно з яким ОСОБА_1 , як головному спеціалісту відділу інформаційного та комп'ютерного забезпечення, встановлено надбавку за вислугу років: з 01.01.2024 по 02.03.2024 - у розмірі 14% посадового окладу, а з 03.03.2024 - 16%; правовою підставою видання наказу визначено абзац другий пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3406-IX від 09.11.2023 та постанову Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229.
З даного приводу суд зазначає наступне.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII.
За визначенням статті 2 Закону України «Про державну службу», державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну службу», правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби (ч. 1).
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом (ч. 2).
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (ч. 3).
Особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів (ч. 4).
Згідно ч. 6 ст. 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України "Про державну службу" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Отже, питання оплати праці державних службовців апарату суду регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно ч. 1 ст. 50 Закону України «Про державну службу», держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Відповідно ч. 2 ст. 50 Закону України «Про державну службу», заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).
Згідно з ч. 4 ст. 50 Закону України «Про державну службу», джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет. Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно ч. 5 ст. 50 Закону України «Про державну службу», скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.
У відповідності з ч. 1 ст. 46 Закону України «Про державну службу», стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Отже, ч. 1 ст. 46, ст. 50 та ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» гарантоване право державних службовців: надбавка за вислугу років на державній службі у чітко визначеному ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» розмірі, а саме: 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Верховною Радою України 9 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки а вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.
Вирішуючи спір, суд враховує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.
Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб'єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.
Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. ч. 1-3 ст. 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (ч. ч. 1-2 ст. 6); 2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.
Тлумачення норм судами є квазірегулюванням, яке виступає додатковим інструментом зміцнення верховенства права в Україні. Особливо помічним цей інструмент є тоді, коли, зокрема, існує необхідність у подоланні колізій та заповнення правовим регулюванням прогалин в законодавстві; квазірегулювання сприяє розвитку доктрини права та є індикатором для законодавця, що ті чи ті відносини повинні бути врегульовані, що суспільні відносини змінилися, ускладнилися і потребують нагального законодавчого регулювання і що законодавець вже запізнюється у їх унормуванні.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом
Спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про державну службу», а не закон про державний бюджет України на відповідний рік.
У рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а не п. 12 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців шляхом зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі, визначених чинним законодавством.
За таких обставин, суд констатує наявність порушеного права позивача на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантований статтями 46, 50 та 52 Закону України «Про державну службу», а саме на гарантоване державою право державних службовців на отримання надбавки за вислугу років на державній службі у визначеному ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» розмірі, а саме: 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Отже, прийнятий відповідачем наказ від 16.01.2024 №02-07-ос в частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби головному спеціалісту відділу інформаційного та комп'ютерного забезпечення позивача на 2024 рік, а саме у період з 01.01.2024 до 02.03.2024 на рівні 14% місячного посадового окладу, а з 03.03.2024 на рівні 16% суперечить приписам ч. 1 ст. 52 ЗУ «Про державну службу» та не відповідає критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України.
Враховуючи зміст спірних правовідносин, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним і скасування наказу Житомирського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 №02-07-ос у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби головному спеціалісту відділу інформаційного та комп'ютерного забезпечення ОСОБА_1 на 2024 рік, а саме у період з 01.01.2024 до 02.03.2024 на рівні 14% місячного посадового окладу, а з 03.03.2024 на рівні 16%.
Суд також враховує встановлений ст. 3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Таким чином суд дійшов висновку про задоволення похідних позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату головному спеціалісту відділу інформаційного та комп'ютерного забезпечення Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 надбавки за вислугу років державної служби з 01.01.2024 відповідно до ч.1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50% посадового окладу.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн., підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Житомирського окружного адміністративного суду.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Житомирського окружного адміністративного суду про визнання протиправним і скасування наказу в частині, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати наказ Житомирського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 №02-07-ос у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби головному спеціалісту відділу інформаційного та комп'ютерного забезпечення ОСОБА_1 на 2024 рік, а саме у період з 01.01.2024 до 02.03.2024 на рівні 14% місячного посадового окладу, а з 03.03.2024 на рівні 16%.
Зобов'язати Житомирський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату головному спеціалісту відділу інформаційного та комп'ютерного забезпечення Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 надбавки за вислугу років державної служби з 01.01.2024 відповідно до ч.1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50% посадового окладу.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Житомирського окружного адміністративного суду (код ЄДРПОУ 34854954).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.