17 квітня 2025 року м. Київ № 826/17789/14
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскарженого наказу Генеральної прокуратури України про звільнення позивача з огляду на порушення гарантованого Конституцією України права на працю, статей 58 та 61 Конституції України, згідно з якими ніхто не може відповідати за діяння, які станом на час їх вчинення не визнавалися як правопорушення, а юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Також позивачем вказано, що звільнення відбулося з порушенням низки норм міжнародного права та міжнародних принципів проведення люстрації, без урахування практики Європейського суду з прав людини, зокрема, відповідно до яких люстрація повинна бути обмежена тільки тими посадами, стосовно яких існують підстави вважати, що особа, яка їх обіймає, може їх використати з метою створення суттєвих загроз правам людини або демократії і тільки особи, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або суттєво допомагали в їх учиненні, можуть бути дискваліфіковані; якщо держава застосовує люстраційні заходи, вона повинна забезпечити дотримання всіх процесуальних гарантій у відповідності до Конвенції в тій частині, яка стосується проведення таких заходів.
У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити в задоволенні позову, вказуючи на правомірність оскарженого наказу та на те, що ОСОБА_1 з 04.09.2012 по 28.10.2013 обіймав посади, визначені пунктом 3 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, що є підставою для звільнення згідно з частиною другою статті 1 вказаного Закону. Висновок про наявність підстав для звільнення ґрунтується на результатах вивчення особової справи позивача стосовно перебування на вищевказаній посаді.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року справу прийнято до провадження та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
13 грудня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи № 826/17789/14, які за результатами автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Балаклицькому А.І.
Ухвалою від 28.12.2023 (суддя Балаклицький А.І.) адміністративну справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2024 справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року прийнято до провадження матеріали адміністративної справи №826/17789/14 та продовжено її розгляд.
Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 04.09.2012 № 1264ц радника юстиції ОСОБА_1 призначено заступником прокурора м. Севастополя.
Наказом Генерального прокурора України від 28.10.2013 № 1441ц старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено заступником начальника Головного управління міжнародно-правових зв'язків та європейської інтеграції - начальником управління міжнародного права та європейської інтеграції Генеральної прокуратури України, звільнивши в порядку переведення з посади заступника прокурора міста Севастополя та увільнивши від обов'язків члена колегії прокуратури міста.
Надалі 09.09.2014 наказом Генерального прокурора України № 2136ц старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено старшим прокурором відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.
З 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України «Про очищення влади».
Наказом Генеральної прокуратури України від 23.10.2014р. № 2532-ц, керуючись статтею 15 Закону України «Про прокуратуру», пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», звільнено старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України, у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України. Підстава: довідка про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 .
Не погодившись із наказом Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 № 2532-ц, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 лютого 2021 року у справі №826/17789/14 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 2532-ц від 23.10.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 по 02.02.2021 в розмірі 1 189 027,06 грн. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Абзац 4 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року змінено та викладено у наступній редакції: стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 по 02.02.2021 в розмірі 4 416 709,49 грн. В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасовано і в цій частині справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року залишено без змін.
Верховний Суд направив справу в суд першої інстанції на новий розгляд виключно в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Тому предметом теперішнього розгляду може бути лише розмір суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив із такого.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 вищезазначеного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.
Оскільки рішенням Окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року поновлено позивача на посаді, з огляду на що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року (наступний день після звільнення) по 02 лютого 2021 року (день ухвалення рішення Окружним адміністративним судом м. Києва про поновлення на посаді).
Кількість робочих днів за час вимушеного прогулу становить 1 571, оскільки відповідно до листів Міністерства соціальної політики України від 09 вересня 2014 року №10196/0/14-14/13, від 20 липня 2015 року № 10846/0/14-15/13, а також розрахунку на 2018 згідно роз'яснення міністерства від 19 жовтня 2017 року № 224/0/103-17/214, від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13, кількість робочих днів у 2015 році склала 251 днів, у 2016 - 251 день, у 2017 - 249 днів, у 2018 - 250 днів.
Відповідно до листа Мінсоцполітики від 08 серпня 2018 року № 78/0/206-18 кількість робочих у 2019 складала 250 днів.
Відповідно до листа Мінсоцполітики від 29 липня 2019 року № 1133/0/206-19 кількість робочих днів у період січень - вересень 2020 року складає відповідно 21, 20, 21, 21, 19, 20, 23, 20, 22 днів.
Отже, загальна кількість робочих днів з дати, наступної за днем звільнення позивача та по день прийняття рішення про поновлення на роботі складає: 49 (2014)+251(2015) +251(2016)+249(2017)+250(2018)+250(2019)+250(2020)+21(2021) = 1571 днів вимушеного прогулу.
Як вбачається із змісту довідки Офісу Генерального прокурора № 21-34зп від 22.01.2021 середньомісячна заробітна плата за два останні місяці складає 27 246,99 грн. Середньоденна заробітна плата за два останні місяці складає 756,86 грн.
Водночас, відповідно до пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, упродовж якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09 грудня 2015 року№1013 (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31 травня 2012 року №505) відбулося підвищення розміру посадового окладу позивача з коефіцієнтом 1,25 з 01 грудня 2015 року.
Також відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» внесені зміни, зокрема, до Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2021 року №505 Схеми посадових окладів працівників Генеральної прокуратури України, яка набрала законної сили 06 вересня 2017 року.
Згідно із Схемою підвищення посадового окладу за посадою позивача відбулося з коефіцієнтом 2,54.
Так, 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку з чим внесено ряд змін до Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII), зокрема, в тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Окрім того, запроваджено обов'язкову атестацію прокурорів, зокрема згідно з пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Абзацом 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX також передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
16 січня 2020 року набрала чинність Постанова №1155 «Про умови оплати праці прокурорів», якою, з-поміж іншого, затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур.
При цьому пунктом 6 Постанови № 1155 установлено, що для прокурорів, умови оплати праці яких затверджені цією постановою, не застосовуються умови оплати праці працівників органів прокуратури, затверджені Постановою № 505.
Отже, внаслідок реформування органів прокуратури в їхній системі відбувалися зміни, що супроводжувались, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур. У зв'язку із цим відбулось розмежування оплати праці тих прокурорів, які успішно пройшли атестацію і можуть бути переведені на посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, і прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур.
Верховний Суд у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14 висловив правову позицію з приводу застосування наведених норм права та зазначив, що прокурори, зокрема Генеральної прокуратури України, які не були переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримували/отримують заробітну плату відповідно до Постанови № 505. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно з Постановою № 1155 та статті 81 Закону № 1697-VII. Верховний Суд зауважив, що виплата заробітної плати згідно з Постановою № 1155 і ст. 81 Закону № 1697-VII пов'язувалася із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/«оновлені» прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).
Зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до статті 235 КЗпП України), тобто компенсувати втрачений заробіток, колегія суддів Верховного Суду вважала, що його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в Генеральній прокуратурі України, а не в Офісі Генерального прокурора). У вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого регулювання організації прокуратури України, середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об'єктивних причин не переводили. Водночас, прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону № 113-ІХ.
У вказаній постанові Верховним Судом також зазначено, що з набранням чинності Постанови № 1155 не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ). Цей процес був триваючим, тож вочевидь виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови № 505 і Постанови № 1155).
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що середня заробітна плата прокурорів не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів, встановлених Постановою № 1155, за відсутності факту успішного проходження ними атестації та переведення на посади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур.
Такий висновок Верховний Суд підтримав також, зокрема, у постановах від 20 січня 2022 року у справі № 826/17709/14 та від 28 квітня 2022 року у справі № 826/18143/14.
З огляду на викладене, суд уважає, що за цих обставинах коефіцієнт 4,04 за період з 16 січня 2020 року по 25 березня 2020 року не застосовується.
При обрахунку розміру середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за період з 26 березня 2020 року по 11 грудня 2020 року виходячи із посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону № 1697-VІІ після ухвалення рішення Конституційним Судом України № 6-р/2020, суд зокрема враховує положення Закону № 113-ІХ, якими внесено зміни, зокрема і до статті 81 Закону № 1697-VІ.
Так, частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VІ в редакції Закону № 113-ІХ замість посадового окладу прокурора місцевої прокуратури у розмірі 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, визначено посадовий оклад прокурора окружної прокуратури у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (з 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року). Посадовий оклад прокурора Офісу Генерального прокурора установлюється пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом 1,3.
Вказане свідчить, що Верховний Суд у постанові від 29.11.2022 прийшов до висновку про необхідність розрахунку ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 02.02.2021 лише з урахуванням коефіцієнтів підвищення посадового окладу, визначених постановами Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-актів» від 09.12.2015 № 1013, «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» від 30.08.2017 № 657, пунктом 10 Порядку № 100 та постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100» від 09.12.2020 № 1213, яка набрала чинності 12.12.2020.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505 посадовий оклад ОСОБА_1 станом на 24.10.2014 становив 2 250,00 грн.
Уперше за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 посадові оклади прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури підвищено з 01.12.2015 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 № 1013 (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505 (далі - Постанова № 505).
Таким чином, з 01.12.2015 посадовий оклад старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України склав 2 812,00 грн, тобто коефіцієнт підвищення, на який необхідно коригувати виплати, становив 1,25 (2812,00 грн : 2250,00 грн). Отже, середньоденний заробіток ОСОБА_1 з 01.12.2015 складав 946,075 грн (756,86 грн х 1,25).
У подальшому, підвищення посадових окладів та інших виплат прокурорсько-слідчим працівникам відбулося з 06.09.2017 згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» від 30.08.2017 № 657.
Таким чином, з 06.09.2017 розмір посадового окладу за останньою посадою ОСОБА_1 складав 7 140,00 грн, а отже коефіцієнт підвищення посадового окладу становив 2,54 (7140,00 грн : 2812,00 грн). Відтак, середньоденний розмір заробітної плати ОСОБА_1 з 06.09.2017 - 1 922,42 грн (756,86 грн х 2,54).
Згідно з абзацом 1 пункту 10 Порядку № 100 (у редакції до 09.12.2020) у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Пункт 10 Порядку № 100 виключено постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100» від 09.12.2020 № 1213, яка набрала чинності 12.12.2020.
Таким чином, середньоденний розмір заробітної плати ОСОБА_1 з 12.12.2020 склав 756,86 грн.
Відтак, відповідно до вимог чинного законодавства України позивач має право на врахування під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу коефіцієнтів підвищення посадових окладів, передбачених пунктом 10 Порядку № 100 та постановами Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 № 1013, «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» від 30.08.2017 № 657.
З урахуванням наведеного середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 02.02.2021 становить 2 228 199,81 грн (208 893,36 грн + 419 111,23 грн + 1 574 461,98 грн + 25 733,24 грн), саме:
1) з 24.10.2014 по 30.11.2015 - 208 893,36 грн (756,86 грн х 276 робочих днів);
2) з 01.12.2015 по 05.09.2017 - 419 111,23 грн (946,075 грн (756,86 грн х 1,25) х 443
робочий день);
3) з 06.09.2017 по 11.12.2020 - 1 574 461,98 грн (1922,42 грн (756,86 грн х 2,54) х
819 робочих днів));
4) 12.12.2020 по 02.02.2021 - 25 733,24 грн (34 робочих дні х 756,86 грн).
Водночас відповідач звертає увагу, що на підставі виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2021 у справі № 826/17789/14 Державною казначейською службою України у серпні 2021 року на користь ОСОБА_1 здійснено безспірне списання коштів, а саме середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 02.02.2021 у розмірі 4 416 709,49 грн (за виключенням податків, зборів та інших обов'язкових платежів), що підтверджується меморіальним ордером, долученим до матеріалів справи.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити таке.
З меморіального ордеру вбачається, що позивачу було виплачено 3 555 451,14 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Судом встановлено, що виплачена на користь позивача сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу на виконання судового рішення, яке в подальшому скасовано в касаційному порядку та направлено на новий судовий розгляд в цій частині, не є безпідставно набутою заробітною платою, яка може бути повернена в розумінні статті 1215 Цивільного кодексу України.
Крім цьому, у такому випадку не може бути здійснено поворот виконання рішення про присудження заробітної плати у відносинах публічної служби відповідно до статті 381 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи, що скасоване рішення не було обґрунтоване повідомленими завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.
Згідно із усталеною практикою Верховного Суду можливість повороту виконання судового рішення у справі про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання передбачена виключно в разі недобросовісних дій позивача (стягувача), згідно з якими скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.
А відтак, неврахування у цьому випадку при визначенні способу захисту порушеного права позивача раніше стягнутої на його користь суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно меморіального ордеру може призвести до подвійного стягнення на його користь цієї суми, що суперечить визначеним Кодексом адміністративного судочинства України критеріям справедливості та обґрунтованості судового рішення.
Підсумовуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що оскільки сума середнього заробітку у розмірі 3 555 451, 14 грн незважаючи на скасування судового рішення у цій частині, вже стягнута з Офісу Генерального прокурора на користь позивача в порядку безспірного списання, тобто порушене право позивача відновлено, а рішення суду в цій частині виконано, то за обставин цієї справи, належним способом захисту порушеного права позивача буде не стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Офісу Генерального прокурора, а зобов'язання останнього нарахувати суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 02.02.2021 в розмірі 2 228 199,81 грн, та виплатити з урахуванням сум, стягнутих на користь позивача в рахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за цим позовом з Офісу Генерального прокурора на підставі виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва від 18.06.2021 у справі № 826/17789/14 згідно із меморіальним ордером від 12 серпня 2021 року № 182906497.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 826/20483/14.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таке формулювання резолютивної частини відповідає вимогам пункту 1 частини шостої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.
Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України доходить висновку, що позов необхідно задовольнити частково з урахування висновків суду.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.
Зобов'язати Офіс Генерального прокурора (ЄДРПОУ: 00034051; місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15) нарахувати суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) та виплатити з урахуванням сум, стягнутих на користь ОСОБА_1 в рахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за цим позовом з Офісу Генерального прокурора на підставі виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва від 18.06.2021 згідно із меморіальним ордером від 12 серпня 2021 року № 182906497.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.